Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 265/4428/18
провадження № 61-14438св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2021 року у складі судді Костромітіної О. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів Попової С. А., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст скарги на дії державного виконавця
У квітні 2021 року ОСОБА_1. звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бутузової К. В. (далі - державний виконавець), у якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо необчислення розміру заборгованості із сплати аліментів за виконавчим провадженням № 56599473 та неповідомлення стягувачу про розрахунок заборгованості, зобов`язати державного виконавця обчислити розмір заборгованості із сплати аліментів за вказаним виконавчим провадженням та повідомити його про розрахунок заборгованості.
Скарга мотивована тим, що в провадженні Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Лівобережний ВДВС у м. Маріуполі) перебуває виконавче проваження АСВП № 56599473 за судовим наказом Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2018 року № 265/4428/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
17 березня 2021 року ОСОБА_1 звертався із заявою до Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі з вимогою про направлення йому постанови про закінчення вказаного виконавчого провадження, обчислення розміру заборгованості із сплати аліментів за цим виконавчим провадженням та повідомлення його про вчинений розрахунок заборгованості.
08 квітня 2021 року заявник отримав відповідь Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі, у якій повідомлено, що державний виконавець не має права нараховувати заборгованість за судовим наказом, виданим у справі 265/4428/18.
Положеннями пункту 5 частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі закінчення виконавчого провадження, що у даному випадку державним виконавцем не здійснено.
Бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби, яка відмовила в обчисленні розміру заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням № 56599473, є такою, що порушує права його дитини ОСОБА_3 , оскільки відсутність розрахунку заборгованості унеможливлює її стягнення в судовому порядку.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2021 року, залишеної без змін постановою Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення - судового наказу від 01 червня 2018 року № 265/4428/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , скасованого рішенням Орджонікідзеського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2019 року.
Оскільки скасовано будь-які заходи примусового виконання рішення, то відповідно у державного виконавця відсутні підстави нараховувати заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим документом, у зв`язку з чим у боржника ОСОБА_2 відсутня будь-яка заборгованість зі сплати аліментів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій останній не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та просить скасувати судові рішення, ухвалені за результатами розгляду поданої ним скарги та задовольнити її.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили винесення постанови про закриття виконавчого провадження та скасування заходів примусового виконання рішення з відсутністю заборгованості зі сплати аліментів, що не відповідає вимогам закону, оскільки закриття виконавчого провадження не тягне за собою автоматичного скасування заборгованості.
Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони державному виконавцю нараховувати заборгованість зі сплати аліментів, а пункт 5 частини четвертої статті 71 цього Закону прямо вказує, що виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику саме у разі закінчення виконавчого провадження, обчисливши такий розмір заборгованості.
Таким чином посадова особа органу державної виконавчої служби позбавлена свободи розсуду та у будь-якому випадку повинна була обчислити розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на день винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.
Крім того, рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 грудня 2019 року у справі № 265/4428/18, боржника не звільнено від сплати заборгованості за аліментами, в порядку, передбаченому статтею 197 СК України, а ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 25 травня 2020 року у справі № 265/8093/19 позовну заяву ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів залишено без розгляду за заявою самої ж боржниці.
Судами не враховано правової природи коштів, що стягуються.
Так, відповідно до частини другої статті 445 ЦПК України поворот виконання не допускається у справах про стягнення аліментів.
За таких обставин, незалежно від скасування судового рішення, на підставі якого присуджено стягнення аліментів, сума, що мала бути обчислена на день скасування судового рішення, має бути виплачена у будь-якому випадку, що кореспондується з положеннями частини першої статті 179 СК України та правом малолітнього на законне очікування свого майна.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судовим наказом від 01 червня 2018 року № 265/4428/18, виданим 07 червня 2018 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 14 червня 2018 року відкрито виконавче провадження АСВП № 56599473 з виконання вказаного судового наказу.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполь від 17 грудня 2019 року, залишеним без змін за постановою Донецького апеляційного суду від 13 травня 2020 року, зазначений судовий наказ від 01 червня 2018 року у справі № 265/4428/18 (провадження № 2-н/265/188/18) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 аліментів - скасовано. Заявнику ОСОБА_1 відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів.
Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на зазначені рішення суду першої інстанції від 17 грудня 2019 року та постанову апеляційного суду від 13 травня 2020 року.
Постановою державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 24 червня 2020 року виконавче провадження № 56599473 закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із скасуванням судового наказу від 01 червня 2018 року.
17 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в інтересах ОСОБА_3 із заявою до Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харьків) з проханням надіслати на його адресу постанову про закінчення виконавчого провадження № 56599473 та обчислити розмір заборгованості із сплати аліментів за виконавчим провадженням, повідомивши його про розрахунок заборгованості.
08 квітня 2021 року ОСОБА_1 отримав від Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харьків) відповідь на заяву, зі змісту якої вбачається, що державний виконавець не має права нараховувати заборгованість за судовим наказом, виданим у справі 265/4428/18.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду зі скаргою в порядку статті 447 ЦПК України ОСОБА_3 послався на те, що відмова державного виконавця в обчисленні розміру заборгованості із сплати аліментів за виконавчим провадженням порушує права його неповнолітньої дитини, оскільки відсутність розрахунку заборгованості унеможливлює її стягнення в судовому порядку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача про примусове виконання.
Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Відповідно до пункту 5 частин четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі закінчення виконавчого провадження.
Пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У справі яка переглядається установлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 13 травня 2020 року, скасовано судовий наказ від 01 червня 2018 року, на підставі якого відкривалося виконавче провадження № 56599473 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 , та відмовлено останньому у видачі судового наказу.
Зі скасуванням судового наказу, на підставі якого відкрито виконавче провадження та яке покладало обов`язок на ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 , відпали правові підстави для стягнення аліментів та здійснення державним виконавцем відповідного розрахунку.
Тобто на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, не виникло будь-яких правових наслідків матеріально-правового характеру, в тому числі щодо часу присудження аліментів та періоду їх сплати.
За скасованим судовим наказом не може існувати заборгованість по аліментам в межах відкритого на його підставі виконавчого провадження, а отже відсутні підстави для вчинення державним виконавцем розрахунку такої заборгованості, і подальшого спрямування такого розрахунку на вимогу ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку продотримання державним виконавцем Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі вимог Закону України «Про виконавче провадження» та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на положення частини другої статті 445 ЦПК України, за якою поворот виконання рішення не допускається у справах про стягнення аліментів, оскільки інститут повороту виконання рішення стосується повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням, а у справі, яка переглядається не ставиться питання про повернення сплачених сум. Подання скарги на дії державного виконавця фактично спрямоване на здійснення розрахунку заборгованості по аліментам за скасованим судовим наказом, які не були сплачені та не стягнуті примусово на виконання цього (скасованого) судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк