Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 286/1831/19
провадження № 61-1130св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), Виконавчий комітет Овруцької міської ради Житомирської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року у складі судді Гришковець А. Л. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним ордеру на житлове приміщення, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення.
На обґрунтування позовних вимог АТ «Ощадбанк» зазначило, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 1993 року ПАТ «Ощадбанк» придбало однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набувши право приватної власності на неї.
У 2016 році під час розгляду іншої справи № 286/4051/15-ц позивачу стало відомо про видачу Овруцькою міською радою 21 січня 2005 року колишній співробітниці банку ОСОБА_1 ордеру на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ПAT «Ощадбанк» на праві власності.
Підставою для видачі даного ордеру стало рішення № 1 засідання Ради трудового колективу філії - Овруцького відділення № 2946 від 14 січня 2005 року про надання відомчої квартири відповідачці із зняттям її з квартирного обліку та відповідне рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області № 7 від 20 січня 2005 року.
Позивач вказує, що вказаний ордер був виданий з порушенням порядку, умов надання жилих приміщень та норми статті 58 Житлового кодексу України, оскільки він виданий на квартиру, яка перебуває у приватній власності ПAT «Ощадбанк», а у ради трудового колективу Овруцького відділення банку були відсутні повноваження щодо розпорядження майном ПAT «Ощадбанк».
У зв`язку з цим у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для користування вказаною квартирою.
З урахуванням вищевикладеного ПAT «Ощадбанк» просило суд:
- поновити строк звернення до суду з позовом;
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області № 7 від 20 січня 2005 року в частині видачі ОСОБА_1 ордеру № 1 від 21 січня 2005 року на заселення в квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним ордер на вказане житлове приміщення за № 1 від 21 січня 2005 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;
- усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, належним на праві власності AT «Ощадбанк», шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПAT «Ощадбанк» про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 29 липня 1991 року по 25 червня 2015 року вона працювала в Овруцькому відділенні № 2946 Житомирського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» та була звільнена з роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Через відсутність власного житла, згідно Правил обліку громадян, що потребують покращення житлових умов, вона була взята на загальний квартирний облік в Овруцькій міській раді.
Відповідно до протоколу № 1 засідання Ради трудового колективу та адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 їй було надано звільнену відомчу квартиру АДРЕСА_1 із зняттям із квартирного обліку.
Рішенням № 7 виконавчого комітету Овруцької міської ради від 20 січня 2005 року було затверджено протокол засідання Ради трудового колективу та адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 від 14 січня 2005 року № 1 про розподіл однокімнатної відомчої квартири АДРЕСА_1 та 21 січня 2005 року видано їй ордер на заселення до вказаного жилого приміщення.
09 лютого 2005 року з нею було укладено договір найму жилого приміщення в будинках державного і комунального житлового фонду.
З 2005 року протягом 14 років вона відкрито користується спірною квартирою, проводить ремонт, оплачує комунальні платежі, а тому з урахування положень статті 344 Цивільного кодексу України має право на визнання за нею права власності на вказану квартиру за набувальною давністю.
З урахуванням викладених обставин просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року у задоволенні позову AT «Ощадбанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову AT «Ощадбанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 правомірно набула право користування квартирою АДРЕСА_1 , як відомчою, та уклала договір найму вказаного жилого приміщення в будинках державного і комунального житлового фонду.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що AT «Ощадбанк» є державним банком, засновником якого є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України. Відповідно, на думку суду, і спірне нерухоме майно, набуте банком у власність, є власністю держави Україна та, з огляду на зміст частини першої статті 4, частини першої статті 5 Житлового кодексу України, відноситься до відомчого житлового фонду.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що оскільки володіння ОСОБА_1 спірною квартирою не було безтитульним, адже наявна правова підстава такого володіння - ордер, тому відсутні підстави для визнати за нею право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, АТ «Ощадбанк» подало апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року в апеляційному порядку не оскаржувала.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» залишено без задоволення, рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19 січня 2022 року АТ «Ощадбанк» звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у вказаній цивільній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Ощадбанк» та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позов АТ «Ощадбанк» у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Ощадбанк» ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 05 квітня 2022 року Виконавчий комітет Овруцької міської ради просить суд у задоволенні касаційної скарги АТ «Ощадбанк» відмовити, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Ощадбанк» залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою АТ «Ощадбанк» на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення та витребувано матеріали цивільної справи.
09 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
28 грудня 1993 року між ОСОБА_2 та Овруцьким відділенням ощадного банку України № 2946 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 продала, а Овруцьке відділення Ощадного банку України № 2946 купило приватизовану однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно реєстраційного посвідчення Коростенського МБТІ від 30 грудня 1993 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажувід 28 грудня 1993 рокузареєстрована на праві власності за Овруцьким Ощадбанком № 2946, про що записано в реєстрову книгу № 15 за реєстровим № 1831.
У відповідності до підпунктів 1.1 - 1.3 Положення про філію - Овруцьке відділення № 2946 ВАТ «Державний ощадний банк України», зареєстрованого постановою правління ВАТ «Державний ощадний банк України» № 244 від 28 листопада 2003 року, філія - Овруцьке відділення № 2946 ВАТ «Державний ощадний банк України» є відокремленим структурним підрозділом ВАТ «Державний ощадний банк України», не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені та в інтересах банку на підставі цього положення відповідно до статуту банку та вимог законодавства.
Відділення створено на підставі наказу Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України від 02 січня 1992 року № 2-к.
Відділення має окремий баланс, який входить до балансу філії - Житомирського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», а в кінцевому етапі - до зведеного балансу Банку.
Зі змісту свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 22 червня 2012 року Овруцькою міською радою на підставі рішення виконавчого комітету № 102 від 19 квітня 2012 року, витягу про державну реєстрацію прав № 34604158,виданого 22 червня 2012 року КП «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради», витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 вересня 2017 року однокімнатна квартира загальною площею 36,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ПАТ «Державний ощадний банк України».
Відповідно до протоколу № 1 засідання Ради трудового колективу та адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 від 14 січня 2005 року, звільнену відомчу квартиру АДРЕСА_1 , вирішено надати працівникові відділення ОСОБА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Овруцької міської ради від 20 січня 2005 року № 7 було затверджено вищевказаний протокол засідання Ради трудового колективу та адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 від 14 січня 2005 року № 1. На виконання зазначеного рішення виконавчим комітетом Овруцької міської ради 21 січня 2005 року ОСОБА_1 було видано ордер № 1 на право заняття жилого приміщення - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та знято її з квартирного обліку при міськвиконкомі, що підтверджується копіями рішення та ордеру.
25 червня 2014 року відділом приватизації Овруцької міської ради на підставі розпорядження № 111 від 19 червня 2014 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво № 7598 про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 .
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», виконавчого комітету Овруцької міської ради та, уточнивши вимоги, просила: визнати рішення виконкому № 101 від 19 квітня 2012 року про передачу у власність ПАТ «Державний ощадний банк України» незаконним; визнати видане 22 червня 2012 року Овруцькою міською радою свідоцтво про право власності ПАТ «Державний ощадний банк України» на вказану квартиру недійсним; скасувати запис про реєстрацію за ПАТ «Державний ощадний банк України» спірної квартири на праві приватної власності.
28 січня 2016 року ПАТ «Державний ощадний банк України» заявило зустрічний позов та просило визнати розпорядження виконкому Овруцької міської ради № 111 від 19 червня 2014 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 незаконним, а видане відділом приватизації міської ради 26 червня 2014 року свідоцтво № 7598 про право власності ОСОБА_1 на спірне житло скасувати.
Рішенням Овруцького районного суду від 21 квітня 2016 року у справі № 286/4051/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 08 червня 2016 року:
- у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення виконкому, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та скасування запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру відмовлено;
- зустрічний позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради № 111 від 19 червня 2014 року про передачу у власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та скасовано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25 червня 2014 року, видане відділом приватизації міської ради на ім`я ОСОБА_1 .
Відповідачі ОСОБА_1 та Овруцька міська рада Житомирської області звернулись до суду першої інстанції з заявами про застосування строків позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не було предметом апеляційного перегляду, а тому, у відповідності до приписів пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у вказаній частині в касаційному порядку не переглядається.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року в оскаржуваній частині та постанова Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року відповідають не у повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 316 Цивільного кодексу України 2004 року (далі - ЦК України) визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону з власної волі, незалежно від волі інших осіб.
В об`єктивному значенні право власності - це право суб`єкта володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому матеріальними благами на власний розсуд у межах закону.
У суб`єктивному значенні право власності - це система правових норм, які закріплюють належність матеріальних благ визначеним суб`єктом, й регулюють володіння, користування та розпорядження ними, а також захист компетентності власника.
Зміст права власності складається з компетентності власника щодо володіння, користування та розпорядження певною річчю (стаття 317 ЦК України, частина перша статті 4 Закону України «Про власність», чинного на час укладання 28 грудня 1993 року договору купівлі-продажу спірної квартири).
Тож до компетентності власника належать: право володіння; право користування; право розпорядження.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною четвертою статті 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
У частинах першій, третій статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про власність» встановлено, що суб`єктами права власності в Україні визначаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.
Статтею 318 ЦК України встановлено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
Разом із тим статтею 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Статтею 23 ЦК Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) встановлено, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або третейському суді.
Юридична особа може відкривати філіали і представництва в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР або Української РСР (частина перша статті 31 ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України).
Відповідно до частини першої-другої статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 року № 872-ХII, чинного на часукладання 28 грудня 1993 року договору купівлі-продажу спірної квартири (далі - Закон № 872-ХII), банки - це установи, функцією яких є кредитування суб`єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим законом. Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов`язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.
Частиною четвертою статті 3 Закону № 872-ХII визначено, що комерційний банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 відсотків власного статутного фонду.
Встановлено, що Ощадбанк незалежної України, створений на базі українських установ Сбербанку СРСР, був зареєстрований Національним банком України 31 грудня 1991 року як самостійна банківська установа - Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року № 876 на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року № 106 Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України було перетворено на Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк»).
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2011 року № 502 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261», 07 червня 2011 року здійснено державну реєстрацію змін до Статуту ВАТ «Ощадбанк», тип якого відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на публічне акціонерне товариство.
Вказані обставини є загальновідомими, у зв`язку із чим, відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України, доказування не потребують.
Згідно статуту ПАТ «Ощадбанк» банк є юридичною особою приватного права, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі вчиняти правочини (договори, контракти), бути учасником судового процесу в судах загальної юрисдикції (в тому числі господарських, адміністративних судах) третейських судах, Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України та міжнародних судових інстанціях. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше як 25 відсотків капіталу банку. Організаційна структура банку складається зокрема з філій банку, які мають право від імені банку надавати банківські та інші фінансові послуги, а також проводити іншу діяльність, передбачену положенням про таку установу.
У відповідності до підпункту 1.1. Положення про філію - Овруцьке відділення № 2946 ВАТ «Державний ощадний банк України», зареєстрованого постановою правління ВАТ «Державний ощадний банк України» № 244 від 28 листопада 2003 року (далі - Положення), філія - Овруцьке відділення № 2946 ВАТ «Державний ощадний банк України» є відокремленим структурним підрозділом ВАТ «Державний ощадний банк України», не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені та в інтересах банку на підставі цього положення відповідно до статуту банку та вимог законодавства.
Аналогічні положення містяться і в статуті ВАТ «Ощадбанк».
Відділення № 2946 створено на підставі наказу Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України від 02 січня 1992 року № 2-к (пункт 1.2 Положення).
Відділення № 2946 має окремий баланс, який входить до балансу філії - Житомирського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», а в кінцевому етапі - до зведеного балансу Банку (пункт 1.3 Положення).
Таким чином, АТ «Ощадбанк» є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком України з 31 грудня 1991 року в якості юридичної особи як самостійна банківська установа.
Відділення АТ «Ощадбанк» № 2946/Овруцьке відділення № 2946 ВАТ «Державний ощадний банк України», яке розміщено у м. Овруч Житомирської області, ніколи не було і не є юридичною особою, має окремий баланс, який входить до зведеного балансу Банку, здійснювало банківську діяльність від імені та в інтересах Банку на підставі Положення про філію Банку відповідно до статуту Банку та вимог законодавства.
Таким чином, з моменту своєї реєстрації саме Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України та його правонаступники були суб`єктами права власності, їх філії та представництва (відділення) такими суб`єктами ніколи не були.
При таких обставинах після укладення 28 грудня 1993 року нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу саме Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України, а не його Овруцьке відділення № 2946, придбав у ОСОБА_2 однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , набувши право приватної власності на неї.
Вказане право зберігалось і зберігається у правонаступників Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, що підтверджується, зокрема: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 22 червня 2012 року Овруцькою міською радою; витягом про державну реєстрацію прав № 34604158, виданим 22 червня 2012 року КП «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради»; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 вересня 2017 року.
До компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду пунктом 10 частини першої статті 15 ЖК України віднесено видачу ордера на жилі приміщення.
У відповідності до частин першої, другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Встановлено, що відповідно до протоколу № 1 засідання Ради трудового колективу та адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 від 14 січня 2005 року, звільнену відомчу квартиру АДРЕСА_1 , вирішено надати працівникові відділення ОСОБА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Овруцької міської ради від 20 січня 2005 року № 7 було затверджено протокол № 1 засідання Ради трудового колективу та адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 від 14 січня 2005 року про надання працівникові відділення ОСОБА_1 відомчої квартири АДРЕСА_1 . На виконання зазначеного рішення виконавчим комітетом Овруцької міської ради 21 січня 2005 року ОСОБА_1 було видано ордер № 1 на право заняття жилого приміщення - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Оскільки квартира АДРЕСА_1 на час видачі зазначеного ордера ОСОБА_1 перебувала у приватній власності ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України», суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, не порушені.
При цьому суди дійшли помилкового висновку, що зазначена квартира відносилась до відомчого житлового фонду, оскільки вказане спростовується обставинам справи та суперечить положенням частини першої статі 5 ЖК України.
У відповідності до частини першої статті 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Разом із цим, особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.
Так, за правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України та в інших нормах матеріального права.
Зокрема, частиною другою статті 59 ЖК України визначено, що вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
Крім того, відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Встановлено, що ордер № 1 на право заняття жилого приміщення - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 було видано виконавчим комітетом Овруцької міської ради 21 січня 2005 року. Вказаний ордер видано на виконання рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради від 20 січня 2005 року № 7, яким було затверджено протокол № 1 засідання Ради трудового колективу та адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 від 14 січня 2005 року. Зазначеним протоколом закріплено прийняте на вказаному засіданні рішення про надання звільненої відомчої квартири АДРЕСА_1 працівникові відділення ОСОБА_1 .
Оскільки на засіданні 14 січня 2005 року, де було прийнято рішення щодо надання спірної квартири відповідачці ОСОБА_1 , були присутні представники адміністрації Овруцького відділення Ощадного банку № 2946 (зокрема, керуючий відділенням Денисюк І. П.), а відділення № 2946 було відокремленим структурним підрозділом ВАТ «Державний ощадний банк України», то банк міг довідатися про порушення свого цивільного права щодо квартири АДРЕСА_1 ще у січні 2005 року.
Проте, з цим позовом до суду ПАТ «Ощадбанк» звернулося лише у червні 2019 року, тобто зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у суді першої інстанції.
Будь-яких поважних причин пропущення позовної давності колегія суддів Верховного Суду не вбачає, у зв`язку із чим підстави для задоволення заяви АТ «Ощадбанк»про поновлення йому строку звернення до суду з позовом відсутні.
При таких обставинах позовні вимоги ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним ордеру на житлове приміщення задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском позовної давності.
Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили обгрунтований висновок про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог АТ «Ощадбанк», але помилилися щодо мотивів такої відмови.
Разом із тим, приймаючи до уваги підстави позову, оскільки рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради від 20 січня 2005 року № 7 не скасовано, а ордер № 1 від 21 січня 2005 року недійсним не визнаний, позовні вимоги АТ «Ощадбанк» про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири задоволенню також не підлягають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга АТ «Ощадбанк» підлягає частковому задоволенню, рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року в оскаржуваній частині та постанова Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року - зміні, шляхом викладення мотивів відмови у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року в оскаржуваній частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року змінити.
Відмовити Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» у поновленні строку звернення з позовом до суду.
Викласти мотиви відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним ордеру на житлове приміщення, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення, у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов