ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 282/1670/21
провадження № 61-9072св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Любарська селищна рада Житомирського району Житомирської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2024 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Любарської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 10 березня 2022 року у складі судді Носач В. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк терміном 2 місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Провалівка Житомирського району Житомирської області.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 березня 2022 року.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 березня 2022 року відмовлено з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено 10 березня 2022 року, тоді як апеляційна скарга на нього подана тільки 26 квітня 2024 року, тобто, більше ніж через два роки після його ухвалення. При цьому, ОСОБА_1 було відомо про розгляд справи у суді першої інстанції, докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою заявник до суду не надала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2024 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України. Вказує, що 10 березня 2022 року Любарським районним судом Житомирської області було ухвалено рішення за її відсутності у період дії воєнного стану та під час бойових дій на півночі Житомирської області, що стало перешкодою для його виконання. Вважає, що апеляційний суд не взяв до уваги загальновідомі обставини непереборної сили, які унеможливили вчасно звернутися з апеляційною скаргою на рішення районного суду.
Доводи особи, яка подалавідзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року Любарська селищна рада Житомирського району Житомирської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що погоджується з викладеними в ній доводами та просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
13 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року справу призначено до розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 359 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Апеляційним судом було встановлено, що ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2021 року відкрито загальне позовне провадження за позовом ОСОБА_1 та призначено підготовче засідання на 04 лютого 2022 року.
ОСОБА_1 04 лютого 2022 року особисто подала до Любарського районного суду Житомирської області заяву про проведення судового засідання без її участі, а також просила судове засідання в режимі відеоконференції не призначати.
Крім того, 04 лютого 2022 року ОСОБА_1 особисто отримала судову повістку про виклик у судове засідання на 10 березня 2022 року.
Тобто, ОСОБА_1 було відомо про те, що упровадженні Любарського районного суду Житомирської області перебувала вказана цивільна справа та судове засідання призначено на 10 березня 2022 року.
Копія рішення суду першої інстанції від 10 березня 2022 року направлялася ОСОБА_1 за адресою вказаною в позові, як для листування, але повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що апеляційна скарга подана більше ніж через два роки з дня ухвалення рішення та складення повного тексту судового рішення, особою, яка була належно повідомлена про розгляд справи та не навела обставин непереборної сили, які завадили б їй оскаржити рішення суду у встановлений законом строк.
Судом апеляційної інстанції було враховано практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо порушень судами принципу правової визначеності.
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основоположних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02).
ЄСПЛ також зауважував, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував ЄСПЛ у рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України».
Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 41, від 3 квітня 2008 року) (пункт 47 рішення).
Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.
За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).
Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги про те, що станом на день ухвалення рішення районного суду на території Житомирської області відбувалися бойові дії, пов`язані з агресією російської федерації проти України, що унеможливило отримати нею копії рішення суду, а Єдиний державний реєстр судових рішень був закритий для загального доступу до 20 червня 2022 року, не спростовують правильність оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки заявником апеляційна скарга була подана значно пізніше за вказану дату, а також тривалий час після закінчення бойових дій на території Житомирської області - у квітні 2024 року, та нею не були наведені конкретні обставини непереборної сили, які завадили б саме їй подати апеляційну скаргу раніше.
Саме по собі посилання на введений та триваючий воєнний стан в Україні не може бути підставою для визнання таких обставин обставинами непереборної сили, які завадили саме ОСОБА_1 звернутися до апеляційного суду з апеляційною скарго в межах одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
До подібних правових висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 16 листопада 2023 року у справі № 9901/221/21 (провадження № 11-156заі23), від 10 жовтня 2024 року у справі № 990/147/23 (провадження № 11-212заі24).
Більше того, заявник сама вказує, що Єдиний державний реєстр судових рішень відновив свою роботу для загального доступу у червні 2022 року, у той час як скарга була подана у квітні 2024 року, тобто, навіть зі вказаної неї дати пройшло майже два роки.
При тому, що строк, визначений частиною другою статті 359 ЦПК України є присічним, тобто таким, що не підлягає поновленню, за виключенням двох випадків, які судом у цій справі не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильності оскаржуваного судового рішення та не спростовують висновків апеляційного суду, не можуть бути підставою для його скасування.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його ухвали не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець