Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 291/1509/18
провадження № 61-7172 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Спесивцев Вадим Валерійович,
відповідачі: дочірнє підприємство «Умань-Агро», приватне підприємство «Ружинський край»,
треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Сігнет-Центр», приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Ружинський край» на рішення Ружинського районного суду Житомирської області у складі судді Митюк О. В.
від 02 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду
у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.
від 17 березня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до дочірнього підприємства «Умань-Агро» (далі - ДП «Умань-Агро»), приватного підприємства «Ружинський край» (далі - ПП «Ружинський край») треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «Сігнет-Центр», приватне сільськогосподарське підприємство (далі - ПСП) «Агрофірма «Світанок», про розірвання договору оренди землі та витребування земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі договору оренди землі, укладеного 24 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та
ДП «Ілліч-Агро-Умань» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», правонаступником якого є ДП «Умань-Агро», до нього перейшло право оренди земельних ділянок площею 2,8013 га (кадастровий номер 1825282800:02:000:0053) та площею 0,2456 га (кадастровий номер 1825282800:04:000:0270), які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва й розташовані на території Городоцької сільської ради Ружинського району Житомирської області.
Вказувала, що на час укладення договору оренди землі зазначені земельні ділянки належали на праві власності ОСОБА_2 , які у подальшому на підставі рішення Ружинського районного суду Житомирської області
від 13 травня 2014 року у справі № 291/533/14-ц у порядку спадкування вона набула право власності на вказані земельні ділянки.
Зазначала, що ДП «Умань-Агро» не використовує зазначені вище земельні ділянки, не виконує права та обов`язки орендаря за договором оренди землі від 24 листопада 2005 року, а передало їх сільськогосподарському приватному підприємству (далі - СПП) «Світанок плюс», яке в подальшому було реорганізоване шляхом приєднання в приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок». На даний час право оренди на ці земельні ділянки зареєстроване за ПП «Ружинський край».
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди землі, укладений 24 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та ДП «Ілліч-Агро-Умань» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,
що зареєстрований в Ружинському відділі Житомирської регіональної філії центру ДЗК 17 січня 2007 року за № 040722100186.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди землі від 24 листопада 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ДП «Ілліч-Агро-Умань» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», який зареєстрований в Ружинському відділі Житомирської регіональної філії центру ДЗК 17 січня 2007 року за № 040722100186. Стягнуто з ДП «Ілліч-Агро-Умань» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 704,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що залучення третіх осіб
(ПП «Ружинський край») до обробітку землі та сплати орендної плати орендодавцю, з припиненням господарської діяльності щодо використання орендованої земельної ділянки, виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем. Установивши, що орендар ДП «Умань-Агро» не використовує спірні земельні ділянки для здійснення своєї господарської діяльності, передало права та обов`язки за договором оренди землі від 24 листопада 2005 року ПП «Ружинський край» без згоди орендодавця, ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону України «Про оренду землі» та умов договору, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі».
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргуПП «Ружинський край» залишено без задоволення. Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи
та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що передача права оренди за договором оренди землі від 24 листопада 2005 року ПП «Ружинський край», з яким спадкодавець, ОСОБА_2 , не перебував у договірних відносинах, не узгоджується з положеннями чинного законодавства, оскільки унаслідок реорганізації ДП «Умань-Агро» не припинило своєї діяльності, а тому було зобов`язане належним чином виконувати умови договору оренди землі від 24 листопада 2005 року, зокрема використовувати земельні ділянки за призначенням та сплачувати орендодавцю оренду плату.
Суд застосував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-166 цс 13.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,ПП «Ружинський край», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 291/1509/18 із Ружинського районного суду Житомирської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Спесивцев В. В., подав до суду заяву про зупинення провадження у цій справі, посилаючись на те, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року було передано на розгляд Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 291/1009/18-ц, в якій, викладені подібні правовідносини та застосовані аналогічні норми права.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Спесивцева В. В., про зупинення провадження
у справі № 291/1509/18 задоволено. Зупинено касаційне провадження
у справі № 291/1509/18 (провадження № 61-7172 св 20) у цій справі за касаційною скаргою ПП «Ружинський край» на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2020 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 291/1009/18-ц (провадження № 61-7068 сво 19) за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Умань-Агро», ПП «Ружинський край» про розірвання договору оренди землі та витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою
ПП «Ружинський край» на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 березня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Спесивцева В. В., про поновлення касаційного провадження у справі № 291/1509/18 задоволено та відновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що право оренди належних ОСОБА_1 земельних ділянок перейшло до ПП «Ружинський край» у результаті реорганізації
ПСП «Агрофірма «Світанок» шляхом виділу за розподільчим балансом
від 22 березня 2018 року, що відповідно до пункту 34 оспорюваного договору оренди землі (реорганізація юридичної особи - орендаря) не є підставою для зміни умов або розірвання договору. У свою чергу, попередній орендар -
ПСП «Агрофірма «Світанок» є правонаступником СПП «Світанок плюс»,
до якого у результаті реорганізації ДП «Умань-Агро» шляхом виділу за розподільчим балансом від 30 вересня 2012 року перейшли права та обов`язки за договором оренди землі від 24 листопада 2005 року, укладеним між ОСОБА_2 та ДП «Ілліч-Агро Умань» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». Наведене підтверджується Статутом ПП «Ружинський край», відповідно до пункту 1.1 якого зазначене підприємство утворено шляхом виділу з ПСП «Агрофірма «Світанок» і є правонаступником частини прав та обов`язків відповідно до розподільчого балансу ПСП «Агрофірма «Світанок», складеного станом на 22 березня
2018 року та затвердженого рішенням власника ПСП «Агрофірма «Світанок» від 22 березня 2018 року № 22/03/18. Оскільки виділ передбачає перехід до новоутвореної особи згідно з розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, що свідчить про реорганізацію такої юридичної особи без її припинення, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення ДП «Умань-Агро», яке є правонаступником ДП «Ілліч-Агро Умань» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», обов`язків, передбачених статтею
25 Закону України «Про оренду землі».
Крім того, вказує, що суди попередніх інстанцій не застосували частину четверту статті 32 Закону України «Про оренду землі» та постанову Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 291/1478/18, висновки в якій подібні справі № 291/1509/18.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 13 травня 2014 року у справі № 291/533/14-ц набула право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 2,8013 га (кадастровий номер 1825282800:02:000:0053) та площею 0,2456 га (кадастровий номер 1825282800:04:000:0270), які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва й розташовані на території Городоцької сільської ради Ружинського району Житомирської області
(т.1, а. с. 8-11).
24 листопада 2005 року між попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_2 та ДП «Ілліч-Агро Умань» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», правонаступником якого є
ДП «Умань - Агро»,укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування належні орендодавцю земельні ділянки. Строк дії договору - 20 років, починаючи з дати його державної реєстрації, 17 січня 2007 року договір оренди землі зареєстрований у Ружинському відділі Житомирської регіональної філії Центру державного земельного кадастру
№ 040722100186 (т.1, а. с. 12-15).
Відповідно до статті 34 договору оренди землі, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умова або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують земельну ділянку разом з орендарем.
Рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Харвіст Холдинг» від 22 листопада 2012 року № 66, шляхом виділу з ДП «Умань-Агро» створено СПП «Світанок Плюс».
Відповідно до розподільчого балансу, складеного між ДП «Умань-Агро» та СПП «Світанок Плюс» від 30 вересня 2012 року, до СПП «Світанок Плюс» перейшло право оренди земельних ділянок: площею 2,8013 га (кадастровий номер 1825282800:02:000:0053) та площею 0,2456 га (кадастровий номер 1825282800:04:000:0270), що розташовані на території Городоцької сільської ради Ружинського району Житомирської області, яке в установленому законом порядку зареєстровано не було.
У подальшому, СПП «Світанок Плюс» припинило свою діяльність шляхом приєднання до ПСП «Агрофірма «Світанок», яке орендує належні ОСОБА_1 земельні ділянки на підставі передавального акта від 31 травня 2013 року. (т.1, а. с. 76-89).
ПП «Ружинський край» було утворене шляхом виділу з
ПСП «Агрпофірма`Світанок» та є правонаступником останнього, про що
23 березня 2018 року внесено запис до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань.
Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що
з 23 червня 2018 року орендарем вказаних земельних ділянок є
ПП «Ружинський край». Дане підприємство створене шляхом виділу з
ПСП «Агрофірма «Світанок».
Право оренди до вказаного підприємства перейшло на підставі розподільчого балансу між ним та ПСП «Агрофірма «Світанок» від 21 червня 2018 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ПП «Ружинський край» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі», положення якої кореспондуються з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Так, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).
Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (стаття 25 Закону України
«Про оренду землі»), а орендодавець, відповідно до частини першої
статті 24 цього закону, має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати.
Тлумачення наведених положень зазначеного Закону дає підстави для висновку, що залучення орендарем третіх осіб до обробітки землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.
До подібних висновків за схожих фактичних обставин у порядку забезпечення єдності судової практики дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 11 листопада 2019 року у справі № 133/158/16-ц, провадження
№ 61-21693 сво 18.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виняток із зазначеного правила передбачено частиною четвертою
статті 32 Закону України «Про оренду землі», за змістом якої не є підставою для зміни умов або припинення договору оренди землі, якщо інше не передбачено самим договором, перехід права оренди земельної ділянки до іншої особи у зв`язку з реорганізацією юридичної особи-орендаря.
У пункті 34 спірного договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», тобто запису про припинення юридичної особи.
Частина друга статті 107 ЦК України встановлює, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.
Розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.
За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.
Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону.
Отже, реорганізація у силу закону передбачає перехід прав і обов`язків реорганізованої особи до правонаступників.
Таким чином, реорганізація юридичної особи в будь-який спосіб не призводить до припинення зобов`язання та не є підставою для розірвання договору.
Характерною ознакою процедур припинення юридичної особи у результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється,
у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дію цих зобов`язань, в тому числі договорів, які були укладені цією стороною.
Водночас, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частина перша, друга статті 109 ЦК України ).
Виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому, попередня юридична особа не припиняється.
Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, і яка не припиняється,
а продовжує функціонувати за зменшеного обсягу активів та пасивів, тобто має місце часткове правонаступництво.
Відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
Виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), не визнається законодавцем видом реорганізації.
На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа - сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов`язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу. Такий підхід пояснюється тим, що особа - сторона договору, з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати і не припиняється як юридична особа.
Норми ЦК України, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, проте перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.
Такий самий принцип закладений у частині четвертій статті 32 Закону України «Про оренду землі».
Аналізуючи зміст правовідносин, що складаються на підставі договору оренди землі, права та обов`язки сторін цього договору, слід дійти висновку, що після виконання орендодавцем обов`язку передати орендарю земельну ділянку на стороні орендодавця відбувається концентрація прав вимоги, а на стороні орендаря концентруються зобов`язання виконати ці вимоги.
По суті орендар без згоди орендодавця передав право оренди землі іншому орендарю, який створений шляхом виділу з орендаря, який є стороною договору оренди землі.
Правова оцінка цих дій орендаря має враховувати наступні приписи законодавства.
Стаття 14 Конституції України визначила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У частині першій, п`ятій статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до цих нормативних приписів право оренди як речове право може відчужуватись власником земельної ділянки, що полягає у передачі власником іншій особі права бути орендодавцем цієї земельної ділянки замість власника. Таке право бути орендодавцем може продаватись, бути предметом застави, спадщиною, внеском до статутного капіталу. Тобто у випадку, наприклад, внесення права оренди до статутного капіталу, орендодавцем виступатиме особа, яка прийняла це право як вклад у статутний капітал. При цьому не можна вважати обґрунтованим тлумачення цієї норми, яке допускає можливість відчужувати право оренди земельної ділянки не власником, а орендарем цієї земельної ділянки. Адже згідно з договором оренди орендар отримує право володіння і користування земельною ділянкою як річчю, але до нього не переходить речове право на оренду.
Навіть обмежене право розпорядитись земельною ділянкою шляхом передачі в суборенду орендар може реалізувати за згодою орендодавця. Як зазначено в частині шостій статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Крім того, відповідно до частини другої статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів. Далі після цієї норми у статті 135 ЗК України поміщена норма про звернення стягнення на у тому числі право оренди, в порядку виконання судових рішень, і ця норма у взаємному зв`язку з попередньою нормою права має розумітись так, що йдеться про стягнення по боргах власника земельної ділянки, а не орендаря-боржника.
Право оренди є майновим правом і в розумінні статті 177 ЦК України є об`єктом цивільних прав. Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України оборотоздатність права оренди земельної ділянки як об`єкта цивільних прав визначається з урахуванням викладених вище приписів статей 93, 135 ЗК України - воно може вільно відчужуватися власником земельної ділянки, не вилучене з цивільного обороту, і не обмежене в обороті.
Крім того, право оренди є речовим правом орендаря на чуже майно. З цієї точки зору оборотоздатність цього речового права значним чином обмежена нормами ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та договором оренди.
Елементами речового характеру в зобов`язальних відносинах оренди визнаються право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування); на передачу майна в суборенду.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Таким чином, належне орендарю на підставі договору оренди право користування земельною ділянкою не може бути ним відчужено, у тому числі передане при виділі на підставі розподільчого балансу особі, яка виділяється.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 вересня 2020 року у справі
№ 291/1009/18, провадження № 61-7068 сво 19.
До подібних висновків, а саме те, що виділ не є реорганізацією юридичної особи дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня
2019 року у справі № 905/1956/15, провадження № 12-62 гс 19, та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 11 грудня
2019 року у справі № 904/2251/18, від 15 січня 2020 року у справі
№ 904/11903/16, від 21 січня 2020 року у справі № 904/8538/16.
Близькі за змістом правові висновки щодо необхідності розрізняти підстави припинення юридичної особи шляхом реорганізації наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі
№ 264/5957/17, провадження № 14-37 цс 20.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що положеннями законодавства у сфері відносин найму (оренди) землі не передбачено право юридичної особи-орендаря на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, а також переходу такого права до правонаступника юридичної особи-орендаря, у разі його наявності, та за умови, що відбувається припинення юридичної особи, з якою було укладено договір оренди землі, тобто за універсального правонаступництва.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що припинення
ДП «Умань-Агро» господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованих у позивачки земельних ділянок та передача права оренди на них за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди ОСОБА_1 , як орендодавця, свідчить про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону України «Про оренду землі» та умов договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання.
Доводи касаційної скарги про те, що виділ передбачає перехід до новоутвореної юридичної особи згідно з розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, що свідчить про реорганізацію такої юридичної особи без її припинення, є безпідставними, так як виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного підприємства «Ружинський край» залишити без задоволення.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк