№ 288/1256/17

Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 288/1256/17

провадження № 61-6961св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров`я України, Попільнянське районне відділення Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року у складі судді Рудник М. І., постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В., додаткове рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року у складі судді Рудник М. І., постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров`я України, Попільнянського районного відділення Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» про новий день звільнення (таким вважати день видачі трудової книжки), про визнання раніше внесеного запису про день звільнення 29 липня 1997 року недійсним, про внесення нового дня звільнення 30 липня 1997 року до трудової книжки, про заяву від 08 липня 1997 року подану від лікаря (але не заввідділом) щодо звільнення з роботи і розрахунку, про виплату середнього заробітку за час затримки трудової книжки і розрахунку, про суперечність актів законодавства щодо реорганізації і правонаступництва,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив: вважати новим днем звільнення день видачі трудової книжки 30 липня 1997 року; визнати правильним звільнення за наказом від 30 липня 1997 року № 23 з роботи (з посади) лікаря епідеміолога, оскільки було прохання звільнити з роботи лікаря, але не з посади завідуючого епідеміологічним відділом; визнати недійсним раніше внесений запис про день звільнення 29 липня 1997 року; внести до трудової книжки новий день звільнення 30 липня 1997 року; визнати, що фактично остаточна ліквідація посади завідувача епідеміологічним відділом сталася 22 червня 1997 року за сукупністю наказів по Попільнянській районній санітарно-епідеміологічній станції (далі - Попільнянській районній СЕС) за номерами 10, 11, 16 у 1997 році у зв`язку із зміненим штатним розписом, де посаду завідуючого епідеміологічним відділом змінено на посаду лікар-епідеміолог, а посаду лікар з гігієни дітей і підлітків змінено на посаду завідуючого сан-гігієнічним відділом; вважати посаду завідувача відділом єдиною у штатному розписі районного СЕС, на яку (посаду заввідділом) призначено з 23 червня 1997 року ОСОБА_2 відповідно до змін у штатному розписі; вважати заяву від 08 липня 1997 року щодо залишення роботи і щодо розрахунку - поданою від лікаря (але не від заввідділом); визнати невиконаними зобов`язання, які прописано у статті 47 КЗпП України станом на 08 липня 1997 року, стосовно видачі належно оформленої трудової книжки і проведення розрахунку; сплатити середній заробіток за час затримки трудової книжки і розрахунку з 09 липня по 30 липня 1997 року (тобто 15 робочих днів при 5-денному робочому тижні), відповідно до сучасної зарплати лікаря епідеміолога першої кваліфікаційної категорії з медичним стажем більше 25 років; визнати пріоритет Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади» перед постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства охорони здоров`я України щодо реорганізації районної СЕС.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що доводи позивача про виконання ним обов`язків лікаря-епідеміолога на день звільнення не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження видачі наказу і відповідно скорочення посади завідуючого епідеміологічного відділу з 22 червня 1997 року, яку обіймав ОСОБА_1 та переведення його на посаду лікаря-епідеміолога, а тому зміни істотних умов праці не відбулося. Крім того, рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року, яке залишено без змін ухвалою Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Попільнянської районної СЕС про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання відізваними заяв про звільнення за власним бажанням відмовлено за безпідставністю вимог. Разом з тим, встановивши невідповідність наказу про звільнення ОСОБА_1 вимогам КЗпП України, суд зобов`язав Попільнянську районну СЕС внести зміни до наказу від 30 липня 1997 року № 13 і вважав правильним звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади завідуючого епідеміологічним відділом Попільнянської районної СЕС, з внесенням відповідних змін до трудової книжки, тобто привів наказ про звільнення до вимог чинного законодавства. Дане рішення набрало законної сили та є чинним.

Стосовно суперечності актів законодавства по реорганізації і правонаступництва, суд зазначив, що Попільнянська районна СЕС ліквідована, а Попільнянське районне відділення Андрушівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України» не є її правонаступником, взагалі не має статусу юридичної особи, а тому не може бути відповідачем у заявленому позові. Дані обставини були предметом судового розгляду, факт відсутності правонаступництва після ліквідації Попільнянської районної СЕС встановлений рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2016 року, рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2016 року, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення у даній справі в якій він вказує, що при ухваленні рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року не було вирішено питання щодо певних позовних вимог, а саме: визнати правильним звільнення за наказом від 30 липня 1997 року № 23 з роботи (з посади) лікаря епідеміолога, оскільки було прохання звільнити з посади лікаря, але не було прохання звільнити з посади завідувача епідеміологічним відділом; визнати, що фактично остаточна ліквідація посади завідувача епідеміологічним відділом сталась 22 червня 1997 року за сукупністю наказів по Попільнянській районній СЕС за номерами 10, 11, 16 у 1997 році, в зв`язку із зміненим штатним розписом, де посаду завідувача епідеміологічним відділом змінено на посаду лікар - епідеміолог, а посаду лікар з гігієни дітей і підлітків змінено на посаду завідуючого сан-гігієнічним відділом; вважати посаду завідувача відділом єдиною у штатному розписі районного СЕС, на яку (посаду заввідділом) призначено з 23 червня 1997 року ОСОБА_2 , відповідно до змін у штатному розписі; визнати невиконаними зобов`язання, які прописано у статті 47 КЗпП України станом на 08 липня 1997 року, стосовно видачі належно оформлено трудової книжки і проведення розрахунку; визнати пріоритет Указів Президента України перед постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства охорони здоров`я України і суперечність їх змісту.

Додатковим рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року прийнято додаткове рішення у даній цивільній справі.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 стосовно вимог: про визнання, що фактично остаточна ліквідація посади завідувача епідеміологічним відділом сталася 22 червня 1997 року за сукупністю наказів по Попільнянській районній СЕС за номерами 10, 11, 16 у 1997 році у зв`язку із зміненим штатним розписом, де посаду завідувача епідеміологічним відділом змінено на посаду лікар-епідеміолог, а посаду лікар з гігієни дітей і підлітків змінено на посаду завідуючого сан-гігієнічним відділом; вважати посаду завідувача відділом єдиною у штатному розписі районного СЕС, на яку (посаду заввідділом) призначено з 23 червня 1997 року ОСОБА_2 відповідно до змін у штатному розписі; вважати заяву від 08 липня 1997 року щодо залишення роботи і щодо розрахунку - поданою від лікаря (але не від заввідділом); визнати невиконаними зобов`язання, які прописано у статті 47 КЗпП України станом на 08 липня 1997 року, стосовно видачі належно оформленої трудової книжки і проведення розрахунку; сплатити середній заробіток за час затримки трудової книжки і розрахунку з 09 липня по 30 липня 1997 року (тобто, 15 робочих днів при 5-денному робочому тижні), відповідно до сучасної зарплати лікаря епідеміолога першої кваліфікаційної категорії з медичним стажем більше 25 років.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Додаткове рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю або ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції не з`ясував обставини, встановлені рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року у справі № 2-11/98; не встановив предмет спору у цій справі; не надав оцінки штатному розпису, тарифікаційному списку, табелю обліку роботи, наказу про призначення на посаду, які доводять зміну істотних умов праці та його відмову від продовження роботи; не звернув увагу на порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок; не дослідив матеріали справи № 2-11/98, яка була розглянута за його відсутності. Крім того, судом апеляційної інстанції порушено статті 24 31 32 ЦПК України, у зв`язку з чим судом недотримано правила підсудності.

Суди не взяли до уваги посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України та не застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій порушили норми статей 82 229 ЦПК України, статей 24 36 47 114 240-1 КЗпП України, а також не врахували висновку викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2019 року Міністерство охорони здоров`я України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, є обґрунтованими, ухваленими на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і відповідають вимогам закону. Посилання позивача про те, що судом апеляційної інстанції не дотримано правил підсудності є безпідставними, оскільки дана справа була передана на розгляд до Вінницького апеляційного суду відповідно до розпорядження в.о. голови Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року № 1.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року у цій справі та витребувано її матеріали із Попільнянського районного суду Житомирської області.

03 липня 2019 року справа № 288/1256/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року.

Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2020 року «Про обрання судді до Великої Палати Верховного Суду» № 4, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 «Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3», у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 1982 року ОСОБА_1 працював у Попільнянській районній СЕС на посаді санлікаря, а з серпня 1996 року на посаді завідуючого епідеміологічним відділом.

Наказом по Попільнянській районній СЕС від 22 квітня 1997 року № 10 «Про ліквідацію посади завідувача епідеміологічним відділом» у зв`язку із змінами у штатному розписі, затвердженому обласною СЕС 01 лютого 1997 року, посада завідувача епідеміологічним відділом ліквідується з 22 квітня 1997 року.

ОСОБА_1 за 2 місяці попереджений письмово, при свідках про ліквідацію посади з 22 квітня 1997 року. В наказі зазначено, що йому запропонована ставка лікаря-епідеміолога з 22 червня 1997 року, в наказі міститься примітка позивача про те, що він розцінює дане переведення як незаконне, оскільки в установі можуть бути збережені вимоги законів та попередні істотні умови праці.

Відповідно до наказу від 22 квітня 1997 року № 11 по Попільнянській районній СЕС «Доповнення до наказу № 10 від 22 квітня 1997 року» з 22 квітня 1997 року по 22 червня 1997 року ОСОБА_1 продовжено роботу на займаній посаді з виплатою заробітної плати завідувача епідеміологічним відділом.

Відповідно до наказу від 23 червня 1997 року № 16 по Попільнянській районній СЕС «Про відновлення посади завідувача епідеміологічним відділом» відновлено посаду завідувача епідеміологічним відділом з 23 червня 1997 року згідно штатного розпису, призначено завідуючою санітарно-гігієнічним відділом лікаря по гігієні дітей і підлітків ОСОБА_2 з 23 червня1997 року.

Відповідно до наказу від 30 липня 1997 року № 23 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29 липня 1997 року за власним бажанням по статті 38 КЗпП України і підставами його звільнення із займаної ним посади є його заяви від 28 та 29 липня 1997 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року

Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з викладеного, суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) відповідачем певних посад та визначення ним штатної структури товариства, а, відповідно, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанції правильно встановили, що зміни істотних умов праці не відбулося, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження видачі наказу і відповідно скорочення посади завідуючого епідеміологічного відділу з 22 червня 1997 року, яку обіймав ОСОБА_1 та переведення його на посаду лікаря-епідеміолога.

Відповідно до наказу від 30 липня 1997 року № 23 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29 липня 1997 року за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України і підставами його звільнення із займаної ним посади є його заяви від 28 та 29 липня 1997 року.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачений у статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та вказаною нормою Закону визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У відповідності до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, встановлені статтями 228 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов`язки сторін.

За таких обставин, про порушення свого права позивач дізнався 1997 році, оскільки судом встановлено, що рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Попільнянської районної СЕС про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання відізваними заяв про звільнення за власним бажанням відмовлено за безпідставністю вимог.

Разом з тим, встановивши невідповідність наказу про звільнення ОСОБА_1 вимогам КЗпП України, суд зобов`язав Попільнянську районну СЕС внести зміни до наказу від 30 липня 1997 року № 13 і вважав правильним звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади завідуючого епідеміологічним відділом Попільнянської районної СЕС, з внесенням відповідних змін до трудової книжки, тобто привів наказ про звільнення до вимог чинного законодавства.

Також, зазначені обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2017 року.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2017 року (судові рішення набрали законної сили та є чинними) мають преюдиційне значення для вирішення даного спору.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну санітарно-епідеміологічну службу України, на яку покладено функції з реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

З метою виконання Указу Президента № 1085 та Постанови Кабінету Міністрів України № 1084 пунктом 1 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 21 вересня 2012 року № 176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України» зазначено ліквідувати державні заклади, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, за переліком, згідно з додатком.

Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що Міністерством охорони здоров`я України вирішено здійснити повну ліквідацію юридичної особи, правонаступника в даному наказі не визначено.

Згідно з переліком бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України ліквідується Попільнянська районна СЕС.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 28 листопада 2012 року № 112 «Про утворення державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» утворено державну установу «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України», що є профілактичним закладом охорони здоров`я. Затверджено Статут та покладено на державну установу виконання функцій з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

03 грудня 2012 року проведено державну реєстрацію новоутвореної Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» номер запису 13051020000009389, затверджено Статут.

Відповідно до пункту 3.1, 8.1 Статуту Центр є юридичною особою публічного права, набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, його відокремлені структурні підрозділи не є юридичними особами. При цьому у Статуті не зазначено про його правонаступництво щодо будь-яких інших юридичних осіб.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27 березня 2014 року № 41, повідомлено про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи державного закладу «Попільнянська районна санітарно-епідеміологічна станція», код ЄДРПОУ 05396344; запис №12971110013000189; відомості про орган управління юридичної особи відсутні; правонаступника не визначено (т. 1 а.с. 46).

Згідно з положеннями ЦК України ліквідація - це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав і обов`язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права та обов`язки припиняються, отже в даному випадку Державна установа «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби не може бути правонаступником Попільнянської районної СЕС.

Ліквідація юридичної особи це процес, який триває з моменту прийняття рішення про ліквідацію та до дати внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до ЄДР.

Внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру передує складна і обов`язкова процедура, загальний порядок якої встановлений ЦК України. Дана процедура передбачає, що після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

В даному випадку майно Попільнянського районного СЕС відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року № 744-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів підприємств установ та організацій до сфери управління державної санітарної епідеміологічної служби» цілісні майнові комплекси державних закладів, підприємств, установ та організацій в тому числі цілісний майновий комплекс Попільнянської районної СЕС, передані із сфери управління Міністерства охорони здоров`я до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що в даному випадку правонаступництво після ліквідації Попільнянської районної СЕС не відбулось. Факт відсутності правонаступництва після ліквідації Попільнянської районної СЕС встановлений рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2016 року, рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2016 року, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 107-113).

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року встановлено невідповідність наказу про звільнення ОСОБА_1 вимогам КЗпП України, а саме: не зазначено з якої саме посади ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням, та зобов`язано Попільнянську районну СЕС внести зміни до наказу від 30 липня 1997 року № 13 і вважати правильним звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади завідуючого епідеміологічним відділом Попільнянської районної СЕС, з внесенням відповідних змін до трудової книжки.

Отже, ОСОБА_1 звільнено з роботи не в зв`язку із скороченням чисельності штату, а за власним бажанням і питання законності такого звільнення з 29 липня 1997 року з посади завідуючого епідміологічним відділом встановлено рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ліквідація посади завідуючого епідміологічним відділом з 22 квітня 1997 року, відновлення посади завідуючого епідміологічним відділом з 23 червня 1997 року та призначення на дану посаду ОСОБА_2 ніяким чином не впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 та не порушує його прав.

ОСОБА_1 08 липня 1997 року було написано, як зазначено в її тексті, пояснення-заяву (розписку) щодо залишення роботи 04 липня 1997 року з проханням провести розрахунки негайно, в тому числі видати всі документи, довідки, тощо.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, встановивши, що заява від 08 липня 1997 року була написана ОСОБА_1 як лікарем, а не як завідуючим відділом, однак це і так вбачається зі змісту цієї заяви, та питання щодо дати, посади, причин звільнення ОСОБА_1 , встановлено рішенням Попільнянського районного суду від 16 вересня 1998 року, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

У статті 47 КЗпП України закріплено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 29 липня 1997 року на підставі наказу від 30 липня 1997 року № 23.

Таким чином, встановивши, що станом на 08 липня 1997 року та до 29 липня 1997 року включно позивач перебував у трудових відносинах з Попільнянською районною СЕС, тобто підстав вважати, що трудова книжка мала бути йому видана 08 липня 1997 року, а тому підстав вважати, що відбулася затримка у видачі трудової книжки з 09 липня по 30 липня 1997 року і на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, - немає, а отже висновок суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання невиконаними зобов`язання, стосовно видачі належно оформленої трудової книжки і проведення розрахунку та про сплату середнього заробітку за час затримки трудової книжки і розрахунку з 09 липня по 30 липня 1997 року (тобто 15 робочих днів при 5-денному робочому тижні), відповідно до сучасної зарплати лікаря епідеміолога першої кваліфікаційної категорії з медичним стажем більше 25 років є правильними.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції недотримано правил підсудності є безпідставними, оскільки відповідно до розпорядження в.о. голови Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року № 1 дану справу передано на розгляд до Вінницького апеляційного суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу даної судової справи призначення не відбулось у зв`язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи, оскільки суддями Галацевим О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю., Павицькою Т. М., Талько О. Б., Трояновською Г. С., Шевчук А. М., Борисюком Р. М. заявлено самовідводи, а судді Миніч Т. І. та Коломієць О. С. не можуть розглядати апеляційні скарги ОСОБА_1 , оскільки це не відповідає положенням частини третьої статті 34 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновку судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року, додаткове рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький