Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 274/2795/16-ц
провадження № 61-9692св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області, Бердичівська міська рада Житомирської області,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 листопада 2018 року в складі судді Замеги О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Коломієць О. С., Талько О. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним рішення, визнання права власності на Ѕ частину будинку та права користування земельною ділянкою в порядку спадкування, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказала, що після смерті її матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на належну спадкодавцю 1/2 частку у праві власності на жилий будинок з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 (далі - спірний будинок). Вона як спадкоємець першої черги за законом цю спадщину прийняла, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв`язку з тим, що будинок знесено.
ОСОБА_4 набула право власності на будинок в порядку спадкування за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_5 , який заповів все своє майно своїм дітям: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у рівних частках, які прийняли спадщину і у 1973 році отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Однак, 16 травня 1974 року виконкомом Бердичівської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення № 300, яким надано дозвіл ОСОБА_6 збудувати новий житловий будинок, а старий будинок, який належить їй згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 23 серпня 1973 року № I-1337, знести після закінчення будівництва нового.
Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради депутатів трудящих від 14 червня 1984 року № 381 визначено оформити право особистої власності на цілий жилий будинок в АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 .
Відповідно до умови від 17 липня 1939 року, що укладена між Житлоуправою Бердичівського міського комунального господарства та ОСОБА_5 , останньому виділено для забудови земельну ділянку площею 900 кв. м, строк дії умови - 49 років. Ця умова була правовстановлюючим документом, що підтверджувала належність ОСОБА_5 житлового будинку та право користування земельною ділянкою.
Отже, з прийняттям спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_6 отримали право користування земельною ділянкою, площею 900 кв. м, у рівних частинах. Проте, реалізувати свої права ОСОБА_4 не мала можливості у зв`язку з тим, що рішенням виконкому міської ради від 16 травня 1974 року надано дозвіл на реєстрацію права власності на новий будинок лише на ім`я ОСОБА_6 .
Крім того, після смерті ОСОБА_6 спірний будинок був придбаний ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які самовільно захопили частину земельної ділянки, що належала її матері ОСОБА_4 .
Намагаючись оформити спадщину після смерті матері, вона дізналась про існування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого втратила можливість успадкувати частину будинку, що її дуже бентежило, вона була постійно знервована внаслідок стресів, значно погіршився стан її здоров`я. Враховуючи викладене, незаконними діями відповідачів їй було завдано моральну шкоду, розмір якої вона оцінила у 150 000 грн.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила суд визнати незаконним пункт 1 рішення виконкому Бердичівської міської ради Житомирської області від 16 травня 1974 року № 300 про надання дозволу ОСОБА_6 знести старий та збудувати новий житловий будинок; стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 150 000 грн; визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами, а також право на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_4 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті матері, отже, не має жодних прав на новозбудований ОСОБА_6 житловий будинок. Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування не впливає на її права та обов`язки, а тому суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, решта із яких є похідними від цієї. У матері позивача за життя не виникло право власності на спірну земельну ділянку, а відтак, земельна ділянка не є спадковим майном померлої і у подальшому об`єктом спадкування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно установили обставини справи, зокрема обставини знесення спірного будинку у 1974 році, завдання позивачу моральної шкоди та отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2011 році права власності на земельну ділянку площею 715 кв. м, замість 455 кв. м.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У вересні 2019 року Бердичівська міська рада Житомирської області подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень, а ОСОБА_1 подала заперечення на цей відзив.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 .
Після смерті батька ОСОБА_5 у 1973 році ОСОБА_4 та її сестра ОСОБА_6 успадкували по 1/2 частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами на спадщину за заповітом.
Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 16 травня 1974 року № 300 ОСОБА_6 , яка мешкала по АДРЕСА_1 надано дозвіл на забудову нового житлового будинку за проектом № 3, із знесенням старого будинку, який належить їй згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 23 серпня 1973 року за реєстром № I-1337, після закінчення будівництва нового будинку.
Рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради № 381 від 14 червня 1984 року оформлено право особистої власності ОСОБА_6 на цілий житловий будинок по АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
ОСОБА_6 подарувала вищезазначений будинок ОСОБА_7 , який 01 березня 2002 року подарував його ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позову прокурора м. Бердичева в інтересах ОСОБА_1 до виконавчого комітету Бердичівської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права на спадщину.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні позову прокурора м. Бердичева в інтересах ОСОБА_1 до виконавчого комітету Бердичівської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку площею 455 кв. м по АДРЕСА_2 . При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті своєї матері.
Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 була заведена за заявою ОСОБА_1 від 13 січня 2005 року на підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду від 29 листопада 2004 року, яке в подальшому було скасовано рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2015 року.
На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_1 була зареєстрована і проживала по АДРЕСА_2 . У судовому порядку факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_4 не встановлювався.
Постановою державного нотаріуса Бердичівської державної нотаріальної контори від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про права на спадщину за законом. У постанові зазначено, що житловий будинок, успадкований ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у 1973 році, знесено.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 звернулась за захистом своїх спадкових прав на спадщину, яка відкрилась після смерті її матері ОСОБА_4 .
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.
Оскільки спадщина після смерті матері позивача відкрилась у 1996 році, тому спірні правовідносини урегульовані ЦК УРСР у редакції 1963 року.
За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.
Статтею 561 ЦК УРСР у передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно із статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Особи, які мали право на обов`язкову частку в спадщині на підставі статті 535 ЦК УРСР, у тому числі й малолітні діти спадкодавця, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР), мали право звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (стаття 550 ЦК УРСР).
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР).
Згідно із частиною першою статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Установивши, що позивач не прийняла спадщину після смерті матері у встановлений законом строк, суди дійшли правильного висновку про безпідставність її вимог.
При цьому суди підставно врахували, що судовим рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили, позивачу відмовлено у задоволенні вимог про надання додаткового строку для прийняття спадщини після смерті матері. Крім того, зазначеним вище рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2015 року встановлено, що ОСОБА_1 не прийняла спадщину після своєї матері ОСОБА_4 . Враховуючи зазначене та положення статті 82 ЦПК України, ці обставини не підлягають доведенню.
Разом із тим, при вирішенні спору суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у матері позивача за життя не виникло право власності на земельну ділянку, що на якій був розташований спірний житловий будинок, а відтак, земельна ділянка не є спадковим майном померлої і у подальшому об`єктом спадкування, констатувавши при цьому відсутність порушеного права позивача.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
За таких обставин суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не прийняла спадщину у вигляді частини спірного будинку після смерті своєї матері, а відтак її права не порушені оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл іншому спадкоємцеві спірного будинку - ОСОБА_6 збудувати новий житловий будинок, а старий будинок знести після закінчення будівництва нового будинку.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, та незгоди із висновками судів.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара