Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
місто Київ
справа № 279/247/17
провадження № 61-9942св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 жовтня 2017 року у складі судді Коренюка В. П. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» (далі - ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ», товариство) провести перерахунок спожитого природного газу у будинку АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2016 року відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період, тобто за аналогічний період у 2015 році - 311, 00 куб. м спожитого природного газу з урахуванням наявних у заявника пільг.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона є споживачем послуг з газопостачання ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ». 22 лютого 2016 року на підставі акта про зняття лічильника газу лічильник знято на повірку. 03 березня 2016 року зазначений лічильник визнаний непридатним засобом вимірювальної техніки. 24 листопада 2016 року у її будинку встановлений новий лічильник на підставі акта про монтаж засобу вимірювальної техніки. За період відсутності лічильника відповідачем проведено розрахунок, відповідно до якого визначено розмір спожитого газу - 1 994, 90 куб. м, вартість яких становить 19 570, 73 грн. Вважає, що сума нарахування за спожитий газ є безпідставною та підлягає перерахуванню відповідно до розміру середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року та з урахуванням наявності у споживача пільг з оплати природного або скрапленого газу.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 жовтня 2017 року позов задоволено. Зобов`язано ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» провести ОСОБА_1 перерахунок спожитого природного газу по будинку АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2016 року відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період 2015 року, з розрахунку 311, 00 куб. м спожитого природного газу, з врахуванням наявних пільг ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до роздруківки за рахунком за 2015 рік № НОМЕР_1 у період з 01 жовтня 2015 року початкові показники лічильника на зазначену дату становили 49 749, 00 куб. м до 30 листопада 2015 року показники лічильника складали 50 060, 00 куб. м, тобто ОСОБА_1 фактично використано 311, 00 куб. м газу. Зазначене підтверджено також даними відповідача про фінансовий стан абонента ОСОБА_1 , рахунок № НОМЕР_1 . Відтак, з урахуванням споживання газу за період аналогічний періоду, у якому було знято лічильник, позивачу товариством завищено суму заборгованості за спожитий газ.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено, зазначено відповідачем у справі ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ», виключено «в особі Коростенського управління експлуатації газового господарства», у мотивувальній частині рішення виключено посилання на Правила надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 (далі - Правила 1999 року). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що оскільки посилання в його мотивувальній частині на положення Правила 1999 року є помилковими, оскільки вони на час виникнення спірних правовідносин втратили чинність. Однак, зазначене на правильність рішення суду не впливає, оскільки аналогічні положення щодо здійснення нарахувань у разі відсутності лічильника під час проведення його повірки, містяться у Кодексі газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем). Крім того, помилковим є зазначення у рішенні суду відповідачем у справі ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» в особі Коростенського управління експлуатації газового господарства, оскільки Коростенське управління експлуатації газового господарства входить до складу іншої юридичної особи та є структурним підрозділом Публічного акціонерного товариства «Житомиргаз».
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 15 січня 2018 року, ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначив, що нарахування проведено відповідно до чинних правил, а саме, з жовтня, тобто, з шостого місяця споживання газу без лічильника розрахунок проведено відповідно до норм споживання.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ».
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , яка проживає у буд. АДРЕСА_1 , є споживачем природного газу, постачанняякого здійснюється ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ».
22 лютого 2016 року на підставі акта про зняття лічильника газу представниками Коростенського управління експлуатації газового господарства ПАТ «Житомиргаз» лічильник № 469776 знятий на державну повірку.
03 березня 2016 року зазначений лічильник на підставі результатів повірки визнано непридатним засобом вимірювальної техніки до застосування, що підтверджується довідкою від 03 березня 2016 року № 371.
24 листопада 2016 року, представниками ПАТ «Житомиргаз» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачу встановлено новий лічильник, що підтверджується актом про монтаж засобу вимірювальної техніки.
Відповідно до рахунку, направленого ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ», за період відсутності лічильника по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 нарахована сума за спожитий газ становить 13 722, 92 грн, у тому числі заборгованість 828, 04 грн. З урахуванням пільг та субсидій пред`явлена ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» сума до сплати становить 11 437, 11 грн.
Надалі відповідач направив вимогу про погашення простроченої заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 , яка станом на 29 листопада 2016 року становить 19 570, 73 грн та попереджено абонента про припинення газопостачання у разі її непогашення.
Нарахування відповідачем ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» суми боргу саме за жовтень та листопад 2016 року підтверджується також наданим ним фінансовим звітом абонента ОСОБА_1 на кінець листопада 2016 року, за яким заборгованість за цей період становить 19 921, 5 грн.
Відповідно до роздруківки за рахунком за 2015 рік № НОМЕР_1 у період з 01 жовтня 2015 року початкові показники лічильника на зазначену дату складають 49 749, 00 куб. м до 30 листопада 2015 року показники лічильника складають 50 060, 00 куб. м, тобто ОСОБА_1 за аналогічний період минулого року використано 311, 00 куб. м.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 67 ЖК Української РСР передбачено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до статті 162 ЖК Української РСР встановлено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення
(з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частин першої, другої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
В обґрунтування позову позивач посилалася на порушення відповідачем пункту 16 Правил 1999 року, та просила провести перерахунок відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року.
Відповідно до представлених доказів судами встановлено, що лічильник позивача визнаний непридатним до експлуатації 03 березня 2016 року, новий встановлено 24 листопада 2016 року
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Правила 1999 року не підлягали до застосування у наведеній справі, оскільки на час виниклих правовідносин втратили чинність.
Водночас спірні правовідносини врегульовані Кодексом газорозподільних систем.
Відповідно до пункту 4 глави 8 розділу Х Кодексу газорозподільних систем у разі якщо лічильник газу, що перебуває у власності споживача, визнано в установленому законодавством порядку непридатним до подальшої експлуатації та ремонту, розрахунок спожитого об`єму природного газу здійснюється протягом двох місяців з дня письмового повідомлення Оператором ГРМ споживача про визнання лічильника газу непридатним до експлуатації та ремонту відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року або фактичний період споживання (опалювальний або міжопалювальний), якщо він становить менш як шість місяців, а в подальшому відповідно до встановлених норм споживання та вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
З огляду на наведене правило, розрахунок спожитого газу у разі визнання лічильника непридатним до експлуатації відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року або фактичний період споживання (опалювальний або міжопалювальний), проводиться, якщо він становить менш як шість місяців. У подальшому, тобто з сьомого місяця і далі розрахунок проводиться відповідно до встановлених норм споживання та вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
З огляду на зазначене, Верховний Суд не може погодитись з висновками судів про наявність підстав для задоволення позову шляхом зобов`язання провести перерахунок з жовтня 2016 року до 30 листопада 2016 року, тобто за сьомий та восьмий місяці споживання газу без лічильника,відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року, з розрахунку 311, 00 куб. м, оскільки у наведений період розрахунок мав бути обрахований відповідно до встановлених норм споживання.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме відповідач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються заперечення проти позову та спростовуються доводи позивача на обґрунтування позову.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).
Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
Верховний Суд врахував, що позивач не ставила питання про визнання неправомірними дій відповідача щодо несвоєчасної заміни визнаного непридатним лічильника, не оспорювала суму нарахованої заборгованості відповідно до встановлених норм споживання, з огляду на що Верховний Суд, з урахуванням неприпустимості виходу за межі позовних вимог, позбавлений можливості надати оцінку правомірності розміру нарахованої відповідачем заборгованості відповідно до встановлених норм споживання.
Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішенні про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко