№ 264/1518/19

Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 264/1518/19

провадження № 61-6903св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь»,

третя особа - МПО № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року у складі судді Пустовойт Т. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі - ПАТ «МК «Азовсталь»), третя особа - МПО №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», про визнання наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що вона працювала на підставі трудового договору оператором поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ № № 14, 15, 16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху ПрАТ «МК «Азовсталь». 06 лютого 2019 року за наказом № 23тд була звільнена на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків. Зазначеному передувало розпорядження начальника ВПЦ №1950 від 31 серпня 2019 року про зміну графіку роботи № 1 для бригади № 1 на графік роботи № 2 для бригади № 2 з 06 вересня 2018 року. Вважає вказане переведення неправомірним, тому відмовилася його виконувати, продовжуючи виходити на роботу у бригаду, за якою її закріпили під час укладання трудового договору.

Адміністрація цеху ігнорувала її присутність на робочому місці, не допускала до роботи, не маючи для того законних підстав. 08 січня 2019 року відповідачем знову видано наказ № 2 про дисциплінарне стягнення у зв`язку з невиконанням нею розпорядження про направлення з однієї бригади в іншу. Зазначає, що за одну й ту ж саму обставину її двічі притягнули до дисциплінарної відповідальності.

Вважає, що відповідач своїми діями допустив порушення її конституційного права на працю, та норм трудового законодавства, якими передбачено, що про зміну істотних умов праці роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше ніж за два місці. Зловживаючи службовим положенням керівництво цеху відсторонило її від посади, не надало можливості виконувати роботу у відповідності з трудовим договором, припинило нарахування заробітної плати. Профспілковий комітет МППО 141-2 ВП «Народна солідарність» відмовив роботодавцю в отриманні дозволу на її звільнення, але відповідач вказане проігнорував та видав відповідний наказ. Перелічене призвело до її моральних страждань.

Враховуючи викладене, просила:

визнати неправомірним та скасувати наказ № 23тд від 06 лютого 2019 року,

поновити її на роботі,

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 06 лютого 2019 року по день ухвалення рішення,

стягнути на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення № 6/А Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» від 31 січня 2019 року про відмову в наданні згоди на притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення не містить належного правового обґрунтування, відсутні обставин, які відповідають встановленим судом фактам. Звільнення відбулося внаслідок порушення позивачем п.п.1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п.5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, а тому відсутні підстави для задоволення позову, як в частині поновлення на посаді, так і в частині стягнення моральної шкоди. Відсутність можливості вплинути на поведінку позивача стали підставою для її звільнення з роботи за наказом № 23тд від 06 лютого 2019 року. Наказ № 3 від 08 січня 2019 року та наказ № 255 від 20 листопада 2018 року були видані відповідачем за різні порушення трудової дисципліни, а саме за невиконання розпорядження відповідача № 1992 від 04 вересня 2018 року за період з 16 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року та за невиконання розпорядження № 2428 від 31 жовтня 2018 року за період з 15 листопада 2018 року по 28 листопада 2018 року. Посилаючись на статтю 43 КЗпП позивачка та її представники не довели в чому саме полягало обґрунтування рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору, на яке не звернув уваги роботодавець та суд, яке могло потягти за собою прийняття рішення іншого за змістом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , у якій просить скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у даній справі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права про порядок, підстави та можливість переміщення працівника бригади до іншої бригади без його згоди на підставі звернення інших працівників бригади, та правомірність звільнення такого працівника у разі його відмови переходити до іншої бригади.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що колектив бригади № 2 надав згоду на зарахування позивача, а тому не можна вважати, що направлення ОСОБА_1 до бригади № 2 було оформлено відповідно до вимог трудового законодавства.

При розгляді справи судами не було встановлено випадків скорочення чисельності бригади позивача або її невідповідності виконуваній роботі. Інші випадки, передбачені статтями 40 41 КЗпП України судами не встановлені. Будь-якої згоди позивача на переміщення до іншої бригади теж не було встановлено.

Відмова позивача переходити до іншої бригади не є невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку у розумінні пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року представник ПАТ «МК «Азовсталь» - Бузівська Н. М. подала відзив до Верховного Суду, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що саме відповідач з метою виконання вимог статті 114 КЗпП України повинен створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, видав спірні розпорядження.

Зазначені доводи в касаційній скарзі є необґрунтованими та такими, що є виключно суб`єктивною думкою з метою уникнення позивача від відповідальності, які спростовуються вимогами трудового законодавства, обставинами справи.

Встановивши систематичність порушень трудової дисципліни, зокрема пунктів 1.4, 2.3.1 посадової інструкції, пунктів 5.2, 7.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку, положень, наказів та розпоряджень власника, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем дотримано норми трудового законодавства при звільненні ОСОБА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У червні 2021 року матеріали цивільної справи № 264/1518/19 надійшли до Верховного Суду та 04 червня 2021 року передані судді доповідачу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2005 року по 06 лютого 2019 року перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «МК «Азовсталь», працювала на посаді оператора поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ № № 14,15,16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху ПрАТ «МК «Азовсталь».

02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 під підпис ознайомлено із посадовою інструкцією 232-08-39-2017.

З 15 серпня 2018 року позивач прийнята до Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», про що відповідною заявою повідомлено відповідача.

Розпорядженням № 1992 від 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 з 15 вересня 2018 року направлена з бригади № 1 до бригади № 2, з метою виконання виробничої програми, організації трудового процесу та раціонального використання трудових ресурсів на дільниці сортообробки.

ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з вказаним розпорядженням, у зв`язку з чим повний його текст зачитано їй вголос, про що складено акт від 05 вересня 2018 року.

Виконувати вказане розпорядження позивач відмовилась. Про невихід на роботу у бригаду № 2 та перебування позивача у бригаді № 1 без виконання трудових обов`язків в період з 16 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року складено акти.

По факту допущених порушень: 21 вересня 2018 року, 22 вересня 2018 року, з 24 вересня 2018 року по 27 вересня 2018 року, та з 30 вересня 2018 року по 03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 надала пояснення у вигляді заяви. За період з 05 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2018 року письмові пояснення позивачка надавати відмовилась, про що 01 листопада 2018 року складено відповідний акт.

Внаслідок порушення п. п. 1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п. 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку позивачу наказом № 255тд від 20 листопада 2018 року оголошено догану за невиконання розпорядження від 04 вересня 2018 року за період з 16 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено.

Розпорядженням № 2428 від 31 жовтня 2018 року, з подібною метою, з 01 листопада 2018 року. ОСОБА_1 , оператора поста управління 3р. направлено у бригаду № 2 згідно установленого графіку роботи № 2, до особливого розпорядження.

ОСОБА_1 з вказаним розпорядженням ознайомлюватись відмовилась, у зв`язку з чим повний його текст зачитано їй вголос, про що складено акт від 02 листопада 2018 року.

Вказане розпорядження ОСОБА_1 не виконане, про що свідчать акти перебування позивачки у бригаді № 1 без виконання трудових обов`язків та доповідна старшого майстра ВПЦ від 17 січня 2019 року і акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у змінах встановлених для бригади № 2, згідно графіку роботи № 2: 09 січня 2019 року; 10 січня 2019 року; 11 січня 2019 року; 12 січня 2019 року; 14 січня 2019 року; 15 січня 2019 року; 16 січня 2019 року; 17 січня 2019 року.

У зв`язку з порушенням п. п. 1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п. 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку позивачці наказом № 3тд від 08 січня 2019 року оголошено догану за невиконання розпорядження від 31 жовтня 2018 року за період з 09 грудня 2018 року, 16 грудня 2018 року, 17 грудня 2018 року, 20 грудня 2018 року - 22 грудня 2018 року, 25 грудня 2018 року - 27 грудня 2018 року. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлено.

Наказом № 23 тд від 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, так як незважаючи на раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани (наказ № 255тд від 20 листопада 2018 року, № 3 тд від 08 січня 2019 року), ОСОБА_1 знову допустила порушення трудової дисципліни, не виконала вимоги розпорядження від 31 жовтня 2018 року № 2428, чим порушила вимоги пунктів 1.4, 2.3.1 посадової інструкції 232-08-39-2017, пунктів 5.2, 7.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

З цієї підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з`ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним. При визначенні систематичності як ознаки порушення враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України).

Отже, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

В силу статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Пунктами 1.4, 2.3.1 посадової інструкції «Оператора поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ № № 14, 15, 16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху», з якою позивач ознайомлена 02 жовтня 2017 року, передбачено, що оператор поста управління у своїй діяльності повинен знати, керуватися та виконувати: правила внутрішнього трудового розкладу, організаційно-розпорядчі документи, які видаються на комбінаті, розпорядження адміністрації цеху, дотримуватись виробничої й трудової дисципліни, зазначену посадову інструкцію.

Пунктом 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, передбачено, що робітники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, виконувати особисто доручену роботу; дотримуватися дисципліни праці - основу порядку на виробництві; своєчасно і точно виконувати рішення, вказівки керівників комбінату, використовувати весь робочий час для продуктивної праці.

У пункті 4.1 посадової інструкції обумовлено, що оператор поста управління несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на нього вказаної інструкцією обов`язків.

Пунктами 10.1, 10.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку встановлено, що невиконання або неналежне виконання з вини робітника трудових обов`язків тягнуть за собою застосування заходів дисциплінарного впливу (догану або звільнення).

Установлено, що наведених вимог законодавства та локальних актів з трудової дисципліни ОСОБА_1 не виконала, та в рамках встановленого їй графіку роботи № 2, будучі направленою з бригади № 1 до бригади № 2, фактично до роботи в бригаді №2 не приступила, була відсутня на робочому місці у змінах, встановлених для бригади №2, чим порушила трудову дисципліну та правила внутрішнього трудового розпорядку.

ОСОБА_1 двічі притягалася до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків у вигляді догани за наказами № 255Т.Д. від 20 листопада 2018 року та за №3 від 08 січня 2019 року і навіть після вказаного вона не припинила порушувати трудову дисципліну та не виконувала обов`язки, покладені на неї трудовим договором.

02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 ознайомлена з посадовою інструкцією оператора поста управління 3 розряду, зайнятого на горячих роботах ПУ №14,15,16 змінних бригад холодильників дільниці сортообробки великосортного прокатного цеху, пункт 1.2 якої передбачає адміністративне підпорядкування працівника майстру дільниці сортопереробки, а пункт 4.1 якої передбачає відповідальність за неналежне виконання покладених інструкцією обов`язків.

04 вересня 2018 року начальник цеху КП з метою виконання виробничої програми та раціонального виконання трудових ресурсів, а також організації трудового процесу на дільниці, направив ОСОБА_1 в бригаду 2, згідно встановленого графіку роботи №2.

З вказаним розпорядженням позивачка відмовилася знайомитися, проте, воно доведено до її відома, про що складений акт від 05 вересня 2018 року та відмовилася його виконувати про що також складені акти.

25 жовтня 2018 року генеральним директором ПрАТ «МК «Азовсталь» Цкиташвілі Е. О. було ініційовано зустріч з позивачкою в присутності директора по персоналу, начальника дільниці та інших керівників управлінь з метою врегулювання конфліктної ситуації, яка виникла в великосортному прокатному цеху. Під час бесіди, начальник дільниці пояснив, що конфлікт між позивачем та членами бригади вийшов за межі міжособистісних відносин та переріс у відкритий конфлікт у робочий час, що негативно відбивається на робочій атмосфері в бригаді № 1 та якості роботи, що призвело до численних скарг колективу бригади. Неодноразові намагання адміністрації цеху впорядкувати конфлікт позитивних наслідків не дали. Розпорядження начальника дільниці № 1992 від 04 вересня 2018 року про переведення позивачки в режим початку роботи з іншого часу, без зміни істотних умов праці, останню не влаштувало, вона відмовилась його виконувати. Пропозиція директора по персоналу та адміністрації щодо варіантів переходу позивачки в інші бригади без зміни істотних умов праці або переміщення в інші цехи, в тому числі у більш сприятливі умови, залишена останньою без розгляду.

З метою виконання виробничої програми та раціонального використання трудових ресурсів, а також організації трудового процесу на дільниці, розпорядженням начальника КПЦ від 31 жовтня 2018 року за № 2428, до особливого розпорядження, позивачку переведено в бригаду, згідно встановленого графіку роботи № 2.

Позивач відмовилася від підпису про ознайомлення з розпорядженням від 31 жовтня 2018 року, яке їй було доведено до відома, про що складено акт від 02 листопада 2018 року, та виконувати його.

Незважаючи на вказане позивач продовжила не виходити на роботу за графіком передбаченим розпорядженням від 04 вересня 2018 року, від 31 жовтня 2018 року, про що складено акти.

Наказ № 3 від 08 січня 2019 року та наказ № 255 від 20 листопада 2018 року були видані відповідачем за різні порушення трудової дисципліни, а саме за невиконання розпорядження відповідача № 1992 від 04 вересня 2018 року за період з 16 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року та за невиконання розпорядження № 2428 від 31 жовтня 2018 року за період з 15 листопада 2018 року по 28 листопада 2018 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 335/10454/19-ц (провадження № 61-1856св21) вказано, що «при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 757/28453/14-ц (провадження № 61-10309св18), від 18 березня 2020 року у справі № 484/2962/17 (провадження № 61-3225св18) та від 01 липня 2020 року у справі № 760/7225/16-ц (провадження № 61-35225св18)….. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши наявність дисциплінарних проступків в діях ОСОБА_1 , що виявились у порушеннях пунктів 2.1, 2.4, 2.7, 2.11, 2.19, 2.22, 2.34 та 2.39 посадової інструкції заступника директора з медичної частини КНП «Стоматологічна поліклініка № 1» ЗМР, а також додержання роботодавцем при прийнятті наказів від 17 липня 2019 року № 49 та від 10 вересня 2019 року № 89 порядку та строків застосування дисциплінарних стягнень, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягали застосуванню, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів від 17 липня 2019 року № 49 та від 10 вересня 2019 року № 89».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі № 264/1520/19 (провадження № 61-6319св21) зроблено висновок, що «порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер. В силу статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.Пунктами 1.4, 2.3.1 посадової інструкції «Оператора поста управління» 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ №№14,15,16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху», з якою позивач ознайомлена 02 жовтня 2017 року, передбачено, що оператор поста управління у своїй діяльності повинен знати, керуватися та виконувати: правила внутрішнього трудового розкладу, організаційно-розпорядчі документи, які видаються на комбінаті, розпорядження адміністрації цеху, дотримуватись виробничої й трудової дисципліни, зазначену посадову інструкцію. Пунктом 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, передбачено, що робітники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, виконувати особисто доручену роботу; дотримуватися дисципліни праці - основу порядку на виробництві; своєчасно і точно виконувати рішення, вказівки керівників комбінату, використовувати весь робочий час для продуктивної праці. У пункті 4.1 посадової інструкції обумовлено, що оператор поста управління несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на нього вказаної інструкцією обов`язків. Пунктами 10.1, 10.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку встановлено, що невиконання або неналежне виконання з вини робітника трудових обов`язків тягнуть за собою застосування заходів дисциплінарного впливу (догану або звільнення). Установлено, що наведених вимог законодавства та локальних актів з трудової дисципліни … не виконала, та в рамках встановленого їй графіку робочого часу №2, будучі направленою з бригади №1 до бригади №4, фактично до роботи в бригаді №4 не приступила, була відсутня на робочому місці у змінах, встановлених для бригади №4, чим порушила трудову дисципліну та правила внутрішнього трудового розпорядку».

Колегія відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що у судах першої та апеляційної інстанції не було встановлено випадків скорочення чисельності бригади позивача або її невідповідності виконуваній роботі.

Оскільки у зв`язку із систематичним невиконанням ОСОБА_1 трудових обов`язків до неї застосовувалося дисциплінарне стягнення - догана, що свідчить про систематичне невиконання працівником своїх обов`язків, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином на час звільнення позивач вважалася такою, що притягувалася до дисциплінарної відповідальності.

Доводи касаційної скарги, що спірні розпорядження про направлення позивача до іншої бригади є незаконними, порушують трудові права останньої, а тому вона мала права їх не виконувати, є безпідставними, оскільки за установлених у цій справі обставин бригада та зміна робітника визначаються безпосереднім керівником в залежності від виробничої необхідності в процесі здійснення робітником його функціональних обов`язків та у разі необхідності можуть змінюватися.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги, що до спірних правовідносин підлягають застосовуванню положення глави ХVІ-А КЗпП України, а у матеріалах справи відсутні докази надання колективом бригади №2 згоди на зарахування позивача, що є порушенням статті 252-6 КЗпП України, та погоджується з висновками апеляційного суду, який, відхиляючи аналогічні доводи, з урахуванням установлених у справі обставин, правильно виходив з того, що існуючі на ПАТ «МК «Азовсталь» в окремому структурному підрозділі бригади не являють собою окремі первинні виробничі одиниці, тобто відсутня бригадна форма організації робочих місць в розумінні положень статті 252-6 КЗпП України, а колективний договір не передбачає оплати праці на підставі вимог статей 252-7 252-8 КЗпП України, а отже положення глави ХVІ-А КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не навели мотивів визнання необґрунтованим рішення профспілки про відмову на звільнення позивача є безпідставні, оскільки позивач не довела в чому саме полягало обґрунтування рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору на яке не звернув уваги роботодавець. Відповідно до пункту 7 статті 43 КЗпП України у разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки встановили дотримання порядку і процедури звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України в силу допущених нею порушень трудової дисципліни, а також безпідставність і недоведеність заявлених нею позовних вимог.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви та апеляційної скарги позивача, яким судами обох інстанцій надано належну оцінку, в тому числі обставинам, на які посилається позивач щодо незаконності її звільнення. Обґрунтовані висновки щодо оцінки доводів позивача і обставин, на які вона посилається викладено в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень, і з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 335/10454/19 (провадження № 61-1856св21), постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року від 08 липня 2021 року у справі № 264/1520/19 (провадження № 61-6319св21) не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов