Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 307/510/19
провадження № 61 -16376св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. 0., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тарасівська сільська рада Тячівського району Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Анталою Іваном Васильовичем, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 травня 2019 року у складі судді Чопик В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух 0. А., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні дорогою.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1 , який належить їй та її чоловікові ОСОБА_4 на праві приватної власності в рівних частках. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є їхніми сусідами. Вони встановили паркан вздовж АДРЕСА_1 , біля свого дворогосподарства та зайняли частину дороги комунальної власності на АДРЕСА_1 , чим унеможливили доступ до будинку позивача, заблокувавши вільний проїзд транспорту.
За результатами перевірки ДАБІ встановлено, що у відповідачів немає документів на виконання ними будівельних робіт у дворогосподарстві АДРЕСА_2 . Встановленою відповідачами огорожею зайнято частину земельної ділянки із земель загального користування на АДРЕСА_1 , чим унеможливлено вільний проїзд до їхнього будинку.
Тарасівська сільська рада склала акт та прийняла рішення про зобов`язання відповідачів самовільно демонтувати встановлений паркан на частині АДРЕСА_1 , яка проходить до житлових будинків АДРЕСА_5
Крім того, державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель здійснена позапланова перевірка та за її результатами відповідачі притягнені до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття дороги загального користування на АДРЕСА_1, зобов`язано їх звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки.
Відповідачі відмовляються у добровільному порядку усунути перешкоду - самовільно встановлений ними паркан, заперечують факт самовільного зайняття дороги загального користування і постійно стверджують, що ця частина земельної ділянки є їхньою власністю.
Позивач просив усунути перешкоди у користуванні вулицею Центральною - «дорогою внутрігосподарського призначення», довжиною 15 м, шириною 1, 30 м, площею 0,0019 га, шляхом демонтування збудованої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 огорожі, якою перекрита дорога та заборонити відповідачам не чинити ОСОБА_1 перешкоди у проїзді вказаною дорогою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 травня 2019 року позов задоволено. Зобов`язано усунути перешкоди у користуванні вулицею Центральною - «дорогою внутрігосподарського призначення», довжиною 15 м, шириною 1,30 м, площею 0,0019 га, шляхом демонтування збудованої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 огорожі, якою перекрита дорога та заборонити відповідачам не чинити ОСОБА_1 перешкоди у проїзді вказаною дорогою. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що самовільно встановивши паркан, відповідачі захопили частину громадської дороги, чим чинять перешкоди позивачу у під`їзді автотранспорту до її будинковолодіння. Дорога до будинку позивача шириною 2,40 м не відповідає вимогам ДАБ-2018 року, і перешкоджає їй у вільному під`їзді до її будинку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Тячівського районного суду від 28 травня 2019 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином дослідив докази, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Твердження відповідачів про те, що огорожу збудовано відповідно до існуючих меж є безпідставним, оскільки жодних правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідачі не надали. Натомість з викопіювання генерального плану с. Тарасівка встановлено наявність під`їзної дороги (дороги загального користування) до будинку АДРЕСА_1 (а. с. 82).
Апеляційний суд відхилив посилання відповідачів, що рішення є незрозумілим та його неможливо виконати. Та обставина, що суд у своєму рішенні вжив застаріле поняття «дорога внутрігосподарського призначення» (яке вживалося у статті 5 ЗК України від 1990 року) замість дорога загального користування, не є перешкодою для виконання рішення суду. В рішенні чітко вказано про необхідність демонтування збудованої відповідачами огорожі довжиною 15 м, шириною 1,3 м, що становить площу 0,0019 га на конкретній земельній ділянці АДРЕСА_2 , якою перекрита (частково) під`їзна дорога на АДРЕСА_1 Зазначені параметри і розміри самовільно загородженої частини комунальної АДРЕСА_1 с. АДРЕСА_1 визначено землевпорядником ОСОБА_5.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідачів про існування під`їзної дороги до будинку позивача шириною 2,40 м є необгрунтованими, оскільки згідно з ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці і дороги населених пунктів» мінімальна ширина смуг руху категорії проїзд у всіх населених пунктах становить мінімум 2,75 м. Отже, заняття відповідачами частини дороги загального користування є незаконним та створює перешкоди позивачу.
Короткий зміст касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі адвоката Антали І. В. звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року, в якій просили скасувати судові рішення попередніх інстанцій та відмовити в позові.
Рух справи у суді касаційної інстанції
12 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Анталою І. В., на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року.
24 вересня 2019 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довела факт самовільного зайняття відповідачами частини дороги комунальної власності.
Позивач не надала докази, що вона є власником земельної ділянки, чи землекористувачем. Позивач має довести наявність дороги з відповідними лінійними параметрами в межах населеного пункту відповідно до статей 1, 5, 16, 18 Закону України «Про автомобільні дороги».
Предметом вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки може бути конкретно визначена земельна ділянка, інакше неможливе реальне виконання рішення суду.
Є незрозумілим, в якому місці відповідачі мають демонтувати збудовану ними огорожу, довжиною 15 м, шириню. 1,30 м, площею 0,0019 га, якою перекрита дорога, якщо довжина паркану становить 30 м.
ОСОБА_2 збудував огорожу в існуючих межах. До того моменту, поки не було огорожі, сім`я ОСОБА_6 у разі необхідності проїзду до свого будинку користувалася частиною двора ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після смерті бабусі, якій земельна ділянка була передана у власність біля будинку, однак вона не оформила державний акт.
Позивач не надала докази про порушення її прав.
Відповідач ОСОБА_3 не має відношення до домогосподарства, оскільки вона вийшла заміж за внука власника ОСОБА_7 .
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 14 квітня 2011 року позивач та її чоловік ОСОБА_4 є власниками по 1/2 частці домоволодіння, яке розташоване у АДРЕСА_1 .
Суміжними землекористувачами за адресою АДРЕСА_2 є відповідачі у справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3
28 серпня 2018 року комісією Тарасівської сільської ради складено акт, яким запропоновано ОСОБА_2 терміново демонтувати самовільно встановлений капітальний забор з частини комунальної вулиці Центральна, яка проходить до житлових будинків АДРЕСА_3 (а. с. 20).
Рішенням Тарасівської сільської ради від 19 вересня 2018 року затверджено цей акт та зобов`язано ОСОБА_2 терміново демонтувати самовільно встановлений капітальний забор з частини комунальної вулиці Центральна, яка проходить до житлових будинків АДРЕСА_3 (а. с. 21 зворот).
За заявою ОСОБА_1 було порушено адміністративну справу щодо ОСОБА_8 за статтею 53-1 КУпАП, яка зайняла частину земельної ділянки земель загального користування Тарсівської сільської ради площею 0,0019 га на АДРЕСА_1 , що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 05 вересня 2018 року (а. с. 10, 11), актом обстеження земельної ділянки від 05 вересня 2018 року (а. с.12, 13), протоколом про адміністративне правопорушення від 05 вересня 2018 року (а. с. 13, 14), приписом від 05 вересня 2018 року (а .с. 15) та постановою про накладення адміністративного стягнення від 25 вересня 2018 року (а. с.16, 17). Цю постанову ОСОБА_3 не оскаржувала, вона є чинною.
Відповідачі, збудувавши паркан, захопили частину дороги загального користування загальною площею 0,0019 га, чим створюють перешкоди у користуванні нею позивачу, що підтверджується фото світлинами (а. с. 32-34).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову у цій справі є вимога позивача про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні дорогою шляхом знесення огорожі. Позов заявлено з тих підстав, що збудувавши на дорозі загального користування огорожу, відповідач перешкоджає позивачу користуватися проїздом до своєї земельної ділянки та домоволодіння.
Згідно з статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Згідно із статтею 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Відповідно до частини третьої статті 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (стаття 83 ЗК України).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства (стаття 96 ЗК України).
Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Суди встановили, що відповідач перекрив металевими воротами проїзну польову дорогу, яка є землею сільської ради, що створює перешкоди позивачу у користуванні його власністю - земельною ділянкою шляхом обмеження доступу нормального під`їзду та необхідність здійснювати об`їзд.
Доводи касаційної скарги про недоведення позивачем позовних вимог спростовуються встановленими судами обставинами справи.
Доводи проте, що позивач не надала докази, що є власником чи землекористувачем земельної ділянки не мають правового значення, оскільки в з урахуванням підстав позову суди встановили, що відповідачі перешкоджають позивачу користуватися дорогою загального користування.
Доводи касаційної скарги про неможливість виконання рішення суду з урахуванням його резолютивної частини, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що в рішенні чітко вказано про необхідність демонтування збудованої відповідачами огорожі довжиною 15 м, шириною 1,3 м, що становить площу 0,0019 га на конкретній земельній ділянці АДРЕСА_2 , якою перекрита (частково) під`їзна дорога до АДРЕСА_1 Зазначені параметри і розміри самовільно загородженої частини комунальної вулиці Центральна с. Тарасівка визначено землевпорядником ОСОБА_9 , що підтверджено довідкою Виконавчого комітету Тарасівської сільської ради від 15 листопада 2018 року № 1819 (а. с. 25). Відповідачі не спростували параметри і розміри самовільно загородженої ними частини комунальної вулиці, які були визначені сільським землевпорядником.
Посилання, що суд безпідставно ухвалив рішення щодо ОСОБА_3 суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки вона рішення суду не оскаржувала, її було притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,0019 га, щодо обох відповідачів було складено припис щодо самовільного зайняття земельної ділянки загального користування 0,0019 га, яка розташована у АДРЕСА_2 .
З огляду на викладене висновки судів про порушення права позивача, які підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача демонтувати зазначену огорожу є обгрунтованими.
Доводи заявника касаційної скарги про те, що вказаного висновку суди першої та апеляційної інстанцій дійшли на підставі неналежних доказів, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Цивільне судочинство, відповідно до статті 12 ЦПК України, здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідачі належними та допустимими доказами не спростували встановлені судами обставини справи.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим доказам у справі, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Анталою Іваном Васильовичем, залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко