Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 304/1500/17-ц
провадження № 61-1470св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Ві Ес Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Таскомбанк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Перечинська міська рада Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Ві Ес Банк» (далі - ПАТ «Ві Ес Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перечинська міська рада Закарпатської області, про визнання недійсним договору іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ві Ес Банк»,та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KF 47408, згідно з яким банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 60 000 доларів США (зі змінами та доповненнями сума кредитних коштів склала 190 000 доларів США).
Цього ж дня між банком та нею було укладено іпотечний договір (із подальшим укладанням додатків до нього). Відповідно до умов цього договору вона виступила майновим поручителем на забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору. Вказувала, що передала в іпотеку майно, яке належить їй на праві власності, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,16 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 224,7 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, вказувала наступне: надаючи кредит у іноземній валюті, банк створив несправедливі умови для позичальника, що призвело до істотного дисбалансу прав і обов`язків учасників договірних відносин на шкоду споживача; порука є припиненою, оскільки банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя; предмет іпотеки, а саме земельна ділянка, є втраченою оскільки Перечинською міською радою Закарпатської області із метою недопущення накладення земельних ділянок було анульовано державний акт на земельну ділянку.
Враховуючи вищевикладене просила суд визнати недійсним і припинити дію іпотечного договору майнової поруки з додатками № KF 47408 від 27 лютого 2008 р., укладеного між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ві Ес Банк», та ОСОБА_1 , та вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2019 року у складі судді Чепурнова В. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано іпотечний договір, укладений 27 лютого 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 недійсним та припинено його дію в частині іпотеки земельної ділянки, площею 0,16 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2123255100:01:007:0022.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» задоволено частково.
Рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2019 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Враховуючи те, що сторонами оспорюваного іпотечного договору окрім банку та ОСОБА_1 є також ОСОБА_2 , апеляційний суд на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України відмовив у задоволенні позову, оскільки рішенням місцевого суду було вирішено питання щодо прав та обов`язків особи, незалученої до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення застосування судом норм процесуального права, просить судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд під час апеляційного перегляду справи послався на положення статей 26 30 33 ЦПК України 2004 року, проте вона звернулась до суду із позовом 15 грудня 2017 року. Вказує, що висновки апеляційного суду щодо необхідності залучення ОСОБА_2 до участі у справі є помилковими, оскільки залучення до справи співвідповідача або заміна неналежного відповідача здійснюється за клопотанням позивача, проте вона такого клопотання не заявляла. Також посилається на те, що законом не передбачено обов'язку позивача залучати до участі у справі особу як відповідача, яка виступила із нею спільно на одній стороні правочину, оскільки це не обов'язок позивача.
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 лютого 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ві Ес Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KF 47408, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 60 000 доларів США для завершення будівництва зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення до 26 лютого 2013 року.
В якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Електрон Банк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого остання передала в іпотеку по зобов`язаннях боржника ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором, зокрема, земельну ділянку, площею 0,16 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2123255100:01:007:0022, та об'єкт незавершеного будівництва, загальною площею 225,14 кв. м, готовність якого складає 63 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
15 квітня 2008 року між сторонами було укладено Угоду про внесення змін до іпотечного договору, за якою у зв`язку із збільшенням суми кредиту та внесенням змін до кредитного договору, пункти 1 2, 7 та 19 іпотечного договору від 27 лютого 2008 року викладено у наступній редакції: «15» квітня 2008 року між іпотекодержателем і боржником укладено додаток № 3 до кредитного договору № KF 47408 від 27 лютого 2008 року, згідно якого іпотекодержатель збільшив боржнику суму кредиту до 90 000 доларів США», а також за згодою між боржником, іпотекодавцем-майновим поручителем та іпотекодержателем предмет іпотеки за цим договором оцінили в 631 250 грн, з яких земельна ділянка - 67 021 грн.
06 вересня 2008 року сторони у зв`язку із збільшенням суми кредиту до 190 000 доларів США та внесенням змін до кредитного договору уклали Додатковий правочин до іпотечного договору, де, зокрема, зазначили, що предмет іпотеки (земельна ділянка) належить іпотекодавцю-майновому поручителю на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЗК № 039485 від 02 серпня 2007 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2007 року № 1206 ВЕК 928356, посвідченого приватним нотаріусом Маріаш М. В. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 2123255100-0107070000031.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залучено АТ «Таскомбанк» до участі у справі як правонаступника ПАТ «Ві Ес Банк».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб'єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.
Згідно частини першо статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Згідно з частини першою, четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є ,серед іншого, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи та (або) обов`зки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами оспорюваного іпотечного договору окрім банку та ОСОБА_1 є також ОСОБА_2 , який не був залучений до участі у справі.
Таким чином, встановивши, що сторонами іпотечного договору окрім банку та ОСОБА_1 є також ОСОБА_2 , апеляційний суд на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки рішенням місцевого суду було вирішено питання щодо прав та обов`язків особи, незалученої до участі у справі, тобто особи, яка є стороною оспорюваного правочину й відповідно, визнання останнього недійсним безпосередньо впливає на її права та обов`язки, що з нього випливають.
Апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції в цій справі дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що законом не передбачено обов'язку позивача залучати до участі у справі відповідачем особу, яка виступила із нею спільно на одній стороні правочину, не можуть бути прийняті судом, з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Доводи касаційної скарги про те, що під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд керувався нормами ЦПК України 2004 року, а позов було подано 15 грудня 2017 року, не можуть бути підставою для скасування судового рішення в силу положень частини другої статті 410 ЦПК України, відповідно до яких не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Крім того ЦПК України, який діє з 15 грудня 2017 року, містить аналогічні положення щодо прав та обов`язків осіб, які беруть участь у справі, що закріплені у статтях 42 48 51 ЦПК України й тотожні за змістом статтям 26 30 33 ЦПК України 2004 року.
Оскільки апеляційний суд не допустив порушень вимог законодавства, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування його рішення.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович