24.07.2024

№ 2-2950/11

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 2-2950/11

провадження № 61-760св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2017 року у складі судді Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2009 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк»), та з урахуванням уточнених позовних вимог просили: визнати недійсною генеральну угоду від 15 лютого 2008 року, укладену між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 ; визнати недійсними кредитний договір від 15 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 , а також додаткові угоди до цього договору від 13 жовтня 2008 року та від 27 квітня 2009 року; визнати недійсними кредитний договір від 19 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 , а також додаткові угоди до цього договору від 13 жовтня 2008 року та від 27 квітня 2009 року; застосувати наслідки визнання договору недійсним та повернути сторони генеральної угоди від 15 лютого 2008 року в первісний майновий стан; визнати недійсним іпотечний договір від 15 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 ; скасувати заборону відчуження нерухомого майна від 15 лютого 2008 року, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І. за № 1292, 1293; визнати недійсними договір поруки від 15 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також додаткову угоду до цього договору від 13 жовтня 2008 року; визнати недійсним договір поруки від 19 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір поруки від 19 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У серпні 2009 року ВАТ «ВТБ Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за вказаними вище договорами у загальному розмірі 24 279 815,25 грн, що за офіційним курсом Національного банку України становить 1 870 975,33 доларів США, а також звернути стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2009 року зазначені позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено, позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами у розмірі 24 279 815,25 грн, що за офіційним курсом Національного банку України становить 1 870 975,33 доларів США. У частині позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

25 квітня 2016 року ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року, подала до суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: для сплати судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Не погоджуючись з ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2016 року, ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2016 року залишено без змін.

30 травня 2017 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: для сплати судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

28 вересня 2017 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: для сплати судового збору, а також подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням причин пропуску строку та наданням доказів на підтвердження їх поважності.

Зазначена вище ухвала мотивована тим, що вказані у заяві ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року не є поважними.

Неодноразове звернення ОСОБА_2 до суду з апеляційною скаргою без виконання вимог апеляційного суду про оформлення її відповідно до вимог статті 295 ЦПК України 2004 року не є безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану судову ухвалу та справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_2 щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року. Суд не врахував положення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статті 8 55 Конституції України, якими гарантовано право особи на звернення до суду у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, а також справедливий розгляд її справи з урахуванням визнаного і закріпленого у Основному Законі України принципу верховенства права.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2017 року і витребувано із Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу № 2-2950/11.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання договорів недійсними, застосування наслідків визнання договорів недійсними та скасування заборони на відчуження заставного майна, та за позовом ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно заборгованості за кредитними договорами призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

10 листопада 2015 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення, яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання договорів недійсними, застосування наслідків визнання договорів недійсними та скасування заборони на відчуження заставного майна, а позов ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно заборгованості за кредитними договорами задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами у розмірі 24 279 815,25 грн, що за офіційним курсом Національного банку України становить 1 870 975,33 доларів США. У частині позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Указане рішення суду першої інстанції ухвалене без участі сторін та їхніх представників.

25 квітня 2016 року ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року.

30 травня 2017 року ОСОБА_2 вдруге подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року.

28 вересня 2017 року ОСОБА_2 втретє подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог ухвали Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року ОСОБА_2 01 листопада 2017 року подала до суду апеляційної інстанції докази про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, у якому зазначила, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року їй було направлено апеляційним судом із запізненням.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року відмовлено на підставі частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року, оскільки вказані заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно з вимогами частин другої-четвертої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (Рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року, § 61).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (Рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, § 53).

У справі, що розглядається, апеляційний суд відхилив наведені ОСОБА_2 доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначивши, що неодноразове звернення з апеляційною скаргою без виконання вимог процесуального закону щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги свідчить про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами на оскарження ухваленого у цій справі рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Заперечуючи проти вимоги ухвали Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2016 року щодо сплати судового збору у цій справі, ОСОБА_2 оскаржила вказану ухвалу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2016 року залишено без змін. Судом касаційної інстанції роз`яснено ОСОБА_2 , що вона звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду лише за первісним позовом, в якому вона є позивачкою, тоді як за зустрічними вимогами банку про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки вона таких пільг за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду в цій частині не має.

30 травня 2017 року ОСОБА_2 знову подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року, яка ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2017 року залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: для сплати судового збору.

Таким чином, будучи обізнаною про обов`язок сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, ОСОБА_2 в черговий раз не виконала законні вимоги суду апеляційної інстанції та втретє подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року, обґрунтовуючи необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження наявністю у неї права на апеляційний перегляд справи.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що такими діями ОСОБА_2 перешкоджає виконанню ухваленого у справі судового рішення, що суперечить принципу остаточності рішення.

Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, суд апеляційної інстанції перевірив у повній мірі доводи апеляційної скарги та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року.

Аргументи касаційної скарги на законність оскаржуваної ухвали Апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2017 року не впливають, висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк