Постанова
Іменем України
28 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 299/987/18
провадження № 61-1749св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2018 року у складі судді Трагнюк В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом: безперешкодних зустрічей із дитиною у суботу та неділю першого та третього тижня щомісяця із 12:00 год до 18:00 год; безперешкодних зустрічей із дитиною у середу кожного тижня щомісяця з 12:00 год до 18:00 год.
Позивач обґрунтовував позов тим, що 03 березня 2016 року між сторонами зареєстрований шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Спільне життя у сторін не склалося і рішенням Виноградівського районного суду від 13 березня 2018 року шлюб розірвано, а дитина залишена проживати з матір`ю. Відповідач чинила позивачу перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини, через що він був змушений звернутися із відповідною заявою до Органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Орган опіки та піклування), за наслідками чого прийнято рішення про надання позивачу дозволу на участь у вихованні дочки за встановленим графіком. Відповідач продовжує чинити йому перешкоди в реалізації батьківських прав, у зв`язку з чим він змушений звернутися за судовим захистом.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, вважала його необґрунтованим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3 шляхом забезпечення безперешкодних зустрічей з дитиною у суботу та неділю першого і третього тижня щомісяця з 12:00 год до 18:00 год, а також безперешкодних зустрічей з дитиною у середу кожного тижня щомісяця з 12:00 год до 18:00 год.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідач чинила позивачу перешкоди у спілкуванні та забезпеченні участі у вихованні дитини, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, висновком органу опіки та піклування від 08 травня 2018 року, згідно з яким зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у спілкуванні батьків і дітей. Судом враховано, що під час вирішення спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей із дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом враховуються передусім інтереси дитини.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2019 року, ОСОБА_2 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували той факт, що між сторонами фактично відсутній спір про право, оскільки відповідач не перешкоджає позивачу у побаченнях з дитиною. Суди не надали належної оцінки наданому відповідачем відеозапису, у якому вона не дозволила позивачу помістити дитину в автомобіль через відсутність у ньому дитячого крісла. Суди не надали також належної оцінки, що позивач сам тривалий час не навідував дитину. Отже, суди захистили право, що не є порушеним, а тому судові рішення підлягають скасуванню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 березня 2016 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 , прізвище якої після укладення шлюбу змінено на ОСОБА_2 .
Шлюб зареєстровано у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис № 35.
У шлюбі у подружжя народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя у подружжя в подальшому не склалося, рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 березня 2018 року (справа № 299/3166/17) шлюб розірвано.
Дитина сторін, ОСОБА_3 , проживає з матір`ю ОСОБА_2 у с. Сасово Виноградівського району Закарпатської області.
Мати дитини чинила перешкоди у спілкуванні з дитиною та участі вихованні батьком своєї малолітньої, у зв`язку із чим позивач змушений був звернувся із відповідною заявою до Органу опіки та піклування.
Органом опіки та піклування заяву ОСОБА_1 розглянуто та ухвалено рішення, відповідно до якого надано позивачу дозвіл на участь у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 шляхом встановлення зустрічей за таким графіком: субота та неділя - перший, третій тиждень щомісяця, з 12:00 год до 18:00 год; середа - кожний тиждень щомісяця, з 12:00 год до 18:00 год.
Пунктом 2 зазначеного рішення зобов`язано батьків належним чином виконувати батьківські обов`язки, дотримуватися графіку зустрічей.
Цього ж дня 28 лютого 2018 року дитина сторін батьку передана не була, що підтверджується доказами, на які відповідач посилається. Водночас, та обставина, що дитина не була передана позивачу з його вини (здійснення погроз, неадекватної поведінки, тощо), як встановили суди, не підтверджена відповідачем. Також судами не встановлено обставин невідвідування позивачем дитини з невідомих причин, застосування ним сили, образ, це доказами не підтверджено, такі обставини спростовані позивачем.
Судами встановлено, що відповідач вчиняє перешкоди позивачу у спілкуванні та забезпеченні участі у вихованні дитини.
Зазначені висновки додатково підтверджуються й висновком Органу опіки та піклування від 08 травня 2018 року, відповідно до якого цей орган вважав за доцільне зобов`язати відповідача не перешкоджати позивачу у спілкуванні з дитиною, дотримуватися встановленого графіку зустрічей батька з дитиною.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормами права.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частин першої - третьоїстатті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди врахували принцип рівності прав батьків у вихованні дитини.
Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Верховний Суд врахував, що Орган опіки та піклування висловлював свою позицію з приводу дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, з приводу спірних правовідносин органом опіки та піклування ухвалювалися рішення від 01 березня 2018 року № 03/24/569 та від 08 травня 2018 року
№ 03-24/1129.
Зважаючи на наведене, Органом опіки та піклування виконано вимоги частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України щодо участі у вирішенні спору про участь батьків у вихованні дитини.
При цьому, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінені зазначені висновки Органу опіки та піклування, представлені сторонами докази, внаслідок чого встановлено, що відповідач перешкоджає позивачу у реалізації участі у вихованні дитини згідно із порядком, встановленим рішенням Органу опіки та піклування.
В цілому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди врахували принцип рівності прав батьків у вихованні дитини, зберегли баланс прав та інтересів як батьків, так і самої дитини, з урахуванням принципу превалювання інтересів саме неповнолітньої дитини.
З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не надано належної оцінки доказам відсутності перешкоджання відповідачем у реалізації прав позивача та неналежне виконання його обов`язків останнім, оскільки такі зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та вимоги про переоцінку доказів у справі, невірного тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ визначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
Б. І. Гулько
А. С. Олійник