№ 296/13/22

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 296/13/22

провадження № 61-10893 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача -ОСОБА_2 ,

відповідач - Житомирський медичний інститут Житомирської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира у складі судді Маслак В. П.

від 16 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.

від 26 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд: визнати незаконним та скасувати накази Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради від 08 листопада 2021 року № 221/к/тр, від 02 грудня 2021 року

№252/к/тр про відсторонення її від роботи на час відсутності щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати; стягнути з відповідача середній заробіток плату за час вимушеного прогулу з 08листопада 2021 року

по 28лютого 2022 року (дата відновлення на посаді)в сумі 46 643,22грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що оскаржуваними наказами її, асистента кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради, було двічі відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважала, що її відсторонення є незаконним, оскільки воно допускається у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, в інших випадках, передбачених законодавством.

Вказувала, що відповідачем її було повідомлено про обов`язкові профілактичні щеплення проти COVID-19 письмовими повідомленнями від 03 листопада

2021 року № 499/01.00 та від 02 грудня 2021 року № 548/05.03, де містяться посилання на наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Наказ МОЗ України № 2153), яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, серед яких і працівники закладів освіти (далі - Перелік).

Наказ МОЗ України № 2153 вона вважала незаконним і таким, що не підлягає виконанню підприємствами, установами, організаціями та їх службовими особами, оскільки він суперечить Конституції та законам України. При цьому, вказувала, що частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що є обов`язковими і включаються до календаря щеплень профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Право та повноваження затверджувати Перелік надано МОЗ України постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 23 квітня 2001 року

№ 375 «Про делегування Міністерству охорони здоров`я повноважень на затвердження нормативно-правового акта». Однак, відповідно до вказаної постанови, Перелік може бути затверджено лише за погодженням з Міністерством фінансів. Вказаної вимоги Постанови КМУ виконано не було.

Також, всупереч вказаної постанови КМУ профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2, до календаря профілактичних щеплень не внесено, а отже, не можуть бути обов`язковими.

Відмова працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбуватись саме у такому порядку, який встановлений законом. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Позивач зазначала, що сімейний лікар (терапевт) не надав їй доступну інформацію щодо щеплень і вакцин, не видав також письмове підтвердження з мотивами її відмови від щеплення.

Крім того, вона має право на захист своїх цивільних прав згідно зі

статтею 19 ЦК України, тобто відмовитися від обов`язкового щеплення вакцинами, які не пройшли всі стадії клінічних випробувань та через відсутність науково підтвердженої об`єктивної інформації про щеплення і можливі поствакцинальні ускладнення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 серпня

2022 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради №221/к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Визнано незаконним та скасовано наказ Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради №252/к/тр від 02 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнуто з Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року у розмірі

46 643,22 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність в оспорюваних наказах посилань, як на підставу їх винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, свідчить про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним. При цьому, суд вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем був дотриманий порядок, який передбачав відсторонення позивача від роботи.

Крім того, вимога відповідача надати позивачем докази проведення щеплень є незаконною, так як суперечить законодавству.

Визначаючи розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок за період відсторонення

з 08листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року й керувався постановою

КМУ від 08 січня 1995 року № 100, а заперечення щодо вказаного розрахунку від відповідача до суду не надходили.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2023 року апеляційну скаргу Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради задоволено частково.

Змінено рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 серпня 2022 року, викладено його мотивувальну частину в редакції вказаної постанови.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що застосування до позивача передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Відповідач не довів нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи, не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що, в період відсторонення навчальний заклад працював в звичайному режимі, навчальний процес відбувався в очній формі та що обіймаючи посаду асистента кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін, ОСОБА_1 могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників, інших громадян, тому позивачку відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала на підприємстві, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Апеляційний суд зазначив, що право позивачки на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є стягнення із відповідача невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження 14-82 цс 22) у подібних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року Житомирський медичний інститут Житомирської обласної ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 296/13/22 із Корольовського районного суду м. Житомира та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

01 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 09грудня 2020 року

№ 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівник закладу освіти зобов`язаний відсторонити працівника від роботи, якщо у нього відсутнє щеплення проти COVID-19 або відсутні абсолютні протипоказання. Строк відсторонення триватиме до усунення причин, що його зумовили, тобто на період дії карантину або до отримання щеплення проти COVID-19. Наказ МОЗ України №2153 пройшов необхідну процедуру по введенню його в дію. Відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організації, для яких таке щеплення є обов`язковим, є підставою для відсторонення працівника.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Зазначає, що відповідач, видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 (в оновленій редакції).

Вказує, що суди не врахували характер роботи позивача, що передбачає регулярний безпосередній контакт із здобувачами освіти, працівниками закладу освіти, які також контактують із здобувачами освіти, що, вочевидь, створює реальну загрозу інфікування здобувачів освіти у першу чергу,

і працівників закладу. При цьому, період відсторонення позивача припадав на завершення І семестру 2021/2022 навчального року. Позивач, виконуючи посадові обов`язки, повинна була внести всі оцінки до журналів академічних груп, до екзаменаційних відомостей, до залікових книжок, індивідуальних планів, навчальних карток, все це зумовлювало величезну кількість соціальних контактів та було загрозою поширення коронавірусної інфекції серед працівників інституту та здобувачів освіти. Тому, суди не взяли до уваги докази, які підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що заклад освіти працював в звичайному режимі, усі працівники були присутні на робочих місцях.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що у закладі освіти лише позивач була відсторонена від роботи через відсутність щеплення проти СОVID-19, два працівники надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, решта працівників - вакциновані.

Окрім того, переведення одного викладача в дистанційний режим, зумовлює дискримінацію прав інших співробітників, адже всі знаходилися в однакових умовах, всі працівники мають рівні права та обов`язки»

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження 14-82 цс 22) у подібних правовідносинах.

Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні її від посади, тому дії відповідача були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 від Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради, в якому вказується, що доводи відзиву на касаційну скаргу є безпідставними, так як її правова позиція заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства. При цьому, вказує, що позивач неодноразово була повідомлена про необхідність проведення вакцинації або надання медичної довідки про абсолютні протипоказання, проте вона не відреагувала на повідомлення, тому відповідно до законодавства була законно відсторонена від роботи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 листопада 2021 року асистента кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради ОСОБА_1. письмово повідомлено про те, що

з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладу освіти. У разі, якщо до 09.00 год. 08 листопада 2021 року вона не надасть документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України

та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

(т. 1, а. с. 24).

Наказом від 08 листопада 2021 року № 221/к/тр ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати (т. 1, а. с. 25).

Наказом від 15 листопада 2021 року № 233/к/тр асистента кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради ОСОБА_1 з 01 грудня 2021 року звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту

(т. 1., а. с. 26).

Наказом від 17 листопада 2021 року № 244/к/тр ОСОБА_1 з 02 грудня 2021 по 01 грудня 2023 року призначено на посаду асистента кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради (т.1, а. с. 27).

Повідомленням Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради від 02 грудня 2021 року № 548/05.03 ОСОБА_1 вдруге було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та необхідність надати до 09.00 год. 02 грудня 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень (т. 1, а. с. 28).

Наказом від 02 грудня 2021 року № 252/к/тр ОСОБА_1 з 02 грудня

2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 повторно відсторонено від роботи (т. 1., а. с. 29).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вимогам закону не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови

або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України

(далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом

у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом,

є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади,

їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності

01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти «COVID-19» та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти «COVID-19», виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці»

та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню «COVID-19»;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від «COVID-19» вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи «COVID-19» в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від «COVID-19». Відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими,

з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики

у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників

у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом

МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання,

а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється

особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу 6 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на «COVID-19». Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року

№ 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією «COVID-19» керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19», було передбачене законом, що спростовує доводи ОСОБА_1 у цій частині.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти «COVID-19», і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку

№ 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження «COVID-19», зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження

№ 14-82 цс 22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами встановлено, що на час видання оспорених наказів від 08 листопада 2021 року № 221/к/тр ОСОБА_1 було відсторонено від роботи

з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати, від 02 грудня 2021 року № 252/к/тр

ОСОБА_1 з 02 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти

COVID-19 повторно відсторонено від роботи (т. 1., а. с. 25, 29) та на час пред`явлення цього позову ОСОБА_1 , яка працює асистентом кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради, не проходила щеплення проти респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2»,

й належних доказів наявних у неї медичних протипоказань від вищевказаного щеплення ні роботодавцю, ні суду нею не надано.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов ОСОБА_1 , у цій конкретній справі не врахували, що роботодавець в особі Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби «COVID-19», для забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, у тому числі й студентів, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 08 листопада 2021 року та з 02 грудня 2021 року від роботи асистента кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради ОСОБА_1., а тому оспорюваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року

№ 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що держава, встановивши працівникам закладів освіти, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також студентів, які в ньому навчаються, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», яке у цьому випадку для неї є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи у цій конкретній справі має об`єктивне та розумне обґрунтування, оскільки суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Верховний Суд зауважує, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 26 Закону України «Про освіту» та статті 46 КЗпП України, а тому правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

Крім того, Верховний Суд, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність її відсторонення від роботи для протидії зараженню «COVID-19», враховує наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих). Позивач працює асистентом кафедри природничих та соціально-гуманітарних дисциплін Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради, тобто має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з студентами, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом «SARS-CoV-2» та/або сприяти його подальшому поширенню,

а отже, нагально необхідним є її відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Тому посилання ОСОБА_1 на обмеження її конституційного права є безпідставним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач пред`явив позов про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При цьому, позивач згідно зі статтею 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати. Натомість, не звільнена за вимоги про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, судом касаційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, Житомирським медичним інститутом Житомирської обласної ради було сплачено судовий збір в розмірі 4 465,80грн, а за подання касаційної скарги сплачено

5 954,40 грн. Проте, сума судового збору, яка відповідно до Закону України «Про судовий збір» підлягала сплаті при поданні апеляційної скарги, повинна була складати 4 086,00 грн (908 х 3 х 150 %), а за подання касаційної скарги - 5 448,00 грн (908 х 3 х 200 %).

Оскільки на підставі Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а касаційну скаргу задоволено, то понесені Житомирським медичним інститутом Житомирської обласної ради судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 178,00 грн необхідно компенсувати за рахунок держави. Решта судових витрат за вимоги про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи- 6 356,00 грн, понесених Житомирським медичним інститутом Житомирської обласної ради, підлягають стягненню з позивача, так як вона в цій частині не звільнена від сплати судового збору.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що Житомирським медичним інститутом Житомирської обласної радипри зверненні до суду з апеляційною скаргою було сплачено судовий збір в розмірі 4 465,80 грн (платіжне доручення від 09 вересня 2022 року № 0.0.2667929481.1), а за подання касаційної скарги - 5 954,40 грн (платіжне доручення від 10 липня 2023 року

№ 1464). Таким чином, сума надміру сплаченого судового збору складає 886,20 грн (379,80 грн - за подання апеляційної скарги, 506,40 грн - за подання касаційної скарги).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ураховуючи вказане, Житомирський медичний інститут Житомирської обласної ради має право заявити клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради про визнання незаконними та скасування наказів про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 6 356,00 грн (шість тисяч триста п`ятдесят шість гривень 00 коп.).

Компенсувати Житомирському медичному інституту Житомирської обласної ради за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 178,00 грн (три тисячі сто сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець