Постанова
Іменем України
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 263/9921/18
провадження № 61-15153св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Коломієць Г. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2021 року у складі судді Гноєвого С. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є., Попової С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про встановлення факту проживання однією сім`єю та факту знаходження на утриманні, стягнення одноразової допомоги внаслідок смерті від нещасного випадку на виробництві.
Позов обґрунтовано тим, що 18 листопада 2014 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб. Під час шлюбу її чоловік був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Фактично вони проживали разом однією сім`єю за місцем її реєстрації.
Під час шлюбу її чоловік працював слюсарем будівельником другого розряду в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Днепр Екострой» (далі - ТОВ «Днепр Екострой»). 05 вересня 2017 року з її чоловіком стався нещасний випадок під час виконання ним трудових обов`язків на вказаному підприємстві, внаслідок чого він помер.
За результатами розслідування складено за формою акт Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний із виробництвом, від 16 лютого 2018 року. У зв`язку з нещасним випадком на виробництві вона звернулась до відповідача із заявою про отримання одноразової допомоги у зв`язку зі смертю чоловіка, але постановою відповідача їй відмовлено у виплаті у зв`язку з неможливістю визначення складу сім`ї.
Позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю з її чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18 листопада 2014 року по день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 ; встановити факт знаходження її на утриманні чоловіка ОСОБА_2 на момент його смерті; визнати за нею право на отримання страхових виплат у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, а також одноразової допомоги особі, яка перебувала на його утриманні; зобов`язати відповідача виплатити їй одноразову допомогу сім`ї загиблого в сумі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та одноразову допомогу як особі, яка перебувала на утриманні загиблого, в сумі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 квітня 2019 року замінено первісного відповідача (Маріупольське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області) на належного - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11 листопада 2014 року і до моменту його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено факт знаходження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні її чоловіка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до моменту його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одноразову допомогу внаслідок смерті від нещасного випадку на виробництві в сумі 168 400,00 грн та одноразову допомогу як особі, яка знаходилась на утриманні, в сумі 33 680,00 грн. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судовий збір у сумі 3 430,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 , яка перебувала у зареєстрованому шлюбі із загиблим ОСОБА_2 , під час шлюбу з останнім з 18 листопада 2014 року по день смерті проживала з ним однією сім`єю, була пов`язана з ним спільним побутом, вони мали взаємні права та обов`язки, та позивач знаходилася на його утриманні, тому на підставі вимог частини шостої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вона має право на одноразову допомогу, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразову допомогу як особа, яка перебувала на його утриманні, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Станом на день настання страхового випадку сума прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 1 684,00 грн, тобто суми одноразової допомоги становлять 168 400,00 грн та 33 680,00 грн.
Постановою Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
На думку апеляційного суду, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та врахувавши обставини, на які посилалася ОСОБА_1 , що знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, правильними є висновки суду першої інстанції про можливість встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з моменту укладення шлюбу і по день його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , та факт знаходження позивача на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 на момент його смерті. Таким чином, як вказано апеляційним судом, встановлення юридичного факту, про який просила позивач, породжує правовий наслідок, оскільки цей факт впливає на виплату сум одноразової допомоги сім`ї потерпілого у зв`язку зі смертю на виробництві внаслідок нещасного випадку.
Апеляційний суд дійшов висновку, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2021 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у жовтні 2021 року на виконання ухвали Верховного Суду від 24 вересня 2021 року від заявника надійшла уточнена касаційна скарга) на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити.
Разом із касаційною скаргою заявник подав клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2021 року та постанови Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а, від 10 лютого 2021 року у справі № 194/1761/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 360/1239/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, заявник посилається на пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України як обов`язкову підставу для скасування судового рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У своїй касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що, оскільки Фонд є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спір у справі в частині вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення про визнання права на страхові виплати підлягає розгляду за правилами саме адміністративного судочинства.
Щодо порушення судами норм матеріального права, то заявник також зазначає, що:
- суди попередніх інстанцій не застосували норми права, які підлягають застосуванню, а саме статтю 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що, як наслідок, призвело до помилкових висновків судів, а також не врахували, що ОСОБА_1 за час мешкання із загиблим ОСОБА_2 працювала у ФОП ОСОБА_3 та отримувала заробітну плату у розмірі 3 723,00 грн, що є більшою за прожитковий мінімум, установлений Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» (зі змінами), оскільки з 01 липня 2018 року прожитковий мінімум складав 1 841,00 грн на одну працездатну особу. А отже, заробітна плата загиблого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 не була для ОСОБА_1 єдиним засобом для існування. У свою чергу, особою, яка потребує утримання, є непрацездатна особа, що має дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць;
- станом на день смерті ОСОБА_2 позивачу виповнилося 25 років, вона не є інвалідом, є за віком працездатною особою, дітей загиблого до 8 років не доглядала, у зв`язку з чим не відноситься до кола осіб, що мають право на страхові виплати за Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;
- жодного доказу, окрім слів ОСОБА_1 , що вона була утриманкою свого чоловіка, матеріали справи не містять;
- ОСОБА_1 не зверталася до робочих органів Фонду з питання знаходження її на утриманні загиблого чоловіка та необхідний перелік документів не надавала;
- суди мали встановити не членство сім`ї загиблого ОСОБА_2 , а повний склад його сім`ї, і лише тоді такий факт набуває юридичного значення та породжує для Фонду обов`язок винести постанову для призначення одноразової допомоги.
Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 24 вересня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області матеріали справи № 263/9921/18, відмовлено у задоволенні клопотання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зупинення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2021 року та постанови Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2021 року матеріали справи № 263/9921/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, серія НОМЕР_1 , виданого 18 листопада 2014 року виконкомом Курахівської селищної ради м. Селідове Донецької області, ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний актовий запис № 39.
Згідно з копією паспорта громадянина України, який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_2 , за життя, з 18 січня 2011 року, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
05 вересня 2017 року стався нещасний випадок на ТОВ «Днепр Екострой», в результаті якого травмовано працівника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний факт підтверджується актом за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний із виробництвом, від 16 лютого 2018 року.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області.
З акта про фактичне проживання від 04 січня 2018 року, наданого комітетом самоорганізації населення «Будівельник», вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , до 05 вересня 2017 року, за вказаною адресою мешкала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 .
Зазначена обставина щодо спільного проживання ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 , разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 також підтверджується актом від 13 березня 2018 року за підписом депутата ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою від 13 березня 2018 року № 82, виданою спеціалістом Боївської сільської ради Ворошиліною Т. В., померлий ОСОБА_2 - чоловік ОСОБА_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті мешкав один.
Після смерті ОСОБА_2 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо виплати одноразової допомоги сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Відповідно до постанови Маріупольського міського відділення УВДФССУ від 11 травня 2018 року № 0533/5730/5730.1/1 позивачу відмовлено в призначенні одноразової допомоги на сім`ю у зв`язку з неможливістю визначення складу сім`ї, за пунктом 2 частини другої статті 43 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (зі змінами).
Факт сумісного проживання, ведення спільного господарства, знаходження позивача, яка з 13 листопада 2015 року звільнена з Маріупольського професійного машинобудівного ліцею, на утриманні чоловіка ОСОБА_2 підтверджені в судовому засіданні також поясненнями допитаних свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на дату звернення з позовом до суду).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Преамбулою Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.
Одними із принципів соціального страхування, відповідно до приписів пунктів 1 і 3 частини першої статті 3 Закону № 1105-XIV, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Відповідно до частин шостої-сьомої статті 6 Закону № 1105-XIV рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов`язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою. Постанови правління Фонду підлягають обов`язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Фонду протягом 20 робочих днів після їх прийняття. Рішення правління Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду (частина перша статті 8 Закону № 1105-XIV).
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (частина третя статті 8 Закону № 1105-XIV).
Основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункти 1 і 2 частини першої статті 9 Закону № 1105-XIV).
Тобто Фонд є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями.
Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом (пункт 1 частини другої статті 10 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частиною сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку. Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку (частини перша та третя статті 17 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Отже, у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист, яке, зокрема, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20) виснувала, що спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є публічно-правовими. А тому їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зазначений підхід був сформований і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а (провадження № 11-350апп18).
Таким чином, ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень вищезазначених норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що за предметним та суб`єктним складом цей спір у частині щодо визнання за ОСОБА_1 права на отримання страхових виплат та зобов`язання відповідача виплатити одноразову допомогу має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже, підлягає розгляду за правилами КАС України.
Інші позовні вимоги щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю позивача із загиблим ОСОБА_2 та знаходження на утриманні чоловіка на момент його смерті стосуються та обумовлені позовними вимогами щодо призначення та виплати одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві, заявлені, як зазначено позивачем у її позовній заяві, саме у зв`язку з відмовою Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити відповідні кошти, а тому також підлягають розгляду з іншими заявленими позовними вимогами у порядку адміністративного судочинства.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про можливість розгляду даного спору в порядку цивільного судочинства. За таких обставин судові рішення у цій справі підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративних судів України.
Крім того, оскільки процесуальні порушення щодо визначення юрисдикції спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, унеможливили встановлення всіх обставин справи, Верховний Суд не перевіряє інші доводи касаційної скарги щодо суті вирішення спору.
Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
У частині другій вказаної статті передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі.
Щодо наслідків закриття провадження у справі
Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ), пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Законом № 460-ІХ внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного перегляду.
Так, за пунктом 8 Закону № 460-ІХ абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».
Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України вирішив закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачу її право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 255 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про встановлення факту проживання однією сім`єю та факту знаходження на утриманні, стягнення одноразової допомоги внаслідок смерті від нещасного випадку на виробництві закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць С. О. Погрібний В. В. Яремко