05.01.2024

№ 2-2251/08

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 2-2251/08

провадження № 61-33290св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В.,

Радченка С. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що вона та відповідачі є власниками домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 1 374,1 кв. м. Зазначала, що добровільно сторони відмовляються визначити порядок користування земельною ділянкою.

ОСОБА_1 просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою площею 1 374,1 кв. м, розташованою на

АДРЕСА_1 , між нею та відповідачами, виділивши їй у користування земельну ділянку відповідно до її частки у домоволодінні - 29/100 частки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року, ухваленим у складі судді Заболотного В. М., позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25 червня 2008 року № 186.

Виділено у користування:

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 398,0 кв. м (пропорційно частці

у домоволодінні - 29/100);

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 687,1 кв. м (пропорційно частці у домоволодінні - 50/100);

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 289,0 кв. м (пропорційно частці

у домоволодінні - 21/100).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони

є співвласниками домоволодіння, на якому розташована земельна ділянка. Суд вважав за можливе встановити порядок користування спірною земельною ділянкою, виходячи з часток у власності сторін та згідно

з висновком судової будівельно-технічної експертизи, що не суперечить технічним, архітектурним, будівельним та санітарним нормам.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 03 лютого

2009 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 10 березня

2009 року ОСОБА_2 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Дніпровського районного суду м. Херсона від 03 лютого 2009 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 04 листопада

2016 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня

2008 року.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визначено порядок користування земельною ділянкою, розташованою на

АДРЕСА_1 , згідно з варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року № 17-31

з письмовими роз`ясненнями до нього, виділено у користування:

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 345,5 кв. м, відповідно до первісної 1/4 частки у домоволодінні з існуючим окремо в`їздом-виїздом, яка позначена в додатку № 3 до висновку експерта зеленим кольором;

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 345, 5 кв. м, відповідно до первісної 1/4 частки у домоволодінні з існуючим окремо в`їздом-виїздом, яка позначена в додатку № 3 до висновку експерта рожевим кольором;

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 687,1 кв. м, відповідно до первісної 1/2 частки у домоволодінні з існуючим окремо в`їздом-виїздом, яка позначена в додатку № 3 до висновку експерта синім кольором.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 після набуття права власності на частину будинку, мала право на користування тією частиною земельної ділянки, право на користування якою мали попередні співвласники цієї частки відповідно до її розміру - 1/4, а зміна частки у праві власності, за вищевикладених підстав, не впливає на зміну розміру земельної ділянки, право на користування якою має власник спільної часткової власності.

Суд апеляційної інстанції вказав, що порядок землекористування, який запропонований судовим експертом з урахуванням письмових пояснень до нього, не порушує законні інтереси когось зі співвласників, не позбавляє їх можливості користуватися своєю частиною будинку, не виключає позивача із числа землекористувачів спільної земельної ділянки, не суперечить архітектурно-будівельним чи протипожежним нормам, надає можливість кожному із співвласників користуватися окремо виділеною частиною земельної ділянки, інженерно-технічними комунікаціями, окремим в`їздом-виїздом, тому порядок користування спірною земельною ділянкою підлягає визначенню відповідно до варіанта висновку судової будівельно-технічної експертизи, який відповідає первісним часткам у праві власності на домоволодіння.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня

2017 року, залишити в силі заочне рішення Дніпровського районного суду

м. Херсона від 24 вересня 2008 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, яке стосується її права як власника, однак не залучив її до участі у справі.

Заявник вказувала, що 22 березня 2016 року, ще до ухвалення судового рішення апеляційним судом, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_7 , вона стала власником 29/100 частки домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , яке складалося з: житлового будинку літ. «А», приміщення 1-4 житловою площею 20,1 кв м, гаража літ. «О», огорожі № 6, 8, частини огорожі № 7, що розташовані на земельній ділянці площею 398 кв. м,

а ОСОБА_8 набула його у власність на підставі договору дарування

від 16 жовтня 2012 року, посвідченого нотаріально.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

05 грудня 2016 року та 20 грудня 2016 року представники ОСОБА_5 зверталися до Апеляційного суду Херсонської області з клопотаннями про її залучення до участі у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року щодо визначення порядку користування земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотань, справа слухалася за її відсутності та відсутності її представника.

Крім того, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно та незаконно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року, оскільки ОСОБА_2 не надала документів, що підтверджують наявність поважних підстав для поновлення пропущеного строку оскарження.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи після 06 вересня 2017 року незаконно допустив до участі у справі представника ОСОБА_2 , повноваження якої посвідчені довіреністю, строк дії якої закінчився 06 вересня 2017 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу, викладений у вигляді заперечень, в якому вказувала, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, тому просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_5 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 24 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із Дніпровського районного суду м. Херсона.

У листопаді 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано у провадження судді Верховного Суду Курило В. П.

У червні 2019 року, на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Журавель В. І., (суддя-доповідач), Русинчуку М. М., Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).

У листопаді 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Луспенику Д. Д. (головуючий), Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Лідовцю Р. А., Черняк Ю. В.

14 грудня 2020 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із матеріалів інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1 , встановлено, що на підставі посвідчення

від 20 жовтня 1932 року право власності на цей будинок перейшло на підставі нотаріальних договорів купівлі-продажу від 28 вересня 1932 року від ОСОБА_9 до ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , яким у липні 1955 року (на підставі вказаного посвідчення) видані свідоцтва про право власності на 1/2 частки домоволодіння кожному.

Згодом право власності на 1/2 частки домоволодіння, яка належала

ОСОБА_11 , перейшло до ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу. 18 червня 1959 року ОСОБА_12 уклала договір купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння з ОСОБА_13 , яка згодом ця 1/2 частки успадкована

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Інша 1/2 частки домоволодіння, яка належала ОСОБА_10 , успадкована спадкоємцями: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а за договорами від 29 лютого 1996 року та від 18 березня 1996 року відчужена ОСОБА_2 (частка в домоволодінні ОСОБА_2 разом склала 58/400).

23 лютого 2007 року спадкоємці ОСОБА_17 , ОСОБА_18 передали у власність ОСОБА_1 свою частку у домоволодінні.

Із матеріалів інвентарної справи також встановлено, що після ухвалення рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року, ОСОБА_1 19 вересня 2012 року, належну їй на праві власності частку в домоволодінні подарувала за договором дарування ОСОБА_19 , який

16 жовтня 2012 року за договором дарування подарував цю частку ОСОБА_7 , а ОСОБА_7 22 березня 2016 року за договором купівлі-продажу продала ОСОБА_5 .

Встановлено, що за вказаною вище адресою земельна ділянка площею 1 374,1 кв. м надана у користування згідно з рішення міськвиконкому

від 17 серпня 1954 року № 869, яка у власність сторін не передавалася, а перебуває у їхньому користуванні відповідно до вимог статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 08 липня

1998 року здійснено реальний поділ домоволодіння із визначенням часток співвласників: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - 1/2 частки,

ОСОБА_2 - 21/100 частки, ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , правонаступником яких, у зв`язку з послідуючим відчуженням, є

ОСОБА_1 , - 29/100 частки. Суд відійшов від рівності часток та за бажанням сторін компенсація різниці в частках не здійснювалася.

Встановлено, що матеріали інвентарної справи містять документи, які свідчать про наявність спору з приводу користування земельною ділянкою

з 1956 року, який так і не був вирішений, а наявність суперечок з приводу користування земельною ділянкою, звернення до суду з позовами із зазначеним предметом спору в 1998 року, 2008 року, рішення за якими не стали остаточними, свідчать про те, що між співвласниками так і не було досягнуто угоди щодо порядку користування земельною ділянкою і доказів на спростування цього сторони не надали.

Так, рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 08 липня

1998 року, яким встановлювався порядок користування, скасовано ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 квітня 2007 року про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, оскільки згідно з актом державного виконавця від 19 квітня 2007 року виконати рішення неможливо через невідповідність розмірів земельних ділянок згідно зі схемами плану до висновку судової експертизи, розмірам, зазначеним

у рішенні суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам закону не відповідає.

Щодо залучення особи, яка участі у справі не брала, однак судове рішення стосується її прав

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотанням про залучення її стороною у справі, ОСОБА_5 вказувала, що з 22 березня

2016 року, на підставі договору купівлі-продажу, вона є власником 29/100 частки домоволодіння та користувачем земельної ділянки, порядок користування якою визначено заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року. Оскільки їй стало відомо, що співвласник вказаного домоволодіння та суміжний землекористувач ОСОБА_2 коли звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на вказане заочне рішення, то ОСОБА_5 просила залучити її стороною до участі у розгляді справи, оскільки ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 буде прямо стосуватися прав ОСОБА_5 .

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718

ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)).

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи

у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). Якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, то у разі смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 251

ЦПК України) до залучення до участі у справі правонаступника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України). Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України). Заміна сторони правонаступником можлива також на стадії виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).

Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

ОСОБА_5 надала суду апеляційної інстанції докази того, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_1 22 березня 2016 року, вона набула право власності на 29/100 домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 та право користування частиною земельної ділянки, у відповідності до розмір її частки у домоволодінні.

Таким чином, оскільки у відповідності до вимог частини третьої статті 656

ЦК України ОСОБА_5 набула права сингулярного правонаступництва

у спірних правовідносинах взамін вибувшого власника частки

у домоволодінні - ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції був зобов`язаний залучити ОСОБА_5 до участі у справі як правонаступника.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не

є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими

і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46 - 53, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).

Згідно з частиною першою статті 73 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 210 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, зокрема,

з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин,

є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення

є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У справі, що переглядається встановлено наступне.

03 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з посиланнями на те, що не була присутня під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення, тому не була обізнана щодо його результатів, а копію рішення отримала лише у вересні 2016 року, без вказівки будь-яких поважних причин пропущення строку (а. с. 109).

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року вказана апеляційна скарга залишена без руху для усунення недоліків, а саме: для зазначення поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_2 отримала ухвалу суду про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення, подала заяву про її оскарження, однак не вказує будь-яких причин поважності пропуску нею строку на апеляційне оскарження заочного рішення, а тому апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог ухвали Апеляційного суду Херсонської області

від 11 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому вказала, що має незадовільний стан здоров`я, лікується за межами міста, фізично не мала можливості оскаржувати судові рішення та є юридично необізнаною особою. Конституція України гарантує кожному громадянину захист прав та свобод у судовому порядку, а відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини особа не може бути позбавлена доступу до правосуддя, а тому вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущено нею з поважних причин (а. с. 121 - 122). Інших причин пропуску строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 не було не зазначено.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 04 листопада 2016 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження заочного рішення Дніпровського районного суду

м. Херсона від 24 вересня 2008 року. Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вказав, що причину пропуску процесуального строку слід визнати поважною та поновити його.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, виходячи з тривалості хвороби та знаходження на лікуванні заявника, що не підтверджується доказами за період з 2009 року по 2014 рік, не зазначив поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 , не навів належного обґрунтування поновлення такого строку, чим порушив норми ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

У касаційній скарзі містяться доводи про незаконність ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2016 року, якою ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження через вісім років після ухвалення рішення суду першої інстанції, про яке було достовірно відомо та відкрито апеляційне провадження, які, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження

і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду для розгляду питання зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Висновки про правильне застосування норм права

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2016 року, протокольна ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 25 січня

2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2017 року постановлені без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області

від 04 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2017 року скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 04 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2017 року скасувати.

Передати справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк