Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 303/6314/19
провадження № 61-12911св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Мукачівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Мукачівської міської ради Мангур Роберт Васильович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 , Мукачівської міської ради Закарпатської області на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Мукачівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Мукачівської міської ради Мангур Р. В., про часткове визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування відповідного запису в державному реєстрі.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником нежитлового приміщення № 3, площею 51,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок є багатоквартирним житловим будинком, який складається із належного їй нежитлового приміщення і двох квартир, власниками яких є ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_2 ) і ОСОБА_3 (квартира АДРЕСА_3 ).
На підставі рішення Мукачівської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 346 за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстрована на праві спільної сумісної власності земельна ділянка, площею 0,0412 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1203, розташована по АДРЕСА_1 .
Позивачка вважає зазначене рішення органу місцевого самоврядування незаконним і прийнятим усупереч нормам земельного та цивільного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка мала бути передана у спільну сумісну власність трьом особам: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Наявність рішення Мукачівської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 346 і реєстрація права власності на земельну ділянку лише за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зумовило створення їй перешкод у доступі до будинку АДРЕСА_1 з боку двору.
З урахуванням викладених обставин ОСОБА_4 просила суд:
- визнати незаконним і скасувати рішення сімнадцятої сесії сьомого скликання Мукачівської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 346 у частині пункту 1 та підпункту 3 пункту 2 додатку до цього рішення, яким затверджено проект землеустрою земельної ділянки щодо передачі для будівництва та обслуговування житлового будинку у спільну сумісну власність по АДРЕСА_1 , площею 0.0412 га, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , кадастровий номер 2110400000:01:001:1203;
- скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності № 17102501, дата і час державної реєстрації - 20 жовтня 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2019 року скасовано.
Позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано незаконним і скасовано рішення сімнадцятої сесії сьомого скликання Мукачівської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 346 у частині пункту 1 та підпункту 3 пункту 2 додатку до цього рішення, яким затверджено проект землеустрою земельної ділянки щодо передачі земельної ділянки площею 0.0412 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1203, по АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку за вказаною адресою.
Скасовано запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності від 20 жовтня 2016 року № 17102501.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із порушення речових (майнових та земельних) прав ОСОБА_4 як співвласника будинку АДРЕСА_1 .
Узагальнені доводи касаційної скарги
27 липня 2021 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2021 року.
29 липня 2021 року Мукачівська міська рада Закарпатської області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2021 року.
В касаційних скаргах заявники просять суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції оскаржена постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
04 жовтня 2021 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Глагола Г. П. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому представник позивачки просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано матеріали цивільної справи.
21 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Мукачівської міської ради Закарпатської області.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що згідно з даними інвентарної справи 3594/314ф/9017 та даними Інформаційної довідки Комунального підприємства «Мукачівське МБТІ та ЕО» домоволодіння АДРЕСА_1 становить двоквартирний житловий будинок: квартира АДРЕСА_2 , квартира АДРЕСА_3 та вбудоване торгове приміщення № 3.
Власницею квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 , власником квартири АДРЕСА_3 за вказаною адресою є
ОСОБА_3 ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 13 березня 2015 року на праві приватної власності належить нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 .
Рішенням Мукачівської міської ради сімнадцятої сесії сьомого скликання від 06 жовтня 2016 року № 346 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» встановлено: відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічні документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок з метою передачі їх у власність громадян на землях м. Мукачева та передати у власність земельні ділянки громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд згідно додатку № 1 (п. 1 Рішення).
З додатку № 1 до вказаного рішення вбачається, що для будівництва та обслуговування житлових будинків у спільну сумісну власність передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0412 га, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , кадастровий номер: 2110400000:01:001:1203.
На підставі зазначеного рішення за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності на земельну ділянку, площею 0,0412 га, кадастровий номер: 2110400000:01:001:1203 за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналогічні положення містяться у частині першій статті 4 ЦПК України.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішення (чи його окремих положень) органу місцевого самоврядування, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.
Обґрунтовуючи позов у цій справі, ОСОБА_4 зазначила, що її законний інтерес полягає у можливості скористатись своїм правом на отримання земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .
На переконання позивачки, порушення її законного інтересу відбулось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування неправомірного рішення, яке стосується процедури передачі у власність земельної ділянки, на якій розміщено багатоквартирний житловий будинок, який складається із належного їй нежитлового приміщення і двох квартир, власниками яких є ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_2 ) і ОСОБА_3 (квартира АДРЕСА_3 ).
За змістом пункту «г» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з приписами частини першої статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).
За змістом частини першої статті 374 ЦК України та статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
У частині першій статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт б статті 81 ЗК України).
Громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (пункт г частини першої статті 121 ЗК України).
Згідно частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
На переконання позивачки, спірна земельна ділянка мала бути передана у спільну сумісну власність трьом особам: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як співвласникам багатоквартирного житлового будинку, на підставі частини другої статті 42 ЗК України, у відповідності до якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом із тим, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.
Встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 на час виникнення спірних правовідносин були розташовані дві житлові квартири та одне нежитлове приміщення.
Власницею квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою є ОСОБА_2 , власником квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_3 .
ОСОБА_4 у вказаному будинку на праві приватної власності належить нежитлове приміщення - приміщення АДРЕСА_6 , яке є самостійним об`єктом нерухомого майна.
При таких обставинах, оскільки будинок АДРЕСА_1 не є багатоквартирним, положення частини другої статті 42 ЗК України, частини другої статті 382 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вказані норми права регулюють правовідносини щодо співвласників квартир та нежитлових приміщень саме у багатоквартирному будинку.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_4 також посилалась на те, що наявність рішення Мукачівської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 346 і реєстрація права власності на земельну ділянку лише за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зумовило створення їй перешкод у доступі до будинку АДРЕСА_1 .
Встановлено, що позивачка є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного 13 березня 2015 року між нею та ОСОБА_5 .
Із змісту договору сервітутного користування, укладеного 27 грудня 2005 року між виконавчим комітетом Мукачівської міської ради та ОСОБА_5 , убачається, що останній прийняв у сервітутне користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 58,40 кв.м. Категорія земельної ділянки - землі житлової та комунальної забудови, функціональне призначення - обслуговування магазину.
Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Згідно зі статтею 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, такого земельного сервітуту як право проходу та проїзду на велосипеді, а також право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (стаття 98 99 ЗК України).
Статтею 377 ЦК України і статтею 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття позивачкою права власності на нежитлове нерухоме майно, передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Отже, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю та споруду, розташовані на цій ділянці, і не залежить від волевиявлення третіх осіб.
Таким чином, з 13 березня 2015 року - з моменту набуття ОСОБА_4 права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , до неї перейшло право сервітутного землекористування на земельну ділянкуза адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 58,40 кв.м, без зміни її цільового призначення.
Крім того, встановлено, що ОСОБА_4 16 березня 2017 року вже особисто уклала з теріторіальною громадою м.Мукачево в особі Мукачевської міської ради договір сервітутного користування, відповідно до якого прийняла у сервітутне користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 62,56 кв.м. Категорія земельної ділянки - землі житлової та комунальної забудови.
З плану вбудованих нежитлових торгових приміщень вбачається, що приміщення АДРЕСА_7 , яке належить на праві власності ОСОБА_4 , має свій окремий вхід.
Факт накладення меж спірної земельної ділянки, яка надана у власність відповідачам, на межі належної позивачці на праві сервітутного землекористування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 62,56 кв.м, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Таким чином, передача відповідачам у спільну сумісну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, жодним чином не порушує права позивачки щодо доступу до належного їй нежитлового приміщення та його обслуговування.
При таких обставинах, установивши правомірність передачі у спільну сумісну власність відповідачам земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2019 року ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції касаційні скарги задовольнив, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив в силі, на користь ОСОБА_3 , Мукачівської міської ради Закарпатської області за рахунок ОСОБА_4 підлягають відшкодуванню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційних скарг.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_3 , Мукачівської міської ради Закарпатської області задовольнити.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2021 року скасувати.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 073,60 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Мукачівської міської ради Закарпатської області 3 073,60 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов