№ 2-2725/2011

Постанова

Іменем України

21 січня 2022 року

м. Київ

справа № 2-2725/2011

провадження № 61-11446св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Відкрите акціонерне товариство «Агромаш»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У квітні 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Відкритого акціонерного товариства «Агромаш» (далі - ВАТ «Агромаш») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 серпня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ВАТ «Агромаш» укладений кредитний договір № 08/29/06-КЛТ, за яким останнє отримало у борг 3 400 000 Євро. Із метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором цього ж дня між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 08/29/П03/06-ПЛТ.

ВАТ «Агромаш» не виконує своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ВАТ «Агромаш» заборгованість за кредитним договором від 18 серпня 2006 року № 08/29/06-КЛТ у розмірі 4 236 192,57 Євро.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ВАТ «Агромаш» на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 45 411 984,35 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з ПАТ «Кредитпромбанк» на ПАТ «Дельта банк».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року замінено особу стягувача з ПАТ «Дельта банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу.

Скаргу обґрунтовувала тим, що перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі. 01 березня 2005 року між подружжям укладений шлюбний договір, який визнано дійсним рішенням Постійно діючого третейського суду «Факт» при товарній біржі «Даліса» від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та рішенням Ленінського районного суду міста Донецька у справі № 2-4836/10.

Згідно із пунктом 10 зазначеного шлюбного договору, ОСОБА_1 перед укладенням договору поруки повинен був отримати згоду дружини, оскільки у випадку покладення на поручителя зобов`язань за кредитним договором, останній буде відповідати майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Ленінського районного суду міста Донецька від 15 липня 2010 року у справі № 2-4836/10 за позовом ОСОБА_1 до Постійно діючого третейського суду «Факт» при товарній біржі «Даліса» про скасування рішень від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та від 30 червня 2010 року № 02-6/10, визнання шлюбного договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання рішень від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та від 30 червня 2010 року № 02-6/10 дійсними, визнання шлюбного договору від 01 березня 2005 року дійсним, зокрема, визнано недійсним договором поруки № 08/29/П03/06-ПЛТ.

При розгляді цієї справи суд не урахував наявність рішення суду про визнання недійсним договору поруки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір поруки укладено не в інтересах сім`ї, а отже, він не породжує для другого з подружжя жодних прав та обов`язків. Наведене дає підстави для висновку про те, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року у справі за позовом ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ВАТ «Агромаш» про стягнення заборгованості за кредитним договором не вирішувалось питання про права чи обов`язки ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що розрахунки з BAT «Кредитпромбанк» повинні відбуватися за рахунок спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте він при укладені договору поруки згоду у ОСОБА_2 не отримав. Апеляційний суд не дотримався вимог процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи, не забезпечив можливості реалізувати надані йому законом права, оскільки розглянув справу за його відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що до участі в розгляді справи її не залучали, хоча вона на той час перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а суд ухвалив рішення, що стосується її прав та інтересів. При укладені договору поруки ОСОБА_1 , який згоду на укладання договору поруки у неї як у дружини не брав, не виконав умов шлюбного договору від 01 березня 2005 pоку. Судове рішення про визнання договору поруки недійсним належним чином не оцінено, а лише помилково зазначено, що рішенню суду № 2-4836/10 надавалася судова оцінка судом першої інстанції, що не відповідає дійсності. Справу в суді апеляційної інстанції розглянуто за відсутності ОСОБА_3 , або її представника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

У серпні 2021 року ТОВ «ФК «Геліос» подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначено, що ОСОБА_1 вже використано право на оскарження рішення суду першої інстанції. Наявні у справі докази підтверджують, що колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 реалізовується спільна стратегія, спрямована на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за договором поруки та затягування прийняття судом остаточного рішення по суті спору.

У своєму відзиві ТОВ «ФК «Геліос» просило визнати дії ОСОБА_1 із повторного подання безпідставної касаційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у справі № 2-2725/2011 та введення суду в оману щодо фактичних обставин справи - зловживанням процесуальними правами, спрямованим на затягування розгляду справи та умисне перешкоджання виконанню рішення, яке в установленому законом порядку набрало законної сили, постановити окрему ухвалу відносно ОСОБА_1 із накладенням штрафу у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

У серпні 2021 року ТОВ «ФК «Геліос» подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначено, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у справі № 2-2725/2011 не містять жодних посилань на права/обов`язки ОСОБА_3 . Апеляційним судом вживалися всі можливі і допустимі заходи із повідомлення сторін, як шляхом направлення судових повісток сторонам на їхні адреси, так і шляхом повідомлення представників (адвокатів) на електронні адреси, зазначені адвокатами у процесуальних документах. ОСОБА_2 своїми діями, які полягають в умисному неотриманні судових повісток та незабезпеченні явки у судове засідання з розгляду її ж апеляційної скарги, намагається перекласти відповідальність за власну бездіяльність на суд, яким, вжито всіх належних і допустимих заходів із повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи.

У своєму відзиві ТОВ «ФК «Геліос» просило визнати дії ОСОБА_2 з подання безпідставної касаційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у справі № 2-2725/2011 та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року та дії з умисного й усвідомленого введення суду в оману щодо фактичних обставин справи - зловживанням процесуальними правами, спрямованим на затягування розгляду справи та умисне перешкоджання виконанню рішення, яке в установленому законом порядку набрало законної сили, та постановити окрему ухвалу відносно ОСОБА_2 з накладенням штрафу у розмірі трьох прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

18 серпня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ВАТ «Агромаш» укладений кредитний договір № 08/29/06/КЛТ, відповідно до умов якого ВАТ «Агромаш» надано кредит у сумі 3 400 000 Євро, з кінцевим терміном повернення не пізніше 25 липня 2011 року. 18 серпня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника, між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» укладений договір поруки № 08/29/П03/06-ПЛТ.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 04 листопада 2008 року ВАТ «Агромаш» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05 листопада 2009 року затверджено реєстр вимог кредиторів ВАТ «Агромаш» з включеними до нього вимогами конкурсних кредиторів, серед яких є і ПАТ «Кредитпромбанк».

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ВАТ «Агромаш» на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 45 411 984,35 грн та по 850,15 грн судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 серпня 2013 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Нормативно-правове обґрунтування

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції Українивизначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Відповідно до Згідно зі статтею 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд зазначає, що вирішення питання, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - особи, яка не брала участі у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про його права, інтереси, та (або) обов`язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права або обов`язки заявника.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначила, що 22 березня 2005 року Постійно діючим третейським судом «Факт» при товарній біржі «Даліса» (м. Донецьк) у справі № 01-3/05 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсним шлюбного договору ухвалено рішення, яким визнано дійсним зазначений шлюбний договір. Відповідно до змісту цього рішення ОСОБА_1 ухилився від нотаріального посвідчення шлюбного договору, а тому третейський суд дійшов висновку про задоволення позову.

30 червня 2010 року рішенням Постійно діючого третейського суду «Факт» при товарній біржі «Даліса» (м. Донецьк) у справі № 02-6/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору поруки від 18 серпня 2006 року № 08/29/П03/06-ПЛТ з ВАТ «Кредитпромбанк» недійсним, визнано недійсним зазначений договір поруки.

Відповідно до змісту цього рішення, договір визнано недійсним з посиланням на недотримання статей 60 61 63 97 СК України та умов шлюбного договору, відповідно до пункту 10 якого на укладення одним із подружжя будь-яких угод чи договорів, пов`язаних з розпорядженням майном, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також на укладення договорів, які забезпечують виконання зобов`язань третіх осіб майном кого-небудь із подружжя або спільним майном подружжя (договори купівлі-продажу, дарування, застави, поруки, іпотеки та інші) один із подружжя, який хоче укласти зазначену угоду, зобов`язаний одержати згоду іншого подружжя.

Крім того, рішенням Ленінського районного суду міста Донецька від 15 липня 2010 року у справі № 2-4836/10 за позовом ОСОБА_1 до Постійно діючого третейського суду «Факт» при товарній біржі «Даліса» про скасування рішень від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та від 30 червня 2010 року № 02-6/10, визнання шлюбного договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання рішень від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та від 30 червня 2010 року № 02-6/10 дійсними, визнання шлюбного договору від 01 березня 2005 року дійсним, у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішень третейського суду та визнання недійсним шлюбного договору відмовлено; рішення Постійно діючого третейського суду «Факт» при товарній біржі «Даліса» від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та від 30 червня 2010 року № 02-6/10 визнано дійсними; шлюбний договір визнано дійсним; договір поруки визнано недійсним.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК Українидозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків». У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Установивши, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року у справі № 2604/11031/2012 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 18 серпня 2006 року № 08/29/П03/06-ПЛТ відмовлено у задоволенні таких вимог з огляду на безпідставність доводів ОСОБА_2 про порушення ОСОБА_1 умов шлюбного договору, що визнаний дійсним рішенням Постійно діючого третейського суду «Факт» при товарній біржі «Даліса» від 22 березня 2005 року № 01-3/05, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , оскільки оскаржуваним рішення її права не порушені.

Відповідно до статті 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов`язку (стаття 553 ЦК України).

Стосовно відповідальності поручителя, частиною другою статті 554 ЦК Українипередбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК Українидружина, чоловік розпоряджаються майном, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути письмово подана.

Разом із тим частина четверта статті 65 СК Українипередбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Системний аналіз наведених норм та установлені у цій справи обставини дають підстави для висновку, що для укладення договору поруки (за яким стороною договору виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не укладався в інтересах сім`ї та стосувався спільного майна подружжя. Укладаючи договір поруки, ОСОБА_1 не розпоряджався спільним майном подружжя. Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що як при укладенні договору поруки, так і при стягненні на підставі цього договору заборгованості, права другого з подружжя, тобто заявниці, не порушуються.

Враховуючи те, що оскаржуване ОСОБА_2 судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов`язки, інтереси та свободи ОСОБА_2 , як особи, яка не була залучена до участі у справі, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, дійшов правильного висновку про відсутність порушених прав позивача, оскільки спір вирішено у правовідносинах, учасником яких не є ОСОБА_2 .

Доводи заявників про те, що судами не враховані рішення третейського суду та Ленінського районного суду міста Донецька при ухваленні оскаржуваного рішення, є безпідставними, оскільки це спростовується змістом оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

У своїх касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказують на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без їх належного повідомлення про день, час та місце розгляду справи.

Проте вказані доводи заявників є безпідставними, оскільки спростовуються зворотним поштовим повідомленням про отримання судової повістки представником ОСОБА_2 - ОСОБА_6 (т. 5 а. с. 116) та повідомленням на електронну адресу ОСОБА_6 (т. 5 а. с. 114).

Та обставинна, що ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції 10 червня 2021 року, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, адже, закриття апеляційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 не порушує його прав.

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники. Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо постановлення окремих ухвал

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу та реагування на виявлені під час судового розгляду порушення законності, постановлення окремої ухвали спрямовано на усунення причини та умови, що цьому сприяли.

Верховний Суд не встановив, що під час перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції заявники допустили зловживання процесуальними правами, що призвело до порушення законності. Наведені у клопотаннях ТОВ «ФК «Геліос» доводи про оскарження заявниками рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 23 травня 2013 року та ухвали Київського апеляційного суду від 10 червня

2021 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 не свідчать про зловживання заявниками процесуальними правами, оскільки ухвалами Верховного Суду заявникам відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року, а ухвала суду апеляційної інстанції оскаржується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вперше. При цьому право на касаційне оскарження вказаного судового рішення суду апеляційної інстанції гарантоване заявникам цивільно-процесуальним законом.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання ТОВ «ФК «Геліос» про постановлення окремих ухвал не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 262 400 401 402 403 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Геліос» про постановлення окремих ухвал відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

УхвалуКиївського апеляційного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний