Постанова
Іменем України
12березня 2020 року
м. Київ
справа № 490/905/16-ц
провадження № 61-44004св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , яка діє у своїх та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , комунальне комерційне підприємство керуюча компанія «Приморська», Приморська районна адміністрація Маріупольської міської ради,
третя особа - орган опіки та піклування Маріупольської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2018 року в складі судді: Шишиліна О. Г., та постанову апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року в складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , яка діє у своїх та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , комунального комерційного підприємства керуюча компанія «Приморська», Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради, третя особа - орган опіки та піклування Маріупольської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання незаконним та скасування рішення Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради про переоформлення договору найму житлового приміщення.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до ордеру сім`я позивача із трьох осіб заселилась в одну кімнату в квартиру АДРЕСА_1 , із особовим рахунком № НОМЕР_1 . Інші дві ізольовані кімнати у вказаній квартирі, із особовим рахунком № НОМЕР_2 , були надані родині ОСОБА_4 , які в подальшому знялися з реєстрації та виїхали на постійне проживання до Російської Федерації. У 1989 році між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір піднайму житлового приміщення, який у 1991 році був переукладений на новий термін та в подальшому розірваний не був. Позивач перебуває на квартирному обліку з метою поліпшення житлових умов і тому у зв`язку із звільненнями двох кімнат у квартирі, вона зверталась, в тому числі і до Приморської райадміністрації з питання надання двох кімнат їй та її сім`ї. Оскільки діяв строк охоронного свідоцтва на вказані кімнати, таке питання не могло бути вирішено. З наданої відповіді Маріупольської міської ради їй стало відомо, що ОСОБА_4 вселили у вказані дві кімнати тимчасових мешканців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із наданням їм реєстрації з 14 лютого 2008 року.
Позивач вважала, що з часу тимчасової реєстрації відповідачі мали право на вселення в квартиру та проживання в ній протягом шести місяців, проте вони не вселилися, свої речі до квартири не завозили, до суду не зверталися, із наймачем цих кімнат не проживали. Не вселення у квартиру у визначений законом строк без поважних на те причин, є підставою для визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особами, які втратили право користування житловим приміщенням. Крім того, рішенням Приморської райадміністрації № 30 від 25 лютого 2015 року ККП «КК «Приморська» дозволено переоформлення договору найму житлового приміщення, яке складається з двох кімнат в квартирі АДРЕСА_1 на племінницю ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , складом сім`ї із чотирьох осіб, у зв`язку із смертю наймача ОСОБА_5 . Вказане рішення не відповідає вимогам статті 106 ЖК та статті 19 Конституції України.
ОСОБА_1 просила визнати:
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особами, які втратили право користування житловим приміщенням;
незаконним та скасувати рішення колегії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 30 від 25 лютого 2015 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, відповідач і його неповнолітня дитина є наймачами (користувачами) квартири, що розділена на окремі особові рахунки та проживають згідно самостійного предмету найму. Наявність або втрата права користування житлом ОСОБА_2 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 не порушують прав, свобод чи законних інтересів позивача ОСОБА_1 , яка користується житлом за окремим особовим рахунком № НОМЕР_1, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають судовому захисту. Згідно охоронного свідоцтва (броня) № 1 від 24 квітня 2013 року за ОСОБА_5 у зв`язку із виїздом в район Крайньої Півночі заброньовано 2 кімнати в окремій квартирі АДРЕСА_1 . Рішенням № 30 колегії Приморської райадміністрації Маріупольської міської ради від 25 лютого 2015 року дозволено ККП «КП «Приморська» переоформити договір найму житлового приміщення на кв. АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат загальною площею 36,85 кв. м на племінницю - ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_5 . Зазначене рішення було прийнято на підставі нотаріальних заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не заперечували проти переоформлення договору найму кв. АДРЕСА_1 , а також заяви ОСОБА_2 , яка просила переоформити договір найму та особовий рахунок. З наведених доказів не вбачається, що внаслідок прийняття відповідачем оскарженого рішення якимось чином порушуються, невизнаються або оспорюються права позивача чи його свободи та законні інтереси.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач вимагає визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та скасувати рішення № 30 колегії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 25 лютого 2015 року про переоформлення договору найму житлового приміщення, лише на підставі того, що позивач проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов. Право на звернення з позовом про втрату права на житло, мають особи, яким належить право постійного користування цим житлом, приміщенням (наймач, члени сім`ї наймача), в тому числі і ті з них, які зберігають це право як тимчасово відсутні. Також позивачем може бути наймодавець. У квартирі АДРЕСА_1 проживає два наймача та члени їх сім`ї. Позивач ОСОБА_1 не має жодного відношення до наймача, якому надано право користування двома кімнатами загальною площею 36,85 кв. м у вказаній квартирі. Згода на зміну договору найму, замість попереднього наймача, була надана членами сім`ї ОСОБА_5 її дітьми та така домовленість знайшла своє закріплення в рішенні № 30 від 25 лютого 2015 року відповідного органу, до компетенції якого входять вирішення таких питань. Під час судового розгляду не було встановлено, що зміна договору найму житлового приміщення відбулась з порушенням вимог чинного законодавства та з порушенням прав позивача. Позивачем не надано доказів, що станом на 25 лютого 2015 року були наявні підстави вважати звільненим ізольоване жиле приміщення після смерті наймача ОСОБА_5 , а тому посилання в апеляційній скарзі на відсутність зазначення судом норм статті 54 ЖК, є необґрунтованим. Положеннями статті 54 ЖК передбачені випадки надання наймачам житлового приміщення, що звільнилось в комунальній квартирі. Згідно матеріалів справи спірна квартира є комунальною, кімнати, у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_5 не звільнялася, діти наймача на час охоронного свідоцтва зберігали за собою право на житло, відповідач ОСОБА_2 не відмовлялася від спірних кімнат, а не проживає в них у зв`язку із запереченнями проти цього позивача, а тому вимоги позивача безпідставні.
Аргументи учасників справи
У вересні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому посилалася на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною другою статті 65 ЖК рівного з наймачем та членами його родини права користування жилим приміщенням набувають тільки ті особи, які вселились в квартиру як члени сім`ї наймача у визначеному порядку. Не виступаючи членом сім`ї наймача ОСОБА_2 не набула прав та обов`язків, рівних з наймачем. Правилами статті 106 ЖК встановлено, що наймачем за раніше укладеним договором найму у разі смерті наймача може бути визнаний будь-який член сім`ї наймача, за згодою інших членів сім`ї, що проживали з ним. ОСОБА_2 не була членом сім`ї наймача (навіть те, що вона племінниця ОСОБА_5 , не доведено), вона не проживала ні з самою ОСОБА_5 , ні з її дітьми - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Вказує, що охоронне свідоцтво від 24 квітня 2013 року строком на три роки, з 05 листопада 2012 року по 05 листопада 2015 року, було видане ОСОБА_5 на підставі її трудового договору з середньою загальноосвітньою школою с. Биков Долинського району Сахалінської області РФ. У зв`язку зі смертю ОСОБА_5 трудовий договір і, відповідно, охоронне свідоцтво припинили свою дію, що не було враховано ні Приморською райадміністрацією при ухваленні рішення за № 30 від 25 лютого 2015 року, ні судами. Отже, питання про визнання ОСОБА_2 наймачем згідно із раніше укладеним договором найму було вирішено за межами дії броні. Позивач та члени її родини перебувають на квартирному обліку на покращення житлових умов з правом першочергового надання упорядкованого житла (стаття 45 ЖК України), оскільки позивач є педагогічним працівником загальноосвітньої школи. Номер черги - 275. Згідно з частиною другою статті 54 ЖК України ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, у якій проживає два або більше наймачів, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує покращення житлових умов, надається йому. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 ЖК України, крім випадків, коли наймач або член його сім`ї має право на додаткову жилу площу. Оскільки позивач перебуває на квартирному обліку зі складом сім`ї - 3 особи, у разі звільнення двох кімнат в квартирі АДРЕСА_1 , вони повинні бути надані позивачу. З цих позицій інтереси позивача й інтереси її сім`ї, у якій є малолітня дитина, порушені і потребують захисту.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що квартиронаймач однієї житлової кімнати, площею 16,7 кв. м в кв. АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , та із нею зареєстровані донька ОСОБА_8 , онука ОСОБА_9 .
З 29 червня 1993 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 складом родини три особи перебуває на квартирному обліку для отримання державного житла з 28 січня 1987 року з правом першочергового отримання житла як вчитель. Номер черги у загальноміському списку першочерговиків станом на 15 червня 2017 року становить 275.
Згідно відповіді Маріупольської міської ради від 12 вересня 2010 друга частина квартири у 1985 році була надана сім`ї ОСОБА_4 , які відповідно до вимог статті 73 ЖК оформили охоронне свідоцтво до 2012 року у зв`язку із виїздом на острів Сахалін для роботи за трудовим договором. На період дії охоронного свідоцтва Зарбєєви поселили у свою частину квартири ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Квартиронаймач двох житлових кімнат, площею 36,85 кв. м. в кв. АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , та чоловік ОСОБА_10 , донька ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 , а також племінниця ОСОБА_2 та син племінниці ОСОБА_3 , які є зареєстрованими у вказаному приміщенні.
3 14 лютого 2008 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
24 квітня 2013 року ОСОБА_5 видане охоронне свідоцтво (броня) № 1 в тому, що займане жиле приміщення розміром 36,85 кв. м, яке складається з 2 кімнат в окремій квартирі за адресою АДРЕСА_2 , у зв`язку з виїздом в район Крайньої Півночі, заброньоване за нею та членами її сім`ї, які виїжджають разом з нею: чоловік ОСОБА_10 , дочка ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 , строком на 3 роки з 05 листопада 2012 року до 05 листопада 2015 року (трудовий договір: МБЗУ «Середня загальноосвітня школа «с. Биков Долінського району Сахалінської області Російської Федерації).
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
09 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулася до ККП «КК Приморська» із заявою про переоформлення договору найму квартири та особового рахунку у зв`язку із смертю її тітки ОСОБА_5 .
Рішенням № 30 колегії Приморської райадміністрації Маріупольської міської ради від 25 лютого 2015 року дозволено ККП «КК «Приморська» переоформити договір найму житлового приміщення на кв. АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат загальною площею 36,85 кв. м на племінницю - ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_5 . Зазначене рішення було прийнято, в тому числі і на підставі, нотаріальних заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не заперечували проти переоформлення договору найму кв. АДРЕСА_1 , а також заяви ОСОБА_2 , яка просила переоформити договір найму та особовий рахунок.
Згідно частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої та другої статті 54 ЖК Української РСР якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім`ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року в справі №758/6490/15-ц (провадження №61-25026св18) зроблено висновок по застосуванню статті 54 ЖК Української РСР та вказано, що «при розгляді спорів щодо права користуванням жилим приміщення, яке звільнилось у квартирі, судам слід встановлювати, чи є приміщення, які звільнились не ізольованими; чи мають право особи, які претендують на зайняття зазначеного приміщення, на покращення житлових умов та чи реалізували вони своє право постановки на квартирний облік відповідно до Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській СРСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УСРСР і Української республіканської Ради профспілок від 11 грудня 1984 року № 470. Відповідно до пункту 67 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 11 грудня 1984 року № 470, якщо в квартирі, у якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (пункти 13 і 14 Правил), незалежно від його перебування на квартирному обліку, надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати 13,65 кв. м на одну людину, крім випадків, коли наймач або член його сім`ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим рівня середньої забезпеченості жилою площею громадян у даному населеному пункті, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Вказані правила застосовуються незалежно від належності жилого будинку».
Згідно статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок по застосуванню статей 71 72 ЖК Української РСР та вказано, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суди встановили, що квартира є комунальною, кімнати, у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_5 не звільнялися, діти наймача на час охоронного свідоцтва зберігали за собою право на житло, відповідач ОСОБА_2 не відмовлялася від спірних кімнат, а не проживає в них у зв`язку із запереченнями проти цього позивача. Позивачем не надано доказів, що станом на 25 лютого 2015 року були наявні підстави вважати звільненим ізольоване жиле приміщення після смерті наймача ОСОБА_5 .
За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені рішення суду без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков