Постанова
Іменем України
22 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 307/3709/18
провадження № 51-1973 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_9,
суддів ОСОБА_10, ОСОБА_11,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_12,
прокурора ОСОБА_13,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_14,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_14 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 вересня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018070180000320 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 жовтня 2018 року приблизно о 06:40, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 Чеської Республіки, рухаючись по вул. Грушевського в с. Нересниця в напрямку с. Вільхівці Тячівського району Закарпатської області, порушив вимоги пунктів 2.3 «б», 2.9 «а», 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, виїхав на зустрічну смугу руху та ліве узбіччя, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці пригоди.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_15, захисника ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 вересня 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_14 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що судами допущено неповноту та однобічність судового розгляду, а вину ОСОБА_1 не доведено у встановленому законом порядку. Наголошує, що судами не з`ясовано суті змісту пунктів ПДР України, порушення яких інкриміновано ОСОБА_1 , та наявність причинно-наслідкового зв`язку між його діями та наслідками у виді смерті потерпілого, а також не враховано відсутність технічної можливості у ОСОБА_1 уникнути наїзду на пішохода. Зазначає, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилось те, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проводився за допомогою приладу «Драгер Алкотест 6810», результати якого не могли бути визнані допустимим доказом, оскільки зазначений прилад не є спеціальним технічним приладом, дозволеним до застосування МОЗ України та Держспоживстандартом, а його калібровка була проведена з порушенням встановленого для цього шестимісячного строку. Також вважає, що довідки лікарів Тячівської районної лікарні № 1 та Тячівського ІТТ не можуть слугувати доказом наявності у ОСОБА_1 стану алкогольного сп`яніння, оскільки ці лікарі не є спеціалістами, а до матеріалів справи не долучено відповідних документів про можливість проведення ними освідування на стан алкогольного сп`яніння. Крім того, зауважує, що судами безпідставно проігноровано висновок судово-токсикологічної експертизи № 1839 від 26 жовтня 2018 року, відповідно до якого в крові ОСОБА_1 не виявлено спирти та їх ізомери. Таким чином стверджує, що судами безпідставно враховано як обставину, що обтяжує покарання засудженому, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. У свою чергу апеляційний суд формально та стисло виклав доводи апеляційної скарги сторони захисту, повністю їх не перевірив, вичерпної відповіді на них не надав, та взагалі не провів аналізу і оцінки доказів, на які посилався захисник.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_14 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_13 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду.
Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник зазначає про неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам справи, відсутність доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій.
Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин доводи касаційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань самого засудженого ОСОБА_1 , який частково визнав свою винуватість, вказав, що більше не буде вчиняти злочини, при цьому заперечив щодо перебування його у стані алкогольного сп`яніння, та повідомив, що не пам`ятає всіх обставин справи, оскільки отримав травму голови.
Також висновки суду ґрунтуються на підставі показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які повідомили, що по прибуттю на місце дорожньо-транспортної пригоди побачили на дорозі труп чоловіка, та автомобіль «Opel», який врізався у бетонний паркан, в середині якого перебував водій ОСОБА_1 без свідомості.
До того ж судом враховано показання потерпілої ОСОБА_6 , яка зазначила, що очевидцем дорожньо-транспортної пригоди не була, жодних претензій до обвинуваченого не має, оскільки завдану шкоду їй відшкодовано, просила ОСОБА_1 суворо не карати та не позбавляти волі.
Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину відомості, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 14 жовтня 2018 року, протоколі огляду трупа від 14 жовтня 2018 року, протоколі огляду місця події від 16 жовтня 2018 року, протоколі огляду транспортного засобу від 15 листопада 2018 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 15 листопада 2018 року за участю ОСОБА_1 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у роздруківці тестування на стан алкогольного сп`яніння «Драгер Алкотест 6810» від 14 жовтня 2018 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 виявлено 0,49 проміле алкоголю, довідках від 14 жовтня 2018 року лікарів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно до яких у ОСОБА_1 виявлено закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забійну рану лівого ліктьового суглобу та ознаки алкогольного сп`яніння, у висновку судово-медичної експертизи трупа № 155 від 08 листопада 2018 року, висновках інженерно-транспортної експертизи № 10/300 від 15 листопада 2018 року та № 10/302 від 21 листопада 2018 року, висновку транспортно-трасологічної експертизи № 10/301 від 15 листопада 2018 року.
При цьому зі змісту вироку вбачається, що відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 10/302 від 21 листопада 2018 року водій автомобіля «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 Чеської Республіки ОСОБА_1 у даній дорожній обстановці повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 2.3 «б», 12.1 та 12.4 ПДР України. Невідповідність вимог пунктів 2.3 «б», 12.1 ПДР України з технічної точки зору у своїй сукупності є причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди, а технічна можливість у ОСОБА_1 уникнути наїзду залежала від виконання ним вимог цих пунктів.
Зазначений висновок експерта визнано судом належним та допустимим доказом, покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 , та у колегії суддів не викликає сумнівів щодо достовірності висновків про механізм та причини виникнення дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що судами не з`ясовано суті змісту пунктів ПДР України, порушення яких інкриміновано ОСОБА_1 , та наявність причинно-наслідкового зв`язку між його діями та наслідками у виді смерті потерпілого, а також не враховано відсутність технічної можливості у ОСОБА_1 уникнути наїзду на пішохода.
Тобто висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону та визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Отже, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.
В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим місцевий суд спростував твердження засудженого про те, що він не перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки вони спростовуються його ж показаннями про те, що через травму голови він не пам`ятає обставин, які передували дорожньо-транспортній пригоді, а також відомостями, що містяться роздруківці тестування на стан алкогольного сп`яніння «Драгер Алкотест 6810» та довідках лікарів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння.
Також місцевий суд не взяв до уваги висновок судово-токсикологічної експертизи № 1839 від 26 жовтня 2018 року, оскільки огляд ОСОБА_1 було проведено через 10 годин після настання дорожньо-транспортної пригоди.
У свою чергу апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням ОСОБА_1 , а також надав оцінку показанням свідків та сукупності письмових доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи захисника про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства в ході збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Отже, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до здобутих доказів та фактичних обставин справи немає підстав сумніватись у тому, що ОСОБА_1 , порушуючи правила дорожнього руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 .
Апеляційний суд спростував доводи апеляційної скарги захисника щодо неповноти та однобічності судового розгляду, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд дослідив всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для розгляду кримінального провадження та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
З урахуванням встановлених фактичних обставин місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
З такою кваліфікацією погодився й суд апеляційної інстанції.
А тому апеляційний суд в ухвалі констатував, що доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями останнього та настанням наслідків у виді смерті потерпілого, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
З такими висновками погоджується і колегія суддів. Таким чином за встановлених та викладених в оскаржуваних судових рішеннях фактичних обставин відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій дії ОСОБА_1 кваліфіковано неправильно.
Крім того, твердження захисника про те, що в якості обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_1 , судами необґрунтовано вказано вчинення дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп`яніння, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, у вироку місцевим судом наведено належне обґрунтування висновків щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яке включає як оцінку кожного доказу окремо, так і всієї сукупності доказів.
Зокрема, судом першої інстанції враховано те, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав частково та заперечував факт керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Однак за результатом судового розгляду місцевий суд дійшов висновку, що винуватість підтверджується сукупністю досліджених і оцінених доказів у справі.
Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази, місцевий суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору взаємозв`язку й достатності для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення засудженим ОСОБА_1 інкримінованого злочину в стані алкогольного сп`яніння, та обґрунтовано визнав цю обставину обтяжуючою у відповідності з вимогами ст. 67 КК України.
Вказаним вище доказам судом першої інстанції було надано належну оцінку у відповідності до вимог ст. 94 КПК України. Порушень вимог статей 95 96 КПК України при розгляді цього провадження, не вбачається.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» та Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС України від 09 листопада 2015 року, прийняті відповідно до ст. 266 КУпАП, Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».
Тобто, зазначені нормативно-правові акти не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.
При цьому висновок суду першої інстанції про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння поза розумним сумнівом підтверджується роздруківкою тестування на стан алкогольного сп`яніння «Драгер Алкотест 6810» від 14 жовтня 2018 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 виявлено 0,49 проміле алкоголю, довідками від 14 жовтня 2018 року лікарів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно до яких у ОСОБА_1 виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а також протоколу огляду місця події від 16 жовтня 2018 року з фототаблицями до нього, відповідно до якого в салоні автомобіля «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 Чеської Республіки на передньому пасажирському сидінні виявлено відкриту пляшку з-під пива.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які спростували твердження засудженого про те, що він не перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки він сам пояснював про те, що не пам`ятає обставин події через травму голови, а тому це не виключає можливості вживання ним спиртних напоїв у день вчинення кримінального правопорушення, та не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин з огляду на наявні інші письмові докази.
Також місцевий суд, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано визнав неналежним доказом висновок судово-токсикологічної експертизи № 1839 від 26 жовтня 2018 року, оскільки огляд осіб на стан алкогольного здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення, тоді як зі змісту вказаного висновку вбачається, що забір крові у ОСОБА_1 проведено 14 жовтня 2018 року о 17:10, тобто більше ніж через десять годин з моменту дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином колегія суддів не вбачає підстав для виключення з мотивувальної частини вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду посилання на вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує йому покарання.
Крім того, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_1 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
Тобто, враховуючи встановлені обставини справи, призначене ОСОБА_1 покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_14 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 вересня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11