№ 2-1304/11

Постанова

Іменем України

28 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-1304/11

провадження № 61-18377св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2013 року в складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Погорєлової С. О., та касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу квартири та визнання права власності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 05 квітня 2002 року між нею та її племінником ОСОБА_8 був укладений договір дарування належної їй квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її племінник помер та їй стало відомо про те, що насправді вона підписала договір дарування, а не довічного утримання, проте вона не мала наміру дарувати квартиру, а укладаючи договір вважала, що підписує саме договір довічного утримання.

Спадкоємицею після смерті останнього є його дружина ОСОБА_3 , яка отримала свідоцтво про право власності у порядку спадкування за законом на спірну квартиру. Укладати договір дарування або договір довічного утримання зі спадкоємицею померлого ОСОБА_3 вона не бажала.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнень позовних вимог, позивач просила визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2002 року між нею та ОСОБА_8 , визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї ж квартири, укладений 11 лютого 2003 року між нею та ОСОБА_7 , а також визнати за нею право власності на спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Спадкоємцями останньої за заповітом є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які підтримали заявлений ОСОБА_6 позов, у зв`язку із чим були залучені до участі у справі в якості правонаступників позивача.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили визнати:

-недійсним договір дарування від 05 квітня 2002 року квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Юрченко І. П., зареєстрований у реєстрі за № 1751;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Таранською А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 1931;

- визнати незаконною реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_8 у КП «МБТІ та РОН» від 12 серпня 2002 року;

- визнати право власності у рівних частках на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Позивачі свої вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_6 мала намір укласти договір довічного утримання із племінником ОСОБА_8 , після підписання договору дарування вона забрала оригінал договору та зберігала його у себе. За життя ОСОБА_6 квартиру ОСОБА_8 не передавала та продовжувала проживати у ній.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2013 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в оспорюваному договорі дарування квартири вказано, що ОСОБА_6 подарувала квартиру з правом довічного проживання, а ОСОБА_8 прийняв у дар вказану квартиру. Договір складено в двох примірниках, один з яких залишився в справах приватного нотаріуса, а інший - виданий обдарованому, яким був ОСОБА_8 , що свідчить про те, що ОСОБА_8 прийняв спірну квартиру у дар.

Договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , укладений без мети створення будь-яких юридичних наслідків, що підтвердила сама ОСОБА_6 і проти чого не заперечував і ОСОБА_7 . При цьому обставини державної реєстрації права власності на спірну квартиру після смерті ОСОБА_8 не мають правового значення у спорі, який виник між сторонами, оскільки реєстрація проведена у відповідності до вимог закону, на момент смерті ОСОБА_6 не була власником квартири АДРЕСА_1 , а тому спадщина на неї після її смерті не відкривалась, і квартира не увійшла у загальну спадкову масу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам, судом правильно визначено характер спірних правовідносин та застосовано норми матеріального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростували.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2013 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права

У жовтні 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на

постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що апеляційний суд не повідомив його належним чином про розгляд справи та розглянув її у його відсутність, чим порушив його право на доступ до правосуддя.

Крім того, підставою для скасування судового рішення апеляційної інстанції є порушення приписів статті 365 ЦПК України щодо з`ясування питання про склад учасників судового процесу, з огляду на те, що співпозивач ОСОБА_1 померла ще у 2015 році, а апеляційний суд не вирішив питання про притягнення до участі в справі процесуальних правонаступників.

У межах кримінального провадження після смерті потерпілої ОСОБА_1 до участі у справі в якості процесуального правонаступника була залучена її донька ОСОБА_5 , відповідач у справі ОСОБА_3 про ці обставини знала, але навмисно не повідомила їх суду, а він не міг це доповісти суду, оскільки не був належним чином сповіщений про розгляд справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 вказує на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі, зокрема вона є процесуальним правонаступником своєї матері ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак апеляційний суд не з`ясував питання про склад учасників судового процесу, не залучив її до участі справі, чим порушив її законні права та інтереси, оскільки вона була позбавлена можливості приймати участь у розгляді справи, наводити свої доводи щодо обставин, які мають істотне значення для розгляду вказаної справи.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, за касаційною скаргою ОСОБА_5 , витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Доводи відзивів на касаційні скарги

У січні та лютому 2020 року ОСОБА_3 подала відзиви на касаційні скарги, в яких просила скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору дарування від 05 квітня 2002 року ОСОБА_6 подарувала з правом довічного проживання, а ОСОБА_8 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 . Договір складено в двох екземплярах, один з яких залишився в справах приватного нотаріуса, а інший виданий обдарованому.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Спадкоємицею після смерті останнього є його дружина ОСОБА_3 .

У листопаді 2002 року ОСОБА_6 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним вказаного договору дарування з тих підстав, що квартира не була передана у дар, залишилась у її користуванні, а ОСОБА_8 зобов`язався довічно утримувати її, тобто вона мала намір укласти договір довічного утримання та не мала на меті дарувати належну їй квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2002 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 задоволений. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 05 квітня 2002 року та за ОСОБА_6 визнано право власності на спірну квартиру.

11 лютого 2003 року ОСОБА_6 без намірів створення юридичних наслідків уклала зі своїм родичем ОСОБА_7 договір купівлі-продажу спірної квартири.

Проте ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2003 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2002 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 11 лютого 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2004 року, яке набрало законної сили, в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволений. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 11 лютого 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_6 правильно сприйняла угоду, відповідно до якої подарувала належну їй квартиру своєму племіннику ОСОБА_8 , розуміла умови угоди і бажала, щоб така угода була укладена. При цьому ОСОБА_6 , укладаючи договір дарування, позначила у договорі, що у неї є право на довічне проживання у квартирі.

Після відмови у позові про визнання договору дарування недійсним, як такого, що укладений внаслідок помилки, і набрання судовими рішеннями законної сили, ОСОБА_6 у листопаді 2006 року повторно звернулася до суду з цим позовом про визнання недійсним договору дарування, з тих підстав, що вона не мала бажання дарувати квартиру, а довіряючи своєму племіннику, вважала, що укладає з останнім договір довічного утримання.

В подальшому в уточненій позовній заяві ОСОБА_6 зазначила також, що квартира за життя ОСОБА_8 останньому не передавалась і договір дарування фактично не був виконаний.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2007 року позов ОСОБА_6 задоволений. Визнано недійсним оспорюваний договір дарування та визнано за нею право власності на спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2009 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2007 року скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які набувши статус позивачів у порядку процесуального правонаступництва та уточнивши заявлені позовні вимоги, фактично посилалися на ті ж обставини, що і ОСОБА_6 та акцентували увагу на тому, що ОСОБА_6 підписала не той документ, який обговорювала з ОСОБА_8 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки оспорювані договори дарування та купівлі-продажу квартири були укладені в 2002 та 2003 рр., то спір про визнання цих правочинів недійсними має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент їх укладення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договорів дарування та купівлі-продажу).

Відповідно до статті 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдарований є юридично рівноправними суб`єктами.

Для договору дарування необхідна наявність взаємного волевиявлення сторін, без якої цей договір не вважається укладеним. Договір дарування завжди є безоплатним договором. У зв`язку з цим дарувальник не має права вимагати від обдарованого зустрічних дій майнового характеру. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, і тому він належить до реальних договорів. Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої (обдарованого). Тому майно, що передається, повинне бути власністю дарувальника.

Договір дарування укладається в формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів (статті 43 44 46 ЦК УРСР).

Договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений (частина третя статті 244, частина перша статті 227 ЦК УРСР ).

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 45, частина перша статті 47 ЦК УРСР 1963 року).

Згідно з частиною першою статті 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач у силу положення ЦПК України, в редакції, чинній на час подання позову, щодо змагальності сторін зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Під час розгляду справи позивачі не довели обставин, з якими вони пов`язують недійсність оспорюваного договору дарування, згідно із заявленими в суді першої інстанції позовними вимогами.

Набувши статус позивачів у порядку процесуального правонаступництва після смерті ОСОБА_6 як спадкоємці померлої - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , уточнюючи заявлені вимоги, фактично посилалися на ті ж обставини, що і ОСОБА_6 та акцентували увагу, що ОСОБА_6 підписала не той документ, який обговорювала з ОСОБА_8 і підписання оспорюваного договору відбулося в автомобілі, куди примірники договору їй виніс нотаріус; підписуючи договір, ОСОБА_6 повністю покладалася на свого племінника ОСОБА_8 .

Сукупно наведені обставини за умови підтвердження належними, допустимими і достатніми доказами та у разі узгодження з іншими встановленими у справі обставинами можуть бути кваліфіковані як обман.

Разом із тим, позивачі в уточненому позові не вказували та не обґрунтовували свої позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним як такого, що укладений внаслідок обману дарувальника з боку обдарованого. Крім того, серед зазначених юридичних підстав для визнання договору дарування недійсним позивачі не посилалися на статтю 57 ЦК УРСР 1963 року і не зазначали в уточненому позові в чому саме полягав обман ОСОБА_8 при укладенні договору дарування та якими належними доказами цей обман підтверджується.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а саме що у травні 1994 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно з яким заповідала своєму племіннику ОСОБА_8 спірну квартиру, 18 грудня 2001 року оформила на його ім`я доручення, згідно з яким уповноважила керувати та розпоряджатися всім належним їй майном, в тому числі і спірною квартирою, укладаючи договір дарування від 05 квітня 2002 року передбачила у договорі довічне право свого проживання у спірній квартирі, не дають підстав вважати, що оспорюваний договір дарування був вчинений ОСОБА_9 під впливом обману зі сторони її племінника ОСОБА_8 .

У свою чергу останній був наділений усіма повноваженнями щодо управління та розпорядження належним їй майном, у тому числі і спірною квартирою, та, крім того, був спадкоємцем ОСОБА_6 за складеним нею заповітом.

Також вказані обставини не дають підстав для висновку, що саме в час укладення оскаржуваного договору 05 квітня 2002 року дарувальниця ОСОБА_6 не усвідомлювала який саме договір вона укладає, його юридичні наслідки і що вона не бажала укладення саме цього договору.

Крім того, умовами договору дарування було передбачено право довічного проживання дарувальниці у подарованій нею квартирі, а тому ОСОБА_8 , отримавши примірник договору дарування, вважається таким, що прийняв її в дар, що не суперечить вимогам статті 128 ЦК УРСР 1963 року.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору дарування з тих підстав, що позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ними позовних вимог, зокрема не довели, що укладений ОСОБА_6 договір дарування був вчинений під впливом обману з боку обдарованого, та що дарувальниця не усвідомлювала, який саме договір вона укладає, його юридичні наслідки, і що вона не бажала укладення саме цього договору.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 11 лютого 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суди на підстави належним чином оцінених доказів та встановлених фактичних обставин правильно виходили з того, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2004 року, ухваленим у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до останніх, вказаний договір уже визнаний недійсним з тих підстав, що він укладений без мети створення будь-яких юридичних наслідків (мнима угода). Наведені обставини підтверджувала і сама ОСОБА_6 та їх не заперечував ОСОБА_7 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд надав також оцінку ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2018 року, якою скасований вирок Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2016 року щодо визнання винними та засудження ОСОБА_3 та ОСОБА_10 за частиною першою статті 357 КК України та закриття провадження у кримінальній справі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом, в результаті чого, апеляційний суд розглянув справу у їх відсутність, що є порушенням його процесуальних прав, не заслуговують на увагу.

Апеляційний суд, повідомляючи заявника про розгляд справи, судові повістки направляв саме за вказаною останнім в апеляційній скарзі адресою: АДРЕСА_2 , та в матеріалах цивільної справи містяться повідомлення про вручення останньому поштової кореспонденції. Тобто суд апеляційної інстанції належним чином виконав вимоги чинного законодавства щодо повідомлення учасників процесу про слухання справи.

При цьому відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини принципу верховенства права зобов`язує особу самостійно цікавитися перебігом розгляду його скарги в суді апеляційної інстанції. Тривала відсутність такого інтересу з боку апелянта свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права та зловживання правом на апеляцію.

Доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі, зокрема ОСОБА_5 є процесуальним правонаступником своєї матері ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , але апеляційний суд не з`ясував питання про склад учасників судового процесу, не залучив її до участі справі, чим порушив її законні права та інтереси та позбавив права брати участь у розгляді справи, наводити свої доводи щодо обставин, які мають істотне значення для розгляду вказаної справи не відповідають матеріалам справи.

Частинами першою та другою статті 55 ЦПК України визначено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав.

Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Звертаючись із касаційною скаргою, ОСОБА_5 посилалася на те, що внаслідок не залучення її апеляційним судом до участі справі в якості правонаступника ОСОБА_1 вона була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи та наводити свої доводи щодо обставин, які мають істотне значення для розгляду вказаної справи.

Разом із тим, наведені ОСОБА_5 доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, відповідно до угоди про надання правової допомоги, ордера та свідоцтва (т. 3, а. с. 56-58) права та інтереси останньої в судових засіданнях в апеляційному суді представляла ОСОБА_11 . Вона як представник ОСОБА_5 подавала до апеляційного суду клопотання про зупинення провадження в справі до розгляду кримінального провадження щодо обвинувачення ОСОБА_3 за частиною першою статті 357 КК України (т. 3, а. с. 66-67), брала участь у судових засіданнях апеляційного суду саме як представник позивача ОСОБА_5 , неодноразово подавала клопотання про відкладення розгляду справи (т. 3, а. с . 92, 112), останнє з яких було відхилено апеляційним судом з підстав його не підтвердження та з урахуванням тривалого часу розгляду справи (12 років).

Тобто ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_11 мала можливість в апеляційному суді наводити доводи щодо обставин, які мають істотне значення для розгляду вказаної справи, проте не зробила цього, та в касаційній скарзі про такі обставини не зазначила і відповідні доводи на спростування вказаного не навела.

Крім того, всупереч доводам касаційної скарги ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом за зазначеною ним в апеляційній скарзі адресою, що підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів звертає увагу, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Отже, наведені в касаційних скаргах доводи не впливають на обґрунтованість та законість судових рішень, які відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не можуть бути скасовані лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене вище дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2013 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська