Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 286/4051/19
провадження № 61-5713св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Овруцький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Житомирській області, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2021 року в складі судді Кулініч Я. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 січня 2022 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Овруцький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Житомирській області, ОСОБА_4 , про встановлення факту батьківства.
В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 30 листопада 2001 року шлюб між ними було розірвано, 24 січня 2002 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу вона повернула своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».
Через два місця після розірвання шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у неї народилася дитина ОСОБА_1 , біологічним батьком якої є ОСОБА_6 . У актовому записі про народження прізвище доньки було зазначене « ОСОБА_4 », а інформація про батька була записана з її слів із зазначенням ім`я та по батькові її колишнього чоловіка.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями майна після його смерті є донька ОСОБА_3 та племінник ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_6 визнавав своє батьківство щодо доньки ОСОБА_8 , хоча й не оформив це документально. З часу народження дитини він відвідував її, надавав матеріальну допомогу на її утримання, дарував подарунки на свята.
Після смерті ОСОБА_6 виникла потреба в оформленні на ім`я доньки пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а також в оформленні її спадкових прав після смерті батька.
Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просила встановити факт батьківства ОСОБА_6 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме те, що він є батьком дитини, та внести зміни до актового запису про народження дитини, зазначивши відомості про батька - ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Підруддя Овруцького району Житомирської області.
Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 12 травня 2020 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, в червні 2020 року звернулася до суду з самостійними позовними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства.
Ухвалами Овруцького районного суду Житомирської області від 18 червня 2020 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України та прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення батьківства.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що на час пред`явлення її матір`ю позову у цій справі вона була неповнолітня, однак після досягнення 18 років виявила бажання скористатися наданим їй правом та самостійно звернулася до суду з позовом про встановлення факту батьківства.
На обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_6 визнавав її як доньку, приїжджав до неї, дарував подарунки, відвідував її, вони спілкувалися до часу його смерті. Оскільки вона має намір оформити свої спадкові права після смерті батька, змушена звернутися до суду з даним позовом.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила встановити факт батьківства ОСОБА_6 стосовно неї, а саме те, що він є її батьком, та внести зміни до актового запису про її народження, зазначивши відомості про батька - ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Підруддя Овруцького району Житомирської області.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 11 січня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт батьківства, а саме, що ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець села Підруддя Овруцького району Житомирської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Овруч Житомирської області.
Внесено зміни до актового запису № 35 від 16 квітня 2002 року, вчиненого органом державної реєстрації актів цивільного стану про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши відомості про батька - ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Підруддя Овруцького району Житомирської області та виключено відомості про ОСОБА_9 .
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що до зачаття ОСОБА_1 її мати ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , розірвання шлюбу відбулося під час вагітності матері позивачки, за два місяці до її народження, за життя ОСОБА_6 визнавав своє батьківство щодо ОСОБА_1 , надавав їй матеріальну допомогу та брав участь у її вихованні.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
27 червня 2022 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у вказаній справі, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновки щодо застосування статті 125 130 СК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 592/4443/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 607/10982/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 754/3558/16-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 494/1611/18.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Її батьками вказані: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Овруцького районного управління юстиції у Житомирській області 16 квітня 2002 року складено актовий запис за № 35. Відомості про батька були записані відповідно до чинної на той час статті 55 Кодексу про шлюб та сім`ю України: прізвище зазначене за прізвищем матері, а ім`я та по батькові записані за вказівкою матері.
До народження ОСОБА_1 її мати ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 30 листопада 2001 року було розірвано, про що 24 січня 2002 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.
Спадкоємцями майна останнього є його дочка ОСОБА_3 та племінник ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_10 зазначила, що вважає своїм біологічним батьком ОСОБА_6 , який за життя визнавав своє батьківство щодо неї.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України).
Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , то спірні правовідносини регулюються положеннями КпШС України.
Частинами другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть буті: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Таким чином за змістом наведених норм закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.
Підстави для визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України, відрізняються від підстав його встановлення згідно із статтею 53 КпШСУкраїни, яка не містить такої підстави встановлення батьківства, яка ґрунтується на проведеній медичній молекулярно-генетичній експертизі.
Проте частина третя статті 53 КпШСУкраїни не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно із статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі справа № 521/4820/19 (провадження № 61-21037св21).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та встановлення факту батьківства ОСОБА_6 стосовно неї з огляду на те, що до зачаття позивачки її мати ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , розірвання шлюбу відбулося під час вагітності матері позивачки, за два місяці до її народження, і за життя ОСОБА_6 визнавав своє батьківство щодо ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування статей 125 130 СК України, викладених в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 592/4443/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 607/10982/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 754/3558/16-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 494/1611/18, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів.
Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-37023св18) Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року вказав на те, що підставою для визнання батьківства є відомості, що засвідчують саме походження дитини від певної особи, а не факти спільного проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і цієї особи до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що підтверджують визнання відповідачем батьківства. Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не звернули увагу на зазначене вище, не сприяли повному та всебічному розгляду справи, не встановили усіх фактичних обставин справи, при судовому розгляду справи так і не було здійснено судово-генетичну експертизу, без проведення якої неможливо достовірно встановити факт походження дитини.
Верховним Судом у цій справі зауважено, що дані, на підставі яких суди попередніх інстанцій прийняли рішення на користь позивача щодо встановлення батьківства померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 стосовно малолітньої Особа_2 (показання свідків, фотокартки, спільне проживання), не є достовірними та достатніми доказами, що вичерпно це підтверджують. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути лише висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/10982/16-ц (провадження № 61-14642св18) суд касаційної інстанції вказав на те, що зібрані у цій справі докази в їх сукупності не містять достовірного підтвердження визнання Особа_1 себе батьком Особа_2, спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Висновки судів попередніх інстанцій за наслідками зібраних у справі доказів також не містять указаних вище обставин, які є необхідними для правильного застосування статті 53 КпШС та вирішення спору у даній справі.
У справі № 754/3558/16-ц (провадження № 61-22781св18) Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2019 року виснував, що оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню та не застосував закон, який підлягав застосуванню, тому правильним є висновок апеляційного суду в частині задоволенні вимоги про визнання батьківства Особа_1 стосовно Особа_2, на підставі статті 53 КпШСУкраїни.
У постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 494/1611/18 (провадження № 61-10395св20) Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказав на те, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме, невідповідність висновків судів правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18), частково підтвердились, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваних судових рішень судами, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права частини другої статті 128 СК України про визнання батьківства за рішенням суду. При цьому колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що у справі № 494/1611/18 судом касаційної інстанції правовий висновок не сформовано.
Таким чином ухвалені у справі, яка розглядається, судові рішення не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у зазначених постановах.
Доводи заявниці про обов`язкове проведення судової молекулярно-генетичної експертизи є необґрунтованими, оскільки на підтвердження заявлених у цій справі вимог позивачка надала достатньо доказів, оцінка яких у сукупності дала підстави судам попередніх інстанцій для висновку про встановлення відповідного факту батьківства.
Перевіряючи доводи касаційної скарги у їх сукупності, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що припинення сімейних відносин між подружжям до народження дитини може бути підставою для відмови в позові про визнання батьківства лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на момент зачаття ОСОБА_1 її мати ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , розірвання шлюбу відбулося під час вагітності матері позивачки, за два місяці до її народження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання заявника на не дослідження судами зібраних у справі доказів є неспроможними, так як суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська