№ 299/3692/19

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 299/3692/19

провадження № 61-7181св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Виноградівське відділення поліції Берегівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Мацунича М. В., Кондора Р. Ю.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Виноградівське відділення поліції Берегівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Заяву обґрунтовувала тим, що з ОСОБА_2 вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 серпня 2018 року розірвано.

Від цього шлюбу в них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із ОСОБА_1 .

Заявник вказувала, що ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями, влаштовує сварки з використанням нецензурних слів, погрозами щодо застосування фізичної розправи та заподіяння тілесних ушкоджень їй та їхнім дітям. Все це здебільшого відбувається на очах і в присутності їхніх дітей.

Заявник зазначала, що ОСОБА_2 постійно обмежував її свободу спілкування та пересування, а саме забирав у неї мобільний телефон, розбив його, забороняв їй виходити з будинку. З цих підстав вона викликала поліцію. Зокрема, за фактом чергового насильства 06 листопада 2019 року відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП.

З огляду на наведене, заявник вважала себе особою, яка постраждала від домашнього насильства, а тому з метою убезпечення себе та їхніх доньок від насильства з боку колишнього чоловіка ОСОБА_2 , просила суд: видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 ; встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покласти на нього терміном на 6 місяців наступні обов`язки: заборонити перебувати в місці проживання з постраждалою особою ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 ; обмежити спілкування з постраждалими дітьми: донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка вже є повнолітньою, донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; заборонити наближатися на відстань 100 метрів до місця проживання ( АДРЕСА_1 ), роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 ; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Про видачу обмежувального припису кривднику у встановлений законом строк інформувати уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також Виноградівську районну державну адміністрацію Закарпатської області та Виноградівську міську раду Закарпатської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2019 року у складі судді Трагнюка В. Р. заяву ОСОБА_1 задоволено. Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 . Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладено на нього терміном на 6 місяців наступні обов`язки: 1. Заборонено перебувати в місці проживання з постраждалою особою ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 ; 2. Обмежено спілкування з постраждалими дітьми: донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 3. Заборонено наближатися на відстань 100 метрів до місця проживання ( АДРЕСА_1 ), роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 ; 4. Заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 5. Заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Про видачу обмежувального припису кривднику у встановлений законом строк інформувати уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також Виноградівську районну державну адміністрацію Закарпатської області та Виноградівську міську раду Закарпатської області.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що заявник є особою, яка постраждала від домашнього насильства відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки ОСОБА_2 систематично вчиняє насильницькі дії щодо заявниці впродовж останніх декількох місяців при дітях, а тому дійшов висновку, що існує реальна загроза життю і здоров`ю заявниці та загроза психічному здоров`ю їхніх дітей, у зв`язку з чим видав обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 та встановив заходи тимчасового обмеження його прав.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2019 року скасовано.

У задоволенні заяви відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 576,30 грн за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 та встановлення йому заходів тимчасового обмеження, оскільки заявниця ОСОБА_1 з приводу подій, що відбулися 04 листопада 2019 року, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення від 06 листопада 2019 року, претензій до ОСОБА_2 не має, що спростовує наведені нею у заяві обставини, як і посилання на систематичність вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї та їхніх доньок, за відсутності в матеріалах справи про це належних, достатніх та допустимих доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Виноградівського районного суду Закарпатської області.

14 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 15 червня 2021 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 415/10120/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 607/10122/19, від 25 листопада 2019 року у справі № 752/4527/19, від 30 березня 2020 року у справі № 642/5744/19-ц та інших.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув з неї на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки вона звільнена від сплати судового збору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 серпня 2018 року, що набрало законної сили, розірвано (а. с. 7-8).

Від цього шлюбу у сторін народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із заявником.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , в якому також зареєстрований та проживає її колишній чоловік ОСОБА_2 (а. с. 9-12).

06 листопада 2019 року працівниками поліції відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 316117 за статтею 173-2 КУпАП, а матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності передано до суду (а. с. 3).

За результатом розгляду зазначених матеріалів, постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2019 року звільнено ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, оголошено йому усне зауваження, а справу закрито (а. с. 52).

Згідно з характеристикою на ОСОБА_2 , виданою Дротинською сільською радою Виноградівського району Закарпатської області від 04 грудня 2019 року № 02-05/292 ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується позитивно (а. с. 50).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Отже, основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини у цій справі, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що виходячи із змісту цього права, воно включає існування як негативних, так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя (пункт 78 рішення Європейського Суду з прав людиниу справі «Мамчур проти України»).

Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 фізичного чи психологічного насильства стосовно ОСОБА_1 та їх доньок у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цих осіб, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Окремі звернення заявника до органів поліції не підтверджують фактів вчинення ОСОБА_2 насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

При цьому аналогічний висновок у справі з подібними правовідносинами був висловлений Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19 (провадження № 61-1585св20), від 26 травня 2021 року у справі № 712/5977/20 (провадження № 61-1171св21).

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 415/10120/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 607/10122/19, від 25 листопада 2019 року у справі № 752/4527/19, від 30 березня 2020 року у справі № 642/5744/19-ц та інших, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин даної справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції стосовно відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга в частині оскарження постанови апеляційного суду по суті спору є необґрунтованою, а тому в цій частині не підлягає задоволенню.

Поряд з цим, задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд апеляційної інстанції на підставі статей 141 382 ЦПК України вважав за необхідне розподілити судові витрати шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 576,30 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Однак, керуючись положеннями наведених норм процесуального права, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що за змістом частини першої статті 42 ЦПК України сторони є учасниками справи у справах позовного провадження.

У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (частина третя статті 42 ЦПК України).

ЦПК України передбачає, що справи про видачу обмежувального припису розглядаються судом за правилами окремого провадження (глава 13 розділу IV ЦПК України.

Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини сьомої якої при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, можливе у справах позовного провадження, так як у справах окремого провадження, з урахуванням особливостей розгляду цих справ, судові витрати не відшкодовуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 263/1265/18 (провадження № 61-9939св19).

Разом з цим, Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно з пунктом 12? частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про видачу обмежувального припису.

За змістом вказаної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи, які виступають у процесуальному статусі заявників, тобто при зверненні їх до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 753/7157/19 (провадження № 61-15478ск19), від 10 серпня 2020 року у справі № 308/41/20 (провадження № 61-10630ск19).

Однак, вирішуючи питання про відшкодування заінтересованій особі судових витрат, апеляційний суд не звернув уваги на зазначене, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про можливість стягнення такого відшкодування у справі про видачу обмежувального припису, яка розглянута за правилами окремого провадження.

Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат в розмірі 576,30 грн, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 576,30 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, скасувати.

В решті постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук