Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 296/9941/17
провадження № 61-47382св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Житомирська міська рада (позивач за зустрічним позовом), Комунальне підприємство «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., та Житомирської міської ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2018 року у складі головуючого судді Галасюка Р. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирської міської ради, Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської міської ради (далі - КП «ЖОМБТІ») про визнання дій протиправними, скасування пункту рішення та державної реєстрації.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі договору дарування від 12 березня 2001 року набула право власності на 44/100 частин квартири АДРЕСА_1 , яка внаслідок випадку, який стався 26 грудня 2004 року, була зруйнована, у зв`язку з чим вона звернулася до міської ради із заявою про забезпечення її житлом. На підставі вказаної заяви Житомирська міська рада у 2006 року передала їй у власність квартиру АДРЕСА_2 , а у серпні 2017 року дізналася, що частина квартири АДРЕСА_1 їй більше не належить, оскільки 07 вересня 2006 року право власності на неї зареєстроване за територіальною громадою міста Житомира.
Посилаючись на те, що заяви про передачу належної їй на праві власності частини квартири до комунальної власності вона не писала, акта прийому-передачі не підписувала, а відтак рішення міської ради в частині прийняття спірної квартири до комунальної власності прийнято із порушенням вимогу закону, ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення Житомирської міської ради від 17 березня 2006 року № 671 про прийняття у комунальну власність міста 44/100 частин квартири АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за територіальною громадою міста, яка вчинена на підставі протиправного рішення.
У січні 2018 року Житомирська міська рада звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позов мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 44/100 ідеальних частин якої належало на праві власності ОСОБА_1 непридатна для проживання через руйнування 26 грудня 2004 року міжповерхового перекриття. У зв`язку з чим, рішенням міської ради від 17 березня 2006 року № 671 ОСОБА_1 передано у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та одночасно прийнято до комунальної власності 44/100 частин квартири АДРЕСА_1 , цим же рішенням передано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 , замість належних їм на праві власності та зруйнованих 56/100 частин квартири АДРЕСА_1 , які також передано до комунальної власності. На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Житомирської міської ради 11 серпня 2006 року видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , згідно якого вказаний об`єкт нерухомості в цілому належить територіальній громаді міста Житомира в особі міської ради на праві комунальної власності.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 тривалий час відсутня у квартирі АДРЕСА_1 та житлом не користується, Житомирська міська рада на підставі статей 71 72 ЖК Української РСР просила визнати останню такою, що втратила право користування вказаною квартирою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 рішення Житомирської міської ради № 671 від 17 березня 2006 року про прийняття у комунальну власність міста 44/100 частин квартири АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності на 44/100 частин квартири АДРЕСА_1 за територіальною громадою міста Житомира в особі Житомирської міської ради. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Житомирська міська рада безпідставно передала до комунальної власності частину спірної квартири, що належала на праві власності ОСОБА_1 , оскільки остання відповідної заяви не писала, а інше житло надавалося їй як компенсація за знищену її власність. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог міської ради щодо відсутності ОСОБА_1 у спірній квартирі тривалий час без поважних причин.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу Житомирської міської ради задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2018 року в частині задоволення первісного позову скасовано й в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Житомирська міська рада у встановленому законом порядку забезпечила ОСОБА_1 ізольованою двокімнатною квартирою, замість 44/100 частин зруйнованої спірної квартири, які правомірним рішенням прийняла до комунальної власності, проти чого остання з 2006 року не заперечувала. Позивач не може розраховувати на залишення за нею на праві власності двох квартир, що протирічить суспільному інтересу. З висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог апеляційний суд погодився, зазначивши, що позивач з поважних причин не проживає у спірній квартирі оскільки така квартира не придатна для проживання, вимог щодо визнання останньої такою, що втратила право користування житлом на підставі статті 107 ЖК України, у зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до іншого житла, міська рада не заявляла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У листопаді 2018 року Житомирська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов та визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої і апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що міська рада у межах своїх повноважень прийняла до комунальної власності спірну квартиру, частина якої належала позивачу на праві власності, надавши їй у власність окрему двокімнатну квартиру замість зруйнованої. На теперішній час будинок, у якому знаходиться спірна квартира передано на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квінта-5», яким при виході на місце було встановлено, що ОСОБА_1 не проживає протягом кількох років у квартирі АДРЕСА_1 , вказана квартира фактично є непридатною для проживання, про що складено відповідний акт, унаслідок чого помилково залишили без задоволення вимоги міської ради про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою, які є правомірними і доцільними.
У поданій в грудні 2018 року касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна скарга мотивна тим, що апеляційним судом незаконно та безпідставно відмовлено в задоволенні її позовних вимог, на підставі неповного з`ясування та недоведеності всіх обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, без врахування того, що будь яких заяв про передачу належної їй на праві власності частини квартири до комунальної власності вона не писала, акт прийому-передачі квартири не підписувала. Надаючи їй інше житло, міська рада не ставила питання про необхідність передання на користь громади зруйнованої квартири, крім того, інше житло надавалося як компенсація за часткову знищену власність. Жодних угод щодо передач квартири до комунальної власності між сторонами не підписувалося. З урахуванням незаконності рішення про прийняття до комунальної власності спірної квартири є незаконною і державна реєстрація права власності за територіальною громадою міста.
Ухвалами Верховного Суду від 5 та 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що на підставі договору дарування від 12 березня 2001 року ОСОБА_1 набула у власність 44/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
26 грудня 2004 року стався випадок, унаслідок якого зруйнувалося горищне міжповерхове перекриття в будинку АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_5 у вказаному будинку набула стану непридатного для проживання.
26 травня 2005 року виконавчий комітет Житомирської міської ради прийняв рішення № 337 «Про звернення щодо виділення коштів на придбання житла для відселення із зруйнованої квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ».
09 червня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського міського голови із заявою про видачу ордеру на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та одночасно просила надати ще одну однокімнатну квартиру у зв`язку зі змінами у складі сім`ї.
17 березня 2006 року Житомирська міська рада заслухавши інформацію про випадок, який стався 26 грудня 2004 року в результаті чого було зруйновано квартиру АДРЕСА_1 та розглянувши заяву ОСОБА_1 , власника вказаної квартири, про забезпечення її житлом та передачу зруйнованої квартири у комунальну власність міста, прийняла рішення від 17 березня 2006 року № 671, згідно якого передала у власність ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (пункт 1 рішення) та прийняла до комунальної власності міста 44/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 , які належали на праві власності ОСОБА_1 .
На підставі вказаного рішення виконавчий комітет Житомирської міської ради 11 серпня 2016 року видав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , згідно якого вбачається, що об`єкт нерухомості в цілому належить територіальній громаді міста Житомира, в особі міської ради на праві комунальної власності.
На підставі свідоцтва про право власності за територіальною громадою міста Житомира в особі Житомирської міської ради 07 вересня 2006 року зареєстровано право комунальної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статей 110 112 ЖК Української РСР громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. Якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до статті 113 ЖК Української РСР надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім`ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.
Частиною першою статті 46 ЖК Української РСР в редакції передбачено, що поза чергою жиле приміщення надається: громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для проживання; особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість; особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, при неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення; дітям-інвалідам, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя; особам, обраним на виборну посаду, коли це зв`язано з переїздом в іншу місцевість; членам сім`ї народного депутата України у разі його смерті в період виконання депутатських обов`язків у Верховній Раді України на постійній основі.
Статтею 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.
Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР ), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі з поважних причин, оскільки квартира АДРЕСА_1 є непридатною для проживання, у зв`язку з чим позивачу було надано у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Встановивши, що Житомирською міською радою у відповідності до вимог закону було вирішено питання про надання у власність позивачу, яка мала на праві власності частку у квартирі, яка знаходилася в будинку, в якому зруйнувалося горищне міжповерхове перекриття, унаслідок чого спірна квартира набула стану непридатного для житла, іншого благоустроєного жилого приміщення, яке відповідає санітарним і технічним умовам, що свідчить про захист органом місцевого самоврядування конституційного права позивача на житло, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем права ОСОБА_1 порушені не були й відповідно відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог.
Доводи ОСОБА_4 про те, що вона жодних заяв про передачу частини квартири АДРЕСА_1 на користь територіальної громади не підписувала та інше житло надавалося їй як компенсація за частково знищену квартиру спростовуються обставинами, встановленими апеляційним судом, а саме тим, що рішенням Житомирської міської ради від 17 березня 2006 року № 671 ОСОБА_4 передано у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 замість зруйнованої 44/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_6 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 , та яка була прийнята у комунальну власність міста. При цьому квартира АДРЕСА_2 була придбана за кошти територіальної громади м. Житомира та передана ОСОБА_4 не у користування а у власність, проти чого вона не заперечувала.
З урахуванням викладеного, доводи ОСОБА_1 наведені в обґрунтування касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази і дійшов необґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги Житомирської міської ради, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, а також з метою недопущення порушення прав позивача, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, на підставі статей 71 72 ЖК Української РСР, оскільки остання тимчасово не проживала у спірному житловому приміщенні з поважних причин, через непридатність житла для проживання.
При цьому, апеляційним судом вірно зазначено, що вимоги про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою на підставі статті 107 ЖК УРСР через вибуття на постійне місце проживання до іншого житла Житомирська міська рада не заявляла.
Доводи касаційної скарги Житомирської міської ради не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо поважності причин відсутності ОСОБА_1 у спірній квартирі та відсутності підстав, передбачених статями 71 72 ЖК Української РСР для визнання її такою, що втратила право користування житлом.
Належних доказів на підтвердження факту непроживання ОСОБА_1 у спірному житлі саме без поважних причин матеріали справи не містять і таких обставин під час розгляду справи Житомирською міською радою не доведено, як не доведено і обставин, що ОСОБА_1 втратила інтерес до спірного житла.
Крім того, наведені у касаційній скарзі Житомирської міської ради доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій у не скасованій частині та апеляційного суду.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 та Житомирської міської ради залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Житомирської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2018 року у незміненій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко