№ 308/1912/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 308/1912/19

провадження № 51-1466км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_16,

суддів ОСОБА_17, ОСОБА_18,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_19,

прокурора ОСОБА_20,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_21,

виправданого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2019 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018070000000356, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в тому ж місті ( АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та виправдано його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 16 лютого 2021 року залишив указаний вирок без змін.

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 в тому, що він, за обставин, детально викладених в обвинувальному акті, виконуючи обов`язки начальника відділення № 280/06 ПАТ АБ «Укргазбанк», тобто будучи службовою особою, що займає відповідальне становище, 22 жовтня 2018 року в період із 13:04 по 13:17, перебуваючи навпроти будинку № 58-А (позаду будівлі, де розташований офіс відділення № 280/06 ПАТ АБ «Укргазбанк») по вул. Швабській у м. Ужгороді, під час чергової зустрічі зі ОСОБА_2 одержав від нього неправомірну вигоду в розмірі 200 дол. США, що за курсом НБУ дорівнює 5636,40 грн, за передачу йому інформації, яка становить банківську таємницю, а саме виписки з банківського рахунку ОСОБА_3 , відкритому у відділенні № 283/06 ПАТ АБ «Укргазбанк» у м. Виноградові. Після цього ОСОБА_1 був викритий на місці вчинення злочину співробітниками УСБ України в Закарпатській області.

Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів прокурора полягає у його незгоді з рішеннями судів попередніх інстанцій про виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК та висновками цих судів щодо визнання доказів обвинувачення неналежними й недопустимими.

Зокрема, на думку прокурора, суд першої інстанції не взяв до уваги показань заявника ОСОБА_2 , який детально розповів, як саме і за яких обставин ОСОБА_1 передав йому виписку з банківського рахунку ОСОБА_3 і отримав за це неправомірну вигоду. За твердженням прокурора, показання цього свідка повністю підтверджуються протоколами, складеними за результатом проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД).

Прокурор вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про визнання недопустимими доказами протоколів, складених за результатами проведення НСРД, протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_2 , а також протоколу затримання ОСОБА_1 , яким проведено і його освідування, є необґрунтованими та непереконливими.

До того ж, прокурор стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновку проведеного уповноваженими особами банку службового розслідування, яким підтверджується факт формування виписки з особового рахунку ОСОБА_3 .

Також прокурор зазначає, що після допиту свідків місцевий суд без зміни порядку дослідження доказів безпідставно долучив до матеріалів справи документи, надані стороною захисту, які стороні обвинувачення попередньо не було відкрито.

Крім того, на переконання прокурора, апеляційний суд належно не перевірив доводів його апеляційної скарги щодо незаконності виправдувального вироку суду першої інстанції та не навів підстав, на яких визнав їх необґрунтованими, а тому постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК. При цьому прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції, не зважаючи на обґрунтоване клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, невмотивовано відмовив у його задоволенні.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 вказує на безпідставність викладених у ній доводів, а тому просить залишити її без задоволення, а постановлені у кримінальному проваджені судові рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Прокурор ОСОБА_20 частково підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_22 та виправданий ОСОБА_1 , надавши відповідні пояснення, заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду судом апеляційної інстанції (статті 409 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження, як про це ставить питання в касаційній скарзі прокурор.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Як регламентовано ст. 91 КПК, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.

Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів у вироку є компетенцією суду, який постановив вирок.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на підтвердження висунутого ОСОБА_1 обвинувачення орган досудового розслідування посилався на показання свідків: ОСОБА_2 (заявника), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (працівники ПАТ АБ «Укргазбанк»), ОСОБА_14 (надала ОСОБА_2 номер мобільного телефону ОСОБА_1 ), протоколи, складені за результатом слідчих дій і НСРД, з додатками та інші документи, детальний зміст яких відображено у вироку.

За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК вчинено ОСОБА_1 .

Висновок суд обґрунтував тим, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів, які би підтверджували висунуте ОСОБА_1 в обвинувальному акті обвинувачення, а всі подані цією стороною докази є сумнівними, непереконливими, неналежними і недопустимими.

Зокрема, місцевий суд проаналізував показання ОСОБА_1 , який заперечив свою винуватість, стверджував, що стосовно нього відбувалася провокація, та вказав, що зі ОСОБА_2 він зустрівся на наполегливе прохання знайомої ОСОБА_14 . Під час зустрічі ОСОБА_2 розглядав як потенційного клієнта банку. В ході розмови останній розповів, що його знайомий не повертає йому боргу в сумі 15 000 дол. США, і показав копію квитанції про внесення на рахунок цього знайомого ОСОБА_3 грошей, просив підтвердити таку інформацію, на що він відповів відмовою. Цю квитанцію наступного дня ОСОБА_2 залишив у його кабінеті, коли прийшов до відділення банку, ніби забув її. 22 жовтня 2018 року під час зустрічі він повернув ОСОБА_2 забуту в офісі квитанцію, і після цього його затримали працівники СБУ, які тримали його за руки і перевіряли вміст його кишень.

Оцінюючи показання свідків, місцевий суд дійшов висновку, що показання працівників банку не містять інформації про час, місце, спосіб вчинення злочину, тобто про подію кримінального правопорушення, а в них наявна інформація про банки і банківську діяльність, про виконання кожним із цих працівників своїх посадових обов`язків, про принципи роботи банківського програмного забезпечення, про доступи до банківської інформації на підставі посадових обов`язків та виконуваної роботи й міркування кожного з них на предмет доступу до інформації щодо виписок з рахунків клієнтів банку - фізичних і юридичних осіб. Показання свідка ОСОБА_14 підтверджують лише те, що вона надала ОСОБА_2 номер мобільного телефону ОСОБА_1 .

Також усупереч твердженням прокурора в касаційній скарзі місцевий суд не залишив поза увагою показань свідка ОСОБА_2 (заявника), а надав їм критичну оцінку, оскільки свідок не зміг підтвердити наявність боргових відносин із ОСОБА_3 та надати відомості про обставини їх знайомства, про свою обізнаність стосовно відкриття ОСОБА_3 рахунку в ОСОБА_15 і про походження інформації щодо надходження коштів на цей рахунок. До того ж ОСОБА_2 не зміг пояснити, чому звернувся за контактами працівника відділення Укргазбанку до співробітниці Департаменту праці ОСОБА_14 та з якою метою він пішов саме до департаменту праці, для оформлення яких документів і для кого. Зважив суд і на те, що свідок звернувся до СБУ із заявою про вчинення злочину ввечері 19 жовтня 2018 року, тобто вже після того як, за його словами, ОСОБА_1 надав йому виписку з рахунку ОСОБА_3 , хоча, за його показаннями, ОСОБА_1 ще 18 жовтня 2018 року почав від нього вимагати гроші за таку виписку. Чому відразу не звернувся до правоохоронних органів, свідок повідомити не зміг.

Дослідив суд і письмові докази, якими сторона обвинувачення підтверджувала висунуте ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема протоколи слідчих дій, протоколи і матеріали за результатами проведення НСРД, висновок експерта, заяви, та документи, які регламентують діяльність ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_1 як працівника цього банку, а також висновок службового розслідування за фактом порушення заступником начальника відділення ОСОБА_1 вимог законодавства та актів внутрішнього регулювання під час роботи з інформацією, яка становить банківську таємницю.

Оцінивши вищевказану сукупність доказів, місцевий суд виявив те, що протоколи, складені за результатами НСРД, з додатками не містять доказової інформації щодо висунутого ОСОБА_1 обвинувачення.

Так, суд установив, що з матеріалів НСРД, зокрема відеозаписів до слідчих дій видно, що ОСОБА_1 вийшов із відділення банку та пішов у напрямку, за яким велося спостереження, зустрівся зі ОСОБА_2 , а коли вони розпрощались ОСОБА_1 , затримали співробітники УСБ України в Закарпатській області. На відеозаписі відображено обставини, з яких неможливо зробити категоричний висновок щодо передачі ОСОБА_1 грошей (оптичний диск № 14/145 від 22 жовтня 2018 року). З іншого відеозапису (оптичний диск № 14/146 від 22 жовтня 2018 року; аудіо- та відеозйомка здійснювалась з місця події на технічні засоби, вручені ОСОБА_2 , на дві відеокамери) встановлено, що відбулася зустріч ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 , між ними була розмова, зі змісту якої однозначно не можна зрозуміти, про що йшлося, зокрема в ході неї говорили: про жінку, за яку можна дізнатися, так само чи є в неї щось чи немає, «ну можу подивитись, код мені скинеш», «про «бумажку», побутові розмови, розмова про домовленості між ними, про номер телефону, безпеку і про те, щоб йти до нотаріуса. Однак, із продемонстрованого відеозапису також не можна однозначно зробити висновок, що йшлося про передачу коштів ОСОБА_2 ОСОБА_1 і чи взагалі така передача відбулась.

Крім того, суд дослідив протокол із відеозаписом до нього про затримання ОСОБА_1 , яким, крім затримання останнього, було проведено його освідування та вилучено на землі гроші в сумі 200 дол. США. Суд надав цьому протоколу оцінку в сукупності із протоколами НСРД і слідчих дій, які передували вищевказаному затриманню, а саме за якими було отримано від ОСОБА_2 200 дол. США, здійснено їх ідентифікацію (помічення) та вручено їх ОСОБА_2 .

За результатами такої оцінки суд установив, що в ході затримання ОСОБА_1 при ньому грошей виявлено не було, а вони лежали на землі на відстані близько 2 метрів від останнього. Також під час перевірки вказаних грошей, рук ОСОБА_1 та його карманів ультрафіолетовою лампою не виявлено відповідного світіння, попри те, що гроші було помічено аерозолем «Промінь-1» з обох боків. Відповідно до відеозапису з місця затримання, співробітник СБУ, який проводив освідування лампою купюр, долонь ОСОБА_1 , повідомив, що люмінесцентного світіння не видно, та пояснив це тим, що за денного освітлення такого світіння не видно.

Водночас суд звернув увагу на версію сторони обвинувачення, за якою ОСОБА_1 , отримав неправомірну вигоду у праву руку і поклав до правої кишені штанів. Однак за висновком експертизи на всіх об`єктах, наданих експерту на дослідження (змиви з правої і лівої руки та правої і лівої кишені штанів ОСОБА_1 ), виявлено спеціальну хімічну речовину органічної природи із зелено-жовтою люмінесценцією, яка має спільну родову належність із речовиною препарату «Промінь-1».

Також із відеозапису з місця затримання видно, що під час відібрання змивів із долонь та з кишень штанів ОСОБА_1 співробітник СБУ використав чотири диски фільтрувального паперу, щодо яких відсутні відомості про те, з якого пакета їх беруть, що це за диски, а головне - не запаковано та не долучено як експериментальний зразок аналогічний чистий диск фільтрувального паперу з того ж пакета, з якого було взято вищевказані чотири диски. При цьому такий експериментальний зразок не був долучений за вказівкою прокурора, який проводив затримання ОСОБА_1 .

Інші докази, зокрема протокол, за яким було оглянуто мобільний телефон ОСОБА_2 та зафіксовано його переписку з ОСОБА_1 у месенджері «Viber», а також висновок службового розслідування від 26 листопада 2018 року суд визнав такими, що не є достатніми для підтвердження висунутого ОСОБА_1 в обвинувальному акті обвинувачення.

Таким чином, місцевий суд навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, та поставив під сумнів версію подій, що викладена в обвинувальному акті, та дійшов висновку, що сторона обвинувачення поза розумним не довела, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК, вчинено ОСОБА_1 . Такі висновки місцевого суду відповідним чином умотивовано у вироку.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, визнав висновки місцевого суду обґрунтованими і вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції частково задовольнив клопотання прокурора, дослідив надані стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду письмові докази в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 і слушно визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував указані доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, згідно з вимогами ст. 419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга прокурора не містить.

Доводи прокурора про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про визнання недопустимими доказами протоколів, складених за результатами проведення НСРД, протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_2 , а також протоколу затримання ОСОБА_1 , яким проведено і його освідування, не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Попри те, що суд першої інстанції визнав ці докази недопустимими з різних підстав, він водночас досить детально проаналізував ці докази й засвідчені ними обставини з точки зору їх переконливості та достатності, про що було вказано вище, та звернув увагу на низку конкретних обставин, які ставлять під розумний сумнів версію обвинувачення. Зокрема, оцінюючи протоколи, складені за результатами проведення слідчих дій і НСРД, суд дійшов висновку, що ними не підтверджено викладених в обвинувальному акті обставин.

Таким чином, питання допустимості/недопустимості цих протоколів, у тому числі з підстав, указаних прокурором у касаційній скарзі, за обставин цієї справи не має вирішального значення.

Тому Верховний Суд не знаходить підстав уважати, що в цьому аспекті мали місце істотні порушення норм кримінального процесуального права в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК, тобто такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд, не зважаючи на обґрунтоване клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, невмотивовано відмовив у його задоволенні, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як видно з матеріалів кримінального провадження і про, це було вказано вище, апеляційний суд не відмовив у задоволенні клопотання прокурора, а навпаки задовольнив його і дослідив письмові докази у справі. За результатом такого дослідження апеляційний суд погодився з оцінкою письмових доказів, наданою судом першої інстанції.

Верховний Суд зазначає, що сам по собі факт непогодження сторони кримінального провадження з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів не свідчить про допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Посилання прокурору на те, що після допиту свідків місцевий суд без зміни порядку дослідження доказів безпідставно долучив до матеріалів справи документи, надані стороною захисту, які не було відкрито стороні обвинувачення, мають формальний характер і не вказують на незаконність судового рішення. Зокрема, прокурор не конкретизує, що це за документи (за матеріалами справи це дані, які характеризують ОСОБА_1 ), як суд використав їх під час постановлення оскаржуваного судового рішення та який вплив вони мали на висновки суду першої інстанцій, за котрими ОСОБА_1 було виправдано.

На цих підставах Верховний Суд відхиляє такі твердження прокурора.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що сторона захисту в судах попередніх інстанцій висловлювала послідовну позицію щодо провокації кримінального правопорушення з боку ОСОБА_2 і правоохоронних органів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що саме ОСОБА_2 шукав контакту з ОСОБА_1 , зокрема він звернувся до ОСОБА_14 , що працює в Департаменті праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, для того, щоб вона надала йому номер телефону працівника Укргазбанку, при цьому підтвердити обставини його звернення до Департаменту праці та пояснити, чому саме в цій установі він вирішив дізнатися про контакти працівника банку, ОСОБА_2 не зміг. Крім того, за показаннями ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 він звернувся для з`ясування інформації щодо банківського рахунку ОСОБА_3 , який нібито мав перед ним боргові зобов`язання, однак не зміг пояснити про свою обізнаність щодо відкриття ОСОБА_3 рахунку саме в ОСОБА_15 . Водночас жодних підтверджень наявності таких боргових зобов`язань суду не надав. Сторона обвинувачення також не забезпечила явки ОСОБА_3 до суду для підтвердження або спростування слів ОСОБА_2 .

Таким чином, залишилися непідтвердженими обставини, які, за показаннями ОСОБА_2 , слугували приводом для його звернення до ОСОБА_1 .

Також під час допиту ОСОБА_2 визнав, що дзвонив ОСОБА_1 (5-6 разів), приходив до нього на зустрічі 18, 19 і 22 жовтня 2018 року з проханням надати інформацію про наявність на банківському рахунку ОСОБА_3 коштів і, крім того, знав, що така інформація не підлягає розголошенню, оскільки є банківською таємницею.

У той же час ОСОБА_2 указав, що звернувся до СБУ із заявою, оскільки виконував свій «громадянський обов`язок», однак не зміг пояснити, чому із цією заявою він звернувся лише після того, як нібито отримав від ОСОБА_1 інформацію, котра є банківською таємницею (довідку щодо рахунку ОСОБА_3 ), хоча, за його ж словами, вимогу про надання неправомірної вигоди ОСОБА_1 висловив йому до передачі такої інформації.

Сторона обвинувачення, крім показань ОСОБА_2 , не надала будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 просив ОСОБА_2 передати гроші за надану ним, за версією обвинувачення, послугу.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій мали б дати оцінку таким важливим аргументам сторони захисту про наявність провокації, а сторона обвинувачення - надати докази на спростування таких доводів. Однак, оскільки суди виправдали ОСОБА_1 за пред`явленим обвинуваченням, залишення судами поза увагою цих доводів захисту не може бути підставою для скасування постановлених у справі рішень.

Інших доводів, які б указували на незаконність судових рішень щодо ОСОБА_1 , у касаційній скарзі прокурор не навів.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є достатнім чином умотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час постановлення рішень.

Обставин для скасування постановлених у справі судових рішень з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд під час касаційного розгляду не встановив.

Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2019 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_23 ОСОБА_24 ОСОБА_25