№ 308/7980/18

Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 308/7980/18

провадження № 61-10977св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Закарпатська обласна прокуратура, Ужгородська місцева прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року у складі судді Придачук О. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, Ужгородської місцевої прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що, перебуваючи із 13 березня 2014 року як потерпілий у кримінальному провадженні № 12014070030000495 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та з 27 березня 2014 року у кримінальному провадженні № 12014070030000621 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, він вимушений був багаторазово звертатися до керівництва Ужгородської місцевої прокуратури та прокуратури Закарпатської області, які здійснюють процесуальне керівництво та нагляд за ходом проведення відповідних кримінальних проваджень, в намаганні спонукати їх до належного виконання обов`язків. Також він неодноразово з метою адміністративного впливу на прокурорів місцевої прокуратури щодо їхньої бездіяльності звертався до керівника та керівного складу прокуратури Закарпатської області з метою спонукати їх до здійснення заходів, передбачених нормативно-правовими актами, щодо посилення заходів управлінського впливу як вищого органу з організації діяльності місцевої прокуратури, посилаючись на те, що дії керівника та окремих прокурорів Ужгородської місцевої прокуратури призводять до того, що він є потерпілим протягом більше чотирьох років, чим погіршили його життєвий устрій, а тривале очікування правомірних наслідків негативно впливає на його стан здоров`я. Згідно з ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 02 грудня 2016 року № 308/11651/16-к за фактом самоусунення від процесуального керівництва визнано протиправною бездіяльність прокурорів Ужгородської місцевої прокуратури. Натомість керівник та процесуальний прокурор Ужгородської місцевої прокуратури, у невиправдано нахабний по відношенню до нього спосіб, ігноруючи виконання резолютивної частини судового рішення Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/11651/16-к, на його неодноразові звернення на особистих прийомах, на яких він наполягав на якісному виконанні з їх боку, крім своїх безпосередніх обов`язків, виконання судового рішення, отримував інформацію, що все відбувається виключно в межах норм процесуального законодавства.

14 березня 2017 року, відчувши свою незахищеність та зневажливе ставлення до себе з боку суб`єктів владних повноважень, їх відверте нехтування правовими нормами, діючими в Україні, що безпосередньо спричинило йому значні психічні страждання, принизило його людську гідність і змушує його протягом тривалого часу почувати себе приниженим і зганьбленим, він звернувся особисто із листом, відповідно до наданих йому Конституцією України прав, які визначені в преамбулі Закону України «Про звернення громадян», до Генерального прокурора України. Генеральна прокуратура України скерувала його лист до Закарпатської обласної прокуратури з метою вжиття заходів адміністративного впливу з їх боку на виправлення негативних обставин, що склалися та продовжують існувати відносно нього, щодо протиправних дій (бездіяльності) службових осіб Ужгородської місцевої прокуратури. У свою чергу управлінський апарат Закарпатської обласної прокуратури проігнорував вимоги Генеральної прокуратури України та викладену в його листі інформацію, при цьому повністю самоусунувся від створення законодавчо закріплених механізмів (процедур) по забезпеченню можливості відновлення його прав і свобод, що змусило його звернутися до Закарпатського окружного адміністративного суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів, які порушені виключно державним органом, який перебуває на забезпеченні платників податків, з метою захисту прав та законних інтересів громадян.

15 лютого 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв рішення у справі № 807/523/17, в якому визнав протиправними дії та бездіяльність прокуратури Закарпатської області. Таким чином, протиправні дії (бездіяльність) органів прокуратури Закарпатської області, які нівелювали його право на ефективний засіб юридичного захисту, чим примушують його протягом більше чотирьох років перебувати потерпілим від кримінального правопорушення, встановлені судовими актами.

Позивач вказував, що моральна шкода, якої він зазнав внаслідок протиправної поведінки державного органу в особі Ужгородської місцевої прокуратури та прокуратури Закарпатської області, і продовжує зазнавати, полягає у несприятливому впливі на його особистість, викликану нав`язливим відчуттям усвідомлення, що суб`єкт владних повноважень спрямовує свою діяльність не на захист його прав та законних інтересів, а навпаки проти нього, громадянина України, людини з інвалідністю, створюючи своїми протиправними діями (бездіяльністю) перешкоди в досягненні ним бажаного результату, та, взагалі, побудови правової держави в Україні. Перебування під впливом негативних відчуттів та втрати надії на справедливість, викликані суб`єктом владних повноважень, поза розумний сумнів як наслідок призвели до виникнення у нього емоційних, психологічних і нервових зривів, що призвело до каліцтва, про що свідчить набуття позивачем інвалідності другої групи внаслідок перебування його у стані, в якому почастішали ліквородинамічні кризи, при яких зростає внутрішньочерепний тиск і прогресують патологічні процеси, виникнення психічних змін, що примушує його, для бодай незначного покращення самопочуття, до тривалого лікування в неврологічних відділах різних медичних закладів, постійно перебувати під наглядом лікаря. Одночасно прямий вплив протиправної дії (бездіяльності) органів прокуратури викликав у нього постійне відчуття, що він не в змозі відновити свій попередній стан на гідне отримання пенсійного забезпечення, втрачаючи кожен день у місяць, починаючи з грудня 2013 року, кошти в розмірі близько 1 000,00 грн, що порушує його життєвий устрій з усіма пов`язаними із цим негативними наслідками, які, зокрема, проявляються у душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, зокрема, у зв`язку з довготривалими законними сподіваннями на отримання свого майна (пристойного пенсійного забезпечення), у приниженні з боку правоохоронного органу його честі та гідності, а також ділової репутації.

Сума моральної шкоди у розмірі 800 000,00 грн обумовлена також тим, що на теперішній час йому потрібна кваліфікована правнича допомога адвоката або групи адвокатів, яким він довіряє, в залежності від різних обставин складності, які вже виникли та можуть виникати при захисті його порушеного права, яке не спроможний захистити призначений для відповідних дій державний орган в особі прокуратури. При цьому йому необхідна сума в грошовому еквіваленті із розрахунку, що правова допомога досвідченого адвоката, якому він зможе довірити свою справу, коштує 400,00 грн за одну годину надання послуг. Крім того, з метою відновлення свого попереднього стану, наскільки це можливо, йому необхідно звертатись до вузькопрофільних спеціалістів в області неврології та психіатрії, із можливим виїздом за кордон, на що потрібно за найскромнішим підрахунком мінімум 5 тис. євро, що складає за курсом Національного банку України 155 000,00 грн. Також він позбавлений можливості задовольняти свої потреби та потреби своєї родини належним чином, одночасно примушений витрачати свій особистий час та додаткові кошти, пов`язані з його зусиллями, спрямованими на з`ясування та виявлення випадків протиправної поведінки органів прокуратури по відношенню до себе.

З огляду на викладене, позивач оцінював спричинену йому моральну шкоду у розмірі 800 000,00 грн, які, з посиланням на частину першу статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року задоволено клопотання позивача та призначено у справі судову психологічну експертизу.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту спричинення моральних страждань позивачу діями чи бездіяльністю відповідачів.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що на підставі статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є його процесуальним обов`язком.

В обґрунтування зазначеного апеляційний суд виходив із такого:

- пред`явлений у адміністративній справі № 308/11651/16-к позов ОСОБА_1 стосувався невиконання прокуратурою вимог Закону України «Про звернення громадян», а не питання щодо здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні;

- в адміністративному позові ОСОБА_1 ставив питання про відшкодування йому моральної шкоди суб`єктом владних повноважень, і в задоволенні такої вимоги суд відмовив. Відповідно, оскільки ОСОБА_1 заявив в одному провадженні вимоги про відшкодування моральної шкоди разом з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина п`ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України), і в задоволенні такої вимоги про відшкодування моральної шкоди суд відмовив, то позивач не вправі повторно ставити питання про відшкодування йому моральної шкоди у порядку цивільного судочинства з цих підстав;

- сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуального рішення у справі № 308/11651/16-к, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, і яким за результатом розгляду скарги позивача встановлена протиправна бездіяльність прокуратури м. Ужгород щодо процесуального керівництва слідчим органом, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача, зокрема Ужгородської місцевої прокуратури, заподіяли позивачу моральної шкоди;

- висновок судової психологічної експертизи, на який посилався позивач, є недопустимим доказом, оскільки складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи Алікіною Н. В., разом з тим згідно з даними Реєстру атестованих судових експертів, які містяться у відкритому доступі за посиланням https://rase.minjust.gov.ua/, експерту Алікіній Н. В. продовжено термін дії свідоцтва на проведення психологічної експертизи до 29 травня 2018 року, проте відомостей про подальше продовження цьому експерту терміну дії свідоцтва на проведення психологічної експертизи після вказаної дати Реєстр атестованих судових експертів не містить;

- із долучених позивачем виписок з медичних карт, витягів із історій хвороби та консультацій у лікарів (невропатолога) за період 2014-2018 роки, а також довідки МСЕК про встановлення третьої/другої групи інвалідності, не вбачається наявність причинно-наслідкового зв`язку з діями чи бездіяльністю відповідачів.

Окремо суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що суд першої інстанції помилково в мотивувальній частині рішення послався на те, що постанова Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2011 року (у зв`язку з невиконанням якої і було ініційовано кримінальне провадження) вже скасована, а тому, на думку суду першої інстанції, безпідставними є посилання позивача на заподіяння йому моральної шкоди у зв`язку з відчуттям того, що він не в змозі відновити свій попередній стан на гідне отримання пенсійного забезпечення та втрату ним із грудня 2013 року грошових коштів, давши тим самим оцінку певним обставинам, які повинні встановлюватися в порядку кримінального судочинства. Проте, на переконання апеляційного суду, це не призвело до неправильного вирішення судом справи по суті та не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (у серпні 2021 року - касаційною скаргою у новій реакції на виконання ухвали Верховного Суду від 23 липня 2021 року) на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, без урахування правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник зазначає, що судами порушено норми процесуального права, зокрема не надано належної оцінки доказам у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 23 липня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 308/7980/18 із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 308/7980/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційустановили, що у провадженні Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження № 12014070030000495, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 382, частиною першою статті 366 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР 13 березня 2014 року, та кримінальне провадження № 12014070030000621, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР 28 березня 2014 року. У вказаних кримінальних провадженнях ОСОБА_1 має процесуальний статус потерпілого.

18 квітня 2014 року матеріали кримінального провадження № 12014070030000495 та кримінальне провадженні № 12014070030000621 об`єднано в одне кримінальне провадження за № 12014070030000495.

17 липня 2014 року слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області винесена постанова про закриття кримінального провадження № 12014070030000495.

Зазначена постанова слідчого від 17 липня 2014 року постановою в. о. прокурора м. Ужгорода від 20 листопада 2015 року скасована як необґрунтована.

Згідно з постановою слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 30 червня 2018 року кримінальне провадження № 12014070030000495 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною статті 382, частиною першою статті 366 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 року вказана постанова слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 30 червня 2018 року скасована.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до керівництва прокуратури Закарпатської області та Ужгородської місцевої прокуратури з приводу надмірної тривалості кримінального провадження та щодо інформування про проведені у ньому заходи.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 оскаржував бездіяльність прокурора Ужгородської місцевої прокуратури та згідно з ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2016 року у справі № 308/11651/16-к скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконною бездіяльність прокуратури м. Ужгород щодо процесуального керівництва слідчим органом, який проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014070030000621, зобов`язано прокурора організувати процесуальне керівництво слідчим органом в розумний термін та забезпечити якісне доручення з проведення всіх необхідних слідчих дій по встановленню осіб, причетних до скоєння кримінального правопорушення.

Згідно з постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року у справі № 807/523/17 позивач звертався до суду з позовом про визнання протиправними дій (бездіяльності) прокуратури Закарпатської області, пов`язаної з ненаданням відповіді на його звернення від 14 березня 2017 року, та відшкодування моральної шкоди, та судом прийнято рішення про часткове задоволення позову, а саме: визнано протиправною бездіяльність прокуратури Закарпатської області щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14 березня 2017 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та зобов`язано прокуратуру Закарпатської області надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 14 березня 2017 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Кримінальне провадження № 12014070030000495 на даний час знаходиться на стадії розслідування, підозру нікому не оголошено, справа до суду не скерована.

В обґрунтування спричинення моральної шкоди позивач надав суду виписки з медичних карт, витяги з історій хвороби та консультації у лікарів (невропатолога) за період 2014-2018 роки, довідки МСЕК про встановлення третьої/другої групи інвалідності, а також висновок судової психологічної експертизи від 09 липня 2019 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблений висновок, що, застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статей 23 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки, як свідчать матеріали справи:

- єдиним судовим рішенням, яким встановлено протиправність бездіяльності Ужгородської місцевої прокуратури є ухвала слідчого судді від 02 грудня 2016 року у справі № 308/11651/16-к, проте, як правильно зазначив апеляційний суд, сам по собі факт винесення слідчим суддею такого процесуального рішення не спричиняє наслідок цивільно-правового характеру і не може бути безумовним доказом того, що дії та бездіяльність відповідача, зокрема Ужгородської місцевої прокуратури, заподіяли позивачу моральну шкоду;

- в адміністративній справі № 807/523/17 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди Закарпатський окружний адміністративний суд (з яким погодився Львівський апеляційний адміністративний суд) визнав протиправною бездіяльність прокуратури Закарпатської області щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14 березня 2017 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», зобов`язав прокуратуру Закарпатської області надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 14 березня 2017 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», а у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовив. Адміністративний суд у зазначеній справі дійшов висновку про порушення порядку розгляду заяв (клопотань), запитів та строки їх розгляду саме з огляду на Закон України «Про звернення громадян», проте не відносно питання щодо здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні;

- позивач не надав суду належні та допустимі докази розміру заподіяної йому моральної шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між зверненнями позивача за лікарською допомогою та лікуванням із діями чи бездіяльністю відповідачів.

Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди.

Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач мав довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачем зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги про те, що заявник тривалий час продовжує потерпати від дій (бездіяльності) органу державної влади (прокуратури), факт чисельних звернень ОСОБА_1 із приводу неприпустимо тривалого здійснення відповідачами своїх професійних обов`язків та їхня незаконна бездіяльність щодо процесуального керівництва слідчим органом, який проводить досудове розслідування, призвело до порушення розумних строків проведення досудового розслідування, що встановлено судовими рішеннями у справах № 308/11651/16-к та № 807/523/17, відхиляються колегією суддів Верховного Суду.

Не приймаються доводи касаційної скарги з приводу доведеності факту нанесення позивачу психологічної травми, що підтверджується, на його думку, відповідним висновком судової психологічної експертизи від 09 липня 2019 року, оскільки згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. При цьому апеляційний суд вказав, що згідно з даними Реєстру атестованих судових експертів, які містяться у відкритому доступі за посиланням https://rase.minjust.gov.ua/, експерту Алікіній Н. В. було продовжено термін дії свідоцтва на проведення психологічної експертизи до 29 травня 2018 року, проте відомостей про подальше продовження експерту Алікіній Н. В. терміну дії свідоцтва на проведення психологічної експертизи після вказаної дати Реєстр атестованих судових експертів не містить, отже, на момент проведення психологічної експертизи (09 липня 2019 року) ОСОБА_2 не вважалася атестованим судовим експертом за напрямком психологічна експертиза. На цій підставі суд апеляційної інстанції визнав такий висновок недопустимим доказом у справі.

У свою чергу у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилаючись на такі аргументи, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції в силу приписів статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак