№ 303/7754/21

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 303/7754/21

провадження № 61-3898св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2021 року позовні вимоги АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 4257,73 грн та судовий збір - 2 270 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2021 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не усунені недоліки апеляційної скарги, що зазначені в ухвалі суду від 25 лютого 2022 року. Вимоги ухвали щодо необхідності сплати судового збору в розмірі 3 405 грн відповідач не виконав. Підстав для звільнення від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону «Про судовий збір» у даному випадку немає, оскільки ОСОБА_1 є відповідачем, а Закон передбачає можливість такого звільнення для позивача - фізичної особи. Отже, згідно частиною другою статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційну скаргу визнано неподаною та повернено апелянту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 квітня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнення доводів касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована, тим що апеляційним судом було ухвалено незаконне, безпідставне та необґрунтоване рішення. Зазначає, що він перебуває у складному матеріальному становищі, про що надавав апеляційному суду достатнього доказів, які підтверджують, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік, а тому він має право на звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Стаття 8 Закону України «Про судовий зібр» вказує на те, що право звільнення від сплати судового збору має сторона справи (а не тільки позивач). За статтею 136 ЦПК України суд з врахуванням майнового стану може звільнити від сплати судового збору сторону у справі (а не лише позивача). Проте, апеляційний суд незаконно вважав, що правом на звільнення від сплати судового збору можуть користуватись тільки позивачі, а оскільки він є відповідачем, тому підстав для звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду немає. Такі обмеження порушують право відповідача як сторони у справі, яка має негативний майновий стан, на апеляційне оскарження судового рішення, що закріплено у Конституції України. Це порушує принцип юридичної рівності сторін справи. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 753/14399/16-ц суд не вказував на неможливість звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідача, а навпаки, вважав за можливе звільнення відповідача від цього у зв`язку із негативним майновим станом.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк від позивача не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

ЄСПЛ вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.

Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у цивільному судочинстві.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2021 року стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 4257,73 грн та судовий збір - 2 270 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій крім, іншого, було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та додано довідку про доходи № 5283 5222 1627 1124 у вигляді пенсії за 2021 рік (а. с. 75-86).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2022 року залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 , оскільки за її подання не було сплачено судовий збір у сумі 3 405 грн. При визначенні розміру судового збору суд виходив із того, що 2 270 грн - сума, яка підлягала до сплати при поданні позовної заяви. А 150 відсотків від цієї суми - 3 405 грн.

Даною ухвалою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», оскільки цей пункт передбачає можливість звільнення від сплати судового збору якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу саме позивача фізичної особи за попередній календарний рік. Оскільки ОСОБА_1 є відповідачем у цій справі, тому немає підстав для звільнення від сплати судового збору на підставі цієї норми Закону.

На виконання ухвали апеляційного суду від 25 лютого 2022 року, відповідач ОСОБА_1 05 березня 2022 року надіслав доповнення до апеляційної скарги, отримане апеляційним судом 09 березня 2022 року, в якому продовжив наполягати на можливості звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року визнано апеляційну скаргу неподаною та повернуто заявнику. Постановляючи цю ухвалу, суд виходив із того, що вимоги ухвали суду від 25 лютого 2022 року щодо сплати судового збору в розмірі 3 405 грн відповідач не виконав. Підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону «Про судовий збір» у даному випадку немає, оскільки він є відповідачем, а Закон передбачає можливість такого звільнення позивача - фізичної особи. Станом на 04 квітня 2022 року недоліки апеляційної скарги не усунуті.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

За частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», яка є спеціальною.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № 0940/2276/18.

Як видно зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті): 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням. Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Отже, частина друга статті 136 ЦПК України як загальна норма, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізована нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при її застосуванні та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.

Аналіз пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеною, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Враховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин, з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у звільненні відповідача від сплати судового збору, враховуючи його майновий стан.

Суди наділені дискреційними повноваженнями щодо вирішення питання про розстрочення, відстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору. Вирішуючи питання щодо розстрочення, відстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору, суд має враховувати доводи та надані докази у конкретній справі та належним чином викладати мотиви, які мають бути зрозумілі та переконливі для сторони.

Верховний Суд зазначає, що мотивування суду, яке обмежене реченням про те, що належних доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору не надано, не дає можливості зрозуміти, чому докази є неналежними, не є належним викладом підстав відмови у задоволенні клопотання про зменшення судового збору.

На підтвердження свого майнового стану ОСОБА_1 надав довідку про доходи № 5283 5222 1627 1124 щодо його доходу у вигляді пенсії за 2021 рік, однак апеляційний суд не здійснив оцінку цього документа як доказу на підтвердження обґрунтованості клопотання відповідача про звільнення від сплати судового збору.

Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку тому, чи розмір судового збору, який необхідно сплатити відповідачу, є співрозмірним із його фінансовим становищем, і чи не обмежує такий розмір судового збору право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 753/14399/16-ц.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі 904/5726/19).

Апеляційний суд не позбавлений права на задоволення заяви відповідача про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги частково, шляхом зменшення, розстрочення або відстрочення його сплати.

З огляду на викладене, не є обґрунтованим повернення апеляційної скарги з тих мотивів, що клопотання про звільнення від сплати судового збору суд вже вирішив, а особа не сплатила судовий збір.

Оцінивши доводи касаційної скарги та зміст судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ухвала Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 рокуне відповідає основним засадам цивільного судочинства (пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 129 Конституції України, частинам першій, другій статті 2, пунктам 1, 8 частини третьої статті 2 ЦПК України), а тому підлягає скасуванню.

За таких обставин заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині того, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2021 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 127 357 358 ЦПК України та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

У зв`язку із зазначеним підлягає скасуванню ухвала Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року, з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направляється для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 402 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук