№ 309/3432/14-ц

Постанова

Іменем України

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 309/3432/14-ц

провадження № 61-1099св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обласна психіатрична лікарня с. Вільшани,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у складі судді Довжанина М. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани про визнання дій незаконними.

В обґрунтування позову зазначив, що 10 червня 2011 року його матір ОСОБА_2 без її згоди та згоди будь-кого з родичів помістили у Обласну психіатричну лікарню с. Вільшани на підставі неправдивого діагнозу «судинна деменція (слабоумство)». У цій психлікарні без згоди матері та згоди будь-кого з родичів протягом 59 днів, а саме з 10 червня до 07 серпня 2011 року, працівники Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани вводили в організм ОСОБА_2 багаточисленні хімічні препарати. По кожному факту введення хімічних препаратів кожного дня протягом її перебування у лікарні, у медичній документації відповідача за матір підпис про згоду ставили працівники Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани. У медичній документації відповідача немає жодного підпису ОСОБА_2 про згоду на введення в її організм жодних хімічних препаратів.

Внаслідок таких незаконних дій працівників Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани стан здоров`я матері поступово погіршувався. Про факт погіршення стану здоров`я ОСОБА_2 за декілька днів до настання смерті працівники лікарні не повідомили нікого з родичів. Такі неправомірні дії відповідачів сприяли значному погіршенню стану здоров`я та настання смерті матері ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим позивач просив визнати незаконними й неправомірними дії відповідача щодо поміщення й утримування матері ОСОБА_2 з 10 червня до 07 серпня 2011 року у обласній психіатричній лікарні с. Вільшани та введення в організм матері будь-яких хімічних препаратів з 10 червня до 07 серпня 2011 року у психіатричній лікарні, які були вчинені без згоди матері та згоди всіх її родичів, що привело до настання смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували незаконність і неправомірність дій працівників відповідача щодо поміщення, утримання та лікування матері позивача.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з боку працівників відповідача не встановлено і порушень, які б могли вказувати на причинно-наслідковий зв`язок між їх діями та смертю матері позивача.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим підстав для його зміни чи скасування немає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, з урахуванням уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій навмисно приховали незаконні дії працівників відповідача, в яких є ознаки кримінальних злочинів, та відхилили важливі докази;

- суди першої та апеляційної інстанцій навмисно затягнули розгляд цієї справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку всім аргументам позивача, заявленим у позовній заяві та апеляційній скарзі;

- апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів, а саме: від 05 листопада 2014 року № 2-3, від 08 червня 2015 року № 2, від 21 грудня 2015 року № 1, від 20 січня 2016 року № 1-2, від 18 травня 2016 року № 1-2, від 01 червня 2016 року № 2, від 07 вересня 2016 року № 1, від 12 березня 2019 року № 1-7;

- апеляційний суд незаконно та безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача від 18 травня 2016 року про відвід судді Мацунича М. В.;

- апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про допит свідків подій 2011 року;

- апеляційний суд не врахував встановлені у справі № 308/10493/14-а, факти неправомірності перевезення працівниками Обласного клінічного територіального медичного об`єднання «Фтизіатрія» (далі - ОКТМО «Фтизіатрія») 10 червня 2011 року матері позивача ОСОБА_2 до Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани;

- апеляційний суд допустив неточності у тексті оскаржуваної постанови, що має ознаки фальсифікації.

Також у касаційній скарзі заявник просить поновити йому строк на касаційне оскарження та вирішити питання про стягнення із відповідачів судових витрат, понесених ним у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 листопада 2021 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги та з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 25 квітня 2022 року) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Хустського районного суду Закарпатської області матеріали цивільної справи № 309/3432/14-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2022 року матеріали справи № 309/3432/14-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 травня 2011 року ОСОБА_2 , 1935 року народження, доставлена машиною «швидкої допомоги» у приймальне відділення Центральної міської клінічної лікарні, де хвора була дообстежена рентгенологічно. На рентгенограмі від 30 травня 2011 року виявлені патологічні зміни у вигляді вогнищево-інфільтративних тіней зливного характеру, апікально порожнина розпаду 3,7 см в діаметрі.

Того ж дня, 30 травня 2011 року, у зв`язку з виявленням на рентгенограмі органів грудної клітки патологічних змін характерних для тубпроцесу, хвора ОСОБА_2 каретою швидкої допомоги доставлена з Центральної міської клінічної лікарні в ОКТМО «Фтизіатрія». Хвора оглянута в диспансерному відділенні лікарем ОКТМО «Фтизіатрія» і госпіталізована в ІІІ терапевтичне відділення.

Як зазначено в щоденнику від 30 травня 2011 року, в історії хвороби № 542/2011 хвора ОСОБА_2 , починаючи з моменту надходження в ІІІ терапевтичне відділення ОКТМО «Фтизіатрія», була неадекватна, на питання відповідала невпопад, категорично відмовлялася від прийому ліків, а саме інсуліну, хоча з 2004 року є інвалідом ІІ групи по цукровому діабету.

У ІІІ терапевтичному відділі хворій призначено стандартизовану схему лікування згідно ДОТС-стратегії (4 протитуб. препарати: ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол; гепатопротектори, вітамінотерапія, симптоматична терапія). За період лікування хвора була консультована:

- ендокринологом (д-з: ЦД тип 2, середня стадія важкості в стадії субкомпенсації, інтоксикація);

- терапевтом (вторинна діабетична кардіоміопатія СН ПБ ст. ІХС. кардіосклероз а/с СН ПБ).

Лікуючим лікарем у хворої ОСОБА_2 була завідувач ІІІ терапевтичним відділенням Белей Г. М .

З огляду на наявність у поведінці пацієнта ОСОБА_2 ознак психічного розладу працівниками ОКТМО «Фтизіатрія» викликано на консультацію лікаря-психіатра.

07 червня 2011 року, з огляду на особливості поведінки хворої та анамнезу, лікарем-психіатром Обласної клінічної лікарні Шандором В. Ф. проведено обстеження ОСОБА_2 і встановлено діагноз «Судинна деменція» та рекомендовано стаціонарне лікування в умовах Вільшанської обласної психіатричної лікарні.

10 червня 2011 року о 12 год ОСОБА_2 бригадою «швидкої допомоги», на машині ОКТМО «Фтизіатрія», доставлено до Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани Хустського району Закарпатської області в супроводі медичної сестри.

Зі слів ОСОБА_2 з 2007 року вона не мала постійного місця проживання, живе, як правило, на вокзалі, родичів немає, а тому переведена для продовження стаціонарного лікування у Обласну психіатричну лікарню с. Вільшани без погодження з родичами, згідно рекомендації психіатра. Даних про наявність або відсутність мобільного телефону у медперсоналу не було.

В медичній карті стаціонарного хворого наявна заява ОСОБА_2 про усвідомлену згоду на надання стаціонарної медичної допомоги в обласній психіатричній лікарні с. Вільшани.

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року призначено почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами даної цивільної справи від 11 вересня 2015 року № 2423 слідує, що рукописний запис: « ОСОБА_2 ». розташований над словами: «(прізвище, ім`я, по батькові особи)» на розписці про усвідомлену згоду особи на надання їй стаціонарної психіатричної допомоги в Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани від 10 червня 2011 року виконаний ОСОБА_2 . Підпис від імені ОСОБА_2 , розташований після слів: «особистий підпис особи» на розписці про усвідомлену згоду особи на надання їй стаціонарної психіатричної допомоги в Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани від 10 червня 2011 року виконаний самою ОСОБА_2 . Підписи від імені ОСОБА_2 розташовані після слова: «Підписи», у графі: «пацієнт» в нижній частині на зворотній стороні першого аркуша, лицевій та зворотній сторонах другого, третього та четвертого аркушів листків лікарських призначень, - виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Допитаний у суді першої інстанції у якості свідка лікар Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_2 ніхто не примушував підписувати згоду на лікування. До нього у відділення вона поступила вже з наявною згодою на надання їй стаціонарної психіатричної допомоги в Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани. Таку згоду відбирають у пацієнтів при поступленні у лікарню. Ця лікарня є єдиною у області, яка лікує психічно хворих, що хворіють туберкульозом. У листку лікарських призначень зазвичай підписується лише медсестра, яка робить відмітки про приймання пацієнтом призначених медичних препаратів.

Цей лікар, за заявою позивача допитаний у якості свідка також і в суді апеляційної інстанції. Зокрема, ОСОБА_5 пояснив, що у хворої було два лікарі, один з них фтизіатр, а інший - психіатр. Особисто він є лікарем психіатром, а отже діагноз туберкульоз ним не ставився. При поступленні хвору приймає черговий лікар та бере згоду на її лікування. До хворої приїжджала донька, яка проживає у м. Санкт-Петербург, бажала отримати документи на майно, однак забрати матір до себе відмовилася. Хвора ОСОБА_2 померла від інфаркта-міокарда. Причину смерті було встановлено лікарем патологоанатомом, який немає жодного відношення до медичного закладу, в якому хвора лікувалася та померла.

Щодо причин смерті ОСОБА_2 створена комісія у складі голови комісії Кузьмика В. М. (начальник відділу організації лікувально-профілактичної роботи управління) та членів комісії: Ковач Е. Й. (заступник головного лікаря Обласної психіатричної лікарні м. Берегово), Немеш А. А. (заступник генерального директора ОКТМО «Фтизіатрія»), Токач Н. Г. (завідуюча центральним паталогічним відділенням Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака), Соскида Р. І. (головний лікар обласного клінічного кардіологічного диспансеру) та Сердюк В. П. (провідний спеціаліст відділу організації лікувально-профілактичної роботи управління).

Достовірність і причина смерті громадянки ОСОБА_2 , відтворена в лікарському свідоцтві про смерть від 09 серпня 2011 року № 199, а саме основне захворювання: в) ІХС. Гострий інфаркт міокарда (121.2, ускладнене сердцево-судинною недостатністю (а і б), а також два важливі супутні захворювання: пост туберкульозний пневмосклероз та церебральний атеросклероз, що відповідають клінічним проявам при житті померлої: 1) лікувалася в ОТМО «Фтизіатрія» з приводу інфільтративного туберкульозу верхньої частки правої легені; 2) знаходилася на лікуванні в Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани з приводу судинної деменції (F01); 3) в анамнезі з 2007 року без постійного місця проживання (бомжування); 4) клінічні прояви гострої коронарної недостатності, під час перебування в обласній психіатричній лікарні с. Вільшана, з наслідком гострий інфаркт міокарда, що відтворено в історії хвороби. Морфологічні зміни в органах померлої ОСОБА_2 , виявлені при секційному обстеженні її тіла і підтверджені при гістологічному дослідженні шматочків органів, згідно з описом у протоколі паталогоанатомічного розтину від 09 серпня 2011 року № 199, а саме: 1) гострий інфаркт міокарда, в стадії ішемії; 2) пролікований інфільтративний туберкульоз верхньої частки правої легені з наслідком в посттуберкульозний пневмосклероз; 3) атеросклероз судин основи мозку, що клінічно проявилося в судинній деменції; 4) явище серцевої декомпенсації - гостре венозне повнокров`я паренхіматозних органів і легень. Усі ці зміни відповідають заключному паталогоанатомічному діагнозу. Проводячи клініко-анатомічні паралелі по історії хвороб та протоколу розтинну, дані клінічного прояву захворювань у ОСОБА_2 відповідають морфологічним змінами в органах і тканинах. Тому встановлено, що має місце співпадіння клінічного і патологоанатомічного діагнозів по основному захворюванню (Р1) - гострий інфаркт міокарда, його ускладнення (Р2) - сердцево-судинна декомпенсація та по важливих супутніх хворобах (Р3) - пневмосклероз і атеросклероз судин основи мозку. Клінічний діагноз хворої ОСОБА_2 встановлений правильно. Лікування й обстеження хворої (згідно з клінічним діагнозом) адекватне , достатнє, в повному обсязі, що відображено в історіях хвороб тих клінічних відділень, де вона перебувала останній часом. Синяк (підшкірна гематома) на шкірних покривах обличчя ОСОБА_2 в області правої орбіти і правої скроневої кістки, за давністю розвитку відповідає 5-6 дням з моменту травми до моменту смерті. Кістки черепа, тверда мозкова оболонка цілі. В порожнині черепа крововиливу немає, ушкоджень м`яких мозкових оболонок та речовин головного мозку не виявлено при розтині померлої. Тому це тілесне ушкодження розцінюється як легке без порушення здоров`я хворої і не носить причинно-наслідкового характеру до захворювання і смерті ОСОБА_2 (до патогенезу).

У рамках цивільної справи № 308/10493/14 за позовом ОСОБА_1 до ОКТМО «Фтизіатрія» про визнання їх дій незаконними та неправомірними (щодо поміщення, лікування та перевезення хворої до Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани) призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Комунальному закладу Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня м. Львів.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 10 жовтня 2016 року № 553 встановлено, що у ОСОБА_2 з 2007 року спостерігались психічні розлади, які підтверджені госпіталізаціями у психіатричні установи м. Києва у 2007 році та м. Ужгорода у 2009 році. Особистісні психічні розлади мають свою динаміку, пов`язану із віком, ситуативними подіями тощо, що може приводити до погіршень психічного стану. Таке короткочасне загострення із неадекватною, агресивною поведінкою, ймовірно мало місце під час госпіталізації її у 2009 році у психіатричне відділення Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака. Причиною консультації ОСОБА_2 лікарем психіатром у 2011 році в стаціонарі ОКТМО «Фтизіатрія» була її «неадекватна поведінка» та відмова від ін`єкцій інсуліну. На підставі рекомендацій лікаря психіатра ОСОБА_2 переведена у психіатричну лікарню. Інформація, що міститься у цих записах вкрай малоінформативна та не дозволяє провести експертний аналіз психічного стану ОСОБА_2 на цей період часу. При надходженні у Вільшанську психіатричну лікарню у ОСОБА_2 описані лише певні психічні розлади: недостатність орієнтування у часі, маячні ідеї збитку, сповільненість темпу мислення, емоційна лабільність, відсутність критики, які критеріально недостатні для встановлення цілісного психіатричного діагнозу. Подальші записи взагалі нечитабельні. Враховуючи фрагментарність інформації про психічний стан ОСОБА_2 не можливо надати комплексну експертну оцінку психічного стану та діагнозу ОСОБА_2 під час її перебування у ОКТМО «Фтизіатрія» та Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани.

У висновку судово-психіатричного експерта від 10 жовтня 2016 року № 553 також вказано, що наявна інформація у лікарських записах медичної карти стаціонарного хворого № 541/2011 ОКТМО «Фтизіатрія» м. Ужгорода є недостатньою для встановлення діагнозу судинна деменція у ОСОБА_2 . Які дані були відомі лікарю психіатру при встановленні діагнозу судинна деменція невідомо, оскільки записи з цього приводу відсутні. Встановити на даний час експертним шляхом за наявною інформацією чи дійсно мала хворобу судинна деменція ОСОБА_2 не виявляється можливим. Психічне захворювання судинна деменція потребує лікування. Психічне захворювання судинна деменція є невиліковним захворюванням, однак лікування необхідне для стабілізації процесу, усунення поведінкових чи інших психічних розладів, які, як правило, супроводжують судинну деменцію. Психічне захворювання судинна деменція відноситься до категорії тяжкого психічного розладу, внаслідок чого особа, як правило, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Тому, у разі відсутності необхідної опіки поза лікарнею, така особа може бути госпіталізована до психічного закладу у примусовому порядку на підставі статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Хворі на судинну деменцію, у залежності від ступеня вираженості деменції, можуть бути здатні зрозуміти інформацію, що надається доступним способом та надати усвідомлену згоду відповідно до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу». Надати відповідь чи могла орієнтуватися у часі й просторі ОСОБА_2 у період з 30 травня по 07 серпня 2011 року не виявляється можливим, оскільки з цього приводу записів у медичній картці стаціонарно хворого взагалі немає. Оскільки неможливо здійснити експертну оцінку психічного стану ОСОБА_2 , тому й неможливо надати відповідь чи могла вона керувати своїми діями, чи могла розуміти свої дії та їх значення.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач вказував, що його матір ОСОБА_2 без її згоди та згоди будь-кого з родичів помістили в Обласну психіатричну лікарню с. Вільшани на підставі неправдивого діагнозу «судинна деменція (слабоумство). Крім того, без згоди матері та згоди будь-кого з родичів протягом 59 днів, а саме з 10 червня до 07 серпня 2011 року, працівники Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани вводили в організм ОСОБА_2 багаточисленні хімічні препарати.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини перша та друга статті 12 ЦПК України).

Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування.

Статтею 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

Частиною другою статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку. При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом. Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону. Рішення, прийняте лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів при наданні психіатричної допомоги, викладається у письмовій формі та підписується лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів.

Згідно з положеннями частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, враховуючи висновки судів у справах № 465/4737/17 та № 308/10493/14, правильно виходив із того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували незаконність і неправомірність дій працівників відповідача щодо поміщення, утримання та лікування матері позивача ОСОБА_2 .

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з боку працівників відповідача не встановлено і порушень, які б могли вказувати на причинно-наслідковий зв`язок між їх діями та смертю матері позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про допит свідків подій 2011 року, Верховний Суд відхиляє, оскільки із наявного у матеріалах справи звукозапису судового засідання Закарпатського апеляційного суду (носій № fmx410184655A12) та протоколу судового засідання, яке відбулось 01 червня 2016 року, вбачається, що апеляційний суд розглянув вказане клопотання позивача та протокольною ухвалою відхилив його за необґрунтованістю (т. 1, а. с. 219-220, 239).

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій навмисно приховали незаконні дії працівників відповідача, в яких є ознаки кримінальних злочинів зводяться до припущень заявника та не підтверджені жодними належними доказами, а тому також відхиляються Верховним Судом.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував встановлені у справі № 308/10493/14-а факти неправомірності перевезення працівниками ОКТМО «Фтизіатрія»10 червня 2011 року матері позивача ОСОБА_2 до Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани, є безпідставними, оскільки зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що апеляційний суд врахував встановлені у справі № 308/10493/14-а обставини.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

У справі, яка переглядається, наявна копія медичної картки стаціонарного хворого № 275/2011, що містить заяву ОСОБА_2 про усвідомлену згоду на надання їй стаціонарної медичної допомоги у Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани (т. 1 а. с. 20). Також, за висновком № 2423 криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів від 11 вересня 2015 року встановлено виконання підписів на вказаній заяві саме ОСОБА_2 (т.1 а. с. 65). Вказані докази не спростовані позивачем у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, перебування ОСОБА_2 у Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани є цілком законним.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд незаконно та безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача від 18 травня 2016 року про відвід судді Мацунича М. В., Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

16 березня 2016 року ОСОБА_1 подав до Апеляційного суду Закарпатської області заяву про відвід суддів, в якій, з урахуванням уточнень від 18 травня 2016 року, просив вирішити питання про відвід колегії судді у складі: Панько В. Ф., Куштан Б. П., Мацунича М. В., з огляду на те, що вони постановили незаконну ухвалу від 25 грудня 2013 року в цивільній справі № 308/498/13-ц, якою відхилено його апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 вересня 2013 року та фактично узаконено захоплення квартири АДРЕСА_1 , яка належала його матері ОСОБА_2 , та розкрадання майна.

Відповідно до статті 20 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року) суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; 2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 3) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді; 5) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї або близькими родичами між собою.

Згідно зі статтею 24 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року) у разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

Відповідно до матеріалів справи (т.1 а. с. 200-201; 239), апеляційний суд перевірив доводи заяви ОСОБА_1 , дослідив додані до неї документи, встановив, що підстав, визначених статтею 20 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року), для відводу колегії суддів у складі: Панько В. Ф., Куштан Б. П., Мацунич М. В., немає, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів, про що постановив ухвалу від 18 травня 2016 року.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд допустив неточності у тексті оскаржуваної постанови, що має ознаки фальсифікації є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належним чином.

Водночас Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що він відповідно до положень статті 269 ЦПК України має право на звернення до Закарпатського апеляційного суду із заявою про виправлення описок, що на його думку наявні у постанові від 30 листопада 2021 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів, а саме: від 08 червня 2015 року № 2, від 21 грудня 2015 року № 1, від 20 січня 2016 року № 1-2, від 18 травня 2016 року № 1-2, від 01 червня 2016 року № 1, від 07 вересня 2016 року № 1, від 12 березня 2019 року № 1-7, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи клопотання позивача: від 18 травня 2016 року № 1-2 про призначення судово-медичної експертизи тіла ОСОБА_2 та про призначення судово-технічної експертизи розписки ОСОБА_2 ; від 01 червня 2016 року № 2 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 ; від 07 вересня 2016 року № 1 про призначення додаткової почеркознавчої експертизи розписки ОСОБА_2 ; від 12 березня 2019 року № 1-7: про виклик свідків, про призначення судово-медичної експертизи тіла ОСОБА_2 , про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 та судової почеркознавчої експертизи розписки ОСОБА_2 , про призначення судово-технічної експертизи розписки ОСОБА_2 ; про зобов`язання працівників ОКТМО «Фтизіатрія» та Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани перевести весь рукописний текст в друкований з зазначенням прізвища, ім`я та по-батькові автора, були розглянуті апеляційним судом у встановленому законом порядку з постановленням законних ухвал від: 18 травня, 01 червня, 07 вересня 2016 року, 20 травня 2021 року про часткове задоволення клопотань позивача про виклик свідків та відмову у задоволенні інших його клопотань за безпідставністю (т. 1 а. с. 195-195, 209, 217 - 220, 226 - 227б; т. 2 а. с. 33-41,198-199, 241-246).

Натомість клопотання: від 05 листопада 2014 року № 2-3 про витребування інформації за мобільними номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ; від 21 грудня 2015 року № 1 про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи розписки ОСОБА_2 ; від 20 січня 2016 року № 1-2 про призначення судово-медичної експертизи тіла ОСОБА_2 та призначення судової почеркознавчої експертизи розписки ОСОБА_2 , були заявлені позивачем до Хустського районного суду Закарпатської області і також розглянуті ним у встановленому законом порядку з постановленням законних ухвал від: 04 грудня 2014 року, 21 грудня 2015 року, 20 січня 2016 року про відмову у задоволенні вказаних клопотань позивача, у зв`язку з необґрунтованістю та відсутністю підстав для призначення судово-медичної, додаткової і нової почеркознавчої експертиз відповідно (т. 1 а. с. 34, 36, 40, 109, 110 - 112, 118 - 120, 122-123, 126-128).

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій навмисно затягнули розгляд цієї справи, Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони не є підставою для скасування правильних по суті і законних оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку всім аргументам позивача, заявленим у позовній заяві та апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак