№ 266/1/17

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 266/1/17

провадження № 61-7201св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Маріупольська міська рада Донецької області,

відповідачі: Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради, Реєстраційна служба Першотравневого районного управління юстиції Донецької області, державний реєстратор прав на нерухоме майно Джеренов Євген Сергійович, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Баркова В. М., Биліни Т. І.

у справі за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради, Реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Джеренова Євгена Сергійовича, ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Маріупольська міська рада Донецької області звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила скасувати свідоцтво про право власності серія та номер: НОМЕР_1 , видане 31 липня 2015 року, видавник Реєстраційна служба Першотравневого районного управління юстиції Донецької області.

Зазначений позов мотивований тим, що 14 вересня 2016 року спеціалістами відділу землеустрою та охорони земель управління земельних відносин Маріупольської міської ради Донецької області встановлено, що ОСОБА_1 без правовстановлюючих документів використовується земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 під розміщення нежитлового приміщення загальною площею 0,0011 га на підставі свідоцтва про право власності на майно серія та номер НОМЕР_1 , яке видано 31 липня 2015 року Реєстраційною службою Першотравневого районного управління юстиції Донецької області.

ОСОБА_1 направлялась вказівка для усунення порушень земельного законодавства, однак під час повторної перевірки 25 жовтня 2016 року виявлено, що ОСОБА_1 порушення земельного законодавства не усунув, права на земельну ділянку не оформив.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 використовує нежитлове приміщення для здійснення підприємницької діяльності.

З огляду на те, що вказані дії ОСОБА_1 порушують права Маріупольської міської ради Донецької області, як власника земель територіальної громади, просила задовольнити позов.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2019 року у складі судді Пантелєєва Д. Г. позов задоволено.

Скасовано свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_1, яке видано 31 липня 2015 року Реєстраційною службою Першотравневого районного управління юстиції Донецької області на ім`я ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 11,2 кв. м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем ОСОБА_1 не надано суду належних доказів, якими б було доведено наявність у нього документів що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Для проведення реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна необхідно надати документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку та документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта в сукупності, відсутність будь-якого з них виключає законність проведення реєстрації права власності, а документи, видані з вказаними порушеннями, слід вважати незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пункт 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на який посилався суд першої інстанції, регулює процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і не містить жодних положень щодо припинення вже зареєстрованого права власності або скасування свідоцтва про право власності.

Скасування оспорюваного свідоцтва про право власності в даному випадку не забезпечує відновлення порушеного права позивача, на що суд першої інстанції, задовольняючи позов, уваги не звернув.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року Маріупольська міська рада Донецької області подала касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що свідоцтво про право власності було видане з порушенням пункту 49 Порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державний реєстратор приймає рішення на підставі поданих документів, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

У ОСОБА_1 відсутні документи, які могли б бути підставою для видачі свідоцтва про право власності, тому свідоцтво видано з порушенням вимог чинного законодавства.

Спірна будівля не є об`єктом нерухомого майна, оскільки ОСОБА_1 не прийняв передбачені законом заходи щодо узаконення спірної будівлі, яка розташована на земельній ділянці Маріупольської міської ради Донецької області.

Суд не встановив на підставі яких документів було визнано право власності на об`єкт та, відповідно, видано свідоцтво про право власності.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивач втручаючись через значний час у вже складені правовідношення порушує принцип належного урядування.

Позивачем не доведено, що внаслідок отримання ним оспорюваного свідоцтва про право власності було спричинено зменшення надходжень до бюджету, або було порушено права чи законні інтереси не лише позивача, але і інших суб`єктів, на яких може вплинути вирішення спору.

Постанова суду апеляційної інстанції є законною та такою, що відповідає обставинам справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 червня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

01 липня 2020 року справа № 266/1/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 «Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3», у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 квітня 2014 року виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . Будівництво об`єкта проводилось на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 14 травня 2014 року.

28 травня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області зареєстровано декларацію про готовність нежитлового приміщення АДРЕСА_1 до експлуатації.

31 липня 2015 року державним реєстратором Першотравневого районного управління юстиції Донецької області Джереновим Є. С. було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 11,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , та видано свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 від 31 липня 2015 року.

14 вересня 2016 року спеціалістами відділу контролю за використанням земель Маріупольської міської ради Донецької області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, згідно з яким ОСОБА_1 використовується земельна ділянка АДРЕСА_1 під розміщення нежитлового приміщення на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 31 липня 2015 року площею 0,0011 га без правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

На підставі акта перевірки, 14 вересня 2016 року було складено вказівку (попередження) ОСОБА_1 про необхідність усунення порушень вимог земельного законодавства.

Проте, дані порушення ОСОБА_1 усунені не були, реєстрацію дозвільних документів на використання земельної ділянки останній не здійснив, про що 25 жовтня 2016 року спеціалістами відділу контролю за використанням земель Маріупольської міської ради Донецької області було повторно складено акт.

Висновком експертного дослідження №19 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи встановлено, що нежитлове приміщення - торгівельний павільйон, що розташований по АДРЕСА_1 є нерухомим майном та не може бути переміщений без нанесення йому шкоди шляхом демонтування бетонного фундаменту.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин (частина п`ята статті 26 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці (далі - ФОП), фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі

на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору зокрема є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право

на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних

та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає

і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформулювала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Установлено, що ФОП ОСОБА_2 використовує спірну земельну ділянку

під розміщення торговельного павільйону, належного йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 31 липня 2015 року № НОМЕР_1. Вказане приміщення відповідач використовує для здійснення підприємницької діяльності, отже, цільовим призначенням земельної ділянки, на якій його розташовано, є комерційна діяльність.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 з 24 вересня 2009 року зареєстрований як ФОП. Відомостей про припинення ним підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єктів господарювання з метою здійснення підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Аналогічний висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 263/15489/16-ц (провадження № 61-11007св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова апеляційного суду підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах з подібними до цієї справи правовідносинами, прийняті після подання Маріупольською міською радою цієї касаційної скарги, а саме: у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14323/18 (провадження № 61-11500св20) та у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16 (провадження 61-12959св20).

У справі № 357/14323/18 за позовом Білоцерківської міської ради до ОСОБА_3 , Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, ОСОБА_4 , державного нотаріуса Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А. П., приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуб Н. М. про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і усунення перешкод у користування комунальною власністю Верховний Суд закрив провадження, встановивши, що спірне приміщення відповідач використовує для здійснення підприємницької діяльності, а цільовим призначенням земельної ділянки, відведеної для його обслуговування, є комерція, тобто спір, що виник між сторонами у цій справі, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У справі № 607/8542/16 за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон», правонаступником якого є АТ «Тернопільський радіозавод «Оріон», про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно Верховний Суд також закрив провадження, встановивши, що спір у цій справі виник за участю суб`єктів господарювання, а спірна земельна ділянка використовувалась для здійснення підприємницької діяльності, отже, належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 255 256 400 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради, Реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Джеренова Євгена Сергійовича, ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності закрити.

Роз`яснити Маріупольській міській раді Донецької області, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення міська рада може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук