Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 307/660/16-ц
провадження № 61-806св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року у складі судді Розман М. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 21 серпня 2013 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,1909 га, що розташована на АДРЕСА_1 . Геодезичною зйомкою та схематичним розміщенням земельних ділянок, виконаних Державним підприємством «Закарпатгеодезцентр», встановлено, що ОСОБА_2 , яка є суміжним землекористувачем, самовільно зайняла частину належної їй земельної ділянки площею 108,40 кв. м та встановила огорожу протяжністю 52,50 м. За це правопорушення на ОСОБА_2 був складений адміністративний протокол та її притягнуто до адміністративної відповідальності.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 108,40 кв. м шляхом знесення самовільно встановленої огорожі довжиною 52,50 м, що розташована на належній ОСОБА_1 земельній ділянці та не чинити їй перешкоди у користуванні цією частиною земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні частиною земельної ділянки площею 108,40 кв. м шляхом знесення самовільно встановленої огорожі довжиною 52,50 м, що розташована на належній ОСОБА_1 земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1909 га на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем, яка самовільно зайняла частину належної позивачу земельної ділянки площею 108,4 кв. м і встановила огорожу протяжністю 52,50 м.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відхилено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_2 самовільно зайняла частину належної позивачу земельної ділянки площею 108,4 кв. м, і встановила огорожу протяжністю 52,50 м.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просили скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень не звернули уваги на те, що межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також місце будівництва огорожі були між сторонами погоджені. Спір між сторонами щодо меж земельних ділянок органом місцевого самоврядування не розглядався, тому факт щодо самовільного захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки позивачки є недоведеним.
Судами попередніх інстанцій не вжито заходів щодо встановлення всіх обставин, що мають значення для справи, які стосуються факту самовільного захоплення відповідачами частини земельної ділянки позивача, в тому числі шляхом призначення судової земельно-технічної експертизи, суди не сприяли сторонам у реалізації їхніх процесуальних прав.
Крім того, судом першої інстанції у порушення вимог статті 31 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) прийнято заяву про збільшення позовних вимог.
Також судами попередніх інстанцій розглянуто справу за відсутності відповідачів, що перешкодило їм реалізувати свої процесуальні права щодо подання доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року, витребувано із Тячівського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 307/660/16-ц, зупинено виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до свідоцтва про право власності від 21 серпня 2013 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1909 га, розташованої на АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Геодезичною зйомкою та схематичним розміщенням земельних ділянок, виконаних Державним підприємством «Закарпатгеодезцентр», встановлено, що ОСОБА_2 , яка є суміжним землекористувачем, самовільно зайняла частину належної їй земельної ділянки площею 108,40 кв. м та встановила огорожу протяжністю 52,50 м.
23 лютого 2016 року державним інспектором сільського господарства України в Закарпатській області Карасьовим І. І. складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2 , як суміжний землевласник, встановила огорожу (паркан) вздовж земельної ділянки ОСОБА_1 , що розташована на АДРЕСА_1 , чим самовільно зайняла частину земельної ділянки площею 0,0108 га за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 .
Того ж дня державним інспектором сільського господарства України в Закарпатській області Карасьовим І. І. був складений протокол про адміністративне правопорушення № 0000003, згідно із яким встановлено, що ОСОБА_2 шляхом облаштування огорожі, самовільно зайняла та фактично використовує частину земельної ділянки суміжного землевласника ОСОБА_1 , площею 0,0108 га, що розташована на АДРЕСА_1 , таким чином, у діях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за кваліфікуючими ознаками - самовільне зайняття земельної ділянки.
Постановою Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 03 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано виною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, та накладено на неї стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.
Згідно із договором дарування від 21 квітня 2017 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку площею 0,01262 га, кадастровий номер 2124487401:04:002:0056, на АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташований на ній житловий будинок.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним вимогам.
Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (статті 125 126 ЗК України).
Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю.
Згідно із статтею 212 ЗК України захист права на земельні ділянки здійснюється, в тому числі шляхом повернення самовільно зайнятих земельних ділянок і приведення її у придатний для користування стан.
Частиною четвертою статті 61 ЦПК України 2004 року визначено, що вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог статті 31 ЦПК України 2004 року з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року позивач, крім прав та обов`язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов.
До початку розгляду справи по суті, 15 травня 2017 року, позивач подала до суду першої інстанції заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, відповідно до якої залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_3 (а. с. 131).
16 травня 2017 року суд першої інстанції повідомив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про призначення цієї справи до розгляду на 22 травня 2017 року та надіслав заяву про уточнення позовних вимог, яку відповідачі отримали 20 травня 2017 року, що підтверджуєтьсярекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 134 - 137).
Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи спростовуються матеріалами цієї цивільної справи. 20 травня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були вручені судові повістки на 22 травня 2017 року, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідно до вимог частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. 18 липня 2017 року ОСОБА_2 отримала судову повістку на 27 вересня 2017 року, а 19 липня 2017 року адвокату ОСОБА_3 - Рішко П . М. була вручена судова повістка на це судове засідання, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. 27 вересня 2017 року розгляд справи було відкладено на 13 листопада 2017 року, про що під розписку повідомлено адвоката Рішко П. М. 13 листопада 2017 року розгляд справи відкладено на 04 грудня 2017 року. 16 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були вручені судові повістки на 04 грудня 2017 року,про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. (а. с. 36 - 37, 181 - 182, 185, 193 - 193а). Таким чином, відповідачі були належним чином повідомленні про час і місце розгляду справи.
Щодо доводів касаційної скарги про непризначення у цій справі судової експертизи, то відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України 2004 року для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, однак відповідно до матеріалів справи сторони клопотання про призначення експертизи не заявляли.
Відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умовами, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і обґрунтовано зазначив, що оскільки ОСОБА_2 шляхом облаштування огорожі самовільно зайняла та фактично використовує частину земельної ділянки суміжного землевласника ОСОБА_1 площею 0,0108 га, розташовану на АДРЕСА_1 , що підтверджується протоколом та постановою про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП, то це порушує права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, які підлягають судовому захисту відповідно до статей 152 212 ЗК України, статті 391 ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року зупинено виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Враховуючи, що касаційне провадження у справі закінчено, виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року підлягає поновленню.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк