ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2024 року
м. Київ
справа № 280/8200/23
адміністративне провадження № К/990/43672/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року (головуючий суддя - Калашник Ю.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року (головуючий суддя - Баранник Н.П., судді: Малиш Н.І., Щербак А.А.)
у справі №280/8200/23
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в ознайомленні з матеріалами справи №322/385/22 в електронному вигляді;
- зобов`язати відповідача надати можливість ознайомитися з матеріалами справи №322/385/22 в електронному вигляді.
2. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження на підставі частини першої статті 170 КАС України, оскільки спір між сторонами не належить розглядати за правилами будь-якого судочинства.
3. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
4. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
6. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, встановленому законодавством про судочинство.
7. При цьому, зазначає, що у справі №6-1386св10 суди розглянули цивільний позов до голови Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим про відшкодування моральної шкоди за порушення кримінальної справи. Верховний Суд України переглянувши рішення судів попередніх інстанцій визначив, що Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
8. Як зазначає скаржник, отриманий лист про відмову у наданні позивачу матеріалів справи для ознайомлення від 22 вересня 2023 року №322/385/22/1457/2022 після розгляду та вирішення справи №322/385/22, був написаний Чудновською Дарією, яка не є учасником судового процесу, та підписаний відповідачем у порядку, що не передбачений адміністративним процесуальним законом. Таким чином, на думку скаржника, дії відповідача не пов`язані зі здійсненням правосуддя - підготовкою й розглядом справи.
9. Скаржник стверджує, що відмова у ознайомленні з матеріалами справи №322/385/22 в електронному вигляді не передбачено Кодексом України про адміністративне правопорушення чи будь-яким іншим процесуальним законом, відтак їх слід кваліфікувати як такі, що належать до владних управлінських функцій відповідача. Така відмова порушує передбачене статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право на ефективний засіб правового захисту в національному органі своїх інтересів щодо мирного володіння майном, гарантованих статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції.
10. Після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 законодавець вніс зміни до частини першої статті 268, статті 271 Кодексом України про адміністративне правопорушення (далі - КупАП) та передбачив можливість іншому фахівцю у галузі права, окрім адвоката, представляти особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.
11. Після цього Верховний Суд не надавав висновок щодо застосування частини першої статті 268 та статті 271 КУпАП.
12. Іншої можливості оскаржити діяння відповідача у відмові реалізувати передбачене статтею 271 КУпАП право представляти ОСОБА_3 , немає.
13. Відтак, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не вірно тлумачать норми матеріального права та порушують норми процесуального права.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
15. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
16. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін судом апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку з тим, що спір між сторонами не належить розглядати за правилами будь-якого судочинства
17. Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
18. Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
19. Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
20. Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.
21. Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
22. За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
23. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
24. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
25. Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
26. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
28. Водночас поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.
29. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
30. Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує дії ОСОБА_2 щодо відмови надати для ознайомлення матеріали справи №322/385/22.
31. З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у провадженні судді Новомиколаївського районного суду ОСОБА_2 перебувала справа №322/385/22 про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 172-20 КУпАП відносно ОСОБА_3 .
32. Не погоджуючись з відмовою судді ОСОБА_2 щодо надання справи для ознайомлення, позивач звернувся до суду з позовом про оскарження таких дій судді.
33. Отже, оскаржувані дії відповідача є нічим іншим як діяльністю суду, пов`язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям "здійснення правосуддя", та свідчить про те, що у даному випадку суддя не є суб`єктом владних повноважень.
34. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з огляду на характер спірних правовідносин вказаний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
35. Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
36. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
37. Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
38. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України (у відповідній редакції - прим.) суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.
39. У Рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
40. Крім того, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
41. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
42. Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03 квітня 2018 року в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
43. Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
44. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
45. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
46. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
47. Відповідної позиції дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі №757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі №462/32/17, від 20 березня 2019 року в справі №295/7631/17, від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18, від 02 жовтня 2019 року в справі №815/110/16, від 16 жовтня 2019 року в справі №1340/4052/18, від 27 листопада 2019 року в справі №1540/4005/18, від 26 лютого 2020 року в справі №280/1334/19, а також Верховний Суд у постановах від 01 серпня 2018 року в справі №813/2579/17, від 18 січня 2019 року в справі №826/1198/17, від 31 липня 2019 року в справі №636/5534/15, від 05 березня 2021 року в справі №640/19503/19, від 21 липня 2022 року в справі №580/5292/21, від 28 грудня 2022 року в справі №640/30494/21, від 26 січня 2023 року в справі №420/9956/22, від 08 травня 2023 року в справі №580/2605/22, від 26 липня 2023 року в справі № 580/1016/23 та інших.
48. За змістом відносини у справі №280/8200/23 не є владно-управлінськими, стосуються дій судді щодо розгляду процесуальних питань у межах справи про адміністративне правопорушення. Цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильних висновків про те, що такий позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
49. Заявлені позовні вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.
50. Що ж стосується посилання в касаційній скарзі на справу №6-1386св10, то слід зазначити, що ухвалою Верховного Суду України від 23 березня 2011 року скасовано рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2009 року в частині позову до голови Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим про відшкодування моральної шкоди та закрито провадження. При цьому, Верховний Суд України дійшов висновку, що суди не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх дій, рішень чи бездіяльності.
51. Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №6.
52. Таким чином, висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у справі №6-1386св10, на яку вказує скаржник у касаційній скарзі.
53. Також Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що дії відповідача не пов`язані із здійсненням правосуддя, оскільки лист про відмову у наданні позивачу матеріалів справи для ознайомлення від 22 вересня 2023 року №322/385/22/1457/2022 написаний Чудновською Дарією, яка не є учасником судового процесу, та підписаний відповідачем у порядку, що не передбачений адміністративним процесуальним законом.
54. Як встановлено судами попередніх інстанцій вказаний лист підписаний ОСОБА_2 як суддею Новомиколаївського районного суду, тому ключовим є саме підписант цього листа, а не працівник апарату суду, який підготував його проєкт.
55. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
56. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
57. Враховуючи наведене та приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
58. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 345 350 355 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі №280/8200/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.В. Жук
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду