№ 307/1242/21

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року

місто Київ

справа № 307/1242/21

провадження № 61-12923ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Тячівська міська рада Закарпатської області, Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, державний реєстратор речових прав Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуник В. М., Приватне підприємство «Закарпатгеопроект»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Готри Т. Ю., Мацунича М. В., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квітні 2021 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Тячівської міської ради Закарпатської області (далі - Тячівська міська рада), Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, державного реєстратора речових прав Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуника В. М. (далі - державний реєстратор), Приватного підприємства «Закарпатгеопроект»

(далі - ПП «Закарпатгеопроект»), у якому просили:

- визнати протиправними дії ПП «Закарпатгеопроект» щодо визначення конфігурації земельної ділянки в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 , які вчинені всупереч висновку комісії Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів, розвитку міста та села, екології, охорони навколишнього природного середовища від 04 травня 2017 року та рішенню Тячівської міської ради від 10 травня 2017 року № 1560 про його затвердження;

- скасувати рішення Тячівської міської ради від 31 жовтня 2017 року № 2000 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 »;

- скасувати в реєстрі речових прав відомості про право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124410100:11:003:0060, та реєстрацію цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі;

- зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути істотні порушення будівельних норм і правил, забезпечити позивачам як землекористувачам суміжної земельної ділянки якнайменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо), а саме: перебудувати схил даху належної відповідачам літньої кухні, добудови до житлового будинку у бік двору відповідачів; прибрати існуючу на використовуваній позивачами земельній ділянці водостічну (дренажну) систему водовідведення атмосферних опадів із літньої кухні відповідачів; замурувати вентиляційний отвір у зовнішній стіні літньої кухні відповідачів, направлений у двір позивачів; перенести відкриту господарську будівлю для утримання худоби на відстань 4 м від суміжної ділянки.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що рішенням Тячівської міської ради від 09 грудня 2016 року № 1667 їм надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, площею 0, 15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 . Суміжна земельна ділянка такою ж площею на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивачі зазначали, що у 1986 році ОСОБА_3 та ОСОБА_4 побудували житловий будинок, а згодом і літню кухню та господарські будівлі на лінії розмежування їхніх земельних ділянок (на межі), а в подальшому під стіни своїх будівель проклали дренажну трубу (канаву) для стоку води, яка знаходиться на території двору позивачів. Також згідно з проєктами забудови земельних ділянок позаду будинку відповідачів, зі сторони позивачів як суміжних землекористувачів, повинна бути відстань 1 м від найбільш виступаючої частини будівлі до межі сусідньої ділянки.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважали, що у такий спосіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вирішили обмежити їх у праві на користування та приватизацію частини земельної ділянки, переданої їм під забудову, оскільки вони спочатку збудували свої будівлі на межі, замість відступу в один метр углиб свого двору, а потім вимагають від позивачів відступити від їх будівлі зайвий метр за рахунок ділянки позивачів.

Звертали увагу й на те, що відповідачам передано земельну ділянку у власність за технічною документацією із землеустрою, основою якої є акт погодження меж земельної ділянки від 2014 року, в якому немає підпису позивачів як суміжних землекористувачів.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_3 та Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 21 жовтня 2021 року Тячівський районний суд Закарпатської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд визнав протиправними дії ПП «Закарпатгеопроект» щодо визначення конфігурації земельної ділянки в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1 , вчиненими всупереч висновку комісії Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів, розвитку міста та села, екології, охорони навколишнього природного середовища від 04 травня 2017 року та рішенню Тячівської міської ради від 10 травня 2017 року № 1560 про затвердження цього висновку.

Скасував рішення Тячівської міської ради від 31 жовтня 2017 року № 2000 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 ».

Скасував відомості Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2124410100:11:003:0060, площею 0, 15 га, надану у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Скасував відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 2124410100:11:003:0060, площею 0, 15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що оспорювані дії ПП «Закарпатгеопроект» є протиправними, оскільки не враховано рішення Тячівської міської ради від 10 травня 2017 року № 1560, яким затверджено висновок комісії цієї ж ради від 04 травня 2017 року. Відтак суд першої інстанції вважав, що існують також підстави для задоволення похідних вимог про скасування рішення Тячівської міської ради від 31 жовтня 2017 року № 2000 та скасування у відповідних реєстрах відомостей про реєстрацію спірної земельної ділянки та речових прав на неї.

Водночас суд першої інстанції дійшов переконання про відмову в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути істотні порушення будівельних норм та правил, оскільки межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не визначені, тому неможливо встановити, чи порушують відповідачі як суміжні землекористувачі будь-які права позивачів.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 31 жовтня 2022 року Закарпатський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та щодо стягнення судових витрат скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні вимог позову про визнання протиправними дій, скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування в реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію земельної ділянки та її реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Здійснив розподіл судових витрат.

Апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в частині висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В частині позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути істотні порушення будівельних норм та правил, у задоволенні якої суд першої інстанції відмовив, апеляційна скарга ОСОБА_3 доводів не містила, тому на підставі статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції не переглядав оскаржуване рішення в частині зазначеної вимоги.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовував судове рішення тим, що дії ПП «Закарпатгеопроект» були правомірними, оскільки під час складення на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) враховано правовстановлюючі документи замовників на житловий будинок, відповідне рішення Тячівської міської ради, перелік обмежень щодо використання земельної ділянки, графічні матеріали, збірний кадастровий план, кадастровий план земельної ділянки, каталог координат та внутрішніх кутів повороту, відомість обчислення площі земельної ділянки, акт приймання-передання межових знаків на зберігання за підписами, у тому числі інженера-землевпорядника та представника міської ради, акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами, у тому числі за підписом голови Тячівської міської ради та представника міської ради.

Відповідно апеляційний суд не встановив підстав для задоволення похідних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування в реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію земельної ділянки та її реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що на час звернення до суду з позовом правило частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачало як спосіб захисту скасування відомостей (записів державного реєстратора), а лише його рішень. Тож відомості про речові права, внесені до державного реєстру, не підлягають скасуванню та/або вилученню за чинним законодавством.

Також апеляційний суд виснував, що державний реєстратор не є належним відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позову, пред`явленого до нього.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16 грудня 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направили до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2021 року змінити в частині вирішення вимог позову до державного реєстратора, у іншій частині рішення суду першої інстанції просять залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявники, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення визначили те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц

(провадження № 14-122цс18), за змістом яких право землекористування, що виникло на підставі рішень уповноваженого органу, які не були скасовані, зберігається за суб`єктом цього права до переоформлення згідно з чинним на час спірних правовідносин законодавством;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18

(провадження № 12-57гс19), відповідно до яких право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц

(провадження № 61-1796 св17), згідно з якими суди при розгляді справи зобов`язані враховувати прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції) підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у лютому 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу позивачів залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд врахував, що апеляційний суд не переглядав рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути істотні порушення будівельних норм та правил. Відтак Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог позову про визнання протиправними дій, скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування в реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію земельної ділянки та її реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

Також Верховний Суд врахував, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, пред`явленого до державного реєстратора, заявники погодилися з таким висновком суду, тому в частині зазначеного висновку Верховний Суд не переглядає оскаржувану постанову.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з проєктом забудови земельної ділянки індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 від 27 травня 1980 року, забудовниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відступ від вулиці до фронтальної стіни їх житлового буднику має складати 5 м, від межі сусідньої ділянки до бокової стіни будинку 1 м, зазначена прямокутна конфігурація земельної ділянки розміром 20, 5 х 35 м, що складає визначену у будівельному паспорті площу 700 кв. м.

Рішенням від 27 березня 1986 року № 78 Виконком Тячівської міської Ради народних депутатів погодив наказ адміністрації радгоспу ім. Леніна від 26 березня 1986 року № 24/в про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_2 .

Згідно з проєктом забудови земельної ділянки індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_2 від 10 червня 1986 року, забудовниками якого є позивачі, відступ від вулиці до фронтальної стіни їх житлового буднику має складати 4 м, від межі сусідньої земельної ділянки до бокової стіни будинку 1 м, зазначена прямокутна конфігурація земельної ділянки розміром 20 х 35 м, що складає визначену у будівельному паспорті площу 700 кв. м.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20 листопада 2017 року є власниками житлового будинку АДРЕСА_2 .

Також згідно з актом погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 2014 року ОСОБА_1 не погодила ОСОБА_3 та ОСОБА_4 межі землеволодіння у АДРЕСА_1 .

Рішенням Тячівської міської ради від 09 грудня 2016 року № 1667 надано дозвіл ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0, 15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .

У висновку комісії Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів, розвитку міста та села, екології, охорони навколишнього природного середовища від 04 травня 2017 року, затвердженому рішенням Тячівської міської ради від 10 травня 2017 року № 1560, зазначено, що комісія розглядала на місцевості звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо ненадання погодження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 меж земельної ділянки в АДРЕСА_1 , площею 0, 15 га. Ця комісія встановила, що згідно з будівельним паспортом від 23 травня 1980 року ширина земельної ділянки ОСОБА_3 становить 20, 5 м. Будівля їхньої літньої кухні побудована на межі земельних ділянок, уздовж якої на відстані 50 см від стінки кухні прокладено дренажну трубу (канаву) для стоку дощової води, яка знаходиться на земельній ділянці двору ОСОБА_1 . Також зазначено, що комісія врахувала попередні висновки комісії міської ради від 20 травня та 18 серпня 2014 року, акти перевірки, рішення судів і пропонує встановити межі (ширини) земельних ділянок між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відповідно до розмірів, наявних у будівельних паспортах, що подані на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а межі, встановлені комісією, вважати такими, що відповідають дійсності. Водночас комісія запропонувала сторонам узгодити між собою спірну межу і подати погоджені проєкти на затвердження чергової сесії міської ради.

Рішенням Тячівської міської ради від 31 жовтня 2017 року № 2000 затверджено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (кадастровий номер 2124410100:11:003:0060), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Надано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельну ділянку, розташовану у межах населеного пункту с. Тячівка, площею 0, 15 га, за рахунок земель житлової та громадської забудови запасу Тячівської об`єднаної територіальної громади для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

14 грудня 2017 року за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0, 15 га, кадастровий номер 2124410100:11:003:0060, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до матеріалів польових геодезичних робіт і плану земельної ділянки, складених Тячівським міськрайонним виробничим відділом ДП «Центр ДЗК» у 2018 році за результатами кадастрової зйомки, виявлено накладку 0, 0018 га між земельними ділянками сторін у справі.

У висновку судового експерта від 10 вересня 2018 року № 160 зазначено, що фактична забудова ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , не відповідає проєкту забудови цієї ділянки, виготовленому на підставі відповідного рішення виконкому Тячівської міської ради, та вимогам ДБН 360-92* в частині розташування житлового будинку та господарських будівель від межі сусідньої земельної ділянки, що належать ОСОБА_7 (відступ менше 1 м). Фактична забудова ОСОБА_3 , ОСОБА_4 земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , не відповідає проєкту забудови цієї ділянки та вимогам ДБН 360-92* в частині розташування житлових будинків та господарських будівель від межі сусідньої земельної ділянки на відстані 1 м (фактично від 0, 53 до 0, 13 м), не забезпечено запобігання стіканню атмосферних опадів із покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. У наведених випадках для усунення порушень експерт запропонував забезпечити влаштування необхідних інженерно-технічних заходів (установка жолобів, водостічних труб та снігоутримувачів), що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок; змінити нахил даху у бік свого двору; здійснити реконструкцію будинку та господарських споруд до нормативної відстані від межі суміжної земельної ділянки, яка повинна становити 1 м.

Право, застосоване судом

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до положень частини першої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

У статті 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що будинковолодіння ОСОБА_3 розташоване на межі суміжної земельної ділянки, хоча повинна бути відстань 1 м від найбільш виступаючої частини будівлі до межі сусідньої ділянки, дренажна канава прокладена відповідачами на території двору позивачів, що обмежує їх у праві на користування та приватизацію частини земельної ділянки, переданої їм під забудову. Позивачі наголошували на тому, що в акті погодження меж земельної ділянки відповідачів немає їхнього підпису як суміжних землекористувачів. Вважали, що висновок комісії Тячівської міської ради від 04 травня 2017 року підтверджує обґрунтованість їхніх позовних вимог.

Оцінивши подані учасниками справи докази за правилами статті 89 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що висновок комісії Тячівської міської ради від 04 травня 2017 року містить лише пропозицію щодо встановлення межі (ширини) земельних ділянок між ділянкою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ділянкою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відповідно до розмірів, зазначених у будівельних паспортах, та пропозицію узгодити між суміжними землекористувачами спірну межу й подати погоджені проєкти на затвердження сесії міської ради. Висновків зобов`язального характеру комісія Тячівської міської ради не зробила.

Також апеляційний суд правильно врахував, що будівництво відповідачами житлового будинку та господарських споруд на належній їм земельній ділянці здійснювалося з 1980 року. Зазначене будинковолодіння не визнано самочинним будівництвом, рішення про його знесення, перебудову чи переобладнання матеріали справи не містять. Це свідчить про те, що між власниками будинковолодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 склався певний порядок користування земельними ділянками, розміщеними під будинковолодіннями, який в подальшому був врахований під час оформлення на ім`я відповідачів правовстановлюючих документів на їхню ділянку. З огляду на існування збудованих капітальних будівель та споруд Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про неможливість привести межі (ширини) земельних ділянок сторін у стан відповідно до розмірів, наявних у будівельних паспортах, виданих ще у 1980 та 1986 роках.

Доводи позивачів про те, що вони не погодили спірну межу земельних ділянок, що унеможливлювало затвердження і передання відповідачам у власність земельної ділянки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок.

Зазначені висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18), відповідно до яких погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не приводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передання земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Лише непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Верховний Суд керується тим, що відсутність підпису суміжних землекористувачів в акті узгодження меж за умови, що межі земельних ділянок сторін не накладаються, не свідчить про порушення прав позивачів.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку твердженням позивачів про те, що земельна ділянка відповідачів накладається на їхню земельну ділянку й площа накладення становить 0, 0018 га, що, на переконання позивачів, підтверджується матеріалами польових геодезичних робіт і планом земельної ділянки, складеними Тячівським міськрайонним виробничим відділом ДП «Центр ДЗК» у 2018 році за результатами кадастрової зйомки. Апеляційний суд правильно зазначив, що результати кадастрової зйомки не є експертним дослідженням чи висновком експерта. Висновок судового експерта від 10 вересня 2018 року № 160 не містить обставин і висновків щодо накладення земельних ділянок сторін у справі. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не скористалися наданим їм процесуальним законом правом на звернення до суду із клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи для визначення межі між будинковолодіннями та не довели факту накладення земельних ділянок.

За висновком судового експерта від 10 вересня 2018 року № 160 невідповідність фактичної забудови дозвільним документам та ДБН встановлено не лише стосовно відповідачів, а й стосовно позивачів. Тобто порушення вимог земельного законодавства допустили як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 . Отже, сторонам у справі потрібно усунути технічні помилки, допущені під час визначення меж суміжних земельних ділянок, яке проводилося у різний час. Встановлення (відновлення) меж земельних ділянок може бути здійснено за згодою сторін як за фактичним використанням, так і за межами, які сторони погодять між собою. Оскільки сторони у справі не досягли згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок, тому відповідачі звернулися з клопотанням про виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З огляду на обставини справи, що переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що дії ПП «Закарпатгеопроект» були правомірними, оскільки під час складення на ім`я відповідачів технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) враховано правовстановлюючі документи замовників на житловий будинок та земельну ділянку, відповідне рішення міської ради, перелік обмежень щодо використання земельної ділянки, графічні матеріали, збірний кадастровий план, кадастровий план земельної ділянки, каталог координат та внутрішніх кутів повороту, відомість обчислення площі земельної ділянки, акт приймання-передання межових знаків на зберігання за підписами, у тому числі інженера-землевпорядника і представника міської ради, акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами, підписаний, зокрема, головою Тячівської міської ради та представником міської ради. Тож підстав для задоволення позову про визнання протиправними дій ПП «Закарпатгеопроект» немає.

Відповідно суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні похідних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено зазначену технічну документацію, скасування в реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію земельної ділянки та її реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неповністю дослідив обставини, які мають значення для вирішення справи, не підтвердилися.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18), від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) та у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц

(провадження № 61-1796св17).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18) за позовом про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельні ділянки сформульовано висновки, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не зазначає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», визнаються державою.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18) виснувала, що оскільки законодавство, чинне на час надання у користування відповідачу земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішень органу виконавчої влади від 1957 та 1959 років. Прийнятими у подальшому ЗК України (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акта), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, зазначені нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК України 1970 року, так і ЗК України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав. Відповідач набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1957-1959 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з його користування не вилучалася, права користування нею в установленому законом порядку відповідач не позбавлений. Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за відповідачем до його належного переоформлення.

У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) за позовом про визнання недійсним рішення селищної ради, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право ухвалити рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом, що відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. У цій справі селищна рада, ухвалюючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою позивача, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою.

Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц (провадження № 61-1796св17) за позовом про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування кадастрового номера земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку наголосив, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна. За обставинами справи, що переглядалася Верховним Судом, рішенням виконавчого комітету сільської ради від 2001 року виділено спадкодавцю земельну частку (пай) та на підставі цього рішення видано сертифікат на право на земельну частку (пай) і до цього сертифіката внесено зміни про передачу права на земельну частку (пай) позивачу на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину. Отримавши відповідне рішення уповноваженого органу державної влади, спадкодавець мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення відповідного земельного паю (одержання державного акта на право власності на землю). Таке ж право очікування перейшло і до позивача в порядку спадкування. Верховний Суд зробив висновок про те, що позивач мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельний пай, оскільки ним дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме розпорядженням органу виконавчої влади від 2016 року надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачу як спадкоємцю земельної частки (паю) та на виконання цього розпорядження розроблено відповідну технічну документацію. Та обставина, що на етапі внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру Управління Держгеокадастру прийняло рішення про відмову у внесенні цих відомостей у зв`язку з перетином ділянки позивача з іншою ділянкою, належною відповідачу з 2005 року, свідчить про порушення права позивача на земельний пай, обмеження його у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки таке право є складовою частиною майна.

В оцінці доводів касаційної скарги щодо незастосування судом апеляційної інстанції наведених висновків Верховний Суд врахував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок про те, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за потреби - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Наведені заявниками у касаційній скарзі висновки сформульовані Верховним Судом у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається, оскільки у цій справі спір не стосується припинення права постійного користування земельною ділянкою, а також набуття права на земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості), у випадку, якщо правомірне очікування позивача щодо земельної ділянки виникло раніше, аніж інша особа набула прав на спірну ділянку.

Спір у справі, що переглядається, виник між суміжними землекористувачами щодо меж земельних ділянок для обслуговування сусідніх будинковолодінь, тому зазначеніпостанови Верховного Суду ухвалені у спорах за неподібних фактичних обставин, мають відмінні підстави позовів, та правовідносини у цих справах урегульовані іншими нормами права, тому такі приклади не є релевантними, а висновки, викладені в них, не підлягають врахуванню у справі, що переглядається.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди з ними, трактування норм матеріального права на свою користь та необхідності здійснення переоцінки досліджених судом апеляційної інстанції доказів та фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим учасниками справи доказам та зробив обґрунтовані висновки про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування в реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію земельної ділянки та її реєстрацію в Державному земельному кадастрі за недоведеністю цих вимог.

Верховний Суд також врахував, що у справі, яка переглядається, позивачі просили суд зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути істотні порушення будівельних норм і правил, забезпечити позивачам як землекористувачам сусідньої земельної ділянки якнайменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо), а саме: перебудувати схил даху належної відповідачам літньої кухні, добудови до житлового будинку у бік двору відповідачів; прибрати існуючу на використовуваній позивачами земельній ділянці водостічну (дренажну) систему водовідведення атмосферних опадів із літньої кухні відповідачів; замурувати вентиляційний отвір у зовнішній стіні літньої кухні відповідачів, направлений у двір позивачів; перенести відкриту господарську будівлю для утримання худоби на відстань 4 м від суміжної межі.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначеної позовної вимоги з тих підстав, що межі земельних ділянок позивачів та відповідачів не визначені і, відповідно, неможливо встановити, чи порушують відповідачі як суміжні землекористувачі будь-які права позивачів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в наведеній частині в апеляційному порядку не оскаржували. Отже, судове рішення, яким встановлено недоведеність позивачами порушення їхніх прав та, відповідно, відсутність підстав для зобов`язання відповідачів усунути порушення будівельних норм і правил, набрало законної сили.

Також Верховний Суд не переглядав постанову апеляційного суду в частині висновків про відмову в задоволенні позову, пред`явленого до державного реєстратора, оскільки заявники погодилися з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявників спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржуване судове рішення не суперечить наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Тячівської міської ради Закарпатської області, Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, Приватного підприємства «Закарпатгеопроект» про визнання протиправними дій, скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування в реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію земельної ділянки та її реєстрацію в Державному земельному кадастрі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак