№ 287/264/15-к

Постанова

Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 287/264/15-к

провадження № 51-1307 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_18,

суддів ОСОБА_19, ОСОБА_20

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_21,

прокурора ОСОБА_22,

захисника ОСОБА_23 (у режимі відеоконференції),

виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2022 року у кримінальному провадженні № 12013060260000130 за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 296, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, та виправдано його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведенням, що вказані злочини вчинені ним.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 07 серпня 2011 року приблизно о 23:30 год., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Фіат Дуккато», д.н.з. НОМЕР_1 , в якому знаходилися ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , неподалік пожежного депо у смт. Діброва Житомирської області побачив групу невідомих осіб, які приїхали на належному ОСОБА_6 автомобілі «Шкода Октавіа», д.н.з. НОМЕР_2 .

В цей же час у ОСОБА_2 виник злочинний умисел, направлений на вчинення хуліганських дій з мотивів явної неповаги до суспільства, відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , з особливою зухвалістю. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 з хуліганських мотивів, умисно наніс удар кулаком в обличчя ОСОБА_7 , спричинивши йому фізичний біль. Після цього ОСОБА_2 , спільно з ОСОБА_3 умисно завдали кілька ударів по автомобілю «Шкода Октавіа», що належав ОСОБА_6 , пошкодивши його.

Не припиняючи своїх хуліганських дій, ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_8 та ОСОБА_1 і запропонував їм приєднатися до вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_6 групою осіб, на що вони погодилися.

При цьому ОСОБА_8 взяв належний йому револьвер, який згідно висновку балістичної експертизи не відноситься до категорії вогнепальної зброї, а ОСОБА_1 взяв належний йому ніж моделі «Таран», та приєдналися до ОСОБА_2 .

Грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, з хуліганських спонукань, ОСОБА_1 за допомогою ножа умисно порізав чотири шини коліс вказаного автомобіля, після чого ОСОБА_8 умисно наніс удар по лобовому склу автомобіля, пошкодивши його. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_8 умисно, з особливою зухвалістю, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, з хуліганських спонукань, здійснив п`ять пострілів у повітря з належного йому пістолета.

В результаті вищевказаних спільних злочинних дій було пошкоджено автомобіль ОСОБА_6 , чим заподіяно йому матеріальної шкоди на загальну суму 17 602,90 грн.

Не припиняючи своїх злочинних дій, 08 серпня 2011 року, приблизно о 01:00 год. ОСОБА_1 , знаходячись неподалік будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки з ОСОБА_9 , умисно завдав йому 12 ударів ножем «Таран» у місця розташування життєво важливих органів - у передню поверхню грудної клітки зліва, по голові та нижніх кінцівках, і таким чином умисно заподіяв смерть потерпілому з особливою жорстокістю.

Районний суд зазначив, що за результатами судового розгляду вина ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом, недоліки слідства неможливо усунути під час судового розгляду з дотриманням процесуальної форми, оскільки суд не наділений повноваженням збирати докази. За таких обставин суд виправдав ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому протиправних діянь.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд не дав належної оцінки доказам, зокрема, показанням свідка ОСОБА_8 та висновкам судової медико-криміналістичної експертизи, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 , упереджено поставився до показань свідка ОСОБА_2 , що привело до безпідставного виправдання обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції, усупереч ст. 419 КПК України не перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора, не дав на них вичерпної відповіді, чим допустив істотне порушення вимог закону.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення від захисника ОСОБА_23, який просив залишити судове рішення без зміни.

Прокурор у судовому засіданні не підтримав скаргу та просив залишити судові рішення без зміни.

Виправданий ОСОБА_1 та його захисник у суді касаційної інстанції заперечували проти задоволення скарги та просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 438 КПК України, предметом перевірки суду касаційної інстанції можуть бути доводи, які узгоджуються з його процесуальними повноваженнями, тобто стосуються: істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність; невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі винного.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить із обставин, установлених цими судами.

Мотиви суду

Доводи прокурора щодо неповноти судового розгляду, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Натомість, зазначені доводи, відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, й дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, були всебічно досліджені в суді із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.

Суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили, що кримінальні правопорушення вчинені саме ОСОБА_1 .

З таким висновком погодився і апеляційний суд, який у свою чергу зазначив, що доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до припущень, носять оціночний характер щодо інкримінованих ОСОБА_1 правопорушень.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що прокурор висловлює незгоду з даною судом оцінкою показань двох свідків сторони обвинувачення та дає їм власну оцінку.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Матеріали провадження свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій у повній мірі дотрималися цих вимог закону, оцінили усі докази та дійшли переконливого висновку про те, що вина ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом.

Так, суд вірно зазначив, що свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які були безпосередніми учасниками подій, стверджували, що бійка відбувалася у темряві, в ній брала участь значна кількість осіб з обох боків, а тому вони не бачили хто саме наніс тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 . Жоден із свідків не бачив ОСОБА_1 під час бійки з ножем у руках. Свідок ОСОБА_15 , який єдиний безпосередньо бачив бійку невідомого з потерпілим ОСОБА_9 , в судовому засіданні не впізнав ОСОБА_1 та повідомив, що вперше його бачить. Крім того, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у суді вказували, що бачили ніж у іншого учасника бійки, а саме у ОСОБА_8 . При цьому сам свідок ОСОБА_8 не заперечував наявність у нього під час бійки ножа.

Орган досудового розслідування як на доказ винуватості ОСОБА_1 послався на висновки судової медико-криміналістичної експертизи від 05 грудня 2011 року, яка підтверджує наявність на тілі померлого тілесних ушкоджень, що утворилися від удару ножем. Проте, суди вірно зазначили, що експертом не встановлено тип ножа, яким завдано ці тілесні ушкодження, а тому, за відсутності самого ножа, неможливо встановити чим саме було заподіяно ці ушкодження потерпілому. Слід звернути увагу на те, що під час досудового розслідування у учасників бійки було вилучено 8 різних ножів, проте ножа типу «Таран», наявність якого інкримінували ОСОБА_1 , серед них не було.

На думку сторони обвинувачення, про факт наявності у нього такого ножа свідчить те, що під час огляду квартири, де мешкав ОСОБА_1 спільно з іншими особами, у тому числі учасниками бійки, під матрацом на його ліжку було виявлено чохол від ножа типу «Таран». Водночас, слід звернути увагу на те, що жодних слідів крові чи відбитків пальців на цьому чохлі виявлено не було, приміщення, в якому виявили даний чохол, певний час було відкрите для стороннього доступу, а тому твердження про належність даного чохла ОСОБА_1 суд обґрунтовано визнав припущенням.

Інші зібрані у справі докази стверджують лише той факт, що на місці події відбулася бійка, учасники якої отримали тілесні ушкодження, у тому числі й у вигляді різаних ран, висновками судово-імунологічних експертиз встановити походження крові від ОСОБА_1 на речах потерпілих неможливо, оскільки відсутні зразки його крові. За таких обставин суд оцінив докази у сукупності та дійшов переконливого висновку, що вони не доводять винуватість особи.

У касаційній скарзі прокурор посилається на неналежну оцінку судом показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_2 щодо наявності у ОСОБА_1 ножа типу «Таран» під час вказаних у вироку подій.

Проте, суд оцінив ці показання та поставився до них критично, зазначивши, що свідок ОСОБА_8 був єдиним, хто стверджував про наявність у ОСОБА_1 такого ножа, іншими належними та допустимими доказами ця обставина не підтверджена. Крім того, вказаний свідок був засуджений іншим вироком за тим самим фактом хуліганства, скоєного групою осіб, під час цієї бійки у нього у руках також був ніж. В ході досудового розслідування він був затриманий і давав показання як підозрюваний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України саме за фактом вбивства потерпілого ОСОБА_9 , а отже, не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, що викликало у суду обґрунтовані сумніви у його неупередженості та незацікавленості.

Що стосуються показань свідка ОСОБА_2 , то суд вірно зазначив, що вони ґрунтуються на припущеннях, оскільки зводяться до того, що свідок почув шипіння шин автомобіля, коли біля транспортного засобу знаходився ОСОБА_1 , і припустив, що останній проколов шини ножем чи іншим гострим предметом. При цьому свідок особисто не бачив у ОСОБА_1 ножа чи іншого предмета, яким можна було би пошкодити шини.

У касаційній скарзі прокурор стверджує, що показання цього свідка підтверджують винуватість ОСОБА_1 , а тому суд безпідставно не взяв їх до уваги.

З таким твердженням суд касаційної інстанції не може погодитися з огляду на наступне.

На час розгляду справи в суді свідок ОСОБА_2 помер, а отже, суд не мав можливості безпосередньо допитати цього свідка та поставити запитання з приводу його показань. Оскільки обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується переважно на показаннях цього свідка, які не підтверджуються іншими доказами по справі, за умови неможливості перевірки цих показань у судовому засіданні, суд надав їм оцінку у сукупності з іншими доказами і дійшов переконливого висновку, що вони є припущеннями.

Європейського Суду з прав людини, у справі «Дімович та інші проти Сербії» зазначив, що коли свідок не був допитаний на жодній попередній стадії провадження, то допуск як доказів письмових показань таких свідків замість живих доказів на судовому засіданні має бути крайнім заходом, оскільки це призводить до потенційного негативного наслідку для підсудного, який під час судового розгляду повинен мати ефективну можливість оскаржити докази проти нього. Зокрема, він повинен мати можливість перевірити правдивість та достовірність свідчень, наданих свідками, шляхом їх усного допиту в його присутності. Відповідно, якщо обвинувачення виключно або переважно ґрунтується на доказах, наданих свідками, яких обвинувачений не може допитати на будь-якій стадії провадження, його права на захист необґрунтовано обмежуються.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення. Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Крім того, виклав детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 .

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони обвинувачення в цій частині теж є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20