Постанова
Іменем України
25 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 307/2175/15-ц
провадження № 61-4517св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Новоселицька сільська рада Тячівського району Закарпатської області, правонаступником якої є Нересницька сільська рада Тячівського району Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 2021 року у складі судді Бобрушко В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, правонаступником якої є Нересницька сільська рада Тячівського району Закарпатської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації об`єкта нерухомого майна, скасування рішення сільської ради та встановлення меж суміжних земельних ділянок,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Новоселицької сільської радиТячівського району Закарпатської області, правонаступником якої є Нересницька сільська рада Тячівського району Закарпатської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації об`єкта нерухомого майна, скасування рішення сільської ради та встановлення меж суміжних земельних ділянок.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якої є
ОСОБА_2 , посилалася на те, що рішенням колгоспу ім. 50-річчя Жовтня від
07 квітня 1977 року їй та ОСОБА_4 було надано земельну ділянку площею 0,07 га, що розташована на АДРЕСА_1 під індивідуальне будівництво житлового будинку. Рішенням колгоспу ім. 50-річчя Жовтня від 02 квітня 1976 року відповідачу ОСОБА_3 було надано земельну ділянку площею 0,07 га, що розташована на АДРЕСА_1 (у подальшому змінено на АДРЕСА_2 під індивідуальне будівництво житлового будинку.
06 травня 2015 року ОСОБА_3 оформив право власності на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_2 (раніше -
АДРЕСА_1 площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку.
На думку позивача, свідоцтво, яким встановлено право власності відповідача на земельну ділянку, видано з порушенням вимог земельного законодавства, порушує її законні права та інтереси, що є підставою для визнання його недійсним, а відповідна державна реєстрація свідоцтва підлягає скасуванню.
Так, згідно з планом співставлення земельних ділянок фактичного користування із державним актом, виготовленим ПП «Закарпаттягеопроект» у 2015 році, вбачається, що ОСОБА_3 отримав свідоцтво на право власності із порушенням існуючих меж земельних ділянок, що призвело до захоплення частини земельної ділянки, яка належить їй, площею 0,0052 га. Згідно з планом фактичного займання вказаних земельних ділянок ширина її ділянки від АДРЕСА_2 складає 16,08 кв. м, а ширина ділянки відповідача від
АДРЕСА_2 складає 16,54 кв. м. У зв`язку із зазначеним, позивач звернулася із заявою про проведення експертного дослідження щодо порушення меж земельних ділянок АДРЕСА_2 та
АДРЕСА_1 до судового експерта Корчинського Б. М., який є фахівцем із правом проведення відповідних експертиз. Висновком експерта від 03 липня 2015 року № 105 встановлено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3 , за площею та конфігурацією не відповідає ділянці
з кадастровим номером 2124485300:02:001:0047, за яким зареєстровано свідоцтво про право власності на земельну ділянку. Вказана земельна ділянка, яка надана у приватну власність ОСОБА_3 , накладається на її земельну ділянку, а саме: від АДРЕСА_2 - на 1,28 м, зі сторони фасаду житлового будинку - на 1,68 м. Загальна площа накладення складає
0,0052 га. Однією з причин такого накладення став акт про відновлення межових знаків між земельними ділянками від 27 листопада 2014 року, складений комісією Новоселицької сільської ради, який було затверджено відповідним рішенням ради від 29 січня 2015 року № 967, що також є предметом оскарження у цій справі. Відповідно до цього акта відновлено старі межові знаки між земельними ділянками її та відповідача у вигляді металевих стовпців, які згідно з висновками, викладеними в акті, були встановлені (закопані) більше 35 років тому. Однак комісія не провела відповідних дій для відновлення межових знаків, як вимагає наказ Держкомзему України від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 «Про затвердження інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» зі змінами, внесеними згідно з наказом Держкомзему України № 542
від 19 липня 2010 року та наказом Держкомзему від 25 лютого 2011 року
№ 117. Позивач не була присутня при виконанні цих дій, участі у складанні акта погодження меж не брала та його не підписувала, не надавала відповідну на те згоду. Такий формальний та некоректний підхід органу місцевого самоврядування с. Новоселиця до вирішення земельного спору між сторонами призвів до порушення її прав, а тому рішення Новоселицької сільської ради від 29 січня 2015 року № 967 про затвердження акта підлягає скасуванню. Встановлення (відновлення) межових знаків між спірними земельними ділянками має відбутися з урахуванням накладення на ділянку позивача, а саме: від АДРЕСА_2 - на 1,28 м, зі сторони фасаду житлового будинку - на 1,68 м.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , просила суд:
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2015 року № НОМЕР_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 2124485300:02:001:0047, площею 0,12 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 630974821244, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 2124485300:02:001:0047, площею 0,12 га, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_3 ;
- скасувати рішення Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 29 січня 2015 року № 967 про затвердження акта та визнати встановлені межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) з урахуванням накладення на ділянку позивача, а саме: від АДРЕСА_2 - на 1,28 м, зі сторони фасаду житлового будинку - на 1,68 м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення законних прав та інтересів, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності в неї правовстановлюючих документів на земельну ділянку на АДРЕСА_3 , які б підтверджували площу земельної ділянки -
0,1135 га, її розміри та конфігурацію, що перебуває у її власності чи користуванні, а висновок експертного дослідження від 03 липня 2015 року № 105, яким встановлено, що земельна ділянка, яка надана у приватну власність ОСОБА_3 , накладається на земельну ділянку, яка є у фактичному користуванні позивача, площа накладення становить - 0,0052 га, на думку суду, не відповідає вимогам статей 102 106 ЦПК України, а тому є неналежним та недостовірним доказом, оскільки експерту для дослідження було надано лише план забудови земельної ділянки ОСОБА_1 , експертний висновок не містить фактичних вихідних даних, з яких виходив експерт, встановлюючи фактичні площі та розміри земельних ділянок, а також у висновку експерта не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У липні 2022 року справу № 307/2175/15-ц передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень
зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/16-ц щодо застосування положень статей 159 160 ЗК України, висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 360/2066/17 щодо застосування положень статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», статей 79-1 107 ЗК України, висновкам Верховного Суду щодо застосування статті 103 ЦПК України, викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 359/6355/16-ц, від 16 вересня 2020 року
у справі № 328/3137/17, від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20,
від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20.
Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування з вирішення земельного спору, оскільки ОСОБА_1 не була присутня при складанні акта від 27 листопада 2014 року, не підписувала його та не була повідомлена про вказані дії.
Крім того, судами повно та всебічно не досліджено матеріали, що мають значення для справи, не враховано висновок експертного дослідження
від 03 липня 2015 року. При цьому у випадку встановлення судом недостовірності даних, викладених у висновку, суд повинен був призначити експертизу у справі.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно з будівельним паспортом, дозволом на право виконання будівельних робіт, актом відведення земельної ділянки
від 08 грудня 1977 року, свідоцтвом садиби в сільських населених пунктах УРСР ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі рішення колгоспу ім. 50-річчя Жовтня від 07 квітня 1977 року виділено з присадибного фонду колгоспу земельну ділянку площею 0,07 га на АДРЕСА_4 , для будівництва житлового будинку та посадки фруктових дерев (а. с. 20, т. 1, а. с. 172-178, т. 2).
Відповідно до будівельного паспорту земельної ділянки № НОМЕР_2 від 1976 року, свідоцтва садиби в сільських населених пунктах УРСР ОСОБА_3 та
ОСОБА_5 на підставі рішення колгоспу ім. 50-річчя Жовтня від 11 квітня 1976 року виділено з присадибного фонду колгоспу земельну ділянку площею 0,07 га на АДРЕСА_4 , для будівництва житлового будинку та посадки фруктових дерев (а. с. 172-177,
т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2015 року № НОМЕР_4 та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 травня 2015 року № 37192981 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер - 2124485300:02:001:0047, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на АДРЕСА_2 (а. с. 17, 18, т. 1).
Згідно з актом «Про встановлення (відновлення) межових знаків між земельними ділянками в АДРЕСА_4 » від 27 листопада 2014 року, складеним комісією Новоселицької сільської ради, вирішено встановити (відновити) старі межові знаки між земельними ділянками громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , тобто: від АДРЕСА_4 - металевий стовпець в огорожі біля будинку та до металічного стовпчика біля хліва і вздовж по металевій огорожі, яка є в день виїзду комісії, запропоновано дійти згоди добросусідства і встановити спільні межові знаки (а. с. 16, т. 1).
Рішенням двадцять восьмої сесії VI скликання Новоселицької сільської ради від 29 січня 2015 року затверджено акт від 27 листопада 2014 року «Про встановлення (відновлення) межових знаків між земельними ділянками на АДРЕСА_4 , громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_5 » (а. с. 15,
т. 1).
Актом встановлення та погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласниками та землекористувачами від 11 лютого 2015 року стверджується, що проведено погодження встановлених у натурі меж землеволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 19, т. 1).
У листі Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 21 січня 2015 року № 04/Д-767 зазначено, що Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо дотримання вимог земельного законодавства ОСОБА_5 , мешканкою АДРЕСА_4 ) та порушень межових знаків. Під час розгляду звернення встановлено, що ОСОБА_5 використовує земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_4 . Вказана земельна ділянка забудована і розташована в межах населеного пункту Новоселиця, забудовниками якої згідно з будівельним паспортом земельної ділянки № НОМЕР_2 , розробленим у 1976 році, є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Правовстановлюючі документи на вищевказану земельну ділянку перебувають у стадії виготовлення. Комісією з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, охорони навколишнього середовища та розвитку села Новоселицької сільської ради розглянуто заяву ОСОБА_5 та вирішено земельний спір, за результатами якого складено акт
від 27 листопада 2014 року встановлення (відновлення) межових знаків між земельними ділянками на АДРЕСА_4 , відповідно до якого встановлено (відновлено) старі межові знаки між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а також ОСОБА_1 , їм запропоновано в порядку статей 103 106 Земельного кодексу України дійти згоди у добросусідстві та встановити спільні межові знаки (а. с. 170, т. 1).
Листом Новоселицької сільської ради від 21 квітня 2017 року № 09-03 зазначено, що комісія в складі сільського голови Орябко В. В., землевпорядника, заступника голови земельної комісії зобов`язали
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поставити металеву огорожу на місце. У присутності ОСОБА_3 та комісії вони встановили металеву огорожу на місце, але приєднати її до спільного межового знаку неможливо, так як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цей стовпець (межовий знак) залили в бетон до своєї огорожі
(а. с. 171, т. 1).
Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для виправлення технічної помилки у відомостях державного земельного кадастру ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 2124485300:02:001:0047, складеного ФОП ОСОБА_6 у 2017 році, стверджується, що встановлено межі вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплено їх межовими знаками (а. с. 178-195, т. 1).
У висновку експертного дослідження від 03 липня 2015 року № 105, проведеного судовим експертом Корчинським Б. М., зазначено, що фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_2 на день проведення дослідження становить 0,1130 га. Земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_5 , за площею та конфігурацією не відповідає земельній ділянці з кадастровим номером 2124485300:026001:0047. Фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_1 на день проведення дослідження становить - 0,1135 га. Земельна ділянка на АДРЕСА_2 , яка надана у приватну власність ОСОБА_5 , накладається на земельну ділянку на АДРЕСА_5 , яка є у фактичному користуванні ОСОБА_1 ,
а саме: від АДРЕСА_5 - на 1,28 м, зі сторони фасаду житлового
будинку - на 1,68 м, площа накладення становить 0,0052 га (а. с. 6-10, т. 1).
У плані фактичного знімання земельних ділянок, складеного ПП «Закарпатгеопроект» у 2015 році, зазначено фактичне місце розташування земельних ділянок на АДРЕСА_3 та
АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до таблиці координат, довжин ліній, дирекційних та внутрішніх кутів. Зазначено, що площа земельної ділянки ОСОБА_1 повинна складати 0,1135 га, а площа суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 - 0,1130 га (а. с. 11, т. 1).
У плані співставлення земельних ділянок у АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зазначено, що фактична площа земельної ділянки ОСОБА_3 становить 0,1130 га, площа захвату ОСОБА_3 із земель ОСОБА_1 становить 0,0052 га (а. с. 12, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним та скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації об`єкта нерухомого майна, скасування рішення сільської ради та встановлення меж суміжних земельних ділянок, ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , в обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідач отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку із порушенням існуючих меж земельних ділянок, внаслідок чого захоплено частину належної позивачу земельної ділянки площею 0,0052 га.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що становить принцип змагальності.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на сторони процесу.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
На підтвердження порушених прав та законних інтересів як власника земельної ділянки ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , подала до суду висновок експертного дослідження від 03 липня 2015 року № 105, відповідно до якого земельна ділянка на АДРЕСА_2 , яка надана у приватну власність ОСОБА_5 , накладається на земельну ділянку на АДРЕСА_5 , яка є у фактичному користуванні ОСОБА_1 ,
а саме: від АДРЕСА_5 - на 1,28 м, зі сторони фасаду житлового
будинку - на 1,68 м, площа накладення становить 0,0052 га.
Разом із тим, як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, експерт вищевказаних висновків дійшов, посилаючись на обміри, які проводилися ПП «Закарпатгеопроект», дослідження яких проводилося методом візуального огляду, при цьому експертний висновок не містить фактичних вихідних даних, з яких виходив експерт, встановлюючи фактичні площі та розміри земельних ділянок АДРЕСА_2 та
АДРЕСА_3 ; експертом не зазначено, які існуючі межові знаки бралися за основу при встановленні фактичних розмірів та конфігурацій земельних ділянок, від яких межових знаків чи точок проводилися вимірювання довжини та ширини земельних ділянок; висновок не містить відомостей про те, з яких фактичних вихідних даних виходив експерт, встановлюючи факт невідповідності земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні відповідача за площею та конфігурацією земельній ділянці з кадастровим номером № 2124485300:02:001:0047 та у чому саме і у якій частині така невідповідність полягає; висновок експерта не містить відомостей про те, на підставі чого експертом встановлений факт накладення земельної ділянки № НОМЕР_1 на земельну ділянку № НОМЕР_3 (28), а саме: від АДРЕСА_5 - на 1,28 м, зі сторони фасаду житлового будинку -
на 1,68 м; експертом не вказано у висновку, яким чином повинна проходити межа між земельними ділянками сторін.
Із вказаного висновку вбачається, що експерту для дослідження було надано лише план забудови земельної ділянки ОСОБА_1 , згідно з яким їй було надано земельну ділянку під забудову площею 0,07 га, в той час, як при дослідженні експертом встановлено, що фактична площа її земельної ділянки становить 0,1135 га. Проте ОСОБА_1 до позовної заяви та протягом розгляду справи не надала жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку на АДРЕСА_3 , які б підтверджували площу земельної ділянки - 0,1135 га, її розміри та конфігурацію, що перебуває у її власності чи користуванні.
Судами встановлено, що межі між земельними ділянками відповідача
ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_1 були встановлені (відновлені) на підставі акта комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, охорони навколишнього середовища та розвитку села Новоселицької сільської ради від 27 листопада 2014 року, відповідно до якого встановлено (відновлено) старі межові знаки між земельними ділянками громадян
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , тобто: від АДРЕСА_5 - металевий стовпець в огорожі біля будинку та до металічного стовпчика біля хліва і вздовж по металевій огорожі, яка є на день виїзду комісії, на місце. Комісією також встановлено, що вказані тверді межові знаки встановлені при початку будівництва житлових будинків близько 35 років тому.
Згідно з планом забудови земельної ділянки, що міститься в матеріалах будівельного паспорта на забудову житлового будинку ОСОБА_3 та
ОСОБА_5 , передбачена відстань від житлового будинку ОСОБА_3 до межі суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 - 1 метр, тобто межа між земельними ділянками повинна проходити на відстані 1 метр від будинку та надвірних споруд ОСОБА_3 . Фактично існуючі тверді межові знаки знаходяться на відстанях, менших ніж передбачено будівельним паспортом. Приватизація земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3 відбулася по межі з суміжним землекористувачем ОСОБА_1 , яка проходить відповідно до існуючих межових знаків, чим спростовано посилання позивача про порушення відповідачем межових знаків та неправильність акта
від 27 листопада 2014 року.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновку експертного дослідження від 03 липня 2015 року та зазначає, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, що імперативно встановлено положеннями статті 110 ЦПК України.
Крім того, частиною шостою статті 106 ЦПК України визначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Разом із тим, у висновку експертного дослідження від 03 липня
2015 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Відповідно до вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Ураховуючи те, що висновок експерта не є належним і допустимим доказом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем своїх вимог.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 18 грудня 2019 року у справі
№ 522/1029/18.
Доводи касаційної скарги, спрямовані на оскарження рішення органу місцевого самоврядування з вирішення земельного спору, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не була присутня при складанні акта від 27 листопада 2014 року, не підписувала його та не була повідомлена про вказані дії, не беруться до уваги, оскільки при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж із користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки ухилився від погодження меж чи не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки
у власність. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Крім того, акт про встановлення (відновлення) межових знаків між земельними ділянками за своїм змістом не є правовстановлюючим документом, який тягне за собою наслідки у вигляді виникнення, існування чи припинення прав та обов`язків, як позивача, так і суміжних із нею землекористувачів щодо належних їм на праві власності земельних ділянок.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 10 листопада 2021 року у справі № 360/2066/17, від 26 червня 2019 року у справі № 359/6355/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 328/3137/17,
від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20, за їх безпідставністю, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 360/2066/17 предметом правового дослідження було рішення державного кадастрового реєстратора про відмову позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
У вказаній справі Верховний Суд зробив висновок про те, що позивач не позбавлений можливості внести відповідні відомості щодо належної йому земельної ділянки до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру у разі виправлення технічної помилки та приведення документації із землеустрою у відповідність до чинного законодавства, та погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем порушення відповідачем його права власності на землю.
Постановами Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі
№ 359/6355/16-ц, від 19 січня 2022 року № 707/1921/20 (за позовними вимогами прокурора в інтересах держави щодо земельних ділянок лісового та водного фондів) за результатами скасування судових рішень справи направлено на новий розгляд до суду першої (апеляційної) інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.
Крім того, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 лютого
2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня
2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко