03.02.2023

№ 295/4863/19

Постанова

Іменем України

17 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 295/4863/19

провадження № 61-17071св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житомирська міська рада, ОСОБА_4 , Головне Управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_5 , на постанову Житомирського апеляційного суду від

27 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житомирської міської ради, ОСОБА_4 , Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання недійсним рішення Житомирської міської ради, скасування записів про право власності.

Позов мотивований тим, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2004 року у справі № 2-4250/04 розділено земельну ділянку загальною площею 0,1860 га по АДРЕСА_1 , виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1 240 кв. м, а ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 620 кв. м.

Рішенням Житомирської міської ради від 30 серпня 2012 року № 411

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного рішення Житомирської міської ради відповідачі не узгодили з ним межі земельних ділянок, самовільно замовили виготовлення технічної документації надавши документи, що не відповідають дійсності та зареєстрували земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:11:007:0052.

01 березня 2018 року Житомирською міською радою прийнято рішення № 968, яким затверджена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:11:007:0052, площею 0,0620 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано її у власність відповідачам.

На підставі вказаного рішення Житомирської міської ради від 01 березня

2018 року № 968 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про право власності за номером 24458242, за номером 25458279 розділу Державного реєстру речових права на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1517507718101.

Розроблена технічна документація суперечить рішенню Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2004 року, яким встановлено межі користування земельними ділянками, оскільки має місце накладення меж земельної ділянки, межі земельної ділянки при розробленні технічної документації не були погодженні з позивачем, внаслідок чого було порушено статтю 337 ЦК України, статті 116 120 125 184 198 ЗК України.

З урахуванням наведеного просив суд:

визнати недійсним рішення Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року № 968 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:007:0052, площею 0,0620 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за номером 1810136300:11:007:0052, площею 0,0620 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 ;

скасувати запис про право власності за номером 25458242, за номером 25458279 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 1517507718101.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що рішенням Богунського районного суду

м. Житомира від 04 травня 2004 року у справі № 2-4550/04, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області та ухвалою Верховного Суду України, проведено розподіл земельної ділянки площею 1 860 кв. м по АДРЕСА_1 по 1 варіанту висновку технічної експертизи від 10 березня 2003 року та виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 240 кв. м, а ОСОБА_2 , ОСОБА_7 (прізвище змінено на ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 - площею 620 кв. м із визначенням відповідних ліній поділу.

Цим судовим рішенням визначено, що поділ земельної ділянки проведено згідно ідеальних часток, що належать відповідачам та позивачу у праві власності на об`єкти нерухомості, що знаходяться на вказаній земельній ділянці. В основу судового рішення в частині поділу земельної ділянки покладено висновок експерта від 10 березня 2003 року, виконаний експертом ОСОБА_14 та інженером-землевпорядником ОСОБА_8 . З матеріалів судової експертизи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності сторонам у справі, при цьому ОСОБА_1 належить 2/3 ідеальних часток, ОСОБА_2 - 40/600 ідеальних часток, ОСОБА_4 - 40/600 ідеальних часток, ОСОБА_7 - 20/100 ідеальних часток, що в сукупності складає 1/3 ідеальних часток будинковолодінння. При визначенні розміру площ земельної ділянки та встановленні порядку користування експерт виходив із ідеальних часток в будинковолодінні, а тому визначив, що площа земельної ділянки, яка припадає на 2/3 частини будинку - складає 1 240 кв. м, а площа земельної ділянки, що припадає на 1/3 частину будинковолодіння, - 620 кв. м.

19 квітня 2005 року комісією у складі начальника відділу земельного кадастру Житомирського міського управління земельних ресурсів Драги В. І., інженерів-землевпорядників КП «Житомирський міський центр земельних відносин» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в присутності співвласників будинковолодіння ОСОБА_2 , ОСОБА_1 встановлено на місцевості межі розподілу присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 травня 2004 року по 1 варіанту судово-технічної експертизи, що підтверджується актом встановлення на місцевості меж розподілу присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , згідно якого в спільне користування ОСОБА_11 , ОСОБА_7 переходить земельна ділянка, площею 0,0620 га, а в користування ОСОБА_1 - земельна ділянка, площею 0,1240 га.

Згідно листа КП «Житомирський міський центр земельних відносин» від

23 травня 2011 року під час виготовлення кадастрового плану земельної ділянки встановлено, що фактична площа земельної ділянки, що перебуває у користування позивача, становить 0,0564 га, а відповідача - 0,1296 га.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 листопада 2011 року у справі № 295/20528/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 грудня 2011 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Житомирської міської ради про коригування меж земельної ділянки.

Рішенням Житомирської міської ради № 411 від 30 серпня 2012 року

ОСОБА_12 , ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0620 га.

Рішенням комісії із вирішення земельних спорів Житомирської міської ради від 22 листопада 2013 року рекомендовано погодити межу земельних ділянок по фактичному користуванню у зв`язку із недосягненням згоди суміжними землекористувачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2016 року у справі № 295/2052/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 лютого 2016 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Встановлено, що різниця у розмірах земельної ділянки, що була виділена у користування ОСОБА_2 із її фактичним розміром викликана не протиправними діями ОСОБА_1 , а помилкою судового експерта, що не заперечувалось сторонами у справі та підтверджено спеціалістом ОСОБА_14

З висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яка була проведена у справі № 295/177762/18, яка долучена відповідачем ОСОБА_2 до матеріалів справи, вбачається, що площа земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 становить 0,0578 га, а площа земельної ділянки, яка перебуває в фактичному користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 становить 0,1264 га. Вказане свідчить про те, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 станом на момент розгляду справи, перебуває земельна ділянка, площею 0,1264 га, що на 0,024 га більше, ніж площа земельної ділянки, яка була виділена позивачу рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2004 року.

Сам по собі факт посилання позивача про наявність накладення земельних ділянок не є доказом фактичного існування накладення та порушення прав позивача, оскільки вказані обставини мають підтверджуватися відповідною експертизою, яка встановить розмір та площу накладання земельних ділянок. Вказане підтверджується позиціями Верховного Суду викладеними у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 357/8770/16 ц та постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що підставою для визнання недійсним та скасування рішення Житомирської міської ради від

01 березня 2018 року № 968 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0620 га є не підписання позивачем акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 . Судом встановлено, що землекористувачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було замовлено виготовлення вказаної технічної документації, яка розроблена спеціалістами ТОВ «Підприємство Житомирземпроект». На її підставі земельній ділянці площею 0,0620 га по АДРЕСА_1 присвоєно кадастровий номер 1810136300:11:007:0052 та здійснено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі. Згідно Додатку № 1 до рішення Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року № 986 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд під існуючим нерухомим майном. Питання необхідності погодження меж зазначеної земельної ділянки було предметом дослідження у справі № 295/2052/15-ц. Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2020 року по справі № 760/3063/14-ц вказав, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 р. у справах № 350/67/15-ц (провадження

№ 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18). Тому доводи позивача про незаконність рішення Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року № 968 є безпідставними.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування записів про право власності на земельну ділянку є похідними від первинної вимоги, а тому в задоволені таких вимог також слід відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_13 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня

2021 року і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним рішення Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року № 968 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:007:0052, площею 0,0620 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки номером 1810136300:11:007:0052, площею 0,0620 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 .

Скасовано записи про право власності за номером 25458242, за номером 25458279 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 1517507718101.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житомирської міської ради,

ОСОБА_4 , Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по 1 865,90 грн з кожного.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не надав оцінки висновку судової земельно-технічної експертизи № 232/07-2020 від 27 липня 2020 року, яким встановлені обставини, що є істотними для справи, не взяв до уваги вимоги процесуального закону щодо обов`язковості судових рішень, статтю 152 ЗК України і безпідставно відмовив у позові.

Оскільки технічна документація, яка затверджена рішенням Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року № 986, не відповідає порядку землекористування, встановленого рішенням суду, яке набрало законної сили, права позивача порушені і підлягають відновленню.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, вирішити питання розподілу судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд помилково скасував законне рішення суду першої інстанції. В основу рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2004 року у справі № 2-4550/04 в частині поділу земельної ділянки було покладено висновок експерта від 10 березня 2003 року, виконаний експертом ОСОБА_14 та інженером-землевпорядником ОСОБА_8 . При визначенні розміру площ земельної ділянки та встановленні порядку користування експерт виходив із ідеальних часток в будинковолодінні, а тому визначив, що площа земельної ділянки, яка припадає на 2/3 частини будинку - складає 1 240 кв. м, а площа земельної ділянки, що припадає на 1/3 частину будинковолодіння - 620 кв. м. Отже, цим рішенням чітко визначено два критерії: розмір площі земельної ділянки, що має перебувати в користуванні відповідачів та точки на плані поділу земельної ділянки, що визначають конфігурацію земельної ділянки.

В подальшому, після набранням вказаним рішенням суду законної сили та намаганням відповідачів визначити межі виділеної земельної ділянки на місцевості (в натурі) встановлено, що при визначені конфігурації земельної ділянки згідно наведених у рішенні суду точок координат, площа земельної ділянки відповідачів складає 564 кв. м, а площа земельної ділянки ОСОБА_1 складає 1 296 кв. м замість 1 240 кв. м, як було вирішено судом. Неспівпадіння площ земельних ділянок з точками координат, визначеними в рішенні суду від 04 травня 2005 року, пов`язане з тим, що при виготовленні технічної експертизи від 10 березня 2003 року експертами допущено помилку у визначенні точок на плані експертного висновку. Вказана обставина підтверджується рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2016 року у праві

№ 295/2052/15-ц, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволені позову до

ОСОБА_1 про визнання відмови у підписанні акту погодження меж земельної ділянки, визнання за нею право на приватизацію земельної ділянки в розмірі 0,062 га. Відмовляючи у задоволені позову суд виходив з того, що право на приватизацію відповідачами земельної ділянки площею 620 кв. м визначено рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2005 року у справі № 2-4550/04, а відсутність акту погодження меж, підписаного суміжним землекористувачем, не може бути підставою для відмови у приватизації земельної ділянки. Під час розгляду справи № 295/2052/15-ц в судовому засіданні будо допитано експерта ОСОБА_14 , яка розробляла технічну експертизу від 10 березня 2003 року у справі № 2- 4550/04, яка підтвердила, що висновок містить технічну помилку, допущену після замірів земельної ділянки в частині визначення точок на плані, оскільки земельна ділянка ОСОБА_2 у спільному будинковолодінні повинна бути розміром 620 кв. м, а по факту - 564 кв. м.

Отже, визначальним для приватизації земельної ділянки відповідачами є площа земельної ділянки, виділена згідно ідеальної частки у будинковолодінні, що складає 620 кв. м, а не конфігурація земельної ділянки, визначена з урахуванням допущеної помилки експертом. Факт допущення помилки експертами при визначенні точок на плані поділу земельної ділянки згідно варіанту 1 технічної експертизи фактично підтверджується і висновком експерта № 232/07-2020 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 27 липня 2020 року.

До моменту виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для землекористувачів: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , розробленою ТОВ «Підприємство «Житомирсземпроект», межі спірної земельної ділянки фактично в натурі місцевості не визначалися та межовими знаками не закріплювалися. Площа земельної ділянки, яка була відведена в користування відповідачам складає 0,0620 га, що повністю співпадає з площею, зазначеною рішенням органу місцевого самоврядування.

При постановленій оскарженої постанови Житомирським апеляційним судом не було враховано, що пред`явивши позовну вимогу про скасування запису про право власності, позивачем було обрано неналежний і неефективний спосіб захисту своїх прав, який не спроможний призвести до відновлення порушеного права. Станом на час ухвалення оскаржуваної постанови зазначений закон вже не визначав такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, тому з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України № 1952. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня

2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах

№ 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі

№ 922/3130/19. від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі

№ 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20), 23 червня

2020 року у справі № 922/2589/19.

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_13 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що касатор посилається на низку постанов Верховного Суду, які взагалі різняться з тими правовідносинами, обставинами, предметом та підставами позову тощо у цій конкретній справі. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми статті 82 ЦПК України та не врахував постанову Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі

№ 6-327цс15, постанову Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі

№ 20/11429/17, постанову Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі

№ 320/4938/17 (щодо преюдицїі) та постанови Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 1806/8889/12 та постанову Верховного Суду України від

01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц (згідно яких при визначені варіанту користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно).

Касатор не враховує той факт, що у справі, що переглядається, не порушувалося питання щодо визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками, оскільки такий порядок та розділ вже був встановлений рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2004 року у справі № 2-4550/04, яке є чинним, законним та обов`язковим до виконання. Вказане рішення дійсно має преюдиційне значення, оскільки порядок користування земельною ділянкою та усі обставини щодо цього були досліджені, їм була надана правова оцінка та описані в мотивувальній частині рішення й встановлені в резолютивній частині рішення. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 жовтня 2011 року та ухвалою апеляційної інстанції від 21 грудня 2011 року наголошено на тому, що порядок та межі користування земельною ділянкою встановлений рішенням суду від 04 травня 2004 року і повторне встановлення порядку користування не передбачено законом. Тобто, найголовнішим є і те, що судом встановлено та звернуто увагу на виправлення з боку позивача ОСОБА_2 до варіанту № 1 порядку користування земельною ділянкою й саме тому суд не брав їх до уваги в якості доказу. Тобто вже станом на 2011 рік ОСОБА_2 намагалася по виправленому на власний розсуд варіанту № 1 судової експертизи якимось чином змінити чітко визначені межі своєї земельної ділянки. Отже, повторне встановлення порядку користування земельною ділянкою чинним законодавством не передбачено, що свідчить про те, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою та з наступним затвердженням відповідним рішенням міськвиконкому слід було чітко дотримуватися того порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , який був встановлений рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2004 року по 1-му варіанту висновку технічної експертизи від 10 березня

2003 року.

З метою довести суду той факт, що межі земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:11:007:0052 не відповідають межам та конфігурації земельної ділянки, згідно варіанту 1 встановленого порядку користування висновком експерта від 10 березня 2003 року, була замовлена та проведена відповідна судова земельно-технічна експертиза. Як вбачається з висновку експерта № 232/07-2020 від 27 липня 2020 року, конфігурація земельної ділянки згідно варіанту 1 висновку експерта від 10.03.2003 року частково не співпадає з ділянкою за кадастровим номером 1810136300:11:007:0052.

Житомирській міській раді було відомо про численні судові провадження в яких прийнято законні рішення, але відповідачем все одно приймається рішення Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року № 968 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:007:0052, площею 0,0620 га, і з огляду на викладені обставини та аргументи вказане рішення є протиправним та має бути скасованим, оскільки саме на підставі цього рішення № 986 була проведена державна реєстрація земельної ділянки.

Скаржник не заперечує те, що є рішення Богунського районного суду

м. Житомира у справі № 295/17762/18 від 18 травня 2020 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні ОСОБА_2 земельною ділянкою, площею 0,0620 га, по АДРЕСА_2 шляхом перенесення огорожі у вигляді металевої сітки на межу із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно поворотних точок земельної ділянки кадастровий № 1810136300:11:007:0052. Згаданим рішенням судом встановлено, що рішення міської ради від 01 березня 2018 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на якій розміщений об`єкт нерухомого майна та передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0620 га, є чинним та не скасовано у встановленому законом порядку. Саме вказаним рішенням визначено межі земельної ділянки по АДРЕСА_3 в натурі (на місцевості).

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі

№ 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 30 червня

2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі

№ 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі

№ 914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 19 грудня 2019 року у справі

№ 520/11429/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 14 серпня 2019 року справі № 1806/8889/12, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, у постановах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі

№ 6-327цс15, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від

04 травня 2004 року у справі № 2-4550/04, яке набрало законної сили, проведено розподіл земельної ділянки, площею 1 860 кв. м по

АДРЕСА_1 по 1 варіанту висновку технічної експертизи від 10 березня

2003 року та виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею

1 240 кв. м, а ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 - площею 620 кв. м із визначенням відповідних ліній поділу.

Згідно судової експертизи від 10 березня 2003 року будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності сторонам у справі, при цьому ОСОБА_1 належить 2/3 ідеальних часток, ОСОБА_2 - 40/600 ідеальних часток, ОСОБА_4 - 40/600 ідеальних часток, ОСОБА_7 - 20/100 ідеальних часток, що в сукупності складає 1/3 ідеальних часток будинковолодіння. При визначенні розміру площ земельної ділянки та встановленні порядку користування експерт виходив із ідеальних часток в будинковолодінні, а тому визначив, що площа земельної ділянки, яка припадає на 2/3 частини будинку - складає 1240 кв. м, а площа земельної ділянки, що припадає на 1/3 частину будинковолодіння - 620 кв. м.

19 квітня 2005 року комісія у складі начальника відділу земельного кадастру Житомирського міського управління земельних ресурсів Драги В. І., інженерів-землевпорядників КП «Житомирський міський центр земельних відносин» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в присутності співвласників будинковолодіння ОСОБА_2 , ОСОБА_1 встановила на місцевості межі розподілу присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі рішення суду, згідно якого в спільне користування ОСОБА_11 , ОСОБА_7 переходить земельна ділянка, площею 0,0620 га, а в користування ОСОБА_1 - земельна ділянка, площею 0,1240 га.

Згідно листа КП «Житомирський міський центр земельних відносин» від

23 травня 2011 року під час виготовлення кадастрового плану земельної ділянки встановлено, що фактична площа земельної ділянки, що перебуває у користування позивача становить 0,0564 га, а відповідача - 0,1296 га.

Рішенням Житомирської міської ради № 411 від серпня 2012 року ОСОБА_12 , ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0620 га.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2016 року у справі № 295/2052/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 лютого 2016 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Цим рішенням встановлено, що різниця у розмірах земельної ділянки, що була виділена у користування ОСОБА_2 із її фактичним розміром була викликана не протиправними діями ОСОБА_1 , а помилкою судового експерта, що не заперечувалось сторонами у справі та підтверджено спеціалістом ОСОБА_14

У 2017 році землекористувачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 замовили технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0620 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі якої земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1810136300:11:007:0052 та здійснено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

Рішенням Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року № 968 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі у власність та користування громадянам» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на яких розміщено об`єкти нерухомого майна та передано у власність громадянам. Згідно Додатку № 1 до цього рішення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд під існуючим нерухомим майном, площею 0,062 га, по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1810136300:11:007:0052.

Зазначене рішення стало підставою для реєстрації за відповідачами права власності на земельну ділянку площею 0,0620 га.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яка була проведена у справі № 295/177762/18, площа земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 становить 0,0578 га, а площа земельної ділянки, яка перебуває в фактичному користуванні ОСОБА_1 становить 0,1264 га.

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 232/07 від 27 липня 2020 року конфігурація та проміри земельної ділянки у додатку до витягу з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:11:007:0052 мають тотожні конфігурації та промірам, зазначеним у плані, що міститься в технічній документації складеної ТОВ «Підприємство «Житомирземпроект» у 2017 році. Конфігурація та проміри земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:007:0052 частково відрізняються (зазначено, на яких відрізках) від варіанту № 1 встановлення порядку землекористування від 10 березня

2003 року (т.2 а. с.131-153).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Отже, вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) вказано, що «стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження

№ 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18)».

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) вказано, що «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15 та Верховним Судом у постановах від 19 грудня 2019 року № 520/11429/17.

Суди встановили, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від

04 травня 2004 року у справі № 2-4550/04, проведено розподіл земельної ділянки, площею 1 860 кв. м по АДРЕСА_1 по 1 варіанту висновку технічної експертизи від 10 березня 2003 року та виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1 240 кв. м, а ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 - площею 620 кв. м із визначенням відповідних ліній поділу. Згідно судової експертизи від 10 березня 2003 року будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності сторонам у справі, при цьому ОСОБА_1 належить 2/3 ідеальних часток, ОСОБА_2 - 40/600 ідеальних часток, ОСОБА_4 - 40/600 ідеальних часток, ОСОБА_7 - 20/100 ідеальних часток, що в сукупності складає 1/3 ідеальних часток будинковолодіння. При визначенні розміру площ земельної ділянки та встановленні порядку користування експерт виходив із ідеальних часток в будинковолодінні, а тому визначив, що площа земельної ділянки, яка припадає на 2/3 частини будинку - складає 1240 кв. м, а площа земельної ділянки, що припадає на 1/3 частину будинковолодіння - 620 кв. м.

Оспорюваним рішенням Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року

№ 968 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на яких розміщено об`єкти нерухомого майна та передано у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд під існуючим нерухомим майном, площею 0,062 га.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що оспорюваним рішенням Житомирської міської ради від 01 березня 2018 року

№ 968 права позивача не порушені, оскільки це рішення відповідає розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , проведеного рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2004 року у справі № 2-4550/04.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування записів про право власності на земельну ділянку є похідними, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог до Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи свідчать, що спір у ОСОБА_1 виник із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житомирською міською радою, ОСОБА_4 . З урахуванням викладеного, Головне Управління Держгеокадастру у Житомирській області є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього суду необхідно було відмовити саме із зазначеної підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити в силі.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги судовий збір у розмірі 4 702,00 грн, сплачений ОСОБА_3 при її поданні, підлягає стягненню на її користь

з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 400 402 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року скасувати.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на сплату судового збору в сумі 4 702,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук