№ 306/1434/17

Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 306/1434/17

провадження № 61-9398св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Ем Ем Сі Україна»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року, додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року в складі судді Уліганинця П. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кондора Р. Ю., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ем Ем Сі Україна» (далі - ТОВ «Ем Ем Сі Україна»), третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь вартість знищеного пожежею автомобіля у розмірі 859 000,00 грн та понесені судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору 17 січня 2017 року придбано у ТОВ «Закарпат-Авто» автомобіль марки MITSUBISHI модель Outlander, комплектації Intense, 2016 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , вартістю 859 000 грн. Цей автомобіль був зареєстрований на праві власності за позивачем та йому присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_2 . За пунктом 7.1. вищезгаданого договору гарантійний строк якості автомобіля складає 36 місяців 17 лютого 2017 року о 03-15 год внаслідок пожежі за місцем зберігання автомобіля на вул. Сонячній у с. Поляна, Свалявського району, транспортний засіб згорів і відновленню не підлягає.

Також даною пожежею було частково пошкоджено автомобіль іноземної реєстрації марки MITSUBISHI модель Pajero, який перебував у користуванні третьої особи - ОСОБА_2 . Відповідно до повідомлення продавця, автомобіль позивача пройшов передпродажну підготовку згідно стандартів та вимог виробника, про що було зроблено запис у сервісній книжці і під час продажу жодного недоліку не виявлено. Постановою про закриття кримінального провадження від 08 травня 2017 року та висновком експерта Львівського НДЕКЦ встановлено відсутність впливу третіх осіб на завдання шкоди власникові автомобіля, який згорів і те, що найбільш ймовірною причиною виникнення пожежі у автомобілі були теплові прояви електричної енергії, внаслідок аварійної роботи електромережі автомобіля. У зв`язку із цим позивач вважає, що наведені обставини підтверджують факт придбання нею товару неналежної якості, що дає їй право на відшкодування завданої шкоди. Оскільки відповідач є офіційним дистриб`ютором автомобілів марки MITSUBISHI в Україні, а тому відповідно до Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» саме ТОВ «Ем Ем Сі Україна» має нестивідповідальність за заподіяну ОСОБА_1 шкоду. Позивач просила стягнути з відповідача 859 000 грн вартості знищеного пожежею автомобіля, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року заяву представника відповідача ТОВ «Ем Ем Сі Україна» Процюка О. О. задоволено частково; стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ем Ем Сі Україна» судові витрати в розмірі 44 784,00 грн, з яких: витрати на залучення експертів та проведення експертизи - 26 784,00 грн та витрати на правничу допомогу - 18 000,00 грн.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року та додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року - без змін.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив з його безпідставності та недоведеності. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суди виходили із наявності підстав для цього та врахували, що відповідні суми є підтвердженими та обґрунтованими, а тому судом правомірно їх стягнуто з позивача, оскільки відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року, додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року, додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути на користь позивача понесені судові витрати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2019 року в справі № 367/937/17, від 26 вересня 2018 року в справі № 490/8831/15-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 275/1052/17, від 13 грудня 2019 року в справі № 904/5002/18, від 10 квітня 2019 року в справі № 360/723/16-ц (щодо вирішення спору по суті), від 20 травня 2020 року в справі № 643/3720/15-ц, від 17 червня 2020 року в справі № 504/2755/16-ц (щодо розподілу судових витрат).

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У липні 2021 року представник ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна» - Процюк О. О. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на необґрунтованість її доводів та законність оскаржуваних судових рішень. Просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно договору № 0036 від 17 січня 2017 року позивачем придбано у ТОВ «Закарпат-Авто» автомобіль марки MITSUBISHI модель Outlander, 2016 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 859 000 грн.

За даними Акту про пожежу від 17 лютого 2017 року, складеного комісією Свалявського РВ УДСНС України в Закарпатській області, автомобіль згорів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судами установлено, що обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказувала, що пожежа сталася внаслідок виробничого дефекту автомобіля.

На підтвердження цих обставин позивач посилалася на:

- постанову слідчого СВ Свалявського відділення поліції Мукачівського відділу поліції ГУНП у Закарпатській області від 08 травня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12017070150000090 від 17 лютого 2017 року (зареєстрованого за фактом згоряння автомобіля позивача), у якій вказано відсутність впливу третіх осіб на завдання шкоди автомобілю позивача;

- висновок експерта від 31 березня 2017 року № 3/279 Львівського НДЕКЦ МВС України експертизи нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів, де вказано, що в одному з наданих зразків грунту виявлено сліди залишкового нафтопродукту (бітуму);

- висновок по дослідженню пожежі № 15/15/17.02.2017 від 07 березня 2017 року (складений начальником дослідно-випробувальної лабораторії аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління ДСНС у Закарпатській області), в якому вказано, що горіння ймовірніше виникло в моторному відсіку автомобіля внаслідок теплових проявів електроенергії, що могло призвести до короткого замикання;

- висновок експерта від 26 квітня 2017 року № 2/46Е Львівського НДЕКЦ МВС України пожежно-технічної експертизи, з якого видно, що осередок пожежі автомобіля знаходився в моторному відсіку в районі розташування акумуляторної батареї, а найімовірнішою причиною пожежі є прояви електричної енергії.

За пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У статті 15 ЦК України вказано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, для відшкодування шкоди необхідним є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано не взяв до уваги надані позивачем докази, оскільки такі не встановлюють і не підтверджують як наявність дефекту купленого нею товару (недоліку автомобіля), так і факту того, що причинами виникнення пожежі (загоряння автомобіля) стали саме недоліки електромережі автомобіля (проводки ланцюга «акумуляторна батарея-стартер-регулятор»).

Постанова про закриття кримінального провадження свідчить про те, що не було виявлено злочину, пов`язаного із заподіянням шкоди майну позивача внаслідок згоряння її автомобіля, однак вона не підтверджує факту наявності виробничого дефекту в автомобілі, а також, що пожежа стала наслідком такого дефекту.

У висновку експерта від 31 березня 2017 року № 3/279 зазначено лише те, що в одному із чотирьох зразків ґрунту виявлено сліди залишкового нафтопродукту (бітуму), однак жодним чином не вказано про причини виникнення пожежі, в тому числі тих, що стосуються дефекту товару (автомобіля), а пожежне сміття взагалі не досліджувалось.

Висновок по дослідженню пожежі № 15/15/17.02.2017 від 07 березня 2017 року підтверджує лише ймовірне місце виникнення пожежі та ймовірну причину її виникнення, без аналізу питання чи був це виробничий дефект автомобіля, і чи саме цей дефект призвів до пожежі.

Висновок експерта № 2/46Е від 26 квітня 2017 року також не містить категоричні та однозначні судження, не визначає наявність чи відсутність виробничого дефекту в автомобілі позивача та можливого причинно-наслідкового зв`язку між його дефектом і знищенням (загорянням) автомобіля. Разом із цим відповідачем на даний висновок надана рецензія від 04 серпня 2017 року, складена рецензентом спеціалістом у галузі судової, пожежно-технічної експертизи ОСОБА_4 (ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива»), в якій вказано, що пожежно-технічні дослідження, за результатами яких складено висновок, проведені неповно та необ`єктивно, без додержання існуючих методів дослідження та вимог посадової Інструкції, що є порушенням принципів, відповідно до повноти та об`єктивності дослідження, визначених у статті 3 Закону України «Про судову експертизу», внаслідок чого були зроблені необґрунтовані висновки.

Ухвалою суду першої інстанції від 24 жовтня 2017 року у справі призначено судову комплексну пожежно-технічну, автотехнічну, транспортно-трасологічну та металознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського НДІСЕ. За наслідками її проведення складено висновок судової транспортно-трасологічної експертизи та автотехнічної експертизи від 26 грудня 2018 року № 21935/17-52/29806/18-52 (далі - висновок КНДІСЕ-1) та висновок за результатами проведення комплексної судової пожежно-технічної електротехнічної та автотехнічної експертизи від 25 лютого 2019 року № 21934/17-46/3891-3893/19/46 (далі - висновок КНДІСЕ-2).

Судами встановлено за наслідками аналізу цих висновків, що вони є різними з тих самих питань.

У висновку КНДІСЕ-1 вказано, що в ході проведення дослідження електромережі автомобіля не виявлено її механічних пошкоджень; дефектів виготовлення заводом-виробником, які б могли сприяти, чи призвели до виникнення пожежі на автомобілі немає; на автомобілі встановлена система електрозахисту, обсяг якої наведено у дослідженні, однак встановити чи спрацювало улаштування електрозахисту при аварійному режимі електроустановки в межах даного дослідження неможливо, з причин повного знищення всіх систем електрозахисту під час пожежі. Експертом вказано, що по залишках електричних дротів та фрагментам систем, механічних пошкоджень не виявлено, в тому числі і слідів короткого замикання; аналізуючи обладнання генератора та його електричну систему зазначено, що система має захист, який не дасть можливості виникнення короткого замикання у разі будь-якої несправності в генераторі, а у разі виникнення короткого замикання у дроті живлення між акумуляторною батареєю та генератором першими, спрацюють запобіжники, які встановлені між акумулятором та генератором і «перегорить» мінусовий дріт генератора (з технічної точки зору).

У висновку КНДІСЕ-2 вказано, що причина виникнення пожежі в автомобілі пов`язана з наявним конструктивним недоліком щодо прийнятого конструктивного рішення із забезпеченням електропостачання споживачів електроенергії системи електрообладнання досліджуваного автомобіля застосованого заводом-виробником, який мав місце у його генераторі (недолік, який був допущений при виробництві даного автомобіля, полягав у встановленні на нього під час збирання комплектуючих неналежної якості, або таких, що вийшли з ладу під час експлуатації автомобіля і відсутності систем, що могли блокувати розвиток такого аварійного процесу). Пожежа у цьому автомобілі перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з вказаним недоліком. Безпосередньо причиною виникнення пожежі у даному автомобілі послужило займання ізоляції силового плюсового проводу, по якому подавалась напруга від генератора до бортової електромережі автомобіля у встановленому осередку пожежі, а саме, у місці виникнення початкового горіння у автомобілі, який знаходиться у лівій частині моторного відсіку, у місці, де плюсовий провід, по якому подавався струм від генератора до бортової електромережі автомобіля, був приєднаний до плюсового виводу акумуляторної батареї, а саме, на поверхні ізоляції зазначеного проводу, безпосередньо у місці поблизу закріплення окінцювальної клеми. Причиною нагріву вказаного місця послужив наявний контакт, що мав порівняно більші значення перехідного опору протіканню електричного струму або окінцюванні силового проводу, що з`єднував згадану клему з плюсовим виводом акумуляторної батареї. Подавання струму на момент протікання згаданого процесу виникло внаслідок виробничого дефекту заводу-виробника, відбувалось від акумуляторної батареї до одної або декількох фазних обмоток генератора, встановленого на автомобілі (у зворотному напрямку) при непрацюючому двигуні внутрішнього згоряння, встановленому на цьому автомобілі, випрямляючого блоку у вказаному генераторі .

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, надав належну оцінку висновку КНДІСЕ-2 і правильно не взяв його до уваги, оскільки судження, які наведені в ньому є суперечливими відносно дослідницької частини та наявні обґрунтовані сумніви в його правильності та достовірності.

Зокрема, підпункт 2.11 пункт 2 «Рекомендована науково-технічна література та довідкова література, інші інформаційні джерела» цього висновку містить посилання на сайт у мережі Інтернет, а саме, www.zinref.ru/avtomobili/Mitsubishi/000_Mitsubishi_Outlander_X_eugeot_4007_Citroen%20C-Сrosser_(2007)_remont_bez_problem/ з посиланням на згадану модель у дослідницькій частині висновку. З даного інтернет- ресурсу видно, що експертами при складенні висновку було вибрано опис конструкції автомобіля (керівництво з ремонту) марки Mitsubishi, модель Outlander XL 2007 року випуску. Однак, згідно ухвали про призначення експертизи та матеріалів справи автомобіль, що мав бути предметом експертного дослідження іншої моделі (марка - Mitsubishi, модель - Outlander, комплектації Intense, 2016 року випуску. Тобто, при проведенні дослідження і складенні висновку КНДІСЕ-2 було використано опис конструкції автомобіля, який є відмінним від пошкодженого пожежею автомобіля позивача, дані моделі мають різні конструктивні особливості і не можуть порівнюватися, як ідентичні при дослідженні і наданні висновків. Разом із цим, експертами, які складали висновок ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) не ставилось питання про витребування технічної документації щодо моделі пошкодженого автомобіля.

Також судами встановлено, що на сторінках 17, 18, 29, 32 висновку вказано, що місце виникнення пожежі «у лівій частині», в той же час на сторінках 22, 26, 27, 30 вказано, що «у правій частині», тобто наявні суперечності щодо осередку пожежі. На сторінках 22, 24 висновку експерти зазначають, що вироблення генератором струму знаходиться у залежності від ввімкненого двигуна автомобіля. На сторінці 25 висновку вказано про можливість самозаймання ізоляції електрообладнання автомобіля при досягненні високої температури у 340 градусів за Цельсієм. Однак надалі експерти приходять до висновку, що причиною самозаймання став генератор при непрацюючому тривалий час двигуні автомобіля. Тобто, висновок про займання електрообладнання у генераторі при непрацюючому двигуні внутрішнього згорання суперечить дослідницькій частині висновку. У цьому висновку також вказано лише про ймовірне припущення щодо того в чому полягав «недолік» генератора автомобіля: у встановленні на нього під час збирання комплектуючих неналежної якості, або таких, що вийшли з ладу під час експлуатації автомобіля і відсутності систем, що могли блокувати розвиток такого аварійного процесу. Однак, у ньому не зазначено, які саме комплектуючі неналежної якості було встановлено в автомобілі, в чому полягала їх неналежна якість.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції правильно вважали, що висновок КНДІСЕ-2 ґрунтується на припущеннях експертів, які зроблені ними на підставі використання інформації щодо конструкції автомобіля іншої моделі та року випуску, відмінного за комплектацією від пошкодженого пожежею автомобіля, без належного аналізу дійсних обставин справ та предмету дослідження, і такий висновок не є належним, допустимим та достовірним доказом.

У консультативному висновку спеціаліста № 90/17 від 08 вересня 2017 року у галузі судової, пожежно-технічної експертизи ОСОБА_4 (ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» за результатами огляду автомобіля та ознайомлення з документами, наданими позивачем для підтвердження своїх позицій вказано, що твердження позивача про виникнення пожежі внаслідок дефекту автомобіля нічим не підтверджується, зроблені на підставі припущень. Пожежа автомобіля могла виникнути внаслідок інших факторів: порушення правил експлуатації автомобіля; дорожньо-транспортної пригоди; внесення стороннього джерела запалювання.

У листі ТОВ «Закарпат-Авто» (дилера) від 17 червня 2017 року № 108065, зазначено, що автомобіль позивача проходив передпродажну підготовку в ТОВ «Закарпат-Авто» відповідно до вимог та стандартів заводу-виробника, під час проведення якої автомобіль пройшов технічний огляд до передачі його власнику (позивачу), про що зроблено відповідні відмітки у сервісній книжці автомобіля. Під час передачі позивачу автомобіля жодних недоліків у транспортному засобі виявлено не було, у позивача були відсутні будь-які претензії до якості товару, придбаного згідно договору.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку та правомірно відмовили у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку із їх недоведеністю.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 1 ЦПК України).

За пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумнів щодо їх правильності.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд (частина третя статті 103 ЦПК України).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом апеляційної інстанції з метою усунення будь-яких сумнівів щодо причин виникнення пожежі (знищення внаслідок згоряння) автомобіля, роз`яснено учасникам справи право на призначення у справі повторної експертизи, однак сторони відмовились від її проведення.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З врахуванням вище встановлених обставин справи, аналізу наявних і досліджених у справі доказів у їх сукупності і взаємозв`язку, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів, що позивачем не доведено достатніми доказами протиправність дій (поведінки) відповідача у вигляді наявного виробничого дефекту автомобіля та причинно-наслідковий зв`язок між дефектом автомобіля та виникненням пожежі в автомобілі (його знищенням).

Тому суди дійшли правильних висновків по суті спору щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Щодо оскарження рішень судів в частині розподілу судових витрат.

У частинах першій та другій статті 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

За частинами першою, четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

Судами встановлено та не спростовано позивачем, що витрати понесені відповідачем на залучення експертів та проведення експертизи в сумі 26 784 грн є підтвердженими та обґрунтованими, а тому суди правомірно їх стягнули з позивача, оскільки останній відмовлено у задоволенні заявлених нею позовних вимог повністю.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн, то така сума повністю підтверджується матеріалами справи, а саме, договором від 08 грудня 2017 року про надання правової допомоги; актом наданих послуг від 18 грудня 2019 року до договору про надання правової допомоги; переліком та вартістю послуг наданих за договором; випискою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо сплати відповідачем вартості послуг з правничої допомоги на загальну суму 36 000,00 грн. Верховний Суд погоджується із висновками судів, які врахували тривалість розгляду справи (понад два роки), кількість судових засідань (в яких брали участь адвокати відповідача та надавали правничу допомогу), складність справи та вважали за можливе стягнути на користь відповідача саме 18 000,00 грн в якості витрат останнього, що відповідає критеріям співмірності та розумності.

Щодо відхилення доводів касаційної скарги

Аргументи скарги ОСОБА_1 про неврахування судами висновків при розгляді справ у подібних спірних правовідносинах, які були викладені у постановах Верховного Суду: 03 квітня 2019 року в справі № 367/937/17, від 26 вересня 2018 року в справі № 490/8831/15-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 275/1052/17, від 13 грудня 2019 року в справі № 904/5002/18, від 10 квітня 2019 року в справі № 360/723/16-ц (щодо вирішення спору по суті), від 20 травня 2020 року в справі № 643/3720/15-ц, від 17 червня 2020 року в справі № 504/2755/16-ц (щодо розподілу судових витрат) є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, не є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 367/937/17 Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду, що позивачем було порушено умови пунктів 3.7, 3.8 гарантійної угоди № 006315 від 13 серпня 2011 року унаслідок чого гарантійні зобов`язання втратили чинність та є недійсними в силу вимог пункту 5.1.7 вказаної угоди та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити заміну придбаного позивачем автомобіля.

У справі № 490/8831/15-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі позивач пред`явив позов до ПАТ «Українська залізниця) про стягнення вартості проїзду та відшкодування моральної шкоди.

У справі № 275/1052/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі позивач звернувся до суду із позовом до ТОВ «Житомиргаз Збут» про стягнення майнової та моральної шкоди у зв`язку із протиправними діями працівників відповідача при обліку та нарахуванні боргу за спожитий газ.

У справі № 904/5002/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (надалі - ПАТ «Українська залізниця»), звернулося до суду з позовом до ТОВ «Дніпрозалізничпостачання» про зобов`язання здійснити заміну товару (рейок) згідно договору поставки № ЦЗВ-05-04817-01 від 20 листопада 2017 року та стягнення штрафу у зв`язку із постачанням товару неналежної якості.

У справі № 360/723/16-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі позивач пред`явив позовні вимоги до ПАТ «Київобленерго» про визнання дій з відключення позивача як споживача послуг з електропостачання та відмову в наданні послуг з електропостачання незаконними; зобов`язання відновити електропостачання та відшкодування моральної шкоди.

У справі № 643/3720/15-ц Верховний Суд зазначив, що враховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які позивач понесла і які очікує понести

у зв`язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат,

про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання позивачем заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків для подання заяви

про ухвалення додаткової постанови, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи. Натомість, у справі, яка переглядається, представником відповідача згідно статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі та ухвалення рішення 20 грудня 2019 заявлено про понесені ним при розгляді цієї справи витрати (10 грудня 2019 року) та протягом п`яти днів (24 грудня 2019 року) надіслано підтверджувальні докази до суду.

У справі № 504/2755/16-ц Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду, що у суді першої інстанції та в апеляційному суді не були документально підтверджені витрати на правничу допомогу, в тому числі під час апеляційного розгляду справи заявником не вказувалось на орієнтовний розмір таких витрат, не надавався розрахунок понесених витрат, а під час розгляду справи апеляційним судом не зроблено заяву про надання відповідних доказів після ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Натомість, у справі, яка переглядається, представником відповідача вчинені відповідні дії згідно статті 141 ЦПК України, що також підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмети позовів та встановлені фактичні обставини на підставі наданих доказів.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених постановах суду касаційної інстанції.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Отже, аргументи позивача, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року, додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук