№ 295/6052/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 295/6052/18

адміністративне провадження № К/9901/33225/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №295/6052/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання незаконною та скасування рішення про примусове повернення з України із подальшою забороною в`їзду, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2021 року (головуючий суддя Драч Ю.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року (головуючий суддя Курко О.П., судді - Гонтарук В.М., Біла Л.М.)

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Богунського РВ у Житомирі УДМС України в Житомирській області №10 від 01 березня 2018 року про примусове повернення його з України із подальшою забороною в`їзду терміном на три роки та зобов`язання покинути територію України у термін до 09 березня 2018 року.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що рішення Богунського РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області №10 від 01 березня 2018 року прийнято із порушенням прав людини і громадянина, оскільки зазначення позивача, як особи без громадянства є недостовірним та безпідставним.

3. Стверджував, що має паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Баранівським РВ УСМВ України в Житомирській області 31 січня 2003 року, а з 2006 року є платником податків, підтвердженням чого є РНОКПП - НОМЕР_2 .

4. Повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилась донька - ОСОБА_2 , у свідоцтво про народження останньої внесено відомості про батька: ОСОБА_1 - громадянин України. 02 березня 2018 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено шлюб, у свідоцтво про шлюб внесено відомості про чоловіка: ОСОБА_1 - громадянин України.

5. Зауважив, що рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 17 липня 2015 року установлено факт постійного проживання ОСОБА_1 в с. Суємці Баранівського району Житомирської області на момент проголошення незалежності України. Також указав на ряд інших судових рішень, що, на його думку, установлюють факт його належності до громадянства України.

6. З урахуванням викладеного наполягав на тому, що він є громадянином України, а тому щодо нього не може бути прийнято рішення про примусове повернення його з України із подальшою забороною в`їзду терміном на три роки

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

7. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача щодо наявності у нього громадянства України та зазначили, що рішення Баранівського районного суду у справі №273/829/15-ц, яким установлено факт проживання ОСОБА_1 в Україні на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, є підставою для подальшого проходження процедури установлення належності до громадянства України, проте не є документом, який посвідчує громадянство позивача.

9. Зазначили, що за умови відсутності доказів належності позивача до громадянства України та, як результату, права законно перебувати на території України, чи наявності інших підстав легальності його перебування на території України, то правовідносини із позивачем мають регулюватися відповідно до норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та розглядатися на відповідність зазначеним нормам.

10. Щодо посилання позивача на наявність кримінальних проваджень щодо нього, що мають наслідком певні зобов`язання, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, то суди зазначили, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач керувався інформацією, наданою самим позивачем, яким не було повідомлено про обставини, які унеможливлюють його виїзд.

11. Окрім викладеного суди зауважили, що в частині оскарження прийнятого рішення щодо заборони в`їзду в Україну строком на три роки, станом на дату постановлення рішення судом першої інстанції закінчився строк дії такої заборони, що, у свою чергу, вже не тягне за собою припинення чи неможливість реалізації права на в`їзд в Україну.

12. Ураховуючи викладене суди дійшли висновку про те, що рішення Богунського РВ у місті Житомирі УДМС України в Житомирській області про примусове повернення прийняте в межах повноважень та відповідно до вимог законодавства і отриманої інформації щодо особи і вказаних ним обставин.

Короткий зміст касаційної скарги

13. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

14. Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що судами попередніх інстанцій не ураховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах: від 20 листопада 2018 року у справі №815/6748/15 - щодо застосування статті 5 Закону України «Про громадянство України»; від 29 січня 2020 року у справі №308/7395/16-а - щодо застосування частини другої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; від 13 серпня 2020 року у справі №820/1042/17 - щодо застосування Закону України «Про правонаступництво України»; від 26 травня 2021 року у справі №120/3428/20-а - щодо застосування статей 3, 5 Закону України «Про громадянство України».

16. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 78 КАС України у подібних правовідносинах та щодо вирішення спору про примусове повернення за межі України громадянина України, який набув громадянства згідно закону.

17. Переконує, що набув громадянство України, як громадянин колишнього СРСР, оскільки на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживав на території України, про що у паспорті була зроблена відповідна відмітка.

18. Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином подані докази у справі в сукупності з обставинами справи, хибно визначили статус позивача, як особи без громадянства, та фактично позбавили його громадянства України, вийшовши за межі своїх повноважень. А тому, на думку скаржника, ухвалені рішення у цій справі є передчасними та підлягають скасуванню.

Позиція інших учасників справи

19. До Верховного Суду від Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

20. 06 вересня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

21. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 вересня 2021 року для розгляду справи №295/6052/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Жука А.В., суддів - Н.М. Мартинюк, Ж.М. Мельник-Томенко.

22. Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у справі №295/6052/18 на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

23. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року закінчено підготовчі дії, справу №295/6052/18 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

24. Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 лютого 2018 року працівниками Богунського РВ у м. Житомирі виявлено особу без громадянства - ОСОБА_1 , 1974 р.н., який перебував в Україні понад установлений законом термін та проживав без документів, які дають право на проживання в Україні.

25. За указаним фактом складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЖТ №034053 від 28 лютого 2018 року, яким установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в м.Житомирі, не працює, проживає без документів, які дають право на проживання в Україні, що є порушенням п.п. 2.9 Порядку продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства затвердженого постановою КМУ від 12 лютого 2012 року №1505.

26. За указане порушення постановою Державної міграційної служби України від 28 лютого 2018 року серії ПН МЖТ №034053 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

27. При цьому, особу ОСОБА_1 установлено за посвідченням водія серії НОМЕР_3 , пред`явленого ним як документ, яким він посвідчив свою особу.

28. Правову оцінку законності прийнятої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 203 КУпАП, надано у рішенні Корольовського районного суду м. Житомира, залишеному без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №295/2758/18, яким установлено, що своїми діями ОСОБА_1 порушує законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

29. За порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, прострочення терміну перебування на території України, ухилення від добровільного виїзду з України у встановлені законодавством строки, 01 березня 2018 року Богунським РВ у м. Житомирі УДМС України прийнято рішення №10 про примусове повернення за межі України ОСОБА_1 , 1974 р.н., із подальшою забороною в`їзду строком на три роки та зобов`язано покинути територію України у термін до 09 березня 2018 року, що передбачено статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

ІІІ. Позиція Верховного Суду

30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

32. Предметом спору у цій справі є рішення Богунського РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області №10 від 01 березня 2018 року про примусове повернення ОСОБА_1 з України із подальшою забороною в`їзду терміном на три роки та зобов`язання покинути територію України у термін до 09 березня 2018 року.

33. У тексті касаційної скарги позивач наполягає на тому, що він є громадянином України, який отримав паспорт громадянина України (який було поміщено до системи «Недійсний документ»), має ряд документів, які, на його думку, додатково підтверджують факт наявності у нього українського громадянства, а саме: свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, довідка про присвоєння податкового номеру, водійські права. З урахуванням викладеного вважає, що спірне рішення про примусове повернення його з України із подальшою забороною в`їзду є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим просить його скасувати.

34. Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

35. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

37. Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

38. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (тут і далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території або тимчасово перебувають в Україні.

39. Пунктами 14, 25 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» установлено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства.

40. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

41. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

42. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

43. Указаній нормі кореспондують вимоги пунктів 1.5, 1.6 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

44. Так, відповідно до пункту 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення або примусово видворені на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.

45. Пункт 1.6 Інструкції указує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

46. Частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

47. Таким чином органи міграційної служби уповноважені на прийняття рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, та установлення заборони щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

48. При цьому, міграційний орган може прийняти таке рішення щодо іноземця або особи без громадянства, зокрема, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

49. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача щодо наявності у нього громадянства України та зазначили, що рішення Баранівського районного суду у справі №273/829/15-ц, яким установлено факт проживання ОСОБА_1 в Україні на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, є підставою для подальшого проходження процедури установлення належності до громадянства України, проте не є документом, який посвідчує громадянство позивача.

50. Зазначили, що за умови відсутності доказів належності позивача до громадянства України та, як результату, права законно перебувати на території України, чи наявності інших підстав легальності його перебування на території України, то правовідносини із позивачем мають регулюватися відповідно до норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та розглядатися на відповідність зазначеним нормам.

51. Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій.

52. Так, судами установлено, що відповідно до рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 06 листопада 2018 року у справі №295/2758/18, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року, Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області 31 січня 2003 року було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , на ім`я ОСОБА_1 .

53. Однак, відповідно до висновку начальника відділення ВГІРФО УМВС України в Житомирській області від 19 квітня 2006 року, зазначений паспорт вважається виданим безпідставно. Згідно копії Витягу з центральної підсистеми «Недійсні документи», паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 знаходиться в статусі «підлягає вилученню».

54. Суди, також, урахували, що органами міграційної служби вже приймались рішення про примусове повернення з території України із забороною в`їзду на три роки громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , а також про його примусове видворення.

55. Зокрема, 16 січня 2014 року Шевченківським РВ ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення про примусове повернення з території України із забороною в`їзду на три роки громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , який виїхав з території України 16 січня 2014 року через КПП Бориспіль.

56. 04 червня 2014 року Шевченківським РВ ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення щодо примусового видворення з України громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 та про поміщення його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, якого 04 червня 2015 року звільнено з Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців ДМС України.

57. Судами, також, ураховано, що 05 червня 2015 року ОСОБА_1 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_4 терміном дії до 04 червня 2016 року.

58. Колегія суддів зазначає, що питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України «Про громадянство України», міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

59. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

60. Зокрема, відповідно до пункту 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

61. З урахуванням наведених обставин, за відсутності документів, які підтверджують установлення належності до громадянства України або набуття позивачем громадянства України і реєстрації цього права в установленому законодавством порядку, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили доводи скаржника про його належність до громадянства України.

62. Колегія суддів зазначає, що процедуру встановлення належності до громадянства України визначає Закон України «Про громадянство України» та Указ Президента України від 27 березня 2001 року №215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

63. Так, з метою організації виконання Закону України «Про громадянство України» Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215/2001 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

64. У пункті 7 Розділу ІІ Порядку №215/2001 зазначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

65. Порядком №215/2001, також, визначено перелік документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, серед яких, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

66. У тексті касаційної скарги позивач указує, що рішенням Баранівського районного суду Житомирської області у справі №273/829/15-ц установлено факт проживання ОСОБА_1 в Україні на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Зазначає, що 03 червня 2016 року він звернувся до органів міграційної служби із заявою про встановлення належності до громадянства України.

67. Разом з тим, судами попередніх інстанцій з`ясовано, що на момент винесення оскаржуваних судових рішень, процедуру установлення належності до громадянства України не пройдено.

68. За таких обставин Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що орган міграційної служби правильно визначив позивача як особу без громадянства, оскільки у останнього відсутні документи, що підтверджують факт належності особи до громадянства України чи іншої держави, а процедура встановлення належності до громадянства України позивачем не пройдена.

69. З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, оскільки відсутня необхідність у формуванні висновку щодо вирішення спору про примусове повернення за межі України громадянина України, який набув громадянства згідно закону.

70. Верховний Суд, також, не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування частини четвертої статті 78 КАС України до спірних правовідносин, оскільки судовими рішеннями, про які зазначає скаржник, не установлено фактів, про які зазначає скаржник, та які мають значення для вирішення цього спору.

71. Зокрема, у справі №1.380.2019.002075 надано правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень на відповідність визначеній законодавством процедурі внесення інформації про недійсність паспорта у відповідну електронну інформаційну підсистему «Недійсний документ».

72. З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому дії суб`єкта владних повноважень мають бути перевірені на відповідність зазначеним нормам.

73. Так, приписами статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» установлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Крім того, цією нормою передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

74. Судами установлено, що 28 лютого 2018 року працівниками Богунського РВ у м. Житомирі виявлено особу без громадянства ОСОБА_1 , 1974 року народження, який перебував в Україні понад установлений законом термін та проживав без документів, які дають право на проживання в Україні. За указане порушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. При цьому, особу ОСОБА_1 установлено за посвідченням водія.

75. Оскільки ОСОБА_1 порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: перебував на території України незаконно, прострочивши терміни перебування, добровільно не виїхав, ухилявся від виїзду з України, 01 березня 2018 року прийнято рішення про примусове його повернення до країни походження із забороною в`їзду строком на три роки. Указаним рішенням особу без громадянства ОСОБА_1 зобов`язано покинути територію України у термін до 09 березня 2018 року. Рішення Богунського РВ у Житомирі УДМС України в Житомирській області №10 від 01 березня 2018 року вручено позивачу у день його винесення, що підтверджено особистим підписом останнього.

76. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що рішення Богунського РВ у м.Житомирі УДМС України в Житомирській області про примусове повернення прийняте з дотриманням вимог, визначених частиною другою статті 2 КАС України і є таким, що прийняте у межах повноважень та відповідно до вимог законодавства, на підставі отриманої інформації щодо особи позивача та указаних ним обставин щодо себе.

77. Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

78. Щодо посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 листопада 2018 року у справі №815/6748/15, від 29 січня 2020 року у справі №308/7395/16-а, від 13 серпня 2020 року у справі №820/1042/17, від 12 вересня 1991 року, від 26 травня 2021 року у справі №120/3428/20-а, колегія суддів зазначає таке.

79. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

80. При установленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

81. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

82. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

83. Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в указаних ним постановах, оскільки правовідносини у цих справах та у справі, що переглядається у касаційному порядку, не є подібними.

84. Підсумовуючи викладене колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

85. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

86. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

87. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

88. З огляду на результат касаційного перегляду справи, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у справі №295/6052/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду