Постанова
Іменем України
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 305/1061/19
провадження № 61-18390св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Закарпатська обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Кожух О. А., Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., від 22 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України, Закарпатської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними притягненням до кримінальної відповідальності.
Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що 09 вересня 2013 року його було затримано начальником слідчого відділу прокуратури Закарпатської області у зв`язку розслідуванням кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою першої статті 14, частини четвертої статті 368 Кримінального кодексу України (далі -
КК України), відомості про яке внесено 04 вересня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013070000000071.
10 вересня 2013 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою
статті 27, частиною четвертої статті 369 КК України (підбурювання до дачі неправомірної вигоди службовій особі).
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року щодо нього було застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 вересня 2013 року скасовано ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року та обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 10 листопада 2013 року, при цьому визначено розмір застави.
Вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2015 року, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 листопада 2016 року, позивача виправдано за частиною четвертою статті 27, частиною четвертою статті 369 КК України за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 зазначав, що термін його перебування під слідством та судом (із 09 вересня 2013 року - момент затримання, по 21 березня 2016 року - набрання законної сили виправдувальним вироком) становить 2 роки
5 місяців 12 днів, тобто 892 дні.
Вважав, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому спричинено моральну шкоду, яка зумовлена довготривалим перебуванням у психічній та моральній напрузі, істотній зміні умов проживання, наявністю страху, негативних переживань та спогадів, а також поширенням негативної інформації про нього широкому колу осіб через засоби масової інформації. Моральну шкоду оцінює в п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за період перебування під слідством і судом.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути на його користь грошові кошті в сумі 620 386 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди за рахунок державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунку Державної казначейської служби України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рахівського районного суду, у складі судді Марусяк М. О.,
від 06 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 124 077,20 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач, незаконно перебуваючи під слідством та судом упродовж 892 днів, зазнав моральних страждань, які підлягають компенсації виходячи з мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи, що складає 124 077,20 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рахівського районного суду від 06 листопада 2019 року змінено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 372 231,60 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, додатково врахував, що позивач на час затримання був адвокатом і членом Ради адвокатів Закарпатської області, інформація про його затримання поширювалась в мережі Інтернет та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до зниження його ділової репутації та необхідності застосовування значних зусиль для її відновлення, крім того на майно ОСОБА_1 було накладено арешт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 грудня 2020 року засобами поштового зв`язку Закарпатська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник відповідача просив оскаржуване судове рішення скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 305/1061/19 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупиненодо закінчення перегляду в касаційному порядку виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня
2020 року.
У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
Закарпатська обласна прокуратура звертає увагу, що апеляційний суд, змінюючи розмір морального відшкодування, який втричі перевищує визначений законом мінімальний розмір, необґрунтовано зазначив, що затримання позивача негативно вплинуло на його ділову репутацію, оскільки з відкритих джерел вбачається, що ОСОБА_1 входить в десятку кращих адвокатів м. Рахів і Рахівського району та із 2013 року по теперішній час активно здійснює адвокатську діяльність.
Вважає, що сам по собі факт постановлення судом виправдувального вироку надає позивачу право на відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін, як таку що прийнята із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права. Вважає некоректними посилання прокурора на те, що його ділова репутація не постраждала та він входить в десятку кращих адвокатів Рахівського району, оскільки в Рахівському районі всього дев`ять адвокатів, а крім того прокурором не враховано, що на день затримання він був членом Ради адвокатів Закарпатської області, до якої після порушення кримінальної справи його не висували.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину,
від 10 вересня 2013 року ОСОБА_1 09 вересня 2013 року був затриманий начальником слідчого відділу прокуратури Закарпатської області у зв`язку з проведення досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 14, частини четвертої статті 369
КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013070000000071 від 04 вересня 2013 року.
10 вересня 2013 року органом досудового розслідування повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 27, частини четвертої статі 369 КК України (підбурювання до дачі неправомірної вигоди).
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 25 вересня 2013 року скасовано ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду
від 12 вересня 2013 року та застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 10 листопада
2013 року, при цьому визначено розмір застави.
Вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 27, частини четвертої статті 369 КК України та виправдано за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Арешт накладений на майно ОСОБА_1 на підставі ухвали слідчого судді від 11 вересня 2013 року скасовано. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у виді грошової застави - скасовано, а суму грошової застави повернуто заставодавцю.
Вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 липня
2015 року ухвалами Апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2016 року залишено без змін.
ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 892 дня.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 55 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої-другої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Таким законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону № 266/94-ВР).
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди виникає у випадку, зокрема постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується у тому числі моральна шкода.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, Законом № 266/94-ВР передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, судом є мінімальний розмір заробітної плати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» із 01 січня 2019 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 173 грн.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зауважила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі
№ 523/13432/16-ц, на яку заявник посилається як підставу для відкриття касаційного оскарження, зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходили з того, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2015 року, який набрав законної сили 21 березня 2016 року.
При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд навів відповідні мотиви для збільшення такого розміру, врахувавши, як тривалість перебування позивача під слідством та судом, так і сукупність процесуальних дій, що призвели до обмеження прав позивача, вимушених змін у його житті та завдали шкоди діловій репутації ОСОБА_1 , який на час затримання здійснював адвокатську діяльність і був членом Ради адвокатів Закарпатської області.
Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, які є обґрунтованими та такими, що зроблені з урахуванням обставин конкретної справи.
Постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить відповідні висновки щодо оцінки доказів в межах підстав та предмету позову.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16-ц, на яку посилався заявник в касаційній скарзі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, виконання постанови апеляційного суду необхідно поновити.
За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а тому відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні за участі її сторін та повідомлення про дату і час розгляду справи Офісу Генерального прокурора, про що просив заявник у касаційній скарзі.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Закарпатського апеляційного суду
від 22 жовтня 2020 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников