Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 2о-296/08
провадження № 61-925св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області,
особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, ? прокурор Дніпровського району міста Херсона,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Володимир Олександрович, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 03 березня 2011 року в складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Кузнєцової О. А., Полікарпової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2008 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України у Херсонській області (далі - ВГІРФО УМВС України в Херсонській області), правонаступником якого є Управління державної міграційної служби України в Херсонській області (далі - УДМС в Херсонській області), звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.
Заява мотивована тим, що відповідно до Міжурядової угоди від 02 квітня 1981 року «Про направлення та прийом в?єтнамських громадян на професійне навчання і роботу на підприємствах та організаціях СРСР» (далі - Міжурядова угода від 02 квітня 1981 року) ОСОБА_1 у 1987 році приїхав із Соціалістичної Республіки В?єтнам в Україну. У період з 1987 року до 1992 року він працював на Криворізькій взуттєвій фабриці, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство «Комекс» (далі - ВАТ «Комекс»).
У зв?язку із закінченням дії Міжурядової угоди від 02 квітня 1981 року заявник був звільнений з роботи 30 вересня 1992 року, проте залишився проживати в Україні.
На час звернення до суду заявник проживає на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вказував, що він постійно проживає на території України з 1987 року, а встановлення факту проживання його на території України за станом на 1991 року необхідне для отримання громадянства за територіальним походженням згідно зі статтею 8 Закону України «Про громадянство України» та отримання паспорта громадянина України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив встановити факт його проживання на території України з 1987 року до 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 08 жовтня 2008 року (в складі судді Стамбули М. І.) заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України до 24 серпня 1991 року постійно.
Зобов?язано ВГІРФО УМВС України в Херсонській області оформити громадянство України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт проживання ОСОБА_1 на території України постійно до 24 серпня 1991 року підтверджено матеріалами справи та наданими доказами.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокурор Дніпровського району міста Херсона у 2011 році оскаржив його в апеляційному порядку.
Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 03 березня 2011 року апеляційну скаргу прокурора Дніпровського району міста Херсона задоволено, рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 08 жовтня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту постійного проживання на території України до серпня 1991 року.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 , який є громадянином Соціалістичної Республіки В?єтнам та працював на Криворізькій взуттєвій фабриці з 06 грудня 1987 року до 30 вересня 1992 року, не позбавлений права звернутися до компетентних органів з клопотанням про прийняття до громадянства України за умов подання зобов?язання припинити іноземне громадянство та дотримання інших вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про громадянство України». Заявник не надав суду належних доказів, що він звертався до компетентних органів із заявою щодо зобов?язання про припинення громадянства Соціалістичної Республіки В?єтнаму. Заявник не подав належних та допустимих доказів, що його порушене право може бути захищене лише в судовому порядку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник В. О., просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без участі заявника, якого не було належним чином повідомлено про розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення суду першої інстанції.
Крім того, заявник не отримував рішення апеляційного суду, а оприлюднення його в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) у 2011 року не вважається, що заявник ознайомився з цим рішенням.
Прокурор звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції з пропуском строку на апеляційне оскарження.
УДМС в Херсонській області подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення апеляційного суду залишити без змін, оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вказувало, що заявник не надав суду доказів його постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року, які могли б бути підставою для задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Перебування заявника на території України носило не постійний, а тимчасовий характер. Після закінчення дії Міжурядової угоди від 02 квітня 1981 року заявник повинен був повернутися до Соціалістичної Республіки В?єтнам, проте він залишився проживати на території України. Ураховуючи зазначене, заявник проживає на території України без законних підстав.
Рух справи у суді касаційної інстанції
30 грудня 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник В. О., подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник В. О., про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник В. О., строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Херсонської області від 03 березня 2011 року та витребувано справу з Дніпровського районного суду міста Херсона.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року направлено матеріали, зазначені як матеріали цивільної справи № 2о-296/08 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ? ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, до Дніпровського районного суду міста Херсона для ініціювання відновлення втраченого судового провадження.
У січні 2022 року матеріали відновленого втраченого судового провадження надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В?єтнам.
Згідно з абзацем 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, слід вважати, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Відповідно до довідки ВАТ «Комекс» від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 працював на Криворізькій взуттєвій фабриці, правонаступником якої є ВАТ «Комекс», з 06 грудня 1987 року до 30 вересня 1992 року.
Згідно з довідкою Житлово-комунального відділу Відкритого акціонерного товариства «Херсонські комбайни» ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_1 .
Встановлення факту постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року необхідно ОСОБА_1 для набуття громадянства України за територіальним походженням.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі ? в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду та скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 , який є громадянином Соціалістичної Республіки В?єтнам та працював на Криворізькій взуттєвій фабриці з 06 грудня 1987 року до 30 вересня 1992 року, не позбавлений права звернутися до компетентних органів з клопотанням про прийняття до громадянства України за умов подання зобов?язання припинити іноземне громадянство та дотримання інших вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про громадянство України». Заявник не надав суду належних доказів про те, що він звертався до компетентних органів за місцем проживання з відповідною заявою та зобов?язанням про припинення громадянства В?єтнаму. Доказів неможливості задоволення своїх вимог у позасудовому порядку заявник не надав.
Натомість Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Частинами першою, другою статті 10 ЦПК України 2004 року (тут і далі - в редакції, чинній на час вирішення справи) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року).
Аналогічну по суті норму викладено у частині першій статті 13 ЦПК України.
За змістом частини першої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, мають право брати участь у судових засіданнях.
Статтями 74?76 ЦПК України 2004 року встановлено порядок повідомлення учасників процесу про час і місце розгляду справи. Про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи може свідчити розписка про одержання судової повістки.
Положеннями статей 158 169 ЦПК України 2004 року передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов?язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка в судове засідання сторін, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки, перешкоджає розгляду справи.
Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 305 ЦПК України 2004 року).
Аналіз матеріалів відновленого втраченого судового провадження у цивільній справі № 2о-296/08 свідчить, що про апеляційний розгляд справи, призначений на 03 березня 2011 року, в якому ухвалене рішення суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не повідомлений належним чином ОСОБА_1 .
У вступній частині рішення апеляційного суду зазначено ім?я сторони, яка брала участь у справі, зокрема, вказано, що справу розглянуто за участі прокурора.
Інших осіб, які брали участь у справі, ані у вступній, ані у описовій частинах рішення апеляційного суду не зазначено.
Зазначені обставини вказують на те, що заявник ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції, призначений на 03 березня 2011 року.
При цьому заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не скористався правом на оскарження рішення апеляційного суду, у зв?язку з тим, що до 10 листопада 2018 року йому не було відомо про таке судове рішення.
Так убачається, що скасування рішення суду першої інстанції призвело до скасування громадянства України ОСОБА_1 , що має важливе значення для заявника.
На підставі рішення суду першої інстанції Дніпровським ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області 15 грудня 2008 року видано ОСОБА_1 паспорт громадянина України.
У зв`язку зі скасуванням апеляційним судом рішення суду першої інстанції Дніпровським РС УДМС України в Херсонській області прийнято рішення від 30 листопада 2015 року про скасування рішення Управління міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 25 листопада 2008 року про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» відносно ОСОБА_1 .
Доказів, які б спростовували доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом, у відновленому втраченому судовому провадженні у цивільній справі № 2о-296/08 немає, суд таких обставин не встановлював, такі доводи не спростовані й УДМС України в Херсонській області у відзиві на касаційну скаргу.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, (далі - Конвенція) і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі ? ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України», заява № 7460/03, та у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України № 2», заява № 38789/04, наголошено, що принцип рівності сторін ? один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Неповідомлення судом учасників процесу про дату судового засідання є порушенням статті 6 Конвенції.
Таким чином обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, розглянувши справу без участі ОСОБА_1 , порушив право останнього на справедливий суд, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 03 лютого 2021 року у справі № 243/5923/15-ц (провадження № 61-9840св20), від 16 червня 2021 року у справі № 2602/2827/12 (провадження № 61-5888св21).
Крім того слід зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено.
Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України», заява № 8863/06, рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Об`єднаного Королівства», заява № 4451/70, рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06).
Зокрема, обов`язковому дотриманню підлягає застосування процесуальних повноважень вищими судовими інстанціями з позицій передбачуваності (прогнозованості) з точки зору учасників справи (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України», заява № 8863/06, рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03).
Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так в ухвалі від 08 січня 2008 року у справі «Скорик проти України», заява № 32671/02, Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубац проти Хорватії», рішення від 05 квітня 2018 року, заява № 40160/12, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), ЄСПЛ зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»)).
Встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ у справах «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
У справі, яка переглядається, прокурор звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою майже через 2 роки та 4 місяці з дати ухвалення заочного рішення судом першої інстанції. Пропущений прокурором строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апеляційний суд поновив та розглянув апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення апеляційного суду у грудні 2018 року, тобто майже через 8 років з дати ухвалення оскаржуваного рішення, строк на подання якої було поновлено судом.
Поновлення строку на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень є співвідносним та виправданим стосовно забезпечення принципу правової визначеності.
Виходячи з балансу інтересів та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржників до апеляційного та касаційного судів суди застосували певну гнучкість, не позбавили заявників засобу судового захисту, наданого національним законодавством, у зв`язку з чим не порушили статтю 6 Конвенції.
Зловживання ОСОБА_1 правом не доведено УДМС України в Херсонській області. У відзиві на касаційну скаргу не наведено обґрунтування доводів, що ОСОБА_1 знав про скасування громадянства України, як з дати ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, так і з дати скасування Дніпровським РС УДМС України в Херсонській області рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, а саме 30 листопада 2015 року.
У зв?язку з наведеним, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, у зв?язку з чим оскаржуване рішення апеляційного суду не може вважатися законним та обґрунтованим, що є обов`язковою підставою для його скасування та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема, справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Отже, рішення суду апеляційної інстанції підлягає обов?язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Володимир Олександрович, задовольнити.
Рішенняапеляційного суду Херсонської області від 03 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
Є. В. Петров
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук