Постанова
Іменем України
12 липня 2022 року
м. Київ
справа № 295/15914/19
провадження № 61-7486св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М.,
Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю., та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Основний зміст позовної заяви та її обґрунтування
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після смерті її чоловіка відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вона звернулась до нотаріуса від свого імені та імені їх малолітньої дочки ОСОБА_4 із заявою про оформлення спадкових прав. Нотаріусом відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки вона у визначений законом строк не звернулась із заявою про прийняття спадщини. Проте, вона разом з чоловіком з часу реєстрації шлюбу та до його смерті проживали за місцем її реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим просила встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті, що надасть їй можливість оформити спадкові права.
Також вказала, що ОСОБА_5 на час відкриття спадщини був зареєстрований разом з батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , спадкоємцями якої є її чоловік ОСОБА_2 , дочка - ОСОБА_3 та за правом представлення малолітня дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_4 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд встановити факт її постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який був її чоловіком та помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини у квартирі
АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 вересня 2020 року у складі судді Перекупки І. Г. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги
ОСОБА_1 про встановлення факту її постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 необґрунтовані і задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_5 не був і не є ні спадкоємцем, ні спадкодавцем квартири АДРЕСА_2 . Квартира
АДРЕСА_2 використовувалась сім`єю ОСОБА_5 , включаючи дружину, позивачку у справі ОСОБА_1 та їх дочку ОСОБА_4 , на умовах оренди (найму) жилого приміщення у певний час.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 03 лютого 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який був її чоловіком та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини у квартирі
АДРЕСА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що розглядаючи справу, суд першої інстанції неправильно визначив мотиви та обґрунтування позову, зазначивши у судовому рішенні, що позивачка просила встановити факт проживання спільно зі спадкодавцем у квартирі
АДРЕСА_1 , та помилково встановлював обставини, які не мають правового значення для вирішення цього спору, зокрема щодо права власності ОСОБА_5 або його права спадкування на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала його матері ОСОБА_6 .
Суд апеляційної інстанції вважав, що факт, який просила встановити позивачка, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, зокрема з урахуванням показань свідків та того, що цей факт не заперечував і відповідач ОСОБА_2 , встановлення такого факту надає можливість позивачці, як спадкоємцю першої черги, разом з іншими спадкоємцями успадкувати майно, яке належало її чоловіку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції .
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що апеляційний суд в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 21 лютого 2018 року у справі
№ 317/2329/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 633/344/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що позивачка у справі
ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 , не були відповідно спадкоємцем та спадкодавцем відносно квартири
АДРЕСА_2 , відносно якої позивачка просить суд встановити факт постійного проживання. Встановлення факту постійного проживання колишнього подружжя в квартирі, яка на праві власності належить іншим особам, сам по собі не впливає на право спадкування. Квартира АДРЕСА_2 була і є спільною власністю подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , в якій кожному належить по 1/2 ідеальних часток.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому вона просила зазначену касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі та мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 10, 12).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а. с. 11).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (а. с. 7-8).
Постановою нотаріуса від 06 березня 2019 року ОСОБА_1 , яка проживає у АДРЕСА_3 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з 1/3 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 , яка залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини, який починається з часу відкриття спадщини
(а. с. 6).
Згідно з довідкою житлово-експлуатаційного підприємства № 1 м. Житомира від 05 грудня 2018 року № 2497 ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , а померлий
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 13).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Як правильно встановив суд апеляційної інстанції у цій справі підлягав факт постійного проживання позивачки зі спадкодавцем - її чоловіком
ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлення якого необхідно позивачці, як спадкоємцю першої черги, для оформлення спадкових прав на 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1 , яка належала її чоловіку.
Судом першої інстанції допитувались свідки зі сторони позивачки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які пояснили, що ОСОБА_5 постійно проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 та їх дитиною у квартирі АДРЕСА_2 .
Свідки зі сторони відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили, що ОСОБА_5 практично щодня приходив до хворої матері.
Разом з тим, показання свідків зі сторони відповідачів про відвідування ОСОБА_5 своєї хворої матері, яка проживала у сусідньому будинку АДРЕСА_4 , не спростовує факт постійного проживання його зі своєю дружиною на час відкриття спадщини.
Такі обставини в суді апеляційної інстанції фактично не заперечував
ОСОБА_2 , який пояснив, що позивачка проживала разом з його сином ОСОБА_5 та їх спільною дитиною ОСОБА_4 у квартирі
АДРЕСА_2 на умовах найму, оскільки зазначена квартира належала йому та його дружині.
Висновку про проживання позивачки зі своїм чоловіком і їх дитиною у квартирі АДРЕСА_2 дійшов і суд першої інстанції, про що свідчить зміст судового рішення, проте суд помилково вважав, що позов не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_5 не був спадкодавцем цієї квартири.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт, який просила встановити позивачка, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, встановлення такого факту надає можливість позивачці, як спадкоємцю першої черги, разом з іншими спадкоємцями успадкувати майно, яке належало її чоловіку.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 не має права власності та права на спадкування квартиру АДРЕСА_2 , яка належала його матері ОСОБА_6 на вирішення цієї справи не впливають, оскільки у цій справі встановленню підлягав факт постійного проживання позивачки зі спадкодавцем - її чоловіком ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлення якого необхідно позивачці, як спадкоємцю першої черги, для оформлення спадкових прав на 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1 , яка належала її чоловіку.
Встановлення факту їх спільного проживання за адресою: квартира АДРЕСА_2 , не призводить до спадкування позивачкою саме зазначеної квартири, а лише підтверджує факт її спільного проживання з померлим ОСОБА_5 за вказаною адресою.
Аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, за своїм змістом зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи щодо доведеності заявлених позивачем вимог, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 317/2329/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 633/344/16-ц, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанову суду апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович