Постанова
Іменем України
20 березня 2023 року
м. Київ
справа № 308/3522/22
провадження № 61-13029 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_2 - адвокат Логойда Володимир Михайлович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кожух О. А.,
Кондора Р. Ю., Мацунича М. В. від 17 листопада 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30 вересня 2016 року у ВП № 52428875, згідно виконавчого листа № 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом.
В обґрунтування скарги зазначав, що 30 листопада 2021 року головним державним виконавцем відділу ДВС у місті Ужгороді винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 52428875 згідно з виконавчого листа № 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року.
Вважав постанову від 30 листопада 2021 року незаконною, тому оскаржив її до суду (справа № 308/17333/21). У процесі ознайомлення в суді 04 березня
2022 року з матеріалами справи було виявлено, що вона винесена у виконавчому провадженні ВП 52428875 ще в 2016 році, тому вважав постанову від 30 вересня 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 52428875 про відкриття виконавчого провадження незаконною, неправомірною, такою що порушує його права та свободи.
Зазначав, що строк для звернення стягувача з виконавчим листом є пропущеним, тому виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та приймати до виконання виконавчий лист № 2-674, виданий Ужгородським міськрайонним судом 01 липня 2011 року. При цьому, вказував, що із заяви стягувача і заперечення ДВС у іншій справі вбачалося про переривання строку у зв`язку із твердженнями стягувача про нібито отримання від нього коштів, однак така процедура не передбачена законом для поновлення строку, а обставини щодо передання стягувачу коштів він заперечував, тому підстави для переривання строку відсутні.
Щодо строку звернення до суду зі скаргою зазначав, що дана скарга подається в десятиденний строк з 04 березня 2022 року, коли його представник та він ознайомилися з постановою про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, просить поновити йому строк на звернення до суду із даною скаргою, як такий, що пропущений з поважних причин.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд поновити строк на звернення до суду та задовольнити його скаргу.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
у складі судді Шумило Н. Б. від 31 травня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги на постанову про відкриття виконавчого провадження від 30 вересня 2016 року у ВП № 52428875, відмовлено. Скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття ВП № 52428875 від 30 вересня 2016 року залишено без розгляду.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня
2022 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що 29 червня 2017 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі № 761/41839/16-ц, що свідчить про його обізнаність зі змістом цього судового рішення та відповідно те,
що ОСОБА_1 станом на 29 червня 2017 року знав про винесення
30 вересня 2016 року постанови про відкриття виконавчого провадження
№ 52428875 з виконання виконавчого листа № 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом. Зі скаргою на вказану постанову державного виконавця ОСОБА_1 звернувся лише 14 березня 2022 року, тобто з пропуском встановленого законом десятиденного строку. Також суди зазначали, що ОСОБА_1 09 грудня 2021 року, отримавши постанову про арешт майна боржника від 30 листопада 2021 року
у ВП № 52428875, дізнався та повинен був дізнатися про наявність відкритого виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом.
ОСОБА_1 не довів обставин, котрі з об`єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали подання ним скарги на рішення державного виконавця та зумовили її подання тільки через 5 років.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 308/3522/22 з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено постанову з порушення норм процесуального права, а саме зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив його права на захист, на вільний вибір адвоката, не врахувавши поважність причини неявки адвоката у судове засідання (відпустка по вагітності і пологах до 06 лютого 2023 року).
Зазначає, що апеляційний суд не повідомив його про дату і час судового засідання, а повідомив лише його адвоката, направивши їй повідомлення на електронну пошту, знаючи, що вона в декретній відпустці і ймовірно не має доступу до електронної пошти у зв`язку із відключеннями електроенергії.
При цьому, представник не зобов`язаний інформувати клієнта про призначення судового засідання, так як це не передбачено нормами ЦПК України.
Вказує, що справа 17 листопада 2022 року розглянута апеляційним судом під час повітряної тривоги, а повинна була відкладатися. При цьому, зазначає, що 16 листопада 2022 року його представником було подано клопотання про відкладення розгляду справи до 06 лютого 2023 року у зв`язку із вагітністю представника.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції, залишаючи його скаргу без розгляду, порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув. При цьому, вказує, що суд належним чином не дослідив наявність у нього поважної причини для поновлення процесуального строку на подання скарги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника
ОСОБА_2 - адвоката Логойди В. М., на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судом установлено, що 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом видано виконавчий лист у справі № 2-674/11. Рішення набрало законної сили 09 червня 2011 року. У виконавчому листі вказано, що він дійсний для пред`явлення протягом одного року. З відміток на вказаному виконавчому листі вбачається, що такий було повернуто без виконання на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», а також було відмовлено у відкритті відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 41-42).
Згідно з копії заяви ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , датованої 14 вересня 2016 року про повторне прийняття на виконання виконавчого листа № 2-674/11 від 01 липня 2011 року, така заява зареєстрована Ужгородським міським відділом державної виконавчої служби 30 вересня
2016 року за вх. № 10680. У ній зазначено, що стягувачем ОСОБА_2 від боржника ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості згідно виконавчого листа № 2-674/11 від 01 липня 2011 року було отримано частковою оплатою безпосередньо кошти в сумі 150,00 грн у червні 2013 року, 150 грн
у травні 2014 року, 150 грн у квітні 2015 року та 150 грн у березні 2016 року
(а. с. 40).
30 вересня 2016 року головним державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Грицищук М. П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52428875 (а. с. 43).
19 листопада 2018 року у ВП № 52428875 головним державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Грицищук М. П. винесено постанову про арешт грошових коштів боржника.
30 листопада 2021 року у даному ВП № 52428875 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у м. Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Роман В. Я., при примусовому виконанні виконавчого листа
№ 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом, накладено арешт на кошти на рахунках боржника, а також винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1
(а. с. 34-35).
30 листопада 2021 року вищевказана постанова про арешт майна боржника
у ВП № 52428875 була надіслана ОСОБА_1 .
Вважаючи дану постанову незаконною, ОСОБА_1 оскаржував її до суду,
що підтверджується доданою копією титульного аркуша справи
№ 308/17333/21, дата надходження скарги до суду 17 грудня 2021 року (а. с. 36, 37-39).
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шепетко І. О. від 20 грудня 2021 року у справі № 308/17333/21 поновлено строк для звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця. Відкрито провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 . У вказаній ухвалі встановлено, що у скарзі ОСОБА_1 також просив поновити пропущений строк для її подання, яке мотивував тим, що постанову про арешт
від 30 листопада 2021 року він отримав лише 09 грудня 2021 року,
на підтвердження чого надав копію конверту (а. с. 44-45).
Отже, отримавши 09 грудня 2021 року постанову про арешт майна боржника
від 30 листопада 2021 року у ВП № 52428875, ОСОБА_1 достеменно знав станом на про наявність відкритого виконавчого провадження № 52428875 з виконання виконавчого листа № 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом.
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі № 761/41839/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, було вирішено стягнути з ТОВ «Самшит» на користь ОСОБА_2 суму коштів, в якості виплати вартості частини майна ТОВ «Самшит» пропорційної частці ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Самшит» у розмірі 795 710,00 грн та 6 890,00 грн судових витрат Зазначеним судовим рішенням встановлено, зокрема, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 травня
2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу в розмірі 2 209 884,00 грн задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 209 884.00 грн суми боргу, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1700,00 грн та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення набуло законної сили та 01 листопада 2011 року видано виконавчий лист. Виконавчий лист пред`явлено до виконання. Постановою головного державного виконавця Ужгородського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області
від 30 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного рішення (а. с. 129-131, 132-137).
29 червня 2017 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на вищевказане рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі № 761/41839/16-ц, що свідчить про його обізнаність зі змістом цього судового рішення та відповідно те, що ОСОБА_1 достеменно знав станом на 29 червня 2017 року про винесення 30 вересня
2016 року постанови про відкриття виконавчого провадження № 52428875 з виконання виконавчого листа № 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п?ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження, тощо.
Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 14 серпня 2019 року
у справі № 910/7221/17; від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17;
від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г.
За змістом статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з статтею 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено,
що передбачений законом строк звернення до суду є процесуальним, може бути поновленим за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
У пункті 17 наведеної вище постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судам роз`яснено, що справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК України (2004 року), наразі стаття 450 ЦПК України.
Строк звернення до суду є процесуальним строком, і правовим наслідком пропуску такого строку відповідно до вимог статей 126 449 ЦПК України, роз`яснень наведеної вище постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є залишення скарги без розгляду і заборона вирішувати скаргу по суті.
Також такі висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19, провадження № 61-16974 св 19; від 03 листопада 2021 року у справі
№ 2608/20647/12, провадження № 61-5702 св 21.
Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду про те, що 29 червня 2017 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року
у справі № 761/41839/16-ц, що свідчить про його обізнаність зі змістом цього судового рішення та відповідно те, що ОСОБА_1 станом на 29 червня
2017 року знав про винесення 30 вересня 2016 року постанови про відкриття виконавчого провадження № 52428875 з виконання виконавчого листа
№ 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом, проте зі скаргою на вказану постанову державного виконавця ОСОБА_1 звернувся лише 14 березня 2022 року, тобто з пропуском встановленого законом десятиденного строку. Також суд зазначив, що ОСОБА_1
09 грудня 2021 року отримавши постанову про арешт майна боржника
від 30 листопада 2021 року у ВП № 52428875, дізнався та повинен був дізнатися про наявність відкритого виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-674/11, виданого 01 липня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом. Проте, ОСОБА_1 не довів обставин, котрі з об`єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали подання ним скарги на рішення державного виконавця та зумовили її подання тільки через 5 років.
Посилання в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме на те, що суд апеляційної інстанції порушив його права на захист, на вільний вибір адвоката, не врахувавши поважність причини неявки адвоката у судове засідання, не повідомив його про дату і час судового засідання, справу 17 листопада 2022 року розглянута апеляційним судом під час повітряної тривоги тощо, є безпідставними, так як судом апеляційної інстанції не було порушено норм процесуального права, суд під час розгляду справи належним чином встановив, що заявник та його представник в судове засідання не з?явилися повторно, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а. с. 185, 186, 188, 189), представник
ОСОБА_1 - адвокат Бухтоярова О. В., 16 листопада 2022 року повторно надіслала до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, зазначаючи, що з 04 жовтня 2022 року до 06 лютого 2023 року перебуває на лікарняному у зв?язку з вагітністю та пологами, та перебуває у незадовільному стані, тому просила відкласти розгляд справи на максимальний термін, після 06 лютого 2023 року, тобто, після завершення її лікарняного у зв?язку з вагітністю та пологами. Колегія суддів таке клопотання відхилила, оскільки неявка в судове засідання представника учасника справи не є поважною причиною неявки самого учасника. ОСОБА_1 не був позбавлений можливості укласти договір про надання професійної правничої допомоги з іншим адвокатом, проте він цим правом не скористався, тому зважаючи на те, що позиція ОСОБА_1 апеляційному суду відома, оскільки викладена у скарзі на постанову державного виконавця та у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла вірного висновку, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України розглянула справу за відсутності заявника та його представника.
При цьому, доводи ОСОБА_1 про те, що його не повідомив суд про дату і час судового засідання, а справу 17 листопада 2022 року розглянута апеляційним судом під час повітряної тривоги теж є помилковим, так як ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив про те, що він вчасно прийшов до суду 17 листопада 2022 року на 10-30 год. з метою взяти участь у судовому засіданні, проте була повітряна тривога, тому він знав про дату і час судового засідання, а з листа-відповіді голови Закарпатського апеляційного суду
від 28 листопада 2022 року № 31-93/27721/2022 на скаргу ОСОБА_1 , вбачається, що відповідно до протоколу судового засідання від 17 листопада 2022 року у цій справі, судове засідання розпочалося після закінчення повітряної тривоги (10-57 год.) об 12-01 год. за участю представника
ОСОБА_2 - адвоката Логойди В. М., чим спростовується порушення апеляційним судом норм процесуального права, розгляду справи під час повітряної тривоги.
Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судових рішеннях, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць