№ 296/3518/19

Постанова

Іменем України

29 березня 2022 року

м. Київ

справа № 296/3518/19

провадження № 61-20356св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Покоєвич Андрій Олексійович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року позивач ОСОБА_3 , який в подальшому змінив ім`я на ОСОБА_1 , через свого представника звернувся до суду із позовом, в якому остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 26 600 доларів США, що еквівалентно 717 402 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що позивач помилково переказав грошові кошти в сумі 26 600 доларів США різними платежами на рахунок відповідача протягом жовтня - листопада 2018 року. Оскільки вказані кошти ОСОБА_2 не повернуті та є безпідставно набутими, тому на підставі

1212 ЦК України, підлягають стягненню з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 06 липня

2021 року у складі судді Маслак В. П. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 26 575 доларів США, що еквівалентно 707 958,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки матеріали справи містять відомості про надходження від позивача на картку ОСОБА_2 грошових коштів у сумі

26 575 доларів США, наявності договірних або деліктних відносин між сторонами судом не встановлено, тому у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 06 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що неодноразове перерахування позивачем коштів на банківський рахунок відповідача кількома платежами з визначенням її імені та призначенням платежу «сімейні справи», свідчать про добровільність, системність таких дій та їх цілеспрямований характер, що обумовлено характером особистісних стосунків, які склались між позивачем та відповідачем. Зазначене також підтверджується наявними в матеріалах справи копією паспорту відповідача з відмітками про перетин кордону України, сумісними фотографіями сторін тощо.

Натомість позивачем, його представником в судовому засіданні не надано жодного належного доказу на спростування вказаних обставин, як і не надано доказів наявності помилки в діях позивача. Таким чином, між сторонами у справі вбачаються договірні правовідносин, які за встановлених у справі обставин, підпадають під кваліфікацію, що виникли з договору дарування, отже спірні кошти не є безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України та не можуть бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що між сторонами відсутні будь-які договірні відносини, а тому перераховані позивачем на рахунок відповідача кошти є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

01 лютого 2022 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 є власником рахунку № НОМЕР_1 у DNB bank ASA Норвегія.

З вказаного рахунку на банківську карту ОСОБА_2 № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) у АТ КБ «ПриватБанк» переведені наступні суми коштів: 23 жовтня 2018 року - 10 500 доларів США, 25 жовтня 2018 року - 10 500 доларів США, 23 листопада 2018 року - 5 600 доларів США (а. с. 10, 202, т. 1). Відповідно до наданих АТ КБ «ПриватБанк» відомостей в призначенні платежів вказано «підготовка до весілля та сімейні проблеми».

Згідно відомостей Управління з питань міграції ОСОБА_4 змінив зареєстровані особисті дані, а саме ім`я на ОСОБА_1 (а. с. 15, т. 2).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо збереження майна без достатньої правової підстави

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями

11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах:

від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження

№ 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17 (провадження № 61-5137св19).

Щодо наявності між сторонами у справі договірних відносин

Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Договір дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Договір дарування, укладений з порушенням вимог закону про безоплатність передання іншій стороні майна у власність, є нікчемним.

З матеріалів справи убачається, що 23, 25 жовтня, 23 листопада 2018 року позивач на рахунок відповідача перерахував грошові кошти у розмірі

26 600 доларів США із призначенням платежу«підготовка до весілля та сімейні проблеми».

Отже, неодноразове перерахування коштів позивачем на банківський рахунок відповідача кількома платежами з визначенням її імені та призначенням платежу «підготовка на весілля та сімейні справи», свідчать про добровільність, системність таких дій та їх цілеспрямований характер, що обумовлено характером особистісних стосунків, які склались між позивачем та відповідачем. Зазначене також підтверджується наявними в матеріалах справи копією паспорту відповідача з відмітками про перетин кордону України, сумісними фотографіями сторін тощо.

Натомість позивачем, його представником в судовому засіданні не надано жодного належного доказу на спростування вказаних обставин, як і не надано доказів наявності помилки в діях позивача.

Крім того, суд зазначає, що позивач не довів абсолютну безпідставність набуття коштів позивача та не довів обставини перерахування цих коштів відповідачу. При пред`явлені позову він вказав на помилковість їх перерахування відповідачу, в судовому засіданні у суді першої інстанції представник позивача вказував на наявність між сторонами правовідносин, що випливають з договору позики, водночас при оформленні банківського документу щодо перерахування коштів призначення платежу вказував «підготовка до весілля та сімейні проблеми».

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірні кошти перераховувались позивачем у якості подарунків відповідачу, що обумовлено характером особистісних стосунків, які склались між позивачем та відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність між сторонами у справі договірних правовідносин, які за встановлених у справі обставин, підпадають під кваліфікацію, що виникли з договору дарування.

Судом касаційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права при здійсненні судом апеляційної інстанції оцінки доказів, наявних у справі.

Таким чином, доводи касаційної скарги про безпідставне набуте відповідачем вказаного майна є помилковими.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками суду, зокрема і щодо встановлення вищевказаних обставин, а також до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Натомість суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо інших доводів касаційної скарги

Зазначаючи підставу касаційного оскарження - пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України заявник не зазначив, які саме зібрані у справі докази не дослідив апеляційний суд.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Посилання заявника на недослідження судом апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом статті 360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, однак не є доказом у розумінні статті 76 ЦПК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає порушення судом апеляційної інстанції порядку дослідження і оцінки доказів та порушення вимог цивільно-процесуального законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення.

Суд відхиляє як необґрунтовані посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц та Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові від 20 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи господарські правовідносини, зробила висновок про те, що юридична особа як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

У постанові від 30 серпня 2018 року Верховний Суд, встановивши, що судовим рішенням визнано неукладеним договір на встановлення меблів, дійшов висновку про безпідставність набуття коштів, переданих на виконання цього договору.

Із зазначеного вбачається, що у справі, яка переглядається, та у справі, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд, є різними встановлені судами фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень про кондикційні зобов`язання, з огляду на договірний склад цих правовідносин.

Верховний Суд виходить з відсутності підстав вважати наявність незаконного збагачення ОСОБА_2 за рахунок ОСОБА_1 , оскільки «Conventio facit (vincit) legem» угода створює право, тобто у цьому випадку право відповідача володіти спірними коштами з огляду на те, що позивач подарував грошові кошти, а відповідач прийняла дарунок. Отримання ОСОБА_2 коштів від позивача в якості подарунку обумовлювалось характером особистісних стосунків сторін.

Таким чином, виходячи із встановленої судом наявності між сторонами договірних відносин, а також відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного збагачення відповідача за рахунок позивача, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Покоєвич Андрій Олексійович, залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара