ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2023 року
Київ
справа №300/3800/22
адміністративне провадження №К/990/4135/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 300/3800/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання до вчинення дій, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року (суддя - Микитюк Р. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року (суддя-доповідач - Гінда О. М., судді: Ніколін В. В., Пліш М. А.),
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» (далі - позивач, ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), у якому просив визнати протиправними та скасувати 176 рішень комісії ГУ ДПС про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та зобов`язати Державну податкову службу України їх зареєструвати.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року позовну заяву ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» залишив без руху та надав десятиденний строк для усунення недоліків поданої позовної заяви шляхом направлення платіжного документа про оплату судового збору в сумі 436656 грн (2481,00 грн x 176 вимог).
На виконання ухвали суду від 03 жовтня 2022 року позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив документ про сплату судового збору в сумі 24810 грн. Обґрунтовуючи такий розмір судового збору, позивач зазначив, що внаслідок протиправності дій відповідачів він позбавлений права вільно розпоряджатися своєю власністю, відповідно, предметом спору є відповідне майно і розрахунок судового збору має здійснюватися як щодо вимог майнового характеру, який обмежений 10 розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2022 році становить 24810 грн (2481,00 грн x 10).
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року, позовну заяву ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» разом із доданими документами повернув позивачеві у зв`язку з не усуненням виявлених недоліків. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що висновок про порядок визначення розміру судового збору у цій категорії справ неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 520/10578/19, від 02 грудня 2021 року у справі № 280/5145/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 400/6051/21.
Не погодившись з такими висновками судів, ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви та постанову апеляційного суду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову, є дуже значним та надто обтяжливим для позивача, сума судового збору значно перевищує максимальний розмір судового збору (10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та становить 57 % від загальної суми податку на додану вартість, реєстрація податкових накладних на які є предметом спору у цій справі. Отже, на переконання скаржника, надмірний формалізм судів призвів до неправомірного обмеження позивача у праві на доступ до суду.
08 березня 2023 року від позивача надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Клопотання обґрунтоване тим, що Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) не встановлює граничного розміру ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, однак, встановлює такий для позовних заяв майнового характеру. Зазначає, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/13737/19 від 25 серпня 2020 року (провадження № 12-36гс20).
На переконання позивача, вимога про скасування рішення про відмову у реєстрації податкової накладної розцінюється як немайнова вимога, проте, фактично, предметом у даному спорі є відповідне майно, щодо якого відповідачі не погоджуються з його правовим статусом, проте, судовий збір сплачується, як зі ставки немайнового характеру, що не відповідає змісту відносин. Також зазначає, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя.
Ухвалою від 27 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
Від ГУ ДПС надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.
ДПС України не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Ключовим у цій справі є питання характеру заявлених позовних вимог (майнові чи немайнові), як наслідок, визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання цієї позовної заяви та порядок його розрахунку.
У постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18, 05 червня 2020 року у справі № 280/5161/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/10578/19, 05 лютого 2021 року у справі № 400/2863/19, від 02 грудня 2021 року у справі № 280/5145/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 400/6051/21 Верховний Суд сформулював висновок про те, що системний аналіз частини першої статті 6 Закону № 3674-VI, частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Відповідно, вимоги про скасування рішення відповідного контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов`язання її зареєструвати Верховний Суд визнає однією вимогою немайнового характеру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 зазначала, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з відмовою у реєстрації 176 податкових накладних, оскільки вважає, що надіслані йому квитанції не містили конкретної пропозиції щодо переліку документів, необхідних та достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригувань в ЄРПН. Тобто позивач оспорює законність рішення контролюючого органу, яке не містить вартісної оцінки. Жодних доводів, які б свідчили про наявність між сторонами саме майнового спору, тобто пов`язаного з визнанням/невизнанням права позивача на суми, визначені у податкових накладних, позовна заява не містить. Безпосередньо сам позивач зазначає, що ним подається позов немайнового характеру.
Важко не погодитися з доводами позивача, що реєстрація податкових накладних створює відповідні правові наслідки, пов`язані із сумами, які в них відображені, як для продавця (виконавця) товарів/робіт/послуг - обов`язок сплати вказаних у ній сум ПДВ до бюджету, так і для покупця (замовника) - право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту. Однак, вирішуючи питання законності рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної предметом перевірки є саме обставини, які стали підставою для відмови у її реєстрації, а не перевірка законності сум, зазначених у ній, та/або наявність підстав для їх сплати до бюджету/формування податкового кредиту.
Відповідно, доводи скаржника із посиланням на наслідки, пов`язані із реєстрацією податкових накладних, не можуть впливати ані на характер заявлених вимог, ані на порядок розрахунку судового збору.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) за подання до суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, Закон № 3674-VI розмежовує ставки судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви як за характером позовних вимог (майнові чи немайнові), так і за суб`єктом, яким такий позов подається (суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем). Водночас, якщо для вимог майнового характеру Закон № 3674-VI встановлює верхню і нижню межу розміру судового збору (мінімальний і максимальний), то для вимог немайнового характеру такий розмір є фіксованим.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Згідно з частиною першою статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач об`єднав у сукупності 352 вимоги до ГУ ДПС і ДПС України, які стосуються 176 податкових накладних, складених за наслідками операцій з 27-ма контрагентами: TOB «БЛАГО БУД»; ПП «ЦЕНТР ПРУТ»; КП «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКВОДОЕКОТЕХПРОМ»; ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА КАНТРІ СТАЙЛ»; ТОВ «Науково-виробнича фірма «Зонд»; TOB «ТОРГОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ДІМ»; ТОВ «ЕЛЕКТРОСВІТ»; МПП «ГАЛИЧИНА»; TOB «IBA-APT»; ПП «ІНТЕРЕНЕРГОІНВЕСТ»; ТОВ «СТАЛЬБУДМОНТАЖ»; ТОВ «КЛАСИК-АВТО»; ТОВ «ЗАХІДМІСТБУД»; ТОВ «УНІВЕРСАЛ»; ТОВ «УКРЛІСЕКСПОРТ»; ФГ «ЕКО БЕРРІ»; ПП «АЛЬФА ЕНЕРГО ГРУП»; з TOB «УПГ-ІНВЕСТ»; ТОВ «МКБ СТАНІСЛАВ»; ТОВ «ТРАНС БУД ГКС»; ТОВ «КАЛУШСТАЛЬБУД»; ТОВ «ВАМБУД»; ТОВ «Ф-ТРЕНД»; ТОВ «БІНЕНЕРГО»; ТОВ «ВЕСТА-ЕЛЕКТРО»; TOB «СТАНІСЛАВСЬКИИ»; ТОВ «КМК ЕЛЕКТРО».
Обґрунтування підстав об`єднання в одному позові такої кількості вимог, які за своїм змістом, фактично, утворюють самостійні предмети доказування у справі (щодо кожної зі 176 податкових накладних ГУ ДПС прийняло окреме і самостійне рішення про відмову в її реєстрації, і кожну з яких позивач просить зобов`язати зареєструвати), ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» не зазначає, а підстави вважати, що усі заявлені вимоги є пов`язаними між собою підставою виникнення або поданими доказами, є основними та похідними, відсутні. У цій справі є підстави вважати вимоги до ГУ ДПС щодо кожного окремого рішення про відмову в реєстрації конкретної податкової накладної і до ДПС України щодо зобов`язання її зареєструвати - однією вимогою з визначеним способом захисту порушеного права, що свідчить про правильність визначення судом першої інстанції кількості заявлених вимог немайнового характеру - 176, а відтак, і правильність здійсненого розрахунку судового збору, який підлягає сплаті за подання такої позовної заяви: 2481 грн (розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2022 року) х 176 = 436656 грн.
Верховний Суд вважає, що об`єднання позивачем у позові декількох вимог майнового та/або немайнового характеру, які до того ж не пов`язані між собою підставами виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними, не може призводити до штучного зменшення розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання такої позовної заяви, а порядок розрахунку судового збору у випадку заявлення декількох вимог однозначно визначає частина третя статті 6 Закону № 3674-VI.
Відповідно, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не міг не розуміти, що розмір судового збору визначається відповідно до вимог Закону № 3674-VI і сплачується за кожну заявлену ним вимогу немайнового характеру. Доводи ж про необхідність поширення на спірні правовідносини максимального (граничного) розміру, встановленого для позовних вимог майнового характеру суперечить вимогам Закону № 3674-VI. Незмістовними є й доводи, зазначені у касаційній скарзі, про те, що визначений розмір судового збору є дуже значним і надто обтяжливим для позивача, оскільки зі змісту матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення його сплати. Він доводив, що судовий збір має визначатися як для вимог майнового характеру і не може перевищувати 24810 грн.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Абзацом другим частини другої цієї статті передбачено, що якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки на виконання вимог ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року, у якій суд правильно визначив розмір судового збору, позивач сплатив лише 24810 гривень, що на 411846 грн є меншим за розмір судового збору, встановлений законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Щодо клопотання ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що підстави для його задоволення відсутні.
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду, застосувавши норми частини п`ятої статті 346 КАС України, у постановах від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/17296/19, від 27 квітня 2021 року у справі №480/3310/19, але не виключно, визначила критерії справи, що містить виключну правову проблему, вказавши, що за усталеною практикою розгляду Великою Палатою Верховного Суду питань стосовно прийнятності справ на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України наявність у справі виключної правової проблеми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісний критерій ілюструє, що на користь виключності правової проблеми можуть свідчити, зокрема, такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» не навело належного правового обґрунтування того, що спірне у цій справі питання врегульоване законодавчими нормами, які допускають їх множинне тлумачення та породжують відповідну правову невизначеність.
Позиція ТОВ «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» полягає, фактично, у незгоді із нормами Закону № 3674-VI, а також з сформульованими і вже усталеними висновками Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а обґрунтування такої позиції зводиться до власного тлумачення норм права.
Враховуючи, що Верховний Суд вже висловив правову позицію з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, така позиція є сформованою і усталеною, і колегія суддів не встановила підстав для відступу від неї, підстави вважати, що зазначена справа містить виключну правову проблему відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір з правильним застосуванням норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, при дотриманні норм процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 350 355 356 359 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ» залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року у справі № 300/3800/22 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко