Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 2-667/11
провадження № 61-4085св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (в ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство «УкрСиббанк»),
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., до якої включена скарга на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у тому самому складі суду,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2010 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 15 січня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту в іноземній валюті № 11261513000 у розмірі 13 200 доларів США в порядку i на умовах, визначених договором.
ОСОБА_1 не виконувала умови договору та станом на 31 травня 2010 року її заборгованiсть перед банком становила 13 606,06 доларів США, що за офiцiйним курсом Національного банку України еквiвалентно 107 908,63 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 12 901,33 долару США, що еквiвалентно 102 244,33 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 686,72 доларів США, що еквiвалентно 5 442,32 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 6,83 доларів США, що еквiвалентно 54,13 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом - 21,18 долар США, що еквiвалентно 167,85 грн.
Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 15 січня 2008 року мiж банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, вiдповiдно до умов якого поручитель зобов`язалась перед кредитором вiдповiдати за невиконання позичальником всiх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору, в повному обсязі як існуючих на теперішній час, так i тих, що можуть виникнути у майбутньому.
15 січня 2008 року мiж банком та ОСОБА_2 укладено договiр поруки, вiдповiдно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором вiдповiдати за невиконання позичальником всiх його зобов`язань в повному обсязі.
Разом із цим, ні позичальник, ні поручителі своїх обов`язків за кредитним договором та договорами поруки не виконували.
Ураховуючи викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути солiдарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 107 908,63 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року у складі судді Боженко Л. В. позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 107 908,63 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що банк належно виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши кошти в борг, а боржник та поручителі не виконують свого обов`язку з повернення кредиту, у наслідок чого виникла заборгованість.
Додатковим рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року доповнено другий абзац резолютивної частини рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року, виклавши його в наступній редакції:
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 107 908,63 грн, яка складається з: 12 901,33 доларів США (еквівалентно 102 244,33 грн) - заборгованість за кредитом; 686,72 доларів США (еквівалентно 5 442,32 грн) - проценти за користування кредитом; 6,83 доларів США (еквівалентно 54,13 грн) - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 21,18 доларів США (еквівалентно 167,85 грн) - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року йому було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року та додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11261513000 у розмірі 107 908,63 грн скасовано та відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» судовий збір за подання позову у розмірі 1 199 грн.
Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 10 661,70 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано.
Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (провадження № 61-13946св20).
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року.
Ухвала мотивована тим, що заявник у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження вказав, що про існування оскаржуваного рішення районного суду йому стало відомо випадково, а 28 серпня 2018 року його представник ознайомився з матеріалами справи та отримав оскаржуване рішення суду.
З урахуванням наведено, колегія суддів вважала за необхідне строк на апеляційне оскарження поновити, оскільки вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року та додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11261513000 у розмірі 107 908,63 грн та в частині розподілу судових витрат скасовано.
У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11261513000 у розмірі 107 908,63 грн відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що підпис, яким засвідчено договір поруки від 15 січня 2008 року № 11261513000/3, не належить ОСОБА_2 , що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи від 23 березня 2020 року № 124-20, тому його волевиявлення на укладення договору поруки було відсутнє, а такий правочин не створює юридичних наслідків та не породжує зобов`язань для ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, АТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасувати і залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відкриваючи апеляційне провадження у справі, не дослідив належним чином причини пропуску строку на оскарження на такий тривалий строк (близько 6,5 років) та не обґрунтував своє судове рішення про поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 03 листопада 2021 року у цій справі, якою справу було направлено на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі саме з підстав пропуску строку апеляційного оскарження.
Також наводить доводи щодо інших порушень апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, щодо безпідставного прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, необґрунтованого призначення судової експертизи
Відзив на касаційну скаргу відповідачі до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
05 липня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ «УкрСиббанк» вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 05 грудня 20218 року у справі № 346/5603/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 444/852/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/3381/14-ц (провадження № 1949св19), від 18 березня 2020 року у справі № 303/7719/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 756/15281/13-ц, від 03 квітня 2020 року у справі № 361/217/17, від 06 квітня 2020 року у справі № 732/1737/18-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 320/7395/16-ц, від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 226/708/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20 та від 26 січня 2021 року у справі № 201/16667/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення апеляційного суду не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що: «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
З огляду на матеріали справи ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2012 року, в якій міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, звернувся 14 вересня 2018 року.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року вказав, що апеляційний суд не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд передчасно та безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження.
Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Разом з тим, при повторному вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі, апеляційний суд взагалі не навів мотивів, за яких вважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними, не надав їм правової оцінки на предмет обґрунтованості та законності.
Так, ухвала Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року мотивована лише тим, що на думку заявника, про існування оскаржуваного рішення йому стало відомо випадково, а 28 серпня 2018 року його представник ознайомився з матеріалами справи та отримав оскаржуване рішення суду.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважав за необхідне строк на апеляційне оскарження поновити, оскільки вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Проте, апеляційний суд не вказав, якими саме матеріалами справи підтверджується поважність пропуску строку апеляційного оскарження на доволі значний термін, що заважало заявнику довідатися про існування рішення районного суду раніше, зважаючи на те, що він є поручителем ОСОБА_1 .
Верховний Суд, повторно скасовуючи судове рішення апеляційного суду й передаючи справу на новий апеляційний розгляд для з`ясування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження, виходить з такого.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно, поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск заявника до апеляційного суду.
З огляду на практику ЄСПЛ поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним і виправданим стосовно принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями суду (ненадіслання рішення суду, тощо (рішення у справі «Мушта проти України» від 18 листопада 2010 року); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року).
При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду (права на оскарження у тому числі) пропорційним (рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року).
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Під час вирішення питання про поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження судового рішення апеляційний суд вищевказаного не врахував, формально вказав про наявність таких підстав, прийнявши до уваги лише те, що, зі слів заявника, про існування оскаржуваного рішення районного суду йому стало відомо випадково, а 28 серпня 2018 року його представник ознайомився з матеріалами справи та отримав оскаржуване рішення суду
Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу більше ніж 6,5 років особою, яка не приймала участі у справі, за відсутності інших підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженого рішення (2012 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження.
За таких обставин, апеляційний суд передчасно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження. При цьому, всупереч частини п`ятої статті 411 ЦПК України, не виконав вказівок Верховного Суду при новому розгляді справи.
Вказане порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвали про відкриття апеляційного провадження та постанови апеляційного суду, направлення справи для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Враховуючи наведене, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, тому розподіл судових витрат на цьому етапі судового процесу Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 402 406 409 411 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк»задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк