№ 280/5397/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 280/5397/19

провадження № К/9901/33277/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі (у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шальєвої В.А., суддів: Білак С.В., Чумака С.Ю.) №280/5397/19,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), яке є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (надалі - відповідач), в якому позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати за період з 23.09.1999 по 06.10.2000 включно у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з вересня 1999 року по жовтень 2016 року;

стягнути з Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 23.09.1999 по 06.10.2000 включно у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з вересня 1999 року по жовтень 2016 року, а саме за: вересень 1999 року у сумі 612,24 грн., жовтень 1999 року у сумі 2116,06 грн., листопад 1999 року у сумі 2 047,52 грн., грудень 1999 року у сумі 3 840,57 грн., січень 2000 року у сумі 3 010,65 грн., лютий 2000 року у сумі 3 202,85 грн., березень 2000 року у сумі 3 277,46 грн., квітень 2000 року у сумі 2 920,67 грн., травень 2000 року у сумі 2 849,3 грн., червень 2000 року у сумі 2 864,78 грн., липень 2000 року у сумі 2 868,21 грн., серпень 2000 року у сумі 3 004,79 грн., вересень 2000 року у сумі 2 781,26 грн., жовтень 2000 року у сумі 651,17 грн., а всього 36 047,53 грн.

2. В обґрунтування позову зазначалося, зокрема, що судовими рішеннями було встановлено право позивача на отримання 6 585,24 грн. у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 23.09.1999 по 06.10.2000 включно, а відповідач мав зобов`язання сплатити йому указану суму; однак, це зобов`язання відповідач виконав більше ніж через 16 років (01.11.2016) з початку порушення права на отримання заробітної плати.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати за період з 23.09.1999 по 06.10.2000 включно у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з вересня 1999 року по вересень 2016 року;

стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 23.09.1999 по 06.10.2000 включно у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з вересня 1999 року по вересень 2016 року, а саме за: вересень 1999 року у сумі 593 грн. 02 коп., жовтень 1999 року у сумі 2 049 грн. 76 коп., листопад 1999 року у сумі 1 982 грн. 81 коп., грудень 1999 року у сумі 3 719 грн. 02 коп., січень 2000 року у сумі 2 914 грн. 38 коп., лютий 2000 року у сумі 3 099 грн. 88 коп., березень 2000 року у сумі 3 171 грн. 99 коп., квітень 2000 року у сумі 2 826 грн. 42 коп., травень 2000 року у сумі 2 757 грн. 23 коп., червень 2000 року у сумі 2 771 грн. 53 коп., липень 2000 року у сумі 2 774 грн. 39 коп., серпень 2000 року у сумі 2 906 грн. 51 коп., вересень 2000 року у сумі 2 689 грн. 73 коп., жовтень 2000 року у сумі 629 грн. 65 коп., а всього 34 886 грн. 32 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з судових рішень у справах №2-290-1-2002р. та №808/307/17 не вбачається, що судами досліджувались розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати та норми Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; при цьому, з приписів статті 34 Закону України «Про оплату праці» не вбачається, що заробітна плата повинна бути обов`язково «нарахованою, тобто фактично заробленою»; у даній адміністративній справі позивачем наведені нові доводи в обґрунтування позовної заяви, яким не надана оцінка у межах справ №2-290-1-2002р. та №808/307/17.

5. З урахуванням таких висновків, суд першої інстанції погодився із здійсненим позивачем «Обрахунком компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, обрахований по вересень 2016 року включно» та визначеною позивачем сумою 34 886 грн. 32 коп. - компенсацією втрати частини заробітної плати.

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.07.2021 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

7. Суд апеляційної інстанції указував, що обов`язок нарахування індексації грошових доходів населення та компенсації громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати покладено на роботодавця під час нарахування заробітної плати, яка є щомісячним платежем, а не разової виплати, якою є сума стягнутої на користь особи судовим рішенням середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

8. У зв`язку з тим, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є витратами на оплату праці, має разовий характер, суд апеляційної інстанції вважав, що компенсації громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків такої виплати на таку суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу не нараховується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

9. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скарго, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.07.2021, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 залишити в силі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач, посилаючись на:

- пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постанові Верховного Суду від 13.12.2020 у справі №818/1095/16 (щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу та чи є він разовою виплатою з огляду на вимоги Кодексу Законів про працю України, положень Закону України «Про оплату праці»);

- пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 9, частин першої та четвертої статті 41 Конституції України, частини другої статті 625 Цивільного Кодексу України, частини п`ятої статті 7 КАС України, частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (стосовно питання права позивача на отримання компенсації втрати частини доходу у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з порушенням строку виплати), статті 8 закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», положення частини третьої статті 22, частин першої, четвертої, шостої, сьомої статті 43, частини першої статті 58 Конституції України, частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці», частини першої статті 82 КЗпП України, частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки», статті 2 Закону України «Про оплату праці» (щодо питання про компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати);

- пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України (судом апеляційної інстанції не було здійснено належного дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин по справі).

10. Позивач, поряд з іншим, указує, що положення статті 34 Закону України «Про оплату праці», Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 №1427 передбачають компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, а середній заробіток за час вимушеного прогулу - це і є зарплата; указані положення не ставлять можливість виплати компенсації заробітної плати у залежність від наявності чи відсутності у її складі одноразових виплат, тощо.

11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

12. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 06.09.2021.

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

14. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі №280/5397/19.

15. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2003 у справі №2-290-1-2002р. задоволено частково позов ОСОБА_1 до Запорізького обласного управління юстиції та стягнуто з Запорізького обласного управління юстиції на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 585 грн. 24 коп. шляхом списання коштів з рахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України р/р35257018003271, МФО 300001, код 20055032, ОПЕРУ управління НБУ в місті Києві. В іншій частині позову до Міністерства юстиції України, Запорізького обласного управління юстиції, Державного казначейства України - відмовлено.

17. В указаному рішенні Печерського районного суду м.Києва від 17.11.2003 у справі №2-290-1-2002р. зазначено: «…Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що належить виплатити позивачеві у відповідності до вимог статті 263 КЗпП України, за період з 23.09.1999р. (день незаконного звільнення позивача з роботи) по 06.10.2000р. (день постановлення судового рішення про поновлення позивача на роботі), що становить 263 робочих дня, із розрахунку середньоденного заробітку на день звільнення позивача - 15 гр. 18 коп. / (309 гр. 26 коп. + 206 гр. 71 коп.) : 34 робочих дня / та розрахунку середньоденного заробітку позивача з 01.12.1999 - 27 гр. 24 коп., - 6 585 гр. 24 коп. … В частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем термінів її виплати позов не підлягає задоволенню, оскільки, виходячи зі смислу статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація визначається з розміру суми нарахованої, тобто фактично заробленої, працівником в конкретний період часу. …».

18. Грошові кошти в розмірі 6 585 грн. 24 коп. були виплачені позивачу 01.11.2016.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

21. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

22. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

24. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

25. За визначенням, що міститься в абзаці 1 частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

26. Згідно зі статтею 34 Закону №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

27. Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

28. Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

29. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, і місяця перед виплатою суми заборгованості до уваги не береться) (стаття 3 Закону №2050-ІІІ).

30. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

31. У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

32. Поряд з цим, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 установлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 01.01.1998 по 31.12.2000, проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 №1427 (далі - Положення №1427), до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.

33. Так, відповідно до пункту 2 Положення №1427 компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток, тощо.

34. Верховний Суд України у постанові від 11.07.2017 у справі №21-2003а16 дійшов, зокрема, висновків, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

35. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 указаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені

36. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 0840/3175/18(пр/280/36/18).

37. Повертаючись до матеріалів цієї справи, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є витратами на оплату праці, має разовий характер, а тому компенсація на таку суму не нараховується.

38. Указані висновки колегія суддів вважає помилковими та такими, що прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

39. Колегія суддів враховує, що на момент розгляду касаційної скарги позивача, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, висловила правову позицію щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

40. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

41. Велика Палата Верховного Суду зауважила також, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

42. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі визначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

43. Указані висновки були викладені також у постанові Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №440/5503/20.

44. Отже, в розумінні наведених положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, в позивача наявне було право на компенсацію у зв`язку із порушенням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період із 23.09.1999 по 06.10.2000.

45. Більше того, із врахуванням того, що компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати підлягає нарахуванню за період роботи позивача з 01.01.1998 по 31.12.2000, то застосуванню у спірних правовідносинах в цій частині підлягали норми Положення №1427, які не містили застереження про разовий характер відповідних грошових доходів, що правомірно було враховано судом першої інстанції.

46. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

47. Отже, доводи касаційної скарги знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

48. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

49. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

50. Відповідно до статті 353 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

51. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

52. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

Розподіл судових витрат

53. Однією з вимог касаційної скарги є вимога про стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат, понесених останнім в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

54. У змісті касаційної скарги позивач зазначив про те, що за надання правничої допомоги адвокатом по складанню касаційної скарги, ОСОБА_1 мав сплатити 5 000 грн. Позивач також зробив заяву про те, що докази про розмір судових витрат будуть надані пізніше.

55. З огляду на указане, Судом не вирішується питання розподілу судових витрат у цій постанові.

Керуючись статтями 2 139 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року скасувати, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №280/5397/19 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду