16.11.2024

№ 279/1819/19

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 279/1819/19

провадження № 61-20739св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, у складі судді Коваленко В. П., від 06 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б., від 07 жовтня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 15 листопада 1999 року, який зареєстрований в реєстрі за № 8139. Однак у вказаній квартирі не проживає, оскільки зареєстрована та постійно проживає в іншому місці.

15 травня 1999 року донька позивача ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 1999 році зі згоди позивача у спірній квартирі був зареєстрований відповідач ОСОБА_2 . Донька позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 червня 2016 року ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Згідно з рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради № 333 від 20 липня 2016 року позивача призначено піклувальником над неповнолітнім онуком ОСОБА_4 . З ІНФОРМАЦІЯ_3 онук ОСОБА_4 проживає та зареєстрований по місцю навчання в м. Києві.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється добровільно знятись із реєстрації, чим порушує її право як власника квартири володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, просила усунути перешкоди в користуванні зазначеною квартирою з підстав, передбачених статтями 319 391 ЦК України, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивач набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 1999 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8139, а відповідач був зареєстрований у квартирі в 1999 році донькою власника, за її згодою. Донька власника померла, тому відповідач не може вважатись членом сім`ї позивача. Гарантуючи захист права власності, закон надає саме власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 червня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання відповідача таким, що втратив право на користування житлом. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не забезпечений іншим житлом, тривалий час проживає в спірній квартирі, здійснюючи в ній ремонт та проводить оплату за житлово-комунальні послуги, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вказані факти не впливають на правильність вирішення спору. Проживання відповідача у спірній квартирі є тимчасовим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що він постійно проживає у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги, проводить поточні ремонтні роботи. До апеляційної скарги було долучено квитанції про оплату комунальних послуг, частина яких була оплачена через відділення «Укрпошти», а частина сплачувалась через банківську карту цивільної дружини відповідача. Заявник вказав, що йому також було призначено субсидію у 2016-2017 роках. Вказані обставини спростовують доводи позивача про те, що відповідачем не оплачуються комунальні послуги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, є безпідставними, незаконними, тому касаційна скарга до задоволення не підлягає, а оскаржені судові рішення є такими, що ухваленні із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 15 листопада 1999 року, який посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 8139 (а. с. 3).

У вказаній квартирі були зареєстровані донька позивача - ОСОБА_6 , онук - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зять - ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 донька позивача ОСОБА_6 померла.

З 31 жовтня 2016 року онук позивача ОСОБА_4 проживає та зареєстрований в АДРЕСА_2 .

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 червня 2016 року у справі № 279/1191/16-ц відповідача ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 липня 2016 року № 333 ОСОБА_1 призначена піклувальником ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (частина перша статті 406 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки за встановлених судами обставин цієї справи, право власності позивача на житлове приміщення (квартиру) підлягає захисту.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з проханням про звільнення квартири та надання їй можливості повноцінно реалізовувати права власника.

ОСОБА_2 вселився до спірної квартири за згодою позивача у зв`язку із перебуванням у шлюбі з донькою позивача - ОСОБА_6 .

Враховуючи те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дочка позивача ОСОБА_6 , а ОСОБА_2 у зв`язку із нехтуванням батьківськими обов`язками рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 червня 2016 року було позбавлено батьківських прав відносно його сина ОСОБА_4 , піклувальником якого виступала позивач, при цьому ОСОБА_2 продовжує проживати у квартирі, яка належить позивачу, з цивільною дружиною ОСОБА_7 , а позивач позбавлена можливості безперешкодно користуватись та розпоряджатись своєю власністю на власний розсуд, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, спрямованих на захист права власності.

Доводи позивача про те, що він не забезпечений іншим житлом, тривалий час проживає в спірній квартирі, здійснюючи в ній ремонт та проводить оплату житлово-комунальних послуги, не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Після смерті ОСОБА_6 відповідач створив нову сім`ю, що фактично визнається ним у касаційній скарзі, втратив права, засновані на спорідненості з дитиною, якою опікувалась позивача, а тому припинення права ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_1 за обставин цієї справи є пропорційним заходом по відношенню до необхідності захисту права приватної власності на квартиру.

ОСОБА_2 не позбавлений можливості винаймати інше житло, яке належить на праві власності іншим фізичним та юридичним особам.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович