22.10.2023

№ 303/7508/22

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 303/7508/22

провадження № 61-10153 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Глагола Галина Петрівна,

відповідач - державне підприємство «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метереології та сертифікації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку

письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глаголи Галини Петрівни, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року у складі судді Костя В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метереології та сертифікації» (далі -

ДП «Харківстандартметрологія», підприємство) про нарахування та виплату заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати та середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 1997 року він працює

на підприємстві, з 2017 року на посаді начальника відділу прикладної метрології тепло-технічних вимірювань.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану 09 березня 2022 року

він разом із своєю сім`єю виїхав на територію Закарпатської області,

де став на військовий облік. До цього часу, у період із 21 по 25 лютого

2022 року та з 26 лютого по 04 березня 2022 року перебував на лікарняному.

Вказував, що з 05 березня 2022 року по 01 травня 2022 року він працював дистанційно, однак підприємство не нарахувало та не виплатило йому заробітну плату за вказаний період.

Згодом генеральний директор ДП «Харківстандартметрологія» Величко В. видав наказ від 27 квітня 2022 року № 95 «Про призупинення дії трудових договорів працівників підприємства», яким призупинено дію трудових договорів із 01 травня 2022 року та до дня припинення воєнного стану

з працівниками підприємства, зокрема з ним - начальником науково-виробничого відділу прикладної метрології тепло-технічних вимірювань

Позивач уважав указаний наказ незаконним, оскільки в ньому не вказано причини призупинення діяльності підприємства та не вказано підстави,

які унеможливлюють виконання ним своїх посадових обов`язків. При тому, що деякі з працівників продовжують виконувати роботу після видання зазначеного вище наказу.

З 10 травня 2022 року його прийнято на військову службу за призовом

під час мобілізації, про що він повідомив керівництво підприємства. Однак, у порушення вимог статті 119 КЗпП України у редакції, чинній на момент прийняття на службу, роботодавець не здійснив нарахування та виплату йому середнього заробітку.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- нарахувати та виплатити заробітну плату за березень та квітень 2022 року відповідно до штатного розпису підприємства;

- визнати протиправним і скасувати наказ від 27 квітня 2022 року № 95 «Про призупинення дії трудових договорів працівників підприємства»,

у частині, що стосується призупинення дії трудового договору

з ОСОБА_1 ;

- стягнути з ДП «Харківстандартметрологія» втрачений заробіток за період з 01 травня по 10 травня 2022 року;

- стягнути з ДП «Харківстандартметрологія» середній заробіток, починаючи з 10 травня 2022 року по день звільнення з військової служби.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 17 січня 2023 року, ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачу нарахована та виплачена заробітна плата

за березень та квітень 2022 року в розмірі 5 628,61 грн і 3 175,11 грн, відповідно, з урахуванням введеного наказом від 14 березня 2022 року № 83 на підприємстві простою (з 15 по 31 березня 2022 року та з 15 по 25 квітня 2022 року) та даних про тимчасову непрацездатність позивача

(з 21 по 25 лютого 2022 року та з 26 лютого по 04 березня 2022 року). Указане підтверджується даними табеля обліку робочого часу, довідкою

про доходи від 08 грудня 2022 року № 596/19 та розрахунковими листами. Разом із цим, у зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці у період:

з 09 по 12 березня 2022 року, 14 березня 2022 року, 01 квітня 2022 року,

з 04 по 08 квітня 2022 року, з 11 по 14 квітня 2022 року, з 26 по 29 квітня 2022 року та невиконанням останнім посадових обов`язків підприємство правомірно не нараховувало позивачу заробітну плату за вказані періоди. Доказів на підтвердження повідомлення роботодавця позивачем про його перебування за межами міста Харкова та виконання останнім своїх посадових обов`язків дистанційно суду не надано. Не встановлено судом

і покладення підприємством на позивача обов`язку щодо виконання роботи дистанційно. Аналіз посадової інструкції позивача виключає можливість виконання ним його посадових обов`язків дистанційно.

З урахуванням підстав та предмету позову питання законності введення

на підприємстві простою та розміру оплати за час простою районним судом не досліджувалося.

Районний суд установив, що ОСОБА_1 на момент введення

на території України воєнного стану перебував у трудових відносинах

із ДП «Харківстандартметрологія», яке у зв`язку із територіальним місцем розташування неодноразово піддавалося ракетним ударам,

що унеможливило забезпечення працівникам безпечних умов праці та стало підставою для призупинення дії трудових договорів із працівниками підприємства, у тому числі з позивачем. Факт обстрілу, що призвів

до пошкодження будівель підприємства підтверджується даними протоколів огляду місця події від 19 травня 2022 року, долученими відповідачем до відзиву на позовну заяву. Із цих підстав, суд першої інстанції відхилив посилання позивача про відсутність умов для призупинення дії трудових договорів.

Суд уважав доведеним факт того, що на підприємстві склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам безпечні умови праці, а тому відсутні підстави для визнання протиправним і скасування наказу від 27 квітня 2022 року

№ 95, оскільки такий виданий відповідно до положень статті 13

Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». У зв`язку з цим, суд відмовив у задоволенні похідної вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за період із 01 по 10 травня 2022 року.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку, починаючи з 10 травня 2022 року по день звільнення з військової служби, врахувавши факт призупинення трудового договору з позивачем на момент його призову на військову службу, суд виходив із того, що на час проходження військової служби за ним зберігається робоче місце та посада, оскільки трудові відносини

не припиняються, а неотриманий середній заробіток за час проходження військової служби підлягає відшкодуванню державою, що здійснює військову агресію проти України відповідно до положень частини третьої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які й підлягають застосуванню до спірних правовідносин

і на момент введення в Україні воєнного стану мають пріоритетне значення в порівнянні з нормами КЗпП України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, прийнятою у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глаголи Г. П., залишено

без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

за встановлених судом обставин, коли роботодавець через військовий стан у державі і постійні обстріли підприємства не має практичної можливості надати роботу та забезпечити працівника безпечні умови праці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду

У липні 2023 року представника ОСОБА_1 - адвокат Глагола Г. П., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах, а також

не дослідження судами зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі Верховного Суду від 17 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження в указаній справі. Витребувано цивільну справу

№ 303/7508/22 із суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Глаголи Г. П., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими, суди надали перевагу доказам відповідача, не врахувавши баланс сторін трудового договору, а також не надавши належну правову оцінку поданим позивачем доказам.

Відповідач не повідомляв позивача про прийняті рішення щодо організації роботи підприємства, зокрема про введення простою, порядок та умови оплати праці на цей період, призупинення дій трудових договорів. Хоча останній наказ й був опублікований у групі підприємства у месенджері «Telegram» за участі керівників підрозділів, у тому числі ОСОБА_1 , додаток із переліком працівників не надіслано. Вказує, що роботодавець

не надавав позивачу оперативну інформацію про плани роботи, зміни

в режимі роботи, організації виробничого процесу. При цьому, керівництво підприємства не намагалося організувати роботу працівників дистанційно. На думку позивача, призупинення дії трудових договорів із працівниками підприємства має вибірковий характер.

Заявник зазначає, що з незрозумілих для позивача причин роботодавець

в період із 09 березня по 30 квітня 2022 року проставляв у табель обліку робочого часу відмітки про його неявку з нез`ясованих причин та простій. Фактично, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, проте виконував свої функціональні обов`язки дистанційно. При цьому, про простій позивачу стало відомо лише з поданого підприємством відзиву на позовну заяву

у грудні 2022 року.

10 травня 2022 року позивача призвано на військову службу за призовом,

а вже 11 травня 2022 року у зв`язку з виробничою необхідністю роботодавець видав наказ, яким на час його військової служби поклав обов`язки начальника відділу на іншого працівника. Вказане, на думку, позивача, свідчить, по-перше, про те, що підприємство продовжувало працювати, а по-друге, виконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією позивача є необхідними для організації роботи цього відділу

та можливості виконувати замовлення з перевірки лічильників та іншого обладнання для отримання прибутку та можливості подальшої виплати заробітних плат.

Вказує, що з травня по грудень 2022 року заробітна плата позивачу

не нараховувалася та не виплачувалася, страхові внески не сплачувалися. Проте, позивач уважає, що частина третя статті 119 КЗпП України у редакції, чинній на момент його призову, гарантувала йому збереження середнього заробітку до моменту внесення змін до цієї статті - 19 липня 2022 року,

а тому він має право на виплату середнього заробітку до моменту демобілізації, за період із 10 травня 2022 року до закінчення особливого періоду в Україні.

Заявник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин

в умовах воєнного стану».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ДП «Харківстандартметрологія», в якому вказується, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Касаційне провадження у справі слід закрити, оскільки підстав для його відкриття не було. У разі розгляду скаргипросить залишити касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ДП «Харківстандартметрологія» від 14 березня 2022 року № 83 «Про встановлення простою у період дії правового режиму воєнного стану

в Україні» у зв`язку з веденням в Україні воєнного стану, відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для забезпечення роботи підприємства у повному обсязі, введено з 15 березня 2022 року

по 31 березня 2022 року та з 15 квітня 2022 року по 25 квітня 2022 року простій для всіх працівників підприємства, крім працівників визначених пунктом 2 та додатком 1 до цього наказу. Не введено простій

та встановлено дистанційний режим роботи для працівників підприємства, задіяних в підтримці основних функцій життєдіяльності підприємства,

а саме встановлено дистанційний режим роботи для бухгалтера 2 кат. бухгалтерії Печериці С. М. та начальника науково-дослідного сектору удосконалення технічних способів та методів випробування Кареліна Ю. М. (а. с. 59, т. 1).

Наказом ДП «Харківстандартметрологія» від 27 квітня 2022 року № 95

«Про призупинення дії трудових договорів працівників підприємства» відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Указу Президента України «Про введення військового стану», через військову агресію проти України,

що унеможливлює надання та виконання роботи, а також у зв`язку

із запровадженням воєнного стану, - призупинено дію трудових договорів із 01 травня 2022 року та до дня припинення воєнного стану з працівниками підприємства (список додається), у тому числі, з начальником науково-виробничого відділу прикладної метрології тепло-технічних вимірювань ОСОБА_1 (а. с. 60, т. 1).

Відповідно до витягів із табеля обліку робочого часу за березень та квітень 2022 року, розрахункових листів, а також довідки про доходи від 08 грудня 2022 року № 596/19 вбачається, що ОСОБА_1 за березень та квітень 2022 року нарахована заробітна плата в розмірі 5 628,61 грн та 3 175,11 грн, відповідно (а. с. 68, 69, 71, 72, т. 1).

Також установлено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з таких причин: з 01 по 04 березня 2022 року - тимчасова непрацездатність,

з 09 по 12 березня та 14 березня 2022 року - неявки з нез`ясованих причин, з 15 по 31 березня 2022 року - простій, з 01 по 14 квітня 2022 року - неявки з нез`ясованих причин, з 15 по 25 квітня 2022 року - простій,

з 26 по 29 квітня 2022 року - неявки з нез`ясованих причин.

Згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1

від 10 травня 2022 року № 314-ОС «Про особливий склад» прийнято

на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2, з 10 травня 2022 року (а. с. 15, т. 1).

16 березня 2023 року позивачу на його зарплатну картку двома платежами зараховано лікарняні за 2022 рік у сумі 5 399,63 грн та 2 572,64 грн

(а. с. 20-21, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Глаголи Г. П., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату заробітної плати

за березень та квітень 2023 року

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом

ДП «Харківстандартметрологія» від 14 березня 2022 року № 83

«Про встановлення простою у період дії правового режиму воєнного стану

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних

або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, а саме витягам

із табеля обліку робочого часу позивача за березень та квітень 2022 року, розрахункових листів, довідці про доходи від 08 грудня 2022 року № 596/19, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині нарахування та виплати заробітної плати

за березень та квітень 2022 року, оскільки позивачу нарахована

та виплачена заробітна плата за вказаний період у розмірі 5 628,61 грн

і 3 175,11 грн, відповідно, з урахуванням відомостей про його тимчасову непрацездатність (з 21 по 25 лютого 2022 року та з 26 лютого по 04 березня 2022 року) та введеного на підприємстві простою (з 15 по 31 березня

2022 року та з 15 по 25 квітня 2022 року).

При цьому питання законності введення на підприємстві простою

та розміру оплати за цей час судами не досліджувалося, оскільки вказане не було предметом позову.

Посилання позивача на те, що у період із 05 березня по 01 травня 2022 року він виконував свої посадові обов`язки дистанційно не підтверджені належними та допустимими доказами. Така форма роботи для позивача роботодавцем не запроваджувалася (стаття 60-2 КЗпП України). Більше того, аналіз посадової інструкції позивача виключає можливість виконання ним його посадових обов`язків дистанційно.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині

є законними та обґрунтованими, а отже, підлягають залишенню без змін.

Щодо законності наказу про призупинення дії трудових договорів, зокрема в частині, що стосується позивача

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня

2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно

від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб,

які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі у редакції, чинній

на час винесення оспорюваного наказу від 27 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно

до статей 43 44 Конституції України. У період дії воєнного стану

не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору -

це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник

за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже, роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема,

у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних

від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі

№ 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

(стаття 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено,

що наказом ДП «Харківстандартметрологія» від 27 квітня 2022 року № 95

що унеможливлює надання та виконання роботи, а також у зв`язку

Роботодавцем було повідомлено позивача про призупинення дії трудових договорів із працівниками підприємства, у тому числі з ним,

шляхом направлення відповідного повідомлення у месенджері «Telegram» (а. с. 14, т. 1). Указане не заперечується сторонами.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши,

що на підприємстві склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам безпечні умови праці, дійшов правильного висновку про відсутність підстав

для визнання протиправним і скасування наказу від 27 квітня 2022 року

№ 95 про призупинення дії трудових договорів, зокрема в частині,

що стосується позивача, оскільки такий виданий відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

ДП «Харківстандартметрологія» у зв`язку із територіальним місцем розташування неодноразово піддавалося ракетним ударам (будівля підприємства пошкоджена), що підтверджується відповідними доказами

та не спростовано позивачем.

Тому відповідні посилання ОСОБА_1 на відсутність передбачених законом умов для призупинення дії трудових договорів не заслуговують

на увагу, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами.

Із урахуванням установлених у цій справі обставин правильними є висновки судів і про відмову у задоволенні похідної вимоги позивача про стягнення

з відповідача на його користь середнього заробітку за період

із 01 по 10 травня 2022 року.

Колегія суддів уважає такі висновки судів правильними, а судові рішення

в цій частині обґрунтованими та законними. Відтак, підстав для

їх скасування немає.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку, починаючи

з 10 травня 2022 року по день звільнення з військової служби

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку

та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України

та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України

є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022

«Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України

від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 цього Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом

під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації

та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Частиною третьою статті 119 КЗпП України, у редакції, що діяла станом

на день призову позивача 10 травня 2022 року, передбачено,

що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу

за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу

за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими

на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін

до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни

у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних

на військову службу, тобто, з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним

на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня,

що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).

З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Указане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом

у постановах: від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23), від 06 вересня 2023 року у справі

№ 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року

у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23) та інших.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата -

це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі,

яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплене в статті 21 КЗпП України, відповідно

до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що з 10 травня 2022 року ОСОБА_1 прийнято на військову службу за призовом

під час мобілізації на особливий період (а. с. 15, 22, 23, т. 1). Тобто, з цієї дати позивач не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним

і відповідачем, унаслідок призову на військову службу, натомість отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення

з відповідача на його користь середнього заробітку, починаючи з 10 травня 2022 року по день його звільнення з військової служби, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що на час проходження військової служби за позивачем зберігається робоче місце та посада, а неотриманий середній заробіток за час проходження військової служби підлягає відшкодуванню державою, що здійснює військову агресію проти України відповідно до положень частини третьої статті 13 Закону України

«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»,

які й підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як дія трудового договору з позивачем була призупинена наказом підприємства від 27 квітня 2022 року № 95 з 01 травня 2022 року, який у судовому порядку не скасований.

Із цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги

про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України, у редакції, що діяла станом на день призову позивача

10 травня 2022 року.

Отже, з урахуванням вищенаведених норм права, правових позицій, обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 за наведених мотивів. У цій справі позивач не довів порушення його трудових прав.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального

та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Із цих підстав, твердження заявника касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права

до спірних правовідносин.

Судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

При цьому судові рішення є правильними по суті й законними, а тому

не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга

статті 410 ЦПК України).

У цілому доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи

(див. mutatis mutandis рішення у справі «Проніна проти України»

від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінку всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень

не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Щодо клопотання ДП «Харківстандартметрологія» про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу ДП «Харківстандартметрологія» вказало,

щокасаційне провадження у справі підлягає закриттю, оскільки підстав

для його відкриття не було, з огляду на те, що заявник піднімає питання фактів, а не права, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову

від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб,

які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі

пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено,

що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вивчивши зміст клопотання підприємства про закриття провадження

у справі, колегія суддів уважає, що підстави для закриття касаційного провадження, передбачені статтею 396 ЦПК України, відсутні, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метереології

та сертифікації» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глаголи Галини Петрівни, залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 17 січня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 17 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць