Постанова
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 264/6257/16-ц
провадження № 61-1463св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року у складі судді Іванченко А. М., постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
08 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання біржового контракту недійсним.
Позов мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , та акту приймання-передачі майна позивач набув право власності на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу (біржового контракту) від 17 листопада 2000 року. З моменту укладення договору купівлі-продажу від 07 липня 2007 року позивач та його мати ОСОБА_6 проживали у вказаній однокімнатній квартирі, що підтверджується довідкою Комітету самоорганізації населення «Центральний» № 85 від 04 квітня 2016 року, а також комерційною пропозицією № 1262 та гарантійним талоном на встановлення дверей. Позивач зазначав, що в порушення вимог чинного законодавства 02 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Р. В. та зареєстрований в реєстрі за № 293. Вказував, що договір купівлі-продажу від 02 березня 2016 року укладений під впливом обману, внаслідок повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності або обставинам, що мають істотне значення для угоди, на підставі нібито існуючого біржового контракту № КР-303 від 19 жовтня 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позов, позивач просив визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Р. В. від 02 березня 2016 року та біржовий контракт № КР-303 від 19 жовтня 2001 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів, що його права та законні інтереси були порушені оспорюваними договорами.
При цьому суд зазначив, що посилання ОСОБА_1 на укладення між ним та ОСОБА_5 07.07.2007 Договору купівлі-продажу спірної квартири є безпідставним, оскільки вказаний договір не відповідає вимогам ЦК України в частині не дотримання обов`язкової нотаріальної форми укладення правочину. Вказаний правочин не визнаний судом дійсним та не зареєстрований у встановленому законом порядку, як і право власності позивача на зазначене житлове приміщення.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на нього.
Постановою Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір по суті розглянуто вірно, висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахували доводи заявника та не надали оцінки наданим ним доказам.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи своєї позиції щодо касаційної скарги не висловили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 17 листопада 2000 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу (біржовий контракт), предметом якого стала однокімнатна квартира площею 18,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на Універсальній Товарній Біржі «Сприяння» за номером № 1711/01.
Відповідно до Договору купівлі-продажу (біржового контракту) № КР-303, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченого Азовською універсальною товарною біржою 19 жовтня 2001 року, ОСОБА_4 набула право власності на однокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 . Номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 13200538 від 11 лютого 2016 року.
02 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Р. В. та зареєстрований у реєстрі за № 293.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири та біржового контракту недійсними, позивач в якості підтвердження порушення свого цивільного права надав укладений 07 липня 2007 року між ним та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу спірної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої, другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За частиною першою, третьою, четвертою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Суди установили, що пунктом 5.3 вищевказаного договору купівлі-продажу квартири від 07 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , передбачено, що договір підлягає нотаріальному посвідченню.
При цьому, судами установлено, що наданий договір купівлі-продажу від 07 липня 2007 року укладений у простій письмовій формі та не відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про нотаріат» в частині недотримання обов`язкової нотаріальної форми укладення правочину.
Зазначений договір не визнаний судом дійсним та не зареєстрований у встановленому законом порядку.
При таких обставинах укладений 07 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу спірної квартири є нікчемним, а тому не створює жодних юридичних наслідків.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 майнових прав на спірну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідності до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст частини третьої статті 215 ЦК України необхідно тлумачить таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
ОСОБА_1 , який не був учасником оспорюваних ним договорів, не довів факт порушення цими договорами його прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не є стороною договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 02 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Р. В., та біржового контракту № КР-303 від 19 жовтня 2001 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , вказаними правочинами права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 не порушені, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Посилання позивача на наявність його витрат, пов`язаних із ремонтом спірної квартири не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не підтверджують виникнення та наявність у ОСОБА_1 на відповідній правовій підставі майнових прав на спірну квартиру.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність оскаржених судових рішень та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українине належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року, постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев