29.09.2023

№ 295/14960/19

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 295/14960/19

провадження № 61-13343св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - засновник газети «Народний тижневик «Субота» ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2020 року в складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Галацевич О. М., Микитюк О. Ю., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовомдо засновника газети «Народний тижневик «Субота» ОСОБА_2., у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

- визнати недостовірною, неправдивою та такою, що ганьбить його честь і гідність інформацію, яка надрукована в газеті «Народний тижневик «Субота»НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» та висловлення: «чья психика не справилась с восприятием президентской гонки», «как он, люди могут быть опасны для окружающих и для самих себя. И самое главное - его безумная акция», «стал выбрасывать соседкины вещи из окна», та зазначення того, що він ( ОСОБА_1 ) погрожував підірвати будинок;

- стягнути з відповідача на його користь 70 000,00грн на відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у цій статті без його дозволу були зазначені його прізвище, ім`я та по батькові, а викладена у ній інформація не відповідає дійсності, порушує його особисті немайнові права, завдає йому моральної шкоди. Розміщення такої інформації є втручанням у його особисте і сімейне життя. Ця неправдива інформація була розміщена в кількох інтернет-виданнях, що мало наслідком порушення немайнових прав позивача та завдання йому моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною, неправдивою та такою, що ганьбить честь і гідність ОСОБА_1 інформацію, яка надрукована в газеті «Народний тижневик «Субота» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме висловлення: «чья психика не справилась с восприятием президентской гонки», «как он, люди могут быть опасны для окружающих и для самих себя. И самое главное - его безумная акция», «стал выбрасывать соседкины вещи из окна», а також висловлення стосовно того, що ОСОБА_1 погрожував підірвати будинок.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що інформація, надрукована у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме висловлення: «чья психика не справилась с восприятием президентской гонки», «как он, люди могут быть опасны для окружающих и для самих себя. И самое главное - его безумная акция», «стал выбрасывать соседкины вещи из окна», а також висловлення стосовно того, що ОСОБА_1 погрожував підірвати будинок, подана саме у формі фактичних тверджень (даних), не може кваліфікуватись як оціночні судження, містить недостовірні дані, тобто твердження щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевірені. Позиціювання у поширеній статті позивача, як людини, яка має відповідну хворобу, та таким, що вчинив правопорушення, без відповідного рішення суду, що підтверджувало б вказаний факт, вкрай негативно вплинуло на його репутацію, честь і гідність, які є недоторканими, що є неприпустимим. Тому, суд визнав таку інформацію недостовірною, неправдивою та такою, що ганьбить честь і гідність позивача. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суди виходили з того, що викладена в газеті інформація стосовно ОСОБА_1 в подальшому була розповсюджена в чисельних інтернет-виданнях, а тому враховуючи характер і обсяг моральних страждань позивача, тривалість немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення його попереднього стану, вважали за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, зокрема, статті 23 273 275 276 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, Закон України «Про інформацію», постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку.

Поширена інформація не є оціночними судженнями, оскільки у статті містяться фактичні дані, зокрема, у ній стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства, наявність у нього зазначеної хвороби. У статті йде мова саме про особу позивача, оскільки зазначено його прізвище та ім`я. Інформацію висловлено у формі, яка принижує гідність, честь позивача у спосіб категоричного висловлювання про існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які належними доказами не підтверджені, а тому ця інформація є недостовірною, негативною і такою, що порушує особисті немайнові права позивача. Матеріалами справи підтверджено відсутність щодо позивача повідомлень про підозру у вчиненні злочинів або направлення йому обвинувальних актів, постановлення відносно нього вироку суду, а тому суд першої інстанції правильно визнав зазначену інформацію недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 вересня 2020 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року.

У касаційній скарзіОСОБА_2 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу № 295/14960/19 призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позову, оскільки відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи у суді першої інстанції, що відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень згідно статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та враховуючи правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року в справі № 906/142/18. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про надання доказів та не допустив до участі у справі представника відповідача, який не є адвокатом, хоча справа в суді першої інстанції розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.

Також зазначає, що газета не є юридичною особо, він особисто цю статтю не готував, а її автора - ОСОБА_3 взагалі не було залучено до участі у справі, хоча суд вирішив питання про його права та обов`язки. Відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, в тому числі і щодо завдання позивачу моральної шкоди, оскільки в діях ОСОБА_2 відсутній склад цивільного правопорушення для стягнення такої шкоди. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиції інших учасників справи

11 листопада 2020 року ОСОБА_1 надіслано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому він вказує на законність оскаржуваних рішень та просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та надано строк для подання відзиву до 23 листопада 2020 року, але який не міг перевищувати десяти днів після вручення цієї ухвали.

Копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги ОСОБА_1 отримав 30 жовтня 2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого листа. Однак, відзив був надісланий ним до суду після спливу десяти днів після отримання відповідних документів, тобто з пропуском установленого строку та ОСОБА_1 не порушує клопотання про поновлення строку на його подання, а суд позбавлений права самостійно вирішити дане процесуальне питання.

У зв`язку із цим, відповідно до статей 126 127 395 ЦПК України Верховний Суд залишає відзив ОСОБА_1 без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що у друкованому засобі масової інформації газеті «Народний тижневик «Субота» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надруковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» з таким змістом:

« ОСОБА_1 из Радомышля , 40-летний мужчина с двумя высшими образованиями, бывший офицер, возможно, не единственный, чья психика не справилась с восприятием президентской гонки, но случившийся с ним приступ дремавшего психоза показал, насколько ранимые, как он, люди могут быть опасны для окружающих и для самих себя. И - самое главное - его безумная «акция», как в кривом зеркале, показала всю нелепость нашего сегодняшнего существования, равно как и наши нелепые надежды, что после выборов что-то изменится к лучшему. Эта заметка о событии, взбудоражившем несколько дней назад весь Радомышль , к сожалению, без хэппиэнда…

12 апреля, около 16.00, ОСОБА_1 ворвался в квартиру к соседке, 65-летней ОСОБА_6 , живущей «дверь в дверь» с ним на втором этаже двухэтажного многоквартирного дома. Он принялся сокрушать все вокруг, бормоча о спрятанной «где-то здесь» угрозе, об избирательной кампании, о повальной нищете. Затем заперся в квартире (хозяйка успела выскочить во двор), открыл газовые конфорки, завил, что взорвет дом, и стал выбрасывать соседкины вещи из окна. Полицейские очень долго пытались уговорить ОСОБА_1 выйти из квартиры, но получали в ответ лишь бессвязные фразы. Дом был обесточен, газ перекрыт, жильцы 8-ми квартир - эвакуированы. Затем дверь взломали, полицейские ворвались в квартиру, однако ОСОБА_1 успел выпрыгнуть с балкона (благо, невысоко), где его и нейтрализовали бойцы отряда особого назначения.

Вот, собственно, и все… Но когда корреспондент народного еженедельника «Субота» побывал в Радомышле, возле дома ? АДРЕСА_1 , где и разворачивались события, понял: нет, не все.

К удивлению, буквально все соседи ОСОБА_1 , с кем удалось пообщаться, жалеют беднягу ОСОБА_1 , психика которого не выдержала свалившихся на него несчастий. Рухнувшая военная карьера из-за развившегося вследствие травмы психического заболевания, парализованный после инсульта отец, смерть матери и ничегошеньки светлого впереди, лишь одна-единственная перспектива маячит - психушка и затем богадельня…

- Разве только у ОСОБА_1 «мухи в голове»?! - воскликнула соседка ОСОБА_1 с 1 этажа. - Все мы - со своими «мухами». Боялась ли я, что ОСОБА_1 взорвет дом? По телевизору показывают столько ужасов, что уже ничего не страшно. Она права. Потоки негатива, хлещущего с телеэкранов, и здорового могут сделать больным. Что же касается ОСОБА_1 , о нем соседи говорят не столько с жалостью, сколько с уважением (жаль, не удалось узнать мнения самой ОСОБА_9 , в квартиру которой он, влекомый неведомым порывом, ворвался вечером 12-го апреля, - не оказалось ее дома).

- Когда он служил в армии, получил травму, - рассказывает жительница соседнего дома ОСОБА_10 . - После этого с ним и стали случаться приступы. Пока была жива мама ОСОБА_1 ОСОБА_14 , она следила, чтоб он принимал лекарства, возила в больницу. Два года назад она умерла. Отец ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , парализован, прикован к постели после инсульта. Может, ОСОБА_1 перестал принимать лекарства - вот и случилось обострение. Горе свалилось на эту семью, большое горе…

ОСОБА_10 рассказала также, что ОСОБА_1 был поздним ребенком - ОСОБА_14 родила его, когда ей уже было 40. Работала в районном отделе образования, была уважаемым в городе человеком. ОСОБА_1 окончил школу с золотой медалью, а затем - военный институт, а потом еще получил и гражданское высшее образование, экономическое. Но последствия травмы не позволяли ни работать, ни завести семью, ни просто нормально жить.

Соседи уверяют, что таким ОСОБА_1 им видеть никогда не приходилось. Обычно он был корректным приветливым человеком, а общение с ним показывало его высокую эрудицию.

Что происходило вечером 12-го апреля, рассказала жительница соседней многоэтажки ОСОБА_16 , она видела все от начала и до конца и даже пыталась успокоить ОСОБА_1 :

- Началось все около четырех пополудни, а закончилось в начале 10-го вечера, когда приехал спецназ из Житомира. Его сначала пытались урезонить соседи. И я тоже. Говорила ему: «И не стыдно тебе, взрослый же человек…» Он на какое-то время притих, но потом снова принялся бушевать. ОСОБА_1 очень сильный физически. Он выбрасывал из квартиры соседки мебель, посуду, грозил взорвать дом. Потом вдруг потребовал 100 долларов у начальника районной полиции. И жалко ОСОБА_1 , и страшно - тут же дети кругом, а психически больной человек непредсказуем. Но он никому не нужен: отец парализован, мать умерла. С другой стороны и те, кто находится рядом с ним, не защищены от приступов его болезни.

ОСОБА_1 увезли в психиатрическую больницу, его парализованного отца - в районную. Квартира ОСОБА_1 опустела. Как напоминание о горе, постигшем эту семью, стоит под балконом с отваливающимися створками остекления их насквозь проржавевший «москвичок» со спущенными колесами. Уже лет 15 стоит без движения и хозяйской руки. Когда-то в этой квартире строили планы на будущую жизнь, урчал моторчик «москвичка-каблучка», а потом вдруг стало ясно, что будущее никогда не начнется. Может, измученный мозг ОСОБА_1 и толкнул его на бессмысленный бунт, когда это НИКОГДА стало фатально очевидным?».

Як вбачається із оригіналу примірника газети «Народний тижневик «Субота» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1, автором цієї статті зазначено ОСОБА_17 .

За інформацією Радомишльського відділення поліції станом на 20 листопада 2019 року відображена в газеті «Народний тижневик «Субота» подія досліджувалася в межах кримінального провадження № 12019060280000164 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 162 Кримінального кодексу України (далі - ККУ). Дане кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), тобто за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні підозру вручено не було; будь-якого процесуального статусу він не має.

Відображена в газеті «Народний тижневик «Субота» інформація стосовно позивача ОСОБА_1 була розповсюджена в численних інтернет-виданнях, а саме: « Житомирський кур`єр », « Житомир online », « Мета новости », « The world news », у мережі Facebook на сторінках « Житомирский курьер », «Новости Житомира от 20minut.ua», « Телеканал СК1 », «Житомир-Онлайн», «Новости Житомир», « Новини Житомира », « ОСОБА_18 », а також у мережі YouTube на каналі « Телеканал СК1 ».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Рішення судів у даній справі, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенціїкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане

з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на праваі свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень(частина перша статті 30 Закону України «Про інформацію»).

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з частиною третьою статті 277 України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32 34 68 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 522/14156/14-ц та від 10 квітня 2019 року в справі № 398/4136/15-ц.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем, що у друкованому засобі масової інформації газеті «Народний тижневик «Субота» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надруковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» з таким змістом:

У листі Радомишльського відділення поліції Коростишівського відділу поліції від 20 листопада 2019 року зазначено, що відображена в газеті «Народний тижневик «Субота» подія досліджувалася в межах кримінального провадження № 12019060280000164 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 162 КК України, яке закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення). ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні підозру вручено не було, процесуального статусу останній не має.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди дійшли правильного висновку, що інформація, надрукована у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме висловлення: «чья психика не справилась с восприятием президентской гонки», «как он, люди могут быть опасны для окружающих и для самих себя. И самое главное - его безумная акция», «стал выбрасывать соседкины вещи из окна», а також висловлення стосовно того, що ОСОБА_1 погрожував підірвати будинок, подана саме у формі фактичних тверджень (даних), не може кваліфікуватись як оціночні судження, містить недостовірні дані, тобто твердження щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевірені.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що поширена про позивача інформація як людини, яка має відповідну хворобу, та таким, що вчинив правопорушення, без відповідного рішення суду, що підтверджувало б вказаний факт, вкрай негативно вплинуло на репутацію позивача та його честь і гідність, які є недоторканими, що є неприпустимим. Матеріалами цивільної справи підтверджено відсутність щодо позивача повідомлень про підозру у вчиненні злочинів або направлення йому обвинувальних актів, постановлення відносно нього вироку суду, а тому суди обґрунтовано визнали зазначену інформацію недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали таку інформацію недостовірною, неправдивою та такою, що ганьбить честь і гідність позивача.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суди виходили з того, що висвітлена в газеті інформація стосовно ОСОБА_1 розповсюджена в чисельних інтернет-виданнях та врахував характер і обсяг моральних страждань позивача, тривалість немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення його попереднього стану.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача на повагу до його гідності та честі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних стражданнях та переживаннях, пов`язаних з розповсюдженням недостовірної негативної інформації, порушенні душевної рівноваги, у зв`язку з тим, що він був принижений серед друзів, знайомих, порушенні нормальних життєвих зав`язків, для відновлення яких позивачу необхідно було докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, врахував конкретні обставини справи, глибину душевних страждань позивача, та виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, оцінив моральні страждання позивача, які завдані йому відповідачем, у 10 000,00 грн.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідачем при розгляді справи згідно статей 12 81 ЦПК України та статті 277 ЦК України не доведено, що поширена ним про позивача інформація не є негативною та являється достовірною, тобто не спростовано презумпцію добропорядності.

У зв`язку із цим, є обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимоги ОСОБА_1 у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ у справі у справі «Пономарьов проти України»).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неповідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки вони спростовуються поштовими повідомленнями про виклики відповідача на судові засідання, які були вручені йому за 5 днів до відповідного судового засідання (а. с. 71, 72, 84), що узгоджується із статтею 128 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги, що газета «Народний тижневик «Субота» не є юридичною особою, а тому не може бути відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки в такому випадку належним відповідачем є її засновник, а саме ОСОБА_2 (відповідач у справі), що також відповідає висновку Верховного Суду, який міститься у постанові від 07 листопада 2018 року в справі № 665/262/17.

Доводи касаційної скарги щодо недопуску апеляційним судом до участі в розгляді даної справи в якості представника відповідача особи, яка не має статусу адвоката, також є безпідставними, оскільки згідно статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, за винятком справ у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, та справ, провадження у яких розпочато до 30 вересня 2016 року (до набрання чинності цієї норми). Дана справа не входить до зазначено переліку та розглянута судом першої інстанції в порядку загального позовного провадження, а тому суд апеляційної інстанції правомірно не залучив до участі в справі в якості представника відповідача особу, яка не є адвокатом.

Судом також не приймаються до уваги доводи касаційної скарги щодо незалучення до участі у справі автора відповідної статті, враховуючи наступне.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що відповідачами у справі про захист честі і гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації

Як вбачається із касаційної скарги, відповідач зазначає, що автором статті є ОСОБА_3 , а натомість у статті зазначено її автором ОСОБА_17 ; при розгляді справи в судах попередніх інстанцій відповідач не зазначав про необґрунтованість позову у зв`язку із незалученням до участі у справі автора статті.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 50 51 ЦПК).

У зв`язку із цим судами не було встановлено неможливість розгляду цієї справи без залучення автора статті, оскільки це не впливає на правильність вирішення даного спору, із чим погоджується і Верховний Суд.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № 461/4225/19.

Що стосується доводів касаційної скарги про недоведеність в діях відповідача складу цивільного правопорушення у спірних правовідносинах, то вони також необґрунтовані, оскільки у спірних правовідносинах на позивача покладено обов`язок доведення поширення відповідачем недостовірно/негативної інформації (що було доведено позивачем та не спростовано відповідачем), а на відповідача - обов`язок доведення, що негативна інформація, поширена про особу, є достовірною, однак такий обов`язок ним не виконаний, оскільки у справі відсутні докази щодо цього.

Уолегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук