15.04.2024

№ 2-2452/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 2-2452/11

провадження № 61-15972 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агенство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Барильської А. П., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), звернулося до суду з позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агенство «Верус» (далі - ТОВ «УФА «Верус»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором .

В обґрунтування позовних вимог банк зазначав, що 22 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2008-ПМ-65, відповідно

до якого остання отримала кредит у розмірі 200 000,00 доларів США

та зобов`язалася повернути вказані кошти, сплатити проценти у визначеному договором порядку та розмірі.

На забезпечення виконання вказаних кредитних зобов`язань позичальника

між банком та ОСОБА_2 22 вересня 2008 року був укладений договір поруки № 2008-ПМ/65, за яким поручитель взяв на себе зобов`язання нести відповідальність перед банком у разі невиконання позичальником зобов`язань

за кредитним договором. 12 січня 2009 року між банком та ТОВ «УФА «Верус»

був укладений договір поруки № 467 та додаток № 1 до нього, відповідно

до яких поручитель взяв на себе зобов`язання нести відповідальність перед банком у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором

в загальному розмірі 200,00 грн.

Унаслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань станом на 15 травня 2009 року виникла заборгованість у розмірі

253 209,57 доларів США: 200 000 доларів США - заборгованість за кредитом;

24 353,69 доларів США - заборгованість по процентам; 14 200,73 доларів США - заборгованість по комісії; 2 566,32 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; штрафи: 32,79 доларів США (фіксована частина)

та 12 056,04 доларів США (процентна складова).

З урахуванням наведеного, банк просив стягнути: солідарно з ОСОБА_1

та ОСОБА_2 на свою користь вищевказаний розмір заборгованості, а саме 253 209, 57 доларів США; солідарно з ТОВ «УФА «Верус», ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 на свою користь 200,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2012 року у складі судді Ткаченко Н. В. позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 22 вересня 2008 року № 2008-ПМ-65 станом на 15 травня 2009 року у розмірі 1 927 278, 07 грн, еквівалент - 241 120,74 доларів США, яка складається з: 200 000,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 24 353,69 доларів США - заборгованість

по процентам, 14 200,73 доларів США - заборгованість по комісії,

2 566,32 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3 219,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 22 вересня 2008 року

між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2008-ПМ-65, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 200 000,00 доларів США, проте не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів. При цьому кредитні зобов`язання забезпечено договором поруки, укладеним

у вересні 2022 року між банком та ОСОБА_2 . Тому позовні вимоги банка

про солідарне стягнення розміру кредитної заборгованості з позичальника

та поручителя районний суд уважав обґрунтованими.

Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції врахував докази, надані банком, що підтверджують розмір заборгованості, виключивши із загального розміру суми штрафів, так як їх нарахування не передбачено умовами кредитного договору.

Районний суд відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог банка

про солідарне стягнення із позичальника та іншого поручителя - ТОВ «УФА «Верус», заборгованості у розмірі 200,00 грн, оскільки укладений між останніми договір поруки не є багатостороннім.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

У лютому 2013 року ОСОБА_2 оскаржив рішення суду першої інстанції

в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року зупинено апеляційне провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі № 1-462/11 за обвинуваченням ОСОБА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2013 року поновлено апеляційне провадження у справі.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2012 року

у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь банка заборгованості

за кредитним договором та судового збору скасовано.

Ухвалено нове судове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову банка.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції

в апеляційному порядку, просила суд поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення районного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Відкрито апеляційне провадження у справі за її апеляційною скаргою.

Суд апеляційної інстанції зазначив в указаній ухвалі підстави, на які посилалася

заявниця, просячи суд поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, і вказав про те, що положення ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження у даному випадку підлягає поновленню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2012 року

в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості за кредитним договором від 22 вересня 2008 року

№ 2008-ПМ-65 станом на 15 травня 2009 року у розмірі 1 927 278, 07 грн, еквівалент - 241 120,74 доларів США, яка складається з: 200 000,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 24 353,69 доларів США - заборгованість

по процентам, 14 200,73 доларів США - заборгованість по комісії,

2 566,32 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, та солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору

у розмірі 3 219,00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

у розмірі 2 550,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк, як на підставу

для задоволення позову, посилався на те, що у вересні 2008 року між ним

та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2008-ПМ-65, який було забезпечено договорами поруки, зокрема договором поруки від 22 вересня

2008 року № 2008-ПМ/64, укладеним між банком та ОСОБА_2 .

Разом із цим, вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 21 травня 2013 року у справі № 1-462/11 ОСОБА_3 , зокрема, визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 358,

частиною другою статті 358 та частиною третьою статті 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів). Цивільний позов банка залишено

без розгляду.

У вказаному судовому рішенні встановлено, що ОСОБА_3 22 вересня

2008 року, знаходячись в приміщенні відділення банку, без відома та згоди ОСОБА_1 , внесла завідомо неправдиві відомості в бланк кредитного договору від 22 вересня 2008 року № 2008-ПМ-65, а також у цей самий день без відома

та згоди ОСОБА_2 внесла завідомо неправдиві відомості в бланк договору поруки від 22 вересня 2008 року № 2008-ПМ/64 шляхом підписання цих договорів від імені вказаних осіб, чим підробила вказані документи та використала їх.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2013 року вказаний вирок в частині вирішення цивільного позову АТ КБ «ПриватБанк» скасовано, справу у цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції, а в решті вирок залишено

без змін.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь банка заборгованості

за кредитним договором від 22 вересня 2008 року № 2008-ПМ-65 та судового збору скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову банка.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня

2014 року у справі № 201/6262/13-ц, яке набрало законної сили, зокрема, визнано недійсним кредитний договір № 2008-ПМ-65, укладений 22 вересня 2008 року

між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».

Тобто судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_3 підробила кредитний договір від 22 вересня 2008 року № 2008-ПМ-65 від імені ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для стягнення з останньої на користь банка заборгованості за кредитним договором, оскільки вона не підписувала

та не укладала вказаний кредитний договір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У листопаді 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду

із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржуване судові рішення скасувати та залишити в силі рішення районного суду.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; апеляційним судом не досліджено докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення

для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 16 листопада 2023 року, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання банка про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення районного суду, який пропущено на доволі значний строк. Останній було відомо про наявність даного судового спору, вона мала можливість взяти участь у судовому розгляді справи, оскаржити рішення районного суду у строки, визначені нормами ЦПК України.

АТ КБ «ПриватБанк», у порядку частини другої статті 406 ЦПК України, наводить свої обґрунтування щодо необхідності скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Такі дії апеляційного суду порушують принцип правової визначеності, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Банк уважає, що, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вироку у кримінальній справі № 1-462/11, який ґрунтується виключно на поясненнях обвинуваченої. Судом не проводилися експертизи з приводу підписання/непідписання сторонами відповідних договорів. Суд апеляційної обставини послався на обставини, які не є преюдиційними

у спірних правовідносинах, так як мав можливість самостійно встановити необхідні обставини.

Крім того, кредитний договір був дійсним на момент судового справи судом першої інстанції.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_2 - адвоката Кенжиної О. О., в якому вказується про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

Крім того, касаційна скарга банка стосується прав і обов`язків ОСОБА_2 , проте спір у цій частині уже вирішувався судами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала Дніпровського апеляційного суду

від 19 вересня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду

від 12 жовтня 2023 року не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, банк, посилаючись на укладення відповідного кредитного договору та договорів поруки, звернувся до суду

з позовом до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості.

Рішенням районного суду позов банка було частково задоволено.

Указане рішення районного було оскаржено в апеляційному порядку

поручителем - ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2012 року

в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь банка заборгованості

У вересні 2023 року ОСОБА_1 також оскаржила рішення суду першої інстанції

в апеляційному порядку, при цьому вона просила суд поновити їй строк

на апеляційне оскарження рішення районного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року їй поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження у справі за її апеляційною скаргою, а постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено й вирішено спір по суті у відповідній частині.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження

Касаційна скарга, в першу чергу, мотивована безпідставністю поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Банк посилається на незаконність ухвали апеляційного суду

від 19 вересня 2023 року.

Верховний Суд уважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при поновленні строку

на апеляційне оскарження.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства

є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень

(«що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що: «Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, від 21 жовтня 2010 року);

«Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження

не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади

про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення

не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження»

(Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року);

«Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (Ustimenko v. Ukraine, № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року)».

«Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків» (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 47, від 03 квітня 2008 року);

«Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує правовладдя як складову частину спільної спадщини Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів правовладдя є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного розв`язання спору судами їхнє рішення не можна ставити під сумнів» (Brumarescu v. Romania, заява № 28342/95,

§ 61; Khristov v. Ukraine, № 24465/04, § 33, від 19 лютого 2009 року).

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України вказано, що ухвала,

що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини

із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою

про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку

на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку

на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Тлумачення вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку

на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою,

не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом

або судом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження

№ 61-14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання

про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку

для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку

на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки

про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування

як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».

На вищевказані правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду посилається і заявник касаційної скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції,

а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

При цьому апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку

на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що представник ОСОБА_1 , звернувшись до апеляційного суду з апеляційною скаргою

на рішення суду першої інстанції (а. с. 249-264, т. 1), просив, у тому числі, поновити заявнику строк на апеляційне оскарження рішення районного суду. До апеляційної скарги також додано окрему заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження (а. с. 266-274, т. 1), в якій заявником викладено правові підстави

для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції

та відкриття апеляційного провадження у справі за відповідною апеляційною скаргою.

Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_1 у вересні 2023 року подала апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2012 року. Тобто строк на апеляційне оскарження нею пропущено більше

ніж на 10 років і він є значним.

Разом із цим, у вказаній ухвалі суд апеляційної інстанції обмежився виключно зазначенням підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, на які посилався заявник апеляційної скарги, і, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, виходив фактично із того, що положення ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження.

У даному випадку суд апеляційної інстанції взагалі не надав правову оцінку аргументам заявника апеляційної скарги щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, формально відкривши апеляційне провадження у справі.

Тобто суд апеляційної інстанції не встановив поважні причини значного пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не з`ясував,

чи наявні правові підстави для його поновлення, чи не свідчить таке поновлення

про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, хоча формально апеляційний суд послався на вказану норму права.

Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованого мотивування для поновлення строку на апеляційне оскарження. А зазначене має важливе значення для правильного вирішення справи по суті, так як стосується коштів, які належать банку, а це у розумінні статті 1 Першого протоколу

до Конвенції є його власністю і суд повинен забезпечити дотримання не лише статті 6 Конвенції, а й статті 1 Першого протоколу до неї.

Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції. Як наслідок, судовий спір

у відповідній частині вирішено передчасно. Доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 200/13452/18 (провадження № 61-8954св23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали,

що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції

чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги

на відповідне рішення чи постанову.

У касаційній скарзі містяться доводи про незаконність ухвали апеляційного суду від 19 вересня 2023 року. Тому Верховний Суд вважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при поновленні строку на апеляційне оскарження.

Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги

на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду,

суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (частина друга статті 406

ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта

статті 411 ЦПК України).

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд уважає, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Ухвала Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року

ухвалені без додержання норм процесуального права, тому підлягають скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

При цьому, з урахуванням вищенаведеного, Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд,

не ухвалюючи власного судового рішення, новий розподіл судових витрат

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 406 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк»

задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець