Постанова
Іменем України
12 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 305/1455/17
провадження № 61-21139св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 21 березня 2018 року у складі судді Ємчук В. Є. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області (далі - Рахівська ДНК), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 листопада 2015 року нотаріусом Рахівської ДНК Пріц О. І. посвідчено договір дарування земельної ділянки площею 0,1389 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2123656200:09:001:0774, за яким дарувальник ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 , як обдарована прийняла у дар вказану земельну ділянку.
19 січня 2016 року нотаріусом Рахівської ДНК посвідчено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно з яким ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_1 подарувала, а обдарована прийняла у дар указаний житловий будинок, що належав на праві власності позивачу ОСОБА_1 .
Договори дарування житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_1 вважає недійсними, оскільки як до укладення, так і під час їх укладення ОСОБА_2 ввела в оману ОСОБА_1 , пообіцявши здійснювати постійний догляд за позивачем довічно та надавати їй всіляку матеріальну допомогу за її життя. Обіцянки ОСОБА_2 були спрямовані на догляд за будинком позивача, надання їй за необхідності медичної допомоги шляхом покупки ліків та витрат на інше медичне обслуговування, а також забезпечення продуктами харчування, твердим паливом на зимовий період та обробку присадибної земельної ділянки. Жодного із взятих на себе зобов`язань відповідач не виконувала, не приділяє позивачу ніякої уваги, не надає жодної матеріальної допомоги, не відвідує її, як особу похилого віку, у зв`язку з чим за позивачем здійснює догляд на надає їй допомогу ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою Ясінянської селищної ради.
Вказує, що ОСОБА_2 обманула її, знаючи про те, що позивач є малограмотною особою похилого віку, та запевняла її про те, що вони укладуть в нотаріальній конторі договір довічного утримання, а державний нотаріус не роз`яснила позивачу які конкретно договори між нею та обдарованою ОСОБА_2 було укладено.
Таким чином, просила визнати недійсними:
- договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного в Рахівській ДНК 19 січня 2016 року, що належав на праві приватної власності ОСОБА_1 згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно,
- договір дарування земельної ділянки площею 0,1380 га, укладений 10 листопада 2015 року в Рахівській ДНК, що належала на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 жовтня 2015 року.
Короткий зміст судових рішень
РішеннямРахівського районного суду Закарпатської області від 21 березня 2018 року, залишеним без змін постановоюЗакарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 ввела її в оману, натомість у судовому засіданні встановлено, що договори дарування і житлового будинку, і земельної ділянки відповідають положенням статті 203 ЦК України, вони укладені згідно з нормами чинного законодавства дієздатними особами, на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_1 , в належній процесуальній формі, сторони під час укладення договору усвідомлювали правову природу таких договорів та настання юридичних наслідків, договори не суперечать правам та інтересам інших осіб, договір дарування земельної ділянки був підписаний позивачем, а договір дарування житлового будинку підписаний уповноваженою особою позивача без застережень. Також, позивач не довела наявності обставин, які б вказували на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що б вплинуло на її волевиявлення.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не мала на меті укладати договір дарування майна, а хотіла укласти договір довічного утримання, однак у силу похилого віку підписала договір не перечитуючи його. Відповідач обіцяла позивачу надавати матеріальну допомогу та допомогу по догляду за нею, як за особою похилого віку, однак не вчиняла вказаних дій.
Вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконне оскільки судом допущено помилки щодо зазначення імені сторони та адреси знаходження подарованого майна.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи позивача щодо вчинення правочину під впливом обману та помилки не знайшли свого підтвердження в суді.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 10 листопада 2015 року між сторонами, ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдарованою укладено договір дарування, за яким остання прийняла у дар земельну ділянку розміром 0,1389 га, що становить 1 389 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки 2123656200:09:001:0774, що розташована на АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчено державним нотаріусом Рахівської ДНК Кицка М. М. та зареєстровано в реєстрі за № 2-1433.
19 січня 2016 року між ОСОБА_1 , як дарувальником, від імені якої діяла на підставі довіреності ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , як обдарованою укладено договір дарування, за яким остання прийняла у дар житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений державним нотаріусом Рахівської ДНК Пріц О. І. та зареєстрований в реєстрі за №1-57.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не мала на меті укладати договір дарування майна, а хотіла укласти договір довічного утримання, однак у силу похилого віку підписала договір не перечитуючи його. Відповідач обіцяла позивачу надавати матеріальну допомогу та допомогу по догляду за позивачем, як за особою похилого віку, однак не вчиняла вказаних дій.
Такі твердження позивача нічим не стверджені. Наявність умислу в діях відповідача і сам факт обману не доведено.
Посилання на те, що державний нотаріус не роз`яснив їй змісту укладених та підписаних договорів, не відповідають дійсності. Договори підписано у присутності нотаріуса. Особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено. Права та обов`язки, а також наслідки укладених договорів роз`яснено.
Крім того, позивач подарувала відповідачу спочатку земельну ділянку, а потім через два місяці ще й житловий будинок, що свідчить про намір укладення саме договору дарування, а не договору довічного утримання, а також виключає факт обману.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення ОСОБА_6 того, що вона уклала спірні договори дарування під впливом помилки та мала на меті укладення договору довічного утримання, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування житлового будинку і земельної ділянки, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеними між ними оспорюваними договорами.
У касаційній скарзі позивач також посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконне оскільки судом допущено помилки щодо зазначення імені сторони та адреси знаходження подарованого майна.
Слід зазначити, що вказане не вплинуло на правильність вирішення справи по суті, а позивач не позбавлена права звернутися до суду, який на її думку допустив описки у судовому рішення, із заявою про їх виправлення у порядку статті 269 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 21 березня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
В. С. Жданова
В. О. Кузнєцов